головуючого Дунаєвської Н.Г. суддів Гольцової Л.А. (доповідач), Мележик Н.І. розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Кролевецького міського споживчого товариства на рішення та постанову Господарського суду Сумської області від 12.08.2013 Харківського апеляційного господарського суду від 05.12.2013 у справі № 920/1017/13 господарського суду Сумської області за позовом Прокурора Кролевецького району Сумської області в інтересах держави в особі Кролевецької міської ради Сумської області до Кролевецького міського споживчого товариства про стягнення 14171,37 грн.за участю представників сторін:

позивача: повідомлений, але не з'явився;

відповідача: Ахроменко О.О., дов. від 04.02.2014;

прокурора: Гудименко Ю.В., прокурор відділу Генеральної прокуратури України, посв. № 014715 від 21.01.2013;

Рішенням Господарського суду Сумської області від 12.08.2013 у справі № 920/1017/13 (суддя Зайцева І.В.) позов задоволено.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 05.12.2013 (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Черленяк М.І., судді - Ільїн О.В., Камишева Л.М.) рішення Господарського суду Сумської області від 12.08.2013 у справі № 920/1017/13 залишено без змін.

Не погоджуючись із вказаними судовими актами, відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким позов залишити без розгляду.

Обґрунтовуючи підстави звернення з касаційною скаргою, скаржник послався на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Позивач надав відзив на касаційну скаргу, в якому заперечує проти її задоволення, просить прийняті у даній справі судові рішення залишити без змін.

Також, скаржник звернувся до Вищого господарського суду України з клопотанням про приєднання до матеріалів справи додаткових доказів, однак, колегія суддів відзначає, що звертаючись до суду з даним клопотанням, заявником не враховано повноваження касаційної інстанції, визначені ст.ст. 111-5, 111-7 ГПК України.

Усіх учасників судового процесу відповідно до статті 111-4 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм судами попередніх інстанцій належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин справи, дотримання норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Місцевим та апеляційним господарськими судами під час розгляду справи встановлено, що відповідач є власником будівлі громадського харчування за адресою: Сумська обл., м. Кролевець, вул. Роменця, 8 на підставі свідоцтва про право власності серія від 03.07.2006 ЯЯЯ № 203197, виданого Кролевецькою міською радою на підставі рішення виконкому від 18.05.2006 № 213.

Рішенням Кролевецької міської ради Сумської області від 28.04.2007 "Про надання дозволів на виготовлення документації із землеустрою", Кролевецькому міському споживчому товариству надано дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж та складання документів, які посвідчують право на земельну ділянку по вул. Роменця, 8 із земель Кролевецької міської ради.

В подальшому, рішенням Кролевецької міської ради Сумської області від 21.11.2007 "Про надання земельних ділянок в оренду Кролевецькому міському споживчому товариству" вирішено затвердити технічну документацію із землеустрою щодо складання документів, які посвідчують право на земельні ділянки Кролевецькому міському споживчому товариству для комерційного використання (роздрібної торгівлі та комерційних послуг) в м. Кролевець по вул. Роменця, 8, вул. Шевченка, 140, вул. Мостова б/н, площі Свободи, 4, площі Свободи, б/н загальною площею 0,3217 га, а також надано в оренду терміном на 10 років із земель Кролевецької міської ради (землі, ненадані у власність чи користування), земельні ділянки загальною площею 0,3217 га, в тому числі забудовані землі (землі комерційного та іншого використання), 0,3217 га для комерційного використання (роздрібної торгівлі та комерційних послуг), в тому числі земельну ділянку по вул. Роменця, 8 м. Кролевець загальною площею 0,0724 га.

Також, зазначеним рішенням зобов'язано відповідача використовувати земельну ділянку за цільовий призначенням, не допускати погіршення екологічного стану, забруднення земельної ділянки побутовими та іншими відходами, а також укласти в 2-х місячний термін договір оренди землі після прийняття рішення.

