Овечкін В.Е. - головуючого, Чернов Є.В., Цвігун В.Л. за участю представників: публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" розглянув касаційну скаргу Оборський Я.В. товариства з обмеженою відповідальністю "Альфафарм" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 04 лютого 2014 року у справі № 910/18706/13 господарського суду міста Києва за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Альфафарм" до третя особа публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" товариство з обмеженою відповідальністю "Ніка Холдінг Інвест" про визнання договору поруки недійсним

Рішенням господарського суду міста Києва від 25.11.2013 р. (суддя Гавриловська І.О.) в задоволенні позову відмовлено повністю.

Суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог з тих підстав, що спірний договір поруки забезпечує виконання кредитних зобов'язань, що випливають з умов кредитного договору № 010/14/227 від 29.11.2007 р., які існували на час укладення спірного договору.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 04.02.2014 р. (судді: Суховий В.Г., Агрикова О.В., Чорногуз М.Г.) рішення господарського суду міста Києва від 25.11.2013 р. залишено без зміни.

постанова апеляційного господарського суду мотивована тими обставинами, що договір поруки укладений за правилами, встановленими ЦК України (435-15) з урахуванням особливостей передбачених ЦК України (435-15) , у зв'язку з чим відсутні підстави для визнання його недійсним.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Альфафарм" в касаційній скарзі просить постанову апеляційного господарського суду та рішення місцевого господарського суду скасувати та передати справу на новий розгляд до місцевого господарського суду.

Скаржник вважає, що судами попередніх інстанцій порушено ст. ст. 217, 548, 553, 554, 573, 638 ЦК України і ст. 180 ГК України, оскільки забезпечення порукою кредитних зобов'язань, які виникнуть у майбутньому не відповідає приписам чинного законодавства, а тому такий договір може бути визнаний недійсним.

Публічний акціонерне товариство "Райффайзен Банк Аваль" у відзиві проти доводів скарги заперечує з тих підстав, що оспорюваний договір поруки № 12/14/1019 від 19.10.10 р. був укладений на забезпечення виконання основного зобов'язання, яке вже існувало та було чітко визначено на момент укладення договору поруки.

Вищий господарський суд України у відкритому судовому засіданні дослідив матеріали справи, доводи сторін та приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Позивач доводить, що зміст пункту 1.1 договору поруки № 12/14/1019 від 19.10.10 р. щодо забезпечення порукою кредитних зобов'язань, у тому числі тих, що виникнуть у майбутньому, не відповідає приписами чинного законодавства, у зв'язку з чим договір поруки може бути визнаний недійсним за відповідним позовом заінтересованої особи.

Судом встановлено, що 16.11.2007 р. між Публічним акціонерним товариством,,Райффайзен Банк Аваль") (далі - відповідач) та TOB,,Боско", TOB,,Ніка Холдінг Інвест", TOB "Виробниче Об'єднання "Укрфарм", TOB,,Альфафарм", TOB,,Фармацевтична фірма "КФК" та TOB "Віто - Фарм" укладено Генеральну кредитну угоду № 010/14/209 (з врахуванням змін та доповнень внесеними додатковою угодою № 010/14/209/7 від 10.11.2009 р.) відповідно до умов якої відповідач зобов'язувався надати позичальникам кредитні кошти в порядку і на умовах, визначених в Генеральній кредитній угоді та кредитних договорах, укладених в її рамках, що є її невід'ємними частинами. Загальний розмір основної (позичкової) заборгованості позичальника по кредитам в рамках Генеральної кредитної угоди не повинен перевищувати суми, еквівалентної 42 500 000,00 грн. Термін користування кредитними коштами встановлювався до 15.11.2012 р. Конкретні суми кредитів, строки користування кредитними коштами, відсоткові ставки, об'єкти кредитування, визначаються cторонами окремо в Кредитних договорах, що укладаються в рамках даної Угоди (п.2.3).

