Головуючого судді: Картере В.І., суддів: Барицької Т.Л., Євсікова О.О., розглянувши касаційні скарги Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Промтехнтранс" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 19.02.2014 у справі № 910/20320/13 господарського суду міста Києва за позовом Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Промтехнтранс"; 2.Товариства з обмеженою відповідальністю "Перша Західно-Українська Лізингова Компанія"; про визнання правочину недійсним та застосування наслідків недійсностів судовому засіданні взяли участь представники: - позивача Новиков О.Є.; - відповідача 1 Воронюк Т.В.; - відповідача 2 Білоусов О.А. (арбітражний керуючий); Розпорядженням секретаря першої судової палати від 08.04.2013 № 02-05/123 змінено склад колегії суддів та сформовано наступний склад суддів для розгляду даної справи: головуючий суддя - Картере В.І., судді: Барицька Т.Л. (доповідач), Євсіков О.О.

Рішенням господарського суду міста Києва від 03.12.2013 у справі № 910/20320/13 (суддя Шкурдова Л.М.) задоволений позов Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" (надалі позивач/банк/скаржник) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Промтехнтранс" (надалі відповідач 1/ ТОВ "Промтехнтранс") та до Товариства з обмеженою відповідальністю "Перша Західно-Українська Лізингова Компанія" (надалі відповідач 2/ТОВ "Перша Західно-Українська Лізингова Компанія"); за рішенням, визнано недійсним договір та застосовано наслідки реституції за недійсним правочином.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 19.02.2014 (судді: Станік С.Р., Буравльов С.І., Шапран В.В.) вказане рішення скасовано в частині застосування наслідків реституції за визнаним недійсним правочином і у вказаній частині прийнято нове рішення, про відмову у задоволенні такої позовної вимоги.

Позивач, не погоджуючись із постановою суду апеляційної інстанції в частині відмови у позові, звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить постанову скасувати у відповідній частині, а рішення місцевого господарського суду залишити без змін.

Відповідач 1 також звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій, просить скасувати рішення та постанову судів попередніх інстанцій в частині задоволення позовних вимог.

Розглянувши прийняті у даній справі судові рішення на предмет дотримання судами попередніх інстанцій норм процесуального та матеріального права при їх прийнятті, колегія суддів зазначає наступне.

Предметом даного спору є вимога позивача про визнання недійсним форвардного контракту на продаж технологічного транспортного засобу від 27.06.2008, укладеного між відповідачами 1 та 2, а також про застосування наслідків недійсності правочину у вигляді двосторонньої реституції.

Обґрунтовуючи підстави позову, позивач посилається на порушення оспорюваним контрактом як його прав заставодержателя транспортного засобу, адже спірний правочин вчинений без його згоди, так і норм цивільного законодавства.

Місцевий господарський суд, задовольняючи позов, погодився із доводами позивача, та керуючись ст.ст. 1, 16, 17 Закону України "Про заставу", ст.ст. 16, 203, 215, 216, 586 ЦК України, прийшов до висновку про правомірність заявлених позивачем позовних вимог та визнав недійсним форвардний контракт на продаж технологічного транспортного засобу, укладеного між відповідачами 1 та 2 27.06.2008, та застосував наслідки недійсності вказаного контракту шляхом зобов'язання відповідача 1 повернути відповідачу 2 технологічний транспортний засіб - кар'єрний самоскид БілАЗ-7574, 2007 року випуску, заводський № 2514, двигун № 22075, шасі № 2574, реєстраційний номер Т3721ЛВ.

Апеляційний господарський суд, скасовуючи частково рішення місцевого господарського суду, виходив із того, що застосування наслідків недійсності правочину можливе тільки за вимогою сторони такого правочину; водночас, позивач не є стороною визнаного недійсним форвардного контракту від 27.06.2008.

Вищий господарський суд України не може погодитися із зазначеними вище висновками суду апеляційної інстанції, та вважає за необхідне скасувати її, а рішення місцевого господарського суду залишити без змін, виходячи з наступного.

Як встановлено місцевим господарським судом та вбачається з матеріалів справи, 26.03.2008 між АКБ соціального розвитку "Укрсоцбанк" (в подальшому перейменованого на ПАТ "Укрсоцбанк" - позивач) та відповідачем 2 був укладений кредитний договір № 600/03.3-62 (надалі - кредитний договір), відповідно до умов якого позивач зобов'язувався надати відповідачу 2 кредитні кошти у розмірі 1 522 701,60 грн., а відповідач 2 зобов'язався повернути грошові кошти у строки, визначені кредитним договором та сплатити відсотки за користування, на умовах, визначених вказаним кредитним договором.

Відповідно до ст. 564 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Застава - це спосіб забезпечення зобов'язання, якщо інше не встановлено договором. В силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов'язання одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами. Застава виникає на підставі договору, закону або рішення суду (ст. 1 Закону України "Про заставу").

26.03.2008 в забезпечення виконання відповідачем 2 своїх зобов'язань за кредитним договором, між позивачем та відповідачем 2 був укладений договір застави майна, відповідно до якого, відповідач 2 передав позивачу в заставу технологічний транспортний засіб - кар'єрний самоскид БілАЗ-7574, 2007 року випуску, заводський № 2514, двигун № 22075, шасі № 2574, реєстраційний номер Т3721ЛВ (надалі - спірний транспортний засіб); вказаний договір застави зареєстрований нотаріально за номером 1475.