Однак, як встановлено попередніми судовими інстанціями, відповідачем у передбачені рішенням ради від 21.11.2007 строки договір оренди землі не укладено та в установленому законодавством порядку не зареєстровано. Такий договір укладено між Кролевецькою міською радою Сумської області (Орендодавець) та Кролевецьким міським споживчим товариством (Орендар) лише 27.08.2012, а зареєстровано у Відділі Держкомзему у Кролевецькому районі Сумської області 25.12.2012 (запис за № 592260004001493).

Державною фінансовою інспекцією в Сумській області проведена ревізія бюджету Кролевецької міської ради за період з 01.09.2010 по 31.12.2012, якою виявлені порушення, в результаті яких місцевий бюджет міста Кролевець недоотримав кошти від орендної плати за користування відповідачем земельними ділянками, в тому числі і земельною ділянкою по вулиці Роменця, 8 м. Кролевець Сумської області.

17.05.2013, на підставі розпорядження Кролевецького міського голови від 13.05.2013 № 46-од "Про комісію з визначення розміру заподіяних збитків" та на виконання рішення виконавчого комітету Кролевецької міської ради від 26.02.2013 № 27 "Про заходи щодо усунення порушень, виявлених ревізією міського бюджету міста Кролевець" проведено засідання комісії з визначення розміру заподіяних збитків, за результатами якого складено акт від 17.05.2013 з визначення розміру заподіяних збитків (земельна ділянка по вул.Роменця, 8 м. Кролевець Сумської області). За даним актом, враховуючи строк позовної давності в три роки, збитки позивача у вигляді упущеної вигоди (в розмірі неодержаної плати за оренду земельної ділянки) за період з 01.06.2010 по 24.12.2012 становлять 14171,37 грн.

Суди з'ясували, що позивач листом від 18.05.2013 № 05-02/878 повідомив відповідача про результати роботи комісії з визначення розміру заподіяних збитків та пропонував останньому добровільно сплатити обраховані збитки.

Підставами для звернення до суду з позовом, як вірно вказали суди, є стягнення збитків в сумі 14171,37 грн. за період з 01.06.2010 по 24.12.2012 у вигляді упущеної вигоди (у розмірі неодержаної плати за оренду земельної ділянки) внаслідок користування відповідачем в зазначений період земельною ділянкою по вул.Роменця, 8 м. Кролевець Сумської області без оформлення прав на неї, тобто без правовстановлюючих документів.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний господарський суд, виходив з положень ЗК України (2768-14) , ГК України (436-15) , ЦК України (435-15) та, надавши оцінку всім матеріалам справи в сукупності, дійшов висновку про обґрунтованість позову та наявність підстав для його задоволення в повному обсязі.

Згідно положень ч. 2 ст. 111-5 ГПК України, касаційна інстанція перевіряє юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого господарського суду та постанові апеляційного господарського суду.

Відповідно до абз. 2 п. 1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення" (v0006600-12) , рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору (п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 (v0006600-12) ).

Порядок передачі земельних ділянок в оренду передбачений ст. 124 ЗК України.

Заходи, спрямовані на оформлення земельної ділянки у відповідності до вимог земельного законодавства України відповідачем були проведені 27.08.2012 шляхом укладення відповідного договору оренди земельної ділянки, а право на земельну ділянку, згідно ст. 125 ЗК України, у відповідача виникло лише 25.12.2012 - з момента державної реєстрації договору, тоді як відповідач до 24.12.2012 включно здійснював фактичне користування земельною ділянкою, не сплачуючи, при цьому, плату за оренду земельної ділянки, на що вірно звернув увагу апеляційний господарський суд.

Власники землі та землекористувачі мають право на захист своїх прав шляхом стягнення збитків з особи, яка вчинила неправомірні дії щодо відповідних земельних ділянок, у випадках, встановлених главою 24 ЗК України (2768-14) , та за процедурою, передбаченою Порядком визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 19.04.1993 № 284 (284-93-п) .

