за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: Дніпропетровської міської ради, Комунального підприємства "Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації" Дніпропетровської обласної ради

про визнання права власності без введення нерухомого майна в експлуатацію

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 14.06.2013 (суддя Петренко Н.Е.) у задоволенні первісного позову відмовлено. Зустрічні позовні вимоги задоволено. Визнано за ТОВ "Місія-1" право власності без введення нерухомого майна в експлуатацію на торговельний центр літ. А-5 з надбудовами літ. А1-1, А2-1, А3-1, А4-1 та підвалом літ. під. А-5 загальною площею 32408,7 м2; в'їзди у паркінг літ. а1, а2 ; сходи літ. а4; ганки літ. а6, а7, а8, а10 ; ганок з козирком літ. а9 ; вхід на І поверх літ. а11-1; навіс літ. Б, що розташований за адресою: місто Дніпропетровськ, вул. Боброва, 1.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 19.11.2013 (колегія суддів у складі: суддя Кузнецова І.Л. - головуючий, судді Антонік С.Г., Сизько І.А.) "рішення господарського суду Дніпропетровської області від 14.06.2013 скасовано частково та прийнято нове рішення, яким у первісному та зустрічному позовах відмовлено".

У касаційній скарзі ТОВ "Місія-1" просить скасувати постанову апеляційної інстанції від 19.11.2013, а рішення господарського суду першої інстанції від 14.06.2013 залишити в силі. В обґрунтування касаційної скарги ТОВ "Місія-1" стверджує про порушення судом апеляційної інстанції ст.ст. 328, 376 ЦК України, ст. 39 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності".

Перевіривши повноту встановлення обставин у справі та правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, Вищий господарський суд України вважає касаційну скаргу такою, що підлягає задоволенню з огляду на таке.

Приймаючи нове рішення про відмову у задоволенні первісного позову, апеляційний суд виходив з того, що ПП "Дніпробуд-ВВ" не доведено обставин щодо виконання саме ним робіт за договором підряду та передачі їх у встановленому порядку ТОВ "Місія-1". Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову апеляційна інстанція дійшла висновку про те, що визнання за позивачем права власності на самочинно збудований об'єкт нерухомості без введення його в експлуатацію забороняється законом, зокрема ст. 331 ЦК України.

З такими висновками апеляційного суду в повній мірі погодитись не можна.

Так, суд першої інстанції, при розгляді як первісного так і зустрічного позовів ґрунтуючись на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності встановив наступне:

- 10.04.2012 позивачем та відповідачем укладено договір підряду № 10/04/12-1, відповідно до умов якого позивач зобов'язався в порядку та на умовах визначених в цьому договорі, своїми силами та механізмами, та на свій ризик, виконати відповідну роботу: роботи на крівлі при різки та посиленні отворів по вул. Боброва, 1 в м. Дніпропетровську;

- відповідно до п. 2.1. договору підряду вартість виконання робіт за договором становить 61699,10 грн., в т.ч. ПДВ 20% -10283,18 грн. Договірна вартість є твердою, на вказаний об'єм робіт в кошторисній вартості (додаток № 1 до дійсного договору), і перегляду в бік підвищення не підлягає до закінчення терміну дії цього договору;

- вартість виконання робіт за договором, визначена у п. 2.1 цього договору включає в себе плату за виконання робіт згідно з переліком робіт, що виконуються (додаток № 1) та інших витрат позивача, пов'язаних з виконанням прийнятих на себе за договором зобов'язань (п. 2.4. договору підряду);

- п. 3.1. договору підряду передбачено, що оплата за даною угодою проводиться шляхом перерахування відповідачем на розрахунковий рахунок позивача безготівкових грошових коштів наступнім чином: розрахунки здійснюються на підставі актів приймання виконаних робіт на протязі 20 календарних днів з моменту їх підписання обома сторонами (п. 3.1.1.), а кінцеві розрахунки здійснюються після їх остаточного виконання і прийняття усіх передбачених договором та видів робіт (п. 3.1.2.);

- п. 4.1. договору підряду визначено, що роботи вказані в п. 1.1 позивач повинен виконати протягом 30 календарних днів з моменту підписання даного договору;

- у разі затримки відповідачем фінансування за роботи, а саме порушення п.3.1.1 дійсного договору з вини відповідача, загальний строк виконання робіт подовжується на час такої затримки (п. 4.2. договору підряду);

- п. 5.2. договору підряду передбачено, що здавання-приймання виконаної роботи за договором здійснюється шляхом підписання сторонами акта приймання виконаних підрядних робіт;

- відповідач зобов'язаний прийняти роботи, виконані позивачем, не пізніше п'яти календарних днів з дня отримання від позивача акта (актів) виконаних робіт (п. 5.3. договору підряду);

- відповідач зобов'язаний оплатити позивачу роботи в розмірах і в строки, встановлені цим договором (п. 7.2.2. договору підряду).

