Перший заступник прокурора міста Харкова звернувся до господарського суду Харківської області в інтересах держави в особі Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради з позовом до Міського споживчого товариства "КООП-Сільгосппродукти" про розірвання договору оренди № 1905 від 19.10.2011; стягнення 31890,16 грн. заборгованості по орендній платі, 276,31 грн. пені; виселення відповідача з нежитлових приміщень; зобов'язання відповідача передати нежитлові приміщення позивачу. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору оренди № 1905 від 19.10.2011 в частині внесення орендної плати.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 16.01.2014 (суддя Жиляєв Є.М.), яка залишена без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 13.02.2014 (судді Пелипенко Н.М., Івакіна В.О., Тихий П.В.) провадження у справі № 922/2503/13 припинено; стягнуто з відповідача на користь Державного бюджету України 5161,50 грн. судового збору; стягнуто з позивача на користь Державного бюджету України 1720,50 грн. судового збору.

У касаційній скарзі скаржник - Міське споживче товариство "КООП-Сільгосппродукти", не погоджуючись із прийнятими судовими актами, просить їх скасувати в частині стягнення з відповідача 5161,50 грн. судового збору, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права.

В усних запереченнях на касаційну скаргу представник прокуратури просив суд касаційної інстанції судові акти попередніх інстанцій залишити без змін, а касаційну скаргу без задоволення.

Від позивача відзиву на касаційну скаргу не надходило.

Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, юридичну оцінку її обставин та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 19.10.2011 між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради (орендодавець) та МСТ "КООП-Сільгосппродукти" (орендар) укладений договір оренди № 1905.

Відповідно до п. 1.1 договору орендодавець передав, а орендар прийняв в строкове платне користування нежитлові приміщення першого поверху №№ 1-1-:-1-8 загальною площею 87,8 кв. м житлового будинку, яке належить до комунальної власності територіальної громади м. Харкова, що розташовані за адресою: м. Харків, вул. Рудика, 3, літ. "А-5" та знаходяться на балансі КП "Жилкомсервіс".

Факт приймання-передачі об'єкту оренди зафіксований в акті від 19.10.2011.

Згідно п.3.3, 3.5 договору нарахування орендної плати починається з дати підписання акту приймання-передачі, орендар зобов'язаний сплачувати орендну плату за орендоване майно своєчасно у повному обсязі щомісяця протягом 15 календарних днів наступного місяця.

Неналежне виконання відповідачем зобов'язання щодо внесення орендної плати стало підставою для звернення прокурора в інтересах держави в особі позивача до суду із позовом щодо розірвання договору оренди, стягнення заборгованості, виселення відповідача із приміщення та зобов'язання відповідача передати нежитлові приміщення позивачу.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, у процесі розгляду справи заявлена сума позовних вимог була добровільно сплачена відповідачем, а орендовані нежитлові приміщення повернуті орендодавцю за актом приймання-передачі від 30.12.2013.

Враховуючи наведене, судом першої інстанції ухвалою від 16.01.2014 припинено провадження у справі № 922/2503/13 за відсутності предмета спору (п. 1.1 ч. 1 ст. 80 ГПК України), а постановою суду апеляційної інстанції від 13.02.2014 зазначену ухвалу залишено без змін.

В ухвалі про припинення провадження здійснено розподіл судових витрат, а саме, з відповідача, з вини якого виник спір, стягнуто в доход Державного бюджету України 5161,50 грн. судового збору за одну заявлену вимогу майнового характеру та три вимоги немайнового характеру. З позивача в доход Державного бюджету України стягнуто 1720,50 грн. судового збору за подання заяви про забезпечення позову, у задоволенні якої судом було відмовлено.

Судові акти попередніх інстанцій оскаржені Міським споживчим товариством "КООП-Сільгосппродукти" у касаційному порядку в частині стягнення з відповідача в доход Державного бюджету України 5161,50 грн. судового збору за одну заявлену вимогу майнового характеру та три вимоги немайнового характеру.

Так, господарський суд припиняє провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору (пункт 1-1 частини першої статті 80 ГПК), зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань.

Припинення провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК (1798-12) можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи.

Припинення провадження у справі № 922/2503/13 пов'язане із добровільним задоволенням позову відповідачем (сплатою заборгованості та поверненням орендованого майна) після пред'явлення позивачем позову до суду.

Після сплати відповідачем заборгованості із орендної плати та повернення орендованого майна, спірних неврегульованих питань щодо предмета спору між сторонами справи не залишилось.

Відповідно до ч. 3 ст. 80 ГПК України про припинення провадження у справі виноситься ухвала, в якій мають бути вирішені питання про розподіл між сторонами господарських витрат, про повернення судового збору з бюджету, а також можуть бути розв'язані питання про стягнення штрафів, передбачених у пунктах 4 і 5 частини другої статті 83 цього Кодексу.

Статтею 7 Закону України "Про судовий збір" передбачено підстави повернення судового збору, перелік яких є вичерпним. У їх числі не зазначено такої підстави, як припинення провадження у справі (стаття 80 ГПК). Водночас закриття провадження у справі, про яке йдеться у пункті 5 частини першої цієї статті Закону, є поняттям цивільного і адміністративного судочинства, передбаченим відповідно статтею 205 Цивільного процесуального кодексу України і статтею 157 Кодексу адміністративного судочинства України, які господарськими судами у здійсненні судочинства не застосовуються.

Таким чином, припинення провадження у справі з підстав, передбачених статтею 80 ГПК, не тягне за собою наслідків у вигляді повернення сплаченої суми судового збору (аналогічна позиція викладена у п. 5.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України, від 21.02.2013, № 7 (va007600-13) "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України (1798-12) ").

Враховуючи наведене, колегія суддів касаційної інстанції відхиляє, як помилкове та таке, що ґрунтується на довільному трактуванні законодавчих приписів, твердження касатора про те, що у випадку припинення провадження у справі сума судового збору повинна повертатись із державного бюджету.

Частиною другою статті 49 ГПК передбачено, що в разі коли спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору. Зазначена норма виступає процесуальною санкцією, яка застосовується господарським судом незалежно від того, чи заявлялося відповідне клопотання заінтересованою стороною.

У такому застосуванні суду слід виходити з широкого розуміння даної норми, маючи на увазі, що передбачені нею наслідки можуть наставати і в разі неправомірної бездіяльності винної особи, яка не вжила заходів до поновлення порушених нею прав і законних інтересів іншої особи (зокрема, ухилялася від задоволення її заснованих на законі вимог), що змусило останню звернутися за судовим захистом.

З урахуванням того, що заборгованість із орендної плати сплачена відповідачем добровільно після пред'явлення позивачем позову до суду, спір виник внаслідок неправильних дій відповідача, що змусило прокурора звернутись з позовом до суду в інтересах держави, а відповідач не звільнений від сплати судового збору, суд першої інстанції на законних підставах стягнув суму судового збору з відповідача в доход Державного бюджету України, а суд апеляційної інстанції підтримав законну ухвалу суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

Касаційну скаргу Міського споживчого товариства "КООП-Сільгосппродукти" залишити без задоволення, а ухвалу господарського суду Харківської області від 16.01.2014 та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 13.02.2014 у справі № 922/2503/13 залишити без змін.