Згідно додаткових угод до Генеральної кредитної угоди № 010/14/209 від 16.11.2007 р. загальний розмір заборгованості позичальників за укладеними в рамках цієї Угоди договорами не повинен перевищувати суми, еквівалентної 4 770 000,00 дол. США за наступними сублімітами: субліміт-1 у сумі 1 859 933,65 грн. - на фінансування поточної діяльності позичальника 1- TOB "Боско"; субліміт-2 у сумі 549 916,00 дол. США - на фінансування поточної діяльності TOB,,Боско"; субліміт-3 у сумі 2 100 000,00 грн. - на фінансування поточної діяльності позичальника 3 - TOB,,ВО,,Укрфарм"; субліміт-4 у сумі 2 627 451,00 дол. CША - на придбання та рефінансування витрат на придбання нежилих приміщень корпоративних прав та основних засобів для позичальника 4 - TOB "Ніка Холдінг Інвест"; субліміт-5 у сумі 789 337,00 дол. США - на придбання та рефінансування витрат на придбання земельних ділянок для позичальника 4 - TOB "Ніка Холдінг Інвест"; субліміт-6 у сумі 3 000 000,00 грн. - на поповнення обігових коштів для позичальника 5 - TOB "Альфафарм"; субліміт-7 у сумі 2 692 500,00 грн. - на поповнення обігових коштів для позичальника 6 - TOB "ФФ"КФК" (додаткова угода № 010/14/209/12 від 25.11.2010 р.).

Відповідно до Генеральної кредитної угоди, із змінами та доповненнями, встановлено наступні строки користування кредитними коштами: за сублімітом-1 - до 19 жовтня 2012р.; за сублімітом-2 - до 19 жовтня 2012р.; за сублімітом - 3 - до 19 жовтня 2012 р.; за сублімітом-4 та сублімітом-5 - до 15 листопада 2012р.; за сублімітом-6 - до 26 жовтня 2012 р.; за сублімітом-7 - до 26 жовтня 2012 р. (Додаткова угода № 010/14/209/13 від 27.07.2011 р.).

Відповідно до п. 2.1 Генеральної кредитної угоди, кредитні кошти надаються на умовах їх забезпечення, цільового використання, строковості, повернення та плати за користування.

Згідно з п. 4.1 Генеральної кредитної угоди, на підставі письмових заяв позичальників, відповідач зобов'язався укласти з позичальниками договори в рамках ліміту та сублімітів, встановлених в п. 1.2 угоди, відкрити позичкові рахунки та надати кредитні кошти згідно умов договорів.

29.11.07 р. в рамках вищевказаної генеральної кредитної угоди між ВАТ "Райффайзен Банк Аваль" (змінено найменування на Публічне акціонерне товариство "Райффайзен Банк Аваль") та Товариством з обмеженою відповідальністю "Ніка Холдінг Інвест" укладено кредитний договір № 010/14/227 (далі - кредитний договір) зі змінами та доповненнями, внесеними додатковими угодами № 010/14/04/058 від 05.02.2008 р., № 010/14/227/95/1 від 10.11.2008 р., № 010/14/227/675 від 30.06.2009 р., № 010/14/227/4 від 30.10.2009 р., № 010/14/227/5 від 10.11.2009 р., № 010/14/227/6 від 10.03.2010 р., № 010/14/227/7 від 04.06.2010 р., № 010/14/227/8 від 19.10.2010 р., № 010/14/227/9 від 25.11.2010 р., № 010/14/227/10 від 27.07.2011 р., № 010/14/227/11 від 21.11.2011 р., згідно якого ТОВ "Ніка Холдінг Інвест" відкрито невідновлювальну кредитну лінію з лімітом у сумі 789 337,00 доларів США для придбання та рефінансування витрат на придбання земельних ділянок, зі сплатою 10,0 % річних та кінцевим терміном погашення кредиту до 15.11.12 р. (згідно додаткових угод № 010/14/04/058 від 05.02.08 р., № 010/14/227/4 від 30.10.09 р., № 010/14/227/10 від 27.07.11 р.).

Відповідно до п. 5.1 вказаного кредитного договору № 010/14/227 від 29.11.2007 р., відповідач зобов'язався на умовах договору відкрити ТОB,,Ніка Холдінг Інвест" позичковий рахунок та надавати з нього позичальнику в безготівковій формі кредитні кошти в межах ліміту відкритої кредитної лінії та вільного (невикористаного) субліміту-5 та загального ліміту Генеральної кредитної угоди.