Звертаючись з позовними вимогами ПП "Дніпробуд-ВВ" обґрунтовувало свої вимоги тим, що ним були виконані роботи за договором підряду № 10/04/12-1 від 10.04.2012 на загальну суму 57770,59 грн., тоді як відповідач виконані позивачем роботи не оплатив, у зв'язку з чим позивач просив визнати за ним право власності на частку майна об'єкту нерухомості на суму 57770,59 грн.

Заперечуючи вказані позовні вимоги, відповідач зазначив про те, що договір підряду № 10/04/12-1 від 10.04.2012 з ПП "Дніпробуд ВВ" не укладав, а укладав такий договір з ТОВ "Дніпробуд ВВ". При цьому, за виконані ТОВ "Дніпробуд ВВ" роботи відповідач розрахувався в повному обсязі, що підтверджується платіжним дорученням № 518 від 16.05.2012.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Господарський суд першої інстанції врахував вказану вимогу чинного процесуального законодавства і відмовляючи у задоволенні первісного позову правомірно зазначив про те, що ПП "Дніпробуд-ВВ" не довело виконання ним передбачених п. 1.1. договором підряду № 10/04/12-1 від 10.04.2012 робіт. Так, судом першої інстанції правомірно не взято до уваги посилання позивача на акт приймання виконаних будівельних робіт за травень 2012 року та довідку про вартість виконаних будівельних робіт за травень 2012 року, оскільки відповідно до зазначених документів роботи були виконані ТОВ "Дніпробуд ВВ" (ЄДРПОУ 35681938), а позивач за первісним позовом має найменування ПП "Дніпробуд ВВ" (ЄДРПОУ 34656387). Отже, господарським судом було встановлено, що роботи, на які посилається позивач, були виконані іншим підприємством.

Враховуючи викладені обставини справи Вищий господарський суд України погоджується з висновком суду першої інстанції про безпідставність поданого первісного позову.

Як вбачається з матеріалів справи, предметом зустрічного позову є визнання права власності на об'єкт нерухомого майна без введення нерухомого майна в експлуатацію.

У цьому зв'язку судом першої інстанції було встановлено, що:

- 21.03.2007 Дніпропетровською міською радою було прийнято рішення № 157/11 про передачу ТОВ "Місія-1" земельної ділянки по вул. Боброва в районі будинку № 4 - вул. Шмідта (Красногвардійский район) в оренду для будівництва багатоповерхового торговельного комплексу та автопаркінгу;

- на підставі вказаного рішення Дніпропетровською міською радою та ТОВ "Місія-1" укладено договір оренди землі від 24.04.2007 строком на два роки;

- 24.04.2007 Дніпропетровською міською радою та позивачем складено акт приймання-передачі земельної ділянки кадастровий номер 1210100000:07:454:0030;

- 27.08.2010 Дніпропетровською міською радою прийнято рішення № 319/60 про поновлення права користування земельною ділянкою по вул. Боброва в районі будинку № 4 - вул. Шмідта (Красногвардійский район) ТОВ "Місія-1" для завершення будівництва багатоповерхового торговельного комплексу та автопаркінгу;

- на підставі рішення сесії Дніпропетровської міської ради від 27.08.2010 № 319/60 Дніпропетровською міською радою та ТОВ "Місія-1" укладено договір оренди землі від 14.09.2010 строком на три роки;

- 14.09.2010 Дніпропетровською міською радою та позивачем складено акт приймання-передачі земельної ділянки кадастровий номер 1210100000:07:454:0030;

- відповідно до договору оренди землі від 14.09.2010 Дніпропетровська міська рада передала, а ТОВ "Місія-1" прийняло у строкове платне користування земельну ділянку, яка знаходиться за адресою: по вул. Боброва в районі будинку № 4-вул. Шмідта, (Красногвардійский район) і зареєстрована в Державному реєстрі земель за кадастровим номером 1210100000:07:454:0030. Відповідно до договору в оренду була передана земельна ділянка загальною площею 0,3230 га, цільове використання (УКЦВЗ) 1.11.6 (інша комерційна діяльність);

- 07.09.2007 інспекцією Держархбудконтролю Дніпропетровської міської ради ТОВ "Місія-1" було надано дозвіл на виконання будівельних робіт № 130/06, відповідно до якого позивачу було дозволено проводити основні етапи робіт по закінченню будівництва ТЦ "Приозерний";

- розпорядженням Дніпропетровського міського голови від 15.05.2008 № 637-р багатоповерховому торговельному комплексу з автопаркінгом присвоєно адресу - вул. Боброва, 1 м. Дніпропетровськ.

