головуючого Овечкіна В.Е., суддів Чернова Є.В., Цвігун В.Л., за участю представників: позивача - Пахолок Т.П., відповідача - Пургіна О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ПАТ з іноземними інвестиціями "СК "К'Ю БІ І Україна" на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 04.12.2013 у справі № 920/1199/13 за позовом ПАТ з іноземними інвестиціями "СК "К'Ю БІ І Україна" до ТОВ "Елга" про відшкодування шкоди в порядку регресу

Рішенням господарського суду Сумської області від 09.09.2013 (суддя Зайцева І.В.), залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 04.12.2013 (судді: Гончар Т.В., Потапенко В.І., Барбашова С.В.), в задоволенні позовних вимог відмовлено повністю у зв'язку з їх необґрунтованістю.

ПАТ з іноземними інвестиціями "СК "К'Ю БІ І Україна" в поданій касаційній скарзі просить скасувати рішення та постанову, прийняти нове рішення про задоволення позову в повному обсязі, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, а саме ст. 993 ЦК України, ст. 27 Закону України "Про страхування", ст.ст. 22.1, 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (1961-15) , ст. 7 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" та ст.ст. 22, 32, 36 ГПК України. Зокрема, скаржник вказує на те, що договір добровільного страхування наземних транспортних засобів № CAS0003847 (далі - договір страхування) був чинний на момент вчинення ДТП, яка в подальшому була визнана страховим випадком, у зв'язку з чим позивач, хоч і з порушенням строків, але все ж виконав умови договору страхування шляхом виплати страхового відшкодування своєму страхувальнику. Крім того, заявник стверджує про дотримання ним порядку проведення автотоварознавчої експертизи та заявлення позовних вимог в межах розміру оціненої шкоди.

Колегія суддів, перевіривши фактичні обставини справи на предмет правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, заслухавши пояснення присутніх у засіданні представників сторін, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржувані рішення та постанова скасуванню з передачею справи на новий розгляд до господарського суду Сумської області з наступних підстав.

Залишаючи без змін первісне рішення про відмову в позові, апеляційний господарський суд виходив з того, що:

14.09.2009 р. між позивачем (страховик) та ТОВ "Ям Сервіс Україна" (страхувальник) був укладений договір добровільного страхування наземних транспортних засобів № САS0003847, предметом якого є страхування транспортного засобу Mitsubishi, д.н. НОМЕР_1.

27.05.2010 р. в м.Києві відбулась дорожньо-транспортна пригода за участю транспортних засобів Mitsubishi, д.н. НОМЕР_1, під керуванням водія ОСОБА_6 та ЗІЛ, д.н. НОМЕР_2, під керуванням водія ОСОБА_7 (далі - ДТП).

Згідно з постановою Святошинського районного суду м.Києва від 04.06.2010 по справі № 3-4046 вищевказана ДТП відбулась внаслідок порушення ОСОБА_7 п.13.1 Правил дорожнього руху України (1306-2001-п) .

У зв'язку із вказаною ДТП ТОВ "Ям Сервіс Україна" звернувся до позивача із заявою про настання страхового випадку та виплату страхового відшкодування.

04.10.2010 р. позивачем, на підставі звіту про оцінку вартості матеріального збитку від 17.06.2010 та рахунку-фактури № НМРФ-12171 від 30.09.2010 було складено страховий акт № 1500002935.

05.10.2010р. на підставі вищевказаних документів позивач здійснив виплату страхового відшкодування в розмірі 71200,86 грн., що підтверджується банківською випискою № 2038311 від 05.10.2010.

Відповідно до ст. 993 ЦК України та ст. 27 Закону України "Про страхування" до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Згідно з розширеною довідкою відділу державної автомобільної інспекції № 2094 від 30.06.2010 транспортний засіб (ЗІЛ, д.н. НОМЕР_2), яким спричинено ДТП, належить ТОВ "Елга".

Оскільки цивільна відповідальність власника автомобіля ЗІЛ, д.н. НОМЕР_2, застрахована у ВАТ "СТ "Гарантія" згідно з полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № ВС/7983122, позивач звернувся до останнього з заявою про виплату страхового відшкодування в порядку регресу.

На підставі вказаної заяви ВАТ "СТ "Гарантія" здійснило на користь позивача страхову виплату в межах ліміту відповідальності страховика за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № ВС/7983122 в розмірі 24990 грн.

