головуючого суддів: Шевчук С.Р., Акулової Н.В. (доповідач), Владимиренко С.В. розглянувши касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 на постанову Київського апеляційного господарського суду від 14.11.2013 року та на рішення господарського суду Київської області від 16.04.2013 року у справі № 911/861/13-г господарського суду Київської області за позовом Приватного акціонерного товариства "Білицький завод "Теплозвукоізоляція" до Приватного підприємства "СІТАЛ ГЛАСС" про застосування наслідків недійсності правочину

За участю представників сторін:

від скаржника: ОСОБА_5 (дов. б/н від 18.07.2013 року);

від позивача: не з'явився;

від відповідача: Матюшина О.В. (дов. б/н від 23.12.2013 року);

Рішенням Господарського суду Київської області від 16.04.2013 року у справі № 911/861/13-г (суддя:Черногуз А.Ф.) у позові відмовлено повністю, оскільки майно не передавалося відповідачу за актом приймання-передачі; в матеріалах справи відсутні докази того, що відповідач здійснював оплату орендних платежів по договору.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 14.11.2013 року по справі № 911/861/13-г (судді: Коротун О.М., Зубець Л.П., Іоннікова І.А.) апеляційну скаргу акціонерного товариства "Білицький завод "Теплозвукоізоляція" залишено без задоволення; припинено апеляційне провадження за апеляційною скаргою Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 у даній справі; рішення Господарського суду Київської області від 16.04.2013 р. залишено без змін.

постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що позовні вимоги з підстав заявлених позивачем у даній справі задоволенню не підлягають; судом припинено апеляційне провадження за апеляційною скаргою Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4, оскільки у даному спорі не вбачається порушення його прав.

Не погоджуючись з прийнятими судовими актами, Фізична особа-підприємець ОСОБА_4 звернувся з касаційною скаргою до Вищого господарського суду України, в якій просить суд скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 14.11.2013 року та рішення господарського суду Київської області від 16.04.2013 року у справі № 911/861/13-г та прийняти нове рішення яким задовольнити позовні вимоги, визнати нікчемний правочин, договір оренди нерухомого майна від 01.03.2011 року № 222 недійсним, виселити ПП "Сітал Гласс" із виробничої площадки площею 278,4 кв.м, яка розташована за адресою: Київська обл, м. Ірпінь, смт. Коцюбинське, вул. Пономарьова,7.

В касаційній скарзі скаржник посилається на порушення та невірне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.

У відзиві на касаційну скаргу Приватне підприємство "СІТАЛ ГЛАСС", просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а прийняті у справі судові акти без змін.

У судовому засіданні, представник скаржника, підтримав вимоги та доводи касаційної скарги, просив її задовольнити.

Представник відповідача, у судовому засіданні, заперечував проти задоволення касаційної скарги, просив залишити її без задоволення.

Заслухавши представників сторін, які з'явилися в судове засідання, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 01.03.2011 року між Приватним акціонерним товариством "Білицький завод "Теплозвукоізоляція" (орендодавець) та Приватним підприємством "СІТАЛ ГЛАСС