Як встановлено місцевим господарським судом, 20.02.2008 між відповідачем 1 та відповідачем 2 був укладений договір оперативного лізингу (оренди) № 080220ЮЛ-01182, відповідно до якого відповідач 2 передав відповідачу 1 у користування технологічний транспортний засіб - кар'єрний самоскид БілАЗ-7574, 2007 року випуску, заводський № 2514, двигун № 22075, шасі № 2574, реєстраційний номер Т3721ЛВ.

Крім того, 27.06.2008 між відповідачами 1 та 2 був укладений форвардний контракт на продаж технологічного транспортного засобу - кар'єрного самоскиду БілАЗ-7574, 2007 року випуску, заводський № 2514, двигун № 22075, шасі № 2574, реєстраційний номер Т3721ЛВ, відповідно до якого відповідач2 зобов'язався продати відповідачу 1 вказаний транспортний засіб, а відповідач 1 - придбати його за ціною, визначеною умовами форвардного контракту, а саме за 108 764,40 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Статтею 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" (v0009700-09) судам необхідно враховувати, що згідно із статтями 4, 10 та 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити ЦК (435-15) , іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України (254к/96-ВР) та ЦК (435-15) , міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України (254к/96-ВР) та законом, а також моральним засадам суспільства.

Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (254к/96-ВР) (статті 1, 8 Конституції України).

Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Відповідно до ст. 17 Закону України "Про заставу" заставодавець зберігає право розпорядження заставленим майном, якщо інше не передбачено законом чи договором. Заставодавець може відчужувати заставлене майно тільки за згодою заставодержателя.

Аналогічні приписи містяться в ст. 586 ЦК України.

Крім того, в договорі застави сторони також узгодили, що заставодавець (відповідач 2) зобов'язаний без письмової згоди заставодержателя (позивача) не здійснювати дій, пов'язаних зі зміною права власності на предмет застави, його обтяження будь-якими зобов'язаннями, в тому числі: передача в оренду, спільну діяльність і т.п. (пп. 2.1.5. договору застави).

В той же час, як встановив суд першої інстанції і що стало підставою для звернення позивача із даним позовом до суду, укладаючи форвардний контракт на продаж спірного транспортного засобу під час дії договору застави, відповідач 2 не отримував згоди позивача на вчинення таких дій, чим, відповідно, порушив як вищенаведені норми, так і умови договору застави, а тому, висновок суду про визнання форвардного контракту недійсним з підстав укладення його з порушенням діючого законодавства (ст. 586 ЦК України, ст. 17 Закону України "Про заставу", пп. 2.1.5. договору застави), є правильним та обгрунтованим.

Відповідно до ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред'явлена будь-якою заінтересованою особою.

Згідно з ч. 5 постанови пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" від 06.11.2009 № 9 (v0009700-09) відповідно до статей 215 та 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

Відповідно до п. 2.5. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" (v0011600-13) правочини, які не відповідають вимогам закону, не породжують будь-яких бажаних сторонам результатів, незалежно від волі сторін та їх вини у вчиненні незаконного правочину. Правові наслідки таких правочинів настають лише у формах, передбачених законом, - у вигляді повернення становища сторін у початковий стан (реституції) або в інших.

Отже, виходячи із наведених вище обставин справи (визнання форвардного контракту недійсним), та враховуючи зазначені норми щодо наслідків визнання правочину недійсним, є вірним висновок місцевого господарського суду про застосування наслідків недійсності правочину (реституції) шляхом зобов'язання відповідача 1 повернути відповідачу 2 спірний транспортний засіб, адже договір, за яким цей засіб перейшов до відповідача 1, визнано недійсним.

Апеляційний господарський суд, скасовуючи рішення місцевого господарського суду, не врахував наведених вище норм та приписів, які не обмежують коло осіб, які мають право вимагати застосування правових наслідків недійсного (нікчемного) правочину лише сторонами такого правочину, а навпаки, надають право будь-якій заінтересованій особі, права або охоронювані законом інтереси якої порушені таким правочином, вимагати вжиття наслідків недійсного правочину, що призвело до безпідставного скасування правильного судового рішення та прийняття у цій частині нового рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права. Наслідком таких дій суду апеляційної інстанції, є скасування прийнятої ним постанови, та залишення в силі рішення місцевого господарського суду.

Стосовно доводів касаційної скарги відповідача 1 про те, що форвардний контракт не є укладеним, адже відповідно до п.п. 3.1. та 3.2. контракту факт вчинення угоди купівлі-продажу і переходу права власності на транспортний засіб сторони підтвердять в момент передачі його та визначених вказаними пунктами документами, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 180 ГК України господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх істотних умов. Істотними умовами є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Згідно з ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Отже, виходячи із вказаних норм, та враховуючи сформульований сторонами форвардного контракту зміст п.п. 3.1. та 3.2., колегія суддів вважає, що спірний контракт є укладеним, а визначені його сторонами умови стосуються переходу права власності на спірний транспортний засіб.