На підставі заяв позичальника відповідачем надано останньому кредитні кошти в період з 29.11.07 р. по 29.04.10 р., тобто до дати (19.10.10 р.) укладення оспорюваного договору поруки, на загальну суму 789 337,00 доларів США, що підтверджується меморіальними ордерами та витягами з рахунків.

В забезпечення виконання зобов'язань за вказаним кредитним договором 19.10.2010 р. між ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" (кредитор, відповідач) та ТОВ "Альфафарм" (поручитель, позивач) укладено договір поруки № 12/14/1019, згідно п.п. 1.1 якого поручитель зобов'язався відповідати перед кредитором солідарно з TOB,,Ніка Холдінг Інвест" за виконання кредитних зобов'язань, у тому числі тих, що виникнуть у майбутньому, які випливають з умов кредитного договору, за умовами якого боржник зобов'язаний:

- повернути кредит в розмірі 789 337,00 дол. США;

- сплатити проценти за користування кредитом в розмірі 11% річних або в будь - якому іншому розмірі, зміненому відповідно до умов кредитного договору, в тому числі на підставі додаткових угод до нього, укладених після набуття чинності цим договором;

- сплатити пені, штрафи, передбачені кредитним договором, а також відшкодувати витрати та збитки кредитора, пов'язані з неналежним виконанням TOB,,Ніка Холдінг Інвест" умов кредитного договору.

Відповідно до п. 1.2 договору поруки позивач, як поручитель, відповідає за виконання кредитних зобов'язань у тому ж обсязі, що і боржник, в порядку та строки, визначені кредитним договором, у тому числі, але не виключно:

- при невиконанні боржником окремих кредитних зобов'язань, зокрема, щодо сплати процентів та/або погашення частини кредиту в строки, визначені графіком погашення кредиту;

- при невиконанні боржником зобов'язання щодо погашення кредиту при закінченні строку користування ним;

- при виникненні підстав для дострокового повного/часткового виконання кредитних зобов'язань.

Згідно з п.п. 1.4 договору поруки без додаткового отримання попередньої згоди поручителя порукою за цим договором також забезпечуються у повному обсязі кредитні зобов'язання, які виникнуть (зміняться) внаслідок внесення до кредитного договору змін, визначених п. п. 1.4.1-1.4.2 цього договору, а також інших змін, що не впливають на обсяг відповідальності поручителя.

Відповідно до п.п. 1.4.1 договору поруки внесення змін до кредитного договору щодо продовження строку користування кредитом (його частинами), зміни строків виконання всіх або окремих кредитних зобов'язань, збільшення заборгованості за кредитом на суму нарахованих та несплачених процентів (капіталізація процентів), та інші зміни кредитного договору, що не призводять до збільшення виданої боржнику суми кредиту, вважаються такими, що не збільшують обсягу відповідальності поручителя та забезпечуються порукою за цим договором без отримання додаткової згоди поручителя.

Згідно з п.п. 1.4.2 договору поруки підписанням цього договору поручитель надає згоду на: будь - яке збільшення розміру процентів за кредитним договором, у т.ч. на підставі додаткових угод до нього, укладених після набуття чинності цим договором; на зміну будь - яким чином методу (способу) нарахування процентів за користування кредитом; на доповнення комісій та/або неустойок, що підлягають сплаті кредитору, та/або збільшення їх видів розмірів. Поручитель підтверджує, що порука за цим договором забезпечує збільшені внаслідок таких змін кредитні зобов'язання без отримання додаткової згоди поручителя.

Пунктом п. 2.1 договору поруки сторонами обумовлено, що у випадку повного або часткового невиконання (неналежного виконання) боржником всіх або окремих кредитних зобов'язань, поручитель та боржник відповідають перед кредитором як солідарні боржники.

У випадку повного або часткового невиконання (неналежного виконання) боржником всіх або окремих кредитних зобов'язань в порядку та строки, встановлені кредитним договором, кредитор набуває права вимоги до поручителя щодо сплати заборгованості за порушеними кредитними зобов'язаннями.

Відповідно до ч. 2 статті 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Частина 1 статті 626 ЦК України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Нормами ч. 1 ст. 546 ЦК України визначено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

За загальним правилом підставою для встановлення та застосування засобу забезпечення виконання зобов'язання є домовленість сторін про таке забезпечення.

Відповідно до ч. 1 ст. 547 ЦК України, правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі.