Як вбачається з судового рішення першої інстанції, звертаючись із зустрічним позовом позивач також вказував на те, що ним за власні кошти збудовано на земельній ділянці, яка надана йому в оренду, багатоповерховий торгівельний центр "Приозерний" загальною площею 32408,7 м2, що підтверджується в тому числі технічною документацією КП "ДМБТІ" - інвентаризаційна справа № 5579-Б, розпорядженням міськвиконкому про присвоєння адреси; технічним висновком про відповідність об'єкта будівельним, санітарним, екологічним та іншим нормам. Однак, будівництво ТЦ "Приозерний" було здійснено з порушенням термінів, зазначених в дозволі на виконання будівельних робіт від 07.09.2007 № 130/06, оскільки в самому дозволі зазначено термін його дії до 01.09.2008, а закінчення будівництва торгівельного центру "Приозерний" відбулося в 2013 році, що підтверджується технічним висновком.

Крім того, в інвентаризаційній справі № 5579-Б також зазначено про те, що торгівельний центр "Приозерний" є самовільно збудованим об'єктом. Враховуючи, що при будівництві торгівельного центру "Приозерний" було дотримано усі будівельні норми, стандарти та правила, позивач просив суд визнати за ним право власності на торговельний центр без введення нерухомого майна в експлуатацію.

Відповідно до ст. 1 ГПК України підприємства, установи, організації мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням; також згідно ст.ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та право звернутися до суду за його захистом відповідно до встановлених способів захисту цивільних прав та інтересів судом.

Так, суд апеляційної інстанції відмову в задоволенні зустрічних позовних вимог обґрунтовував з посиланням на приписи ст. 331 ЦК України.

Статтею 331 ЦК України визначено порядок та момент виникнення права власності на новостворене нерухоме майно, будівництво якого здійснювалось правомірно, з додержанням вимог законодавства. Так, за частиною 2 вказаної статті право власності на нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту прийняття його в експлуатацію, а якщо право власності на нього підлягає державній реєстрації - то відповідно з моменту його державної реєстрації.

Разом з тим, господарський суд апеляційної інстанції залишив поза увагою встановлений факт наявності у спірного майна ознак самочинного будівництва та не обґрунтував неможливість застосування до спірних правовідносин положень саме ст. 376 ЦК України.

За ч. 1 ст. 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно набувають ознак самочинного будівництва, якщо вони: збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм та правил. Особа, яка здійснює самочинне будівництво, не набуває права власності на нього.

При цьому, частини 3 та 5 ст. 376 ЦК України передбачає можливість легалізації самочинного будівництва шляхом визнання права власності на такий самочинно збудований об'єкт, якщо: при будівництві на земельній ділянці, що не була відведена для такої мети, порушнику в подальшому надано земельну ділянку під уже збудоване майно; на вимогу власника (користувача) земельної ділянки при відсутності порушення цим прав інших осіб.

Відтак, порядок набуття права власності на самочинне будівництво передбачений ст. 376 ЦК України, яка є спеціальною нормою в регулюванні таких правовідносин, оскільки унормовує відносини, що виникають у тих випадках, коли загальний порядок будівництва був порушений, а будівництво нерухомого майна здійснювалось з вчиненням порушень, внаслідок чого набуло ознак самочинного будівництва. Тобто, право власності на самочинно побудовані об'єкти набувається не в загальному порядку, а в спеціальному - на підставі рішення суду, прийнятого у відповідності до вимог ст. 376 ЦК України. Ця норма є спеціальною у застосуванні до спірних правовідносин, оскільки не пов'язується з приписами ст. 331 ЦК України. В той же час, визнання права власності на самочинне будівництво в даному випадку, з урахуванням характеристик здійсненного будівництва, жодним чином не позбавляє власника законодавчо встановленого обов'язку введення об'єкту в експлуатацію.

Крім того, розглядаючи зустрічні позовні вимоги, судом першої інстанції встановлено, що ПП "Дніпробуд-ВВ" та третіми особами не доведено відповідно до вимог ст.ст. 32- 34 ГПК України, що визнання за позивачем права власності на спірне нерухоме майно порушує права інших осіб.

За таких обставин судом першої інстанції відповідно до приписів ст. 43 ГПК України встановлено на підставі належних доказів, що за умов відведення позивачеві земельної ділянки на якій споруджено спірне нерухоме майно, проведення позивачем будівництва спірного майна з дотриманням необхідних вимог норм і правил, зустрічні позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

За таких обставин правові підстави для скасування рішення господарського суду Дніпропетровської області від 14.06.2013 були відсутні.

Відповідно до ст. 111-5 ГПК України касаційна інстанція використовує процесуальні права суду першої інстанції виключно для перевірки юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення у рішенні або постанові господарського суду.

Відповідно до ст. 111-9 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право, зокрема, залишити в силі одне із раніше прийнятих рішень або постанов.

Враховуючи викладене, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що постанова апеляційної інстанції підлягає скасуванню, а рішення місцевого суду - залишенню в силі.