Черкащенка М.М. - головуючого (доповідач), Нєсвєтової Н.М., Студенця В.І. розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Київенерго" на постанову та на рішення Київського апеляційного господарського суду від 30.01.2014 року господарського суду міста Києва від 24.10.2013 року у справі господарського судуміста Києва за позовом Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" до Публічного акціонерного товариства "Київенерго" про стягнення 3 308 140,95 грн. в засіданні взяли участь представники:

- позивача: Данилевський О.М., Чеботарьова І.Г., - відповідача: Гуменюк Т.М., Матвеєва В.П.,

У серпні 2013 року Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (далі - ПАТ "НАК "Нафтогаз України") звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства "Київенерго" (далі - ПАТ "Київенерго") про стягнення 83091,23 грн. інфляційних втрат, 537508,29 грн. 3% річних, 2687541,43 грн. пені.

Позовні вимоги обгрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов"язань за договором купівлі-продажу природного газу № 1474-12-БО від 31.07.2012 року, в частині оплати вартості природного газу у порядку та строки, передбачені умовами договору.

Рішенням господарського суду міста Києва від 24.10.2013 року позов задоволено. Стягнуто на користь позивача 2687541,43 грн. пені, 537508,29 грн. - 3% річних, 83091,23 грн. інфляційних втрат та 66162,82 грн. судового збору.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 30.01.2014 року рішення місцевого господарського суду від 24.10.2013 року залишено без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями, ПАТ "Київенерго" подало касаційну скаргу, в якій просить постанову Київського апеляційного господарського суду від 30.01.2014 року та рішення господарського суду міста Києва від 24.10.2013 року скасувати і прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

В обґрунтування своїх вимог, скаржник посилається на те, що судами неправильно застосовані норми матеріального та процесуального права, що призвело до прийняття незаконних судових рішень.

Колегія суддів, розглянувши наявні матеріали, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, 31.07.2012 року між НАК "Нафтогаз України" (продавець) та ПАТ "Київенерго" (покупець) був укладений договір № 1474-12-БО купівлі-продажу природного газу, відповідно до умов якого, продавець зобов"язується передати у власність покупцю у 2012 році природний газ, а покупець - прийняти та оплатити цей газ, на умовах цього договору. Газ, що продається за цим договором, використовується покупцем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними установами та організаціями, іншими споживачами.

Згідно з п.6.1 договору, оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що на виконання умов договору позивач поставив відповідачу протягом серпня-грудня 2012 року природний газ обсягом 60993,805 тис.куб.м. на загальну суму 284 337 016,55 грн., який відповідачем був оплачений, але із порушенням строків, передбачених п.6.1 договору.

У зв"язку із порушенням відповідачем строків оплати вартості природного газу, позивач нарахував, на підставі п.7.3 договору, ст. 625 ЦК України 2 687 541, 43 грн. пені, 83091,23 грн. інфляційних втрат та 537508,29 грн. 3% річних, які судами попередніх інстанцій задоволені повністю.

Такі висновки попередніх судових інстанцій колегія суддів вважає за необхідним підтримати з огляду на наступне.

Майно-господарські зобов"язання між суб"єктами господарювання виникають на підставі договорів (стаття 179 ЦК України) і сторони є вільними в укладенні договору, вибору контрагента та визначенні умов договору (стаття 627 ЦК України).

Статтями 525, 526 ЦК України та статтею 193 ГК України встановлено, що одностороння відмова від зобов"язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов"язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України (435-15) , інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини 1 статті 530 ЦК України, якщо в зобов"язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Приписами статті 611 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов'язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.

Згідно із ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Частиною 1 статті 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Статті 614 Цивільного кодексу України, 218 Господарського кодексу України (436-15) передбачають, що особа за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності).

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи приписи зазначених вище статей, а також те, що ПАТ "Київенерго", як покупець природного газу за договором № 1474-12-БО, порушило умови та строки оплати вартості отриманого природного газу, які обумовлені договором і сторони в пункті 7.2 договору передбачили сплату пені за порушення строків оплати, а ст. 625 ЦК передбачено стягнення інфляційних втрат та 3% річних, то колегія суддів погоджується з висновками попередніх судових інстанцій про задоволення заявлених позовних вимог та стягнення 2 687 541, 43 грн. пені, 83091,23 грн. інфляційних втрат та 537508,29 грн. 3% річних.

Що стосується доводів скаржника про відсутність підстав для застосування до нього будь-яких санкцій за порушення строків оплати за природний газ через відсутність його вини у такому простроченні, у зв"язку з особливістю регулювання відносин у сфері постачання та реалізації енергоносіїв, яка передбачає надання субвенцій з Державного бюджету для погашення різниці у тарифах на теплову енергію, то такі доводи не можуть братись судом до уваги та відхиляються колегією суддів з огляду на приписи ч.2 ст. 617 ЦК України, ч.2 ст. 218 ГК України та рішення Європейського суду з прав людини у справі "Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України" від 18.10.2005 за яким відсутність бюджетних коштів не виправдовує бездіяльність і не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення ним зобов"язання.

Не можуть братись судом до уваги посилання на договори № 1112/517 від 17.12.2012 року, № 580/517 від 06.12.2012 року, № 577/517 від 06.12.2012 року, 298/517 від 30.11.2012 року, № 290/517 від 30.11.2012 року, як на новацію договору № 1474-12-БО від 31.07.2013 року, оскільки зазначені договори не є новацією в розумінні ч.2 ст. 604 ЦК України, з огляду на те, що вони не припинили первісні зобов"язання за договором № 1474-12-БО від 31.07.2013 року на купівлю-продаж природного газу, а лише організували взаєморозрахунки з заборгованості за природний газ, отриманого в тому числі за вказаним договором купівлі-продажу природного газу.

Щодо інших доводів наведених у касаційній скарзі, то вони є необгрунтовані, не підтверджені належними доказами, спростовуються висновками суду, покладених в основу оскаржуваних судових рішень.

Відповідно до приписів ст. 1117, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

На підставі викладеного, оскаржувана постанова є повною, законною та обґрунтованою, прийнятою при дослідженні всіх обставин справи із правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а тому, судова колегія не вбачає підстав для її зміни чи скасування.

Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9 - 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Київенерго" залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 30.01.2014 року та рішення господарського суду міста Києва від 24.10.2013 року у справі № 910/16351/13 залишити без змін.