Корсака В.А.- головуючого, Данилової М.В. (доповідача), Данилової Т.Б., за участю представників: позивача не з'явились (про час та місце судового засідання повідомлено належним чином) відповідача Малярчук Ю.Б. (дов. від 17.12.2013 р. № 2-15д) розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Укргазвидобування" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 05.02.2014 р. у справі № 910/14001/13 господарського суду міста Києва за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтерпайп Україна" до Публічного акціонерного товариства "Укргазвидобування" про стягнення 175 853,01 грн.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Інтерпайп Україна" звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства "Укргазвидобування" про стягнення штрафних санкцій у розмірі 175 853,01 грн.

Рішенням господарського суду міста Києва від 11.09.2013 р. (суддя - Босий В.П.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 05.02.2014 р. (головуючий суддя - Руденко М.А., судді - Дідиченко М.А., Пономаренко Є.Ю.), у справі № 910/14001/13 позовні вимоги задоволенні в повному обсязі. Стягнуто з відповідача на користь позивача пеню в розмірі 19 074,64 грн., 3% річних у розмірі 156 778,37 грн.

Мотивуючи прийняті судові акти, суди виходили з того, що матеріалами справи доведено прострочення відповідачем виконання взятого на себе обов'язку з оплати поставленого товару, а відтак позовні вимоги про стягнення з останнього штрафних санкцій, нарахованих за порушення грошового зобов'язання, є правомірними та обґрунтованими.

Не погоджуючись із зазначеними рішенням та постановою, відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, у якій просить їх скасувати та прийняти у даній справі нове рішення про відмову у позові повністю, посилаючись на порушення господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, а саме: статті 83 Господарського процесуального кодексу України та статті 233 Господарського кодексу України.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 31.03.2014 р. касаційну скаргу відповідача прийнято до провадження та призначено до розгляду на 09.04.2014 р.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, присутнього у судовому засіданні представника відповідача, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 22.03.2013 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Інтерпайп Україна" (постачальник) та Дочірньою компанією "Укргазвидобування" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (покупець) було укладено договір № УГВ 7403/11-13 про закупівлю товарів за власні кошти, відповідно до пункту 1.1 якого постачальник зобов'язується поставити покупцеві товари, зазначені у специфікаціях, що додаються до договору і є його невід'ємною частиною, а покупець - прийняти і оплатити такі товари.

Згідно з пунктом 1.2 договору найменування товару, одиниця виміру, кількість, ціна за одиницю товару та загальна вартість договору вказується у специфікації.

Пунктом 4.1 договору передбачено, що розрахунки покупцем проводяться після пред'явлення постачальником рахунку на оплату товару та підписаного сторонами акта приймання-передачі товару або видаткової накладної шляхом перерахування коштів на рахунок постачальника, з урахуванням ПДВ, на умовах, зазначених у специфікації.

Згідно з пунктом 7.11 договору за порушення строків оплати покупець сплачує на користь постачальника пеню в розмірі 0,001% від суми простроченого платежу, за кожний день прострочення платежу, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.

Пунктом 5.3 договору встановлено, що датою поставки товару є дата підписання уповноваженими представниками сторін акта приймання-передачі товару або видаткової накладної. Право власності на товар переходить від постачальника до покупця з дати підписання сторонами акта приймання-передачі товару або видаткової накладної.

Відповідно до специфікації № 1, яка є додатком № 1 до договору, загальна вартість товару, що поставляється по цій специфікації, складає 41 199 993,60 грн.

Пунктом 2 специфікації встановлено, що право власності на товар переходить від постачальника до покупця з дати прийняття товару за видатковою накладною, яка підписана покупцем.

Згідно з пунктом 4 специфікації оплата товару здійснюється по факту поставки протягом 30 календарних днів з дати постачання.

Відповідно до пункту 10.1 договору він набирає чинності з дати його підписання сторонами і діє до 31.12.2013 р., а в частині взаєморозрахунків - до повного виконання зобов'язань.

Судами попередніх інстанцій також встановлено, що на виконання умов договору у період з 22.03.2013 р. по 31.03.2013 р. позивачем поставлялася, а відповідачем приймалася продукція згідно з наданими до матеріалів справи накладними, підписаними представниками сторін.

Звертаючись до господарського суду, позивач, посилаючись на те, що оплата отриманої продукції була здійснена відповідачем з порушенням строку, обумовленого п. 4 специфікації № 1 до договору, просив стягнути з останнього 19 074,64 грн. пені та 156 778,37 грн. 3 % річних, нарахованих за прострочення виконання грошового зобов'язання.

Як правильно зазначено судами попередніх інстанцій, укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором поставки, за яким одна сторона - постачальник, зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві, товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 265 Господарського кодексу України).

Аналогічні положення містяться у статті 712 Цивільного кодексу України, згідно з якою за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно зі статтею 611 вказаного Кодексу у разі порушення зобов'язання, настають наслідки, передбачені договором або законом, у тому числі, сплата неустойки.

В силу статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

За змістом частини 4 статті 231 Господарського кодексу України розмір штрафних санкцій встановлюється законом, у разі ж якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором (частина 6 наведеної норми).

Крім того, відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, виходячи з положень вищенаведених норм, а також встановивши обставини справи стосовно прострочення відповідачем виконання взятого на себе грошового зобов'язання за договором, суди попередніх інстанцій дійшли правомірного висновку про наявність підстав для стягнення з останнього пені у сумі 19 074,64 грн., нарахованої позивачем згідно з пунктом 7.11 договору, та 156 778,37 грн. 3 % річних в порядку 625 Цивільного кодексу України (435-15) .

Водночас, суди мотивовано відхилили доводи відповідача про те, що право на нарахування пені та 3% річних у позивача виникло після спливу 30 календарних днів з моменту фактичного отримання товару відповідачем, тобто з дати, зазначеної у залізничних (а не у видаткових) накладних, оскільки з аналізу умов договору вбачається, що поставка товару позивачем відповідачу підтверджується оформлення видаткової, а не залізничної, накладної, а відтак і визначений п. 4 специфікації до договору 30-денний строк на оплату товару має обчислюватися саме з дати, вказаної у видатковій накладній.

Доводи скаржника про те, що суди попередніх інстанцій припустилися порушень норм процесуального і матеріального права, не застосувавши приписи статті 83 Господарського процесуального кодексу України та статті 233 Господарського кодексу України, не є підставою для скасування оскаржуваних судових актів у даній справі, оскільки у розумінні наведених норм зменшення належного до стягнення розміру пені є правом суду, а не його обов'язком, яке може бути реалізоване ним лише у виняткових випадках, виходячи з конкретних обставин справи.

Відповідно до статті 111-7 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція не вправі встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, а лише на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржувані судові акти у даній справі прийняті судами попередніх інстанцій при повному з'ясуванні фактичних обставин справи у відповідності з нормам матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим підстав для їх зміни чи скасування не вбачається. Натомість, доводи, викладені у касаційній скарзі, судова колегія вважає непереконливими та такими, що спростовуються наявними доказами та матеріалами справи.

Керуючись пунктом 1 статті 111-9, статтями 111-5, 111-7, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Укргазвидобування" залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 05.02.2014 р. у справі № 910/14001/13 господарського суду міста Києва залишити без змін.