Частинами 1 та 2 ст. 548 ЦК України встановлено, що виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом; недійсне зобов'язання не підлягає забезпеченню; недійсність основного зобов'язання (вимоги) спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення, якщо інше не встановлено цим кодексом.

Положеннями п. 3.4 кредитного договору № 010/14/227 від 29.11.2007 р. передбачено, що у відповідності з діючим законодавством України забезпеченням договору є забезпечення надане за Генеральною кредитною угодою.

Обов'язок забезпечення зобов'язань позичальника за Генеральною кредитною угодою № 010/14/209 від 16.11.2007 р. згідно з укладеними договорами застави, поруки, гарантії тощо, передбачено розділом 2 вказаної угоди.

Статтею 553 ЦК України передбачено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі.

У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя (ч. 1 ст. 554 ЦК України).

Порука є спеціальним заходом майнового характеру, спрямованим на забезпечення виконання основного зобов'язання, чим обумовлюється додатковий характер поруки стосовно основного зобов'язання. Підставою для встановлення поруки є договір, який створює зобов'язальні правовідносини між особою, яка забезпечує виконання зобов'язання боржника, та кредитором боржника.

На поруку поширюються загальні умови виконання зобов'язань, відповідно до якої зобов'язання повинні виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону та договору, а при відсутності таких вказівок - відповідно до вимог, що звичайно ставляться. Таким чином, обсяг зобов'язань поручителя визначається як умовами договору поруки, так і умовами основного договору, яким визначено обсяг зобов'язань боржника забезпечення виконання яких здійснює поручитель.

Як вже було зазначено вище, на виконання умов кредитного договору та генеральної кредитної угоди, на підставі письмових заяв ТОВ,,Ніка Холдінг Інвест", банк надав в період з 29.11.07 р. по 29.04.10 р., тобто до дати (19.10.10 р.) укладення оспорюваного договору поруки, на загальну суму 789 337,00 доларів США, що підтверджується меморіальними ордерами та витягами з рахунків.

Таким чином, оспорюваний договір поруки № 12/14/1019 від 19.10.10 р. не суперечить нормам Цивільного кодексу України (435-15) , оскільки був укладений на забезпечення виконання основного зобов'язання, яке вже існувало та було чітко визначено на момент укладення договору поруки.

Крім того, чинним законодавством України не заборонено укладання договору поруки на забезпечення виконання зобов'язання, яке може виникнути в майбутньому, що випливає з забезпеченого зобов'язання.

Відповідно до частин 1 та 3 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до п. 7 роз'яснення Пленуму Верховного Суду України від 06.1.2009 № 9 (v0009700-09) "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

Вирішуючи спір про визнання договору недійсним, необхідним є встановлення наявності тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону, додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони тощо.

Статтею 15 Цивільного кодексу України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Тобто, підставами для захисту цивільного права є його порушення, невизнання або оспорювання.

Скаржником не доведено, що зобов'язання може змінитися в майбутньому настільки, що він не зможе згідно умов договору відповідати за порушення зобов'язання. Зміна зобов'язання має встановлюватися не абстрактно як це вимагає касатор, а у кожному конкретному випадку.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку про те, що спірний договір укладений за правилами, встановленими ЦК України (435-15) з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, у зв'язку з чим відсутні підстави для визнання його недійсним за приписами ст.ст. 203, 215 ЦК України, тому позовні вимоги задоволенню не підлягають, про що вірно вказано судами попередніх інстанції.

Посилання скаржника на ст. 548 ЦК України не приймається до уваги колегії суддів, зважаючи на те, що ця норма регулює питання загальних умов забезпечення виконання зобов'язання та не регулює питання визнання недійсним правочину що є предметом спору у даній справі.

З огляду на наведене, судова колегія не вбачає підстав для зміни або скасування оскаржуваних постанови апеляційного господарського суду та рішення господарського суду, у зв'язку з чим скаргу залишає без задоволення, а постанову та рішення - без змін.

Виходячи з викладеного, керуючись ст.ст. 108, 111-5, 111-7, 111-8, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України,

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 04.02.2014 р. та рішення господарського суду міста Києва від 25.11.2013 р. у справі № 910/18706/13 господарського суду міста Києва залишити без зміни, а касаційну скаргу - без задоволення.