Відповідно до ст. 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільно-правову відповідальність, у разі недостатностві страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Зважаючи на те, що розмір матеріального збитку від ДТП згідно зі звітом від 17.06.2010 становить 56530,7 грн., а страхову виплату ТОВ "СТ "Гарантія" позивачу сплачено лише в сумі 24990 грн., позивач просить стягнути з відповідача, як з особи, відповідальної за завдану ДТП шкоду, різницю між вказаним фактичним розміром матеріального збитку та страховою виплатою в сумі 31540,70 грн.

Проте позивач, здійснивши страхову виплату потерпілому від ДТП, не набув право вимоги останнього до відповідача на суму 31540,7 грн.

Як правильно зазначив господарський суд першої інстанції, відповідно до договору добровільного страхування автотранспорту № САS0003847 від 28.09.2009, строк його дії встановлено з 28.09.2009 року по 27.09.2010 року і відповідно до умов цього договору продовження строку його дії (пролонгації) не передбачено.

Згідно з умовами п.10 договору від 28.09.2009, для здійснення виплати страхового відшкодування страховик протягом 7 (семи) днів після одержання пакету документів від страхувальника повинен оформити страховий акт (Акт-реліз).

Статтею 25 Закону України "Про страхування" передбачено, що страхові виплати та страхове відшкодування виплати проводяться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника і страхового акта (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що встановлена страховиком.

Згідно ст. 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки.

Статтею 28 Закону України "Про страхування" передбачено, що дія договору страхування припиняється та втрачає чинність у разі закінчення строку його дії.

Проте позивач, без наявності правових підстав оформив страховий акт 04.10.2010р. та на його підставі здійснив страхове відшкодування 05.10.2010 р., тобто вже після закінчення строку дії договору добровільного страхування автотранспорту № САS0003847 від 28.09.2009.

Окрім цього, позивачем не надано доказів того, що розмір збитків від ДТП визначався в порядку, передбаченому Законом України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (1961-15) із залученням відповідних спеціалістів страховика, у якого застрахована цивільно-правова відповідальність відповідача як особи відповідальної за збитки.

Зважаючи на це, апеляційний суд не прийняв в якості належного доказу розміру спричинених ДТП збитків наданий позивачем до позовної заяви звіт про оцінку майна від 17.06.2010, складений ТОВ "СВАН КОНСАЛТИНГ" на замовлення зацікавленої особи (потерпілого від ДТП ТОВ "Ям сервіс Україна") .

До того ж розмір збитків у вказаному звіті визначався на підставі даних акту огляду транспортного засобу від 01.06.2010, який було складено невідомою особою (Зубарєвим) без залучення, як це передбачено ст. 25 Закону України "Про страхування", аварійних комісарів позивача або відповідних працівників (експертів, аварійних комісарів) страховика цивільної відповідальності відповідача як особи, яка заподіяла шкоду як це передбачено наведеними положеннями Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (1961-15) .

Проте, касаційна інстанція не може погодитися з передчасними висновками судів попередніх інстанцій з огляду на таке.

Згідно з ч.1 ст. 1191 ЦК України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Відповідно до ст. 993 ЦК України та ст. 27 Закону України "Про страхування" до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Судами попередніх інстанцій з достовірністю встановлено, що ВАТ "СТ "Гарантія" здійснило на користь позивача страхову виплату в межах ліміту відповідальності страховика за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № ВС/7983122 в розмірі 24990 грн.

Згідно з ч.1 ст. 1172 та ст. 1194 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків. Особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Як встановлено судами попередніх інстанцій, постановою Святошинського районного суду м.Києва від 04.06.2010 по справі № 3-4046 водія автомобіля ЗІЛ, д.н. НОМЕР_2 (ОСОБА_7) визнано винним у вчиненні ДТП внаслідок порушення п.13.1 Правил дорожнього руху України (1306-2001-п) та притягнуто до адміністративної відповідальності за ст. 124 КпАП України.

Станом на момент вчинення ДТП ОСОБА_7 перебував в трудових відносинах з відповідачем, а саме працював на посаді водія, що підтверджується постановою Святошинського районного суду м.Києва від 04.06.2010 по справі № 3-4046 та не заперечується відповідачем.

За таких обставин, відповідач зобов'язаний, як роботодавець винуватої у вчиненні ДТП особи, відшкодувати позивачу в порядку регресу спірну суму страхового відшкодування, яка є різницею між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

В основу рішення та постанови про відмову в позові покладено висновки судів про здійснення позивачем виплати страхового відшкодування своєму страхувальнику вже після спливу строку дії договору добровільного страхування наземних транспортних засобів № САS0003847 від 14.09.2009, у зв'язку з чим ПАТ з іноземними інвестиціями "СК "К'Ю БІ І Україна" не набуло права регресної вимоги до відповідача на суму 31540,7 грн.

Однак, судами попередніх інстанцій залишено поза увагою положення ст. 526 ЦК України, згідно якої зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Судами також не враховано, що відповідно до ч.1 ст. 598 та ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

За таких обставин з системного аналізу ст.ст. 526, 598, 599, 993, 1191 ЦК України вбачається, що набуття позивачем права регресу до роботодавця винної особи (відповідача) ніяким чином не залежить від того, коли саме виконано основне зобов'язання за договором добровільного страхування наземних транспортних засобів, а саме під час дії цього договору чи після закінчення строку його дії.

Тим більше, що згідно з ч.4 ст. 631 ЦК України закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

Отже, судами помилково не враховано, що страховий випадок (ДТП) настав під час дії договору добровільного страхування наземних транспортних засобів № САS0003847 від 14.09.2009, а тому виплата позивачем страхового відшкодування своєму страхувальнику за межами строку дії цього договору ніяким чином не впливає на набуття права регресної вимоги до відповідача. Висновок судів про зворотне суперечить також приписам ч.6 ст. 261 ЦК України.

Крім того, пославшись на те, що для визначення розміру збитків, завданих під час ДТП, повинен призначатися представник страховика за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власника транспортного засобу (працівник, аварійний комісар, експерт), суди не надали належної оцінки тому факту, що ВАТ "СТ "Гарантія" без жодних зауважень здійснило на користь позивача страхову виплату в межах ліміту відповідальності страховика, чим фактично визнало розмір завданих збитків.

Колегія вважає безпредметними посилання апеляційного суду в обґрунтування недоведеності розміру збитків, зазначеного у звіті від 17.06.2010, на недотримання позивачем вимог п.33.3 ст. 33, п.п.34.2, 34.4 ст. 34 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" та ст. 25 Закону України "Про страхування" шляхом незалучення представника ВАТ "СТ Гарантія" та аварійного комісара позивача до визначення причин настання страхового випадку та розміру збитків, оскільки, по-перше, правовідносини за участю сторін договору добровільного страхування наземних транспортних засобів № САS0003847 від 14.09.2009 не регулюються Законом України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (1961-15) . По-друге, згідно з ч.3 ст. 25 Закону України "Про страхування" страховик та страхувальник мають право залучити за свій рахунок аварійного комісара до розслідування обставин страхового випадку. Тобто за змістом вказаної норми залучення аварійного комісара є правом, а не обов'язком позивача.

За таких обставин, судами попередніх інстанцій всупереч ст.ст. 34, 43 ГПК України було відхилено звіт про оцінку вартості матеріального збитку від 17.06.2010 в якості неналежного доказу.

Отже, наведене вище вимагає від суду касаційної інстанції встановлювати фактичні обставини справи, зокрема, щодо дійсного розміру матеріального збитку, підлягаючого до регресного відшкодування позивачу за рахунок відповідача, що безумовно виходить за межі перегляду справи в порядку касації (ч.2 ст. 111-7 ГПК України) та є підставою для скасування рішення і постанови з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції у зв'язку з неповним встановленням та з'ясуванням судами обставин справи, які мають істотне значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до п.3 ст. 111-9 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції і передати справу на новий розгляд, якщо суд припустився порушень норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Зважаючи на те, вищезгадані порушення норм матеріального (ст.ст. 526, 598, 599, 631, 993, 1172, 1191, 1194 ЦК України) та процесуального права (ст.ст. 34, 43 ГПК України), які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, допущені судами першої та апеляційної інстанцій, колегія з урахуванням вимог п.3 ст. 111-9 ГПК України вбачає достатні правові підстави для часткового задоволення скарги шляхом скасування рішення та постанови і передачі справи на новий розгляд до господарського суду Сумської області.

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 111-5, 111-7- 111-12 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

Касаційну скаргу ПАТ з іноземними інвестиціями "СК "К'Ю БІ І Україна" задовольнити частково.

Рішення господарського суду Сумської області від 09.09.2013 та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 04.12.2013 у справі № 920/1199/13 скасувати з передачею справи на новий розгляд до господарського суду Сумської області.