Пунктом 3.8 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011 № 6 "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин" (v0006600-11) (із змінами і доповненнями) визначено, що вирішуючи спори за позовами органів державної влади або місцевого самоврядування про стягнення з особи, яка набула у власність житловий будинок, будівлю або споруду і не переоформила право користування земельною ділянкою, збитків у вигляді упущеної вигоди (зокрема у розмірі неодержаної плати за оренду земельної ділянки), господарські суди повинні брати до уваги положення ст. 22 ЦК України та ч. 2 ст. 224 ГК України. Для застосування такого заходу відповідальності слід встановлювати наявність у діях відповідача усіх чотирьох елементів складу цивільного правопорушення (протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою та збитками і вини).

У відповідності до ст. 206 ЗК України, використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Порядок відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам визначено в ст. 157 ЗК України.

Водночас, господарськими судами враховано, що для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків (зокрема у розмірі неодержаної плати за оренду земельної ділянки), потрібна наявність повного складу цивільного правопорушення, як - то: - протиправна поведінка, дія чи бездіяльність особи; - шкідливий результат такої поведінки (збитки); - причинний зв'язок між протиправною поведінкою та збитками; - вина правопорушника.

За приписами процесуального законодавства, предмет позову - це певна матеріально - правова вимога позивача до відповідача, яка кореспондує зі способами захисту права, а підстава позову - це фактичні обставини, на яких ґрунтується вимога позивача.

Здійснюючи судовий розгляд справи судами першої та апеляційної інстанції були розглянуті питання та встановлені відповідні обставини щодо правової природи заявлених збитків, виходячи з предмету та підстав позову, а також приписів ст. 22 ЦК України, ст.ст. 224, 225 ГК України.

Доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору (ст. 32 ГПК України).

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень (ч. 1 ст. 33 ГПК України).

Згідно ст. 34 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Статтею 43 ГПК України визначено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.

Судами попередніх інстанцій було цілком обґрунтовано встановлено використання вищенаведеної земельної ділянки у вказаний в позові період без оформлення відповідних прав у встановленому порядку.

При цьому, апеляційний господарський суд мотивовано відхилив посилання відповідача (апелянта) на судове рішення у справі № 920/1018/13 Господарського суду Сумської області, оскільки суди, здійснюючи розгляд зазначеної справи встановили, що відповідач не мав можливості вчасно укласти договір оренди на земельну ділянку по вул.Шевченка, 140, м. Кролевець, площею 0,0269 га з підстав того, що позивач відмовляв у видачі свідоцтв на право власності. Тобто, у наведеній справі суди встановили відсутність у відповідача вини в несвоєчасному укладенні договору оренди земельної ділянки.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази (ст. 111-7 ГПК України).

Суд касаційної інстанції дійшов висновку, що господарські суди попередніх інстанцій в порядку ст.ст. 42, 43, 47, 43, 82, 99, 101 ГПК (1798-12) України всебічно, повно і об'єктивно розглянули в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності, дослідили та належним чином оцінили подані сторонами в обґрунтування своїх вимог і заперечень докази.

При цьому, суди правильно звернули увагу, що наявні докази, надані учасниками процесу та зібрані під час розгляду справи по суті спору, підлягають оцінці у їх сукупності і жодний доказ не має для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Здійснюючи розгляд справи, суд першої інстанції, а апеляційний господарський суд при перегляді цього рішення, відхиляючи доводи відповідача (апелянта), спростовуючи подані останнім докази, у мотивувальній частині судових рішень навели правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи та докази не взято до уваги судами.

З урахуванням наведених правових положень та встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що доводи, викладені відповідачем у касаційній скарзі є необґрунтованими, оскільки вони, фактично, стосуються переоцінки доказів у справі, що виходить за межі компетенції суду касаційної інстанції, тому підстави для скасування оскаржених судових актів відсутні.

Керуючись ст. ст. 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,-

Касаційну скаргу Кролевецького міського споживчого товариства залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Сумської області від 12.08.2013 та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 05.12.2013 у справі № 920/1017/13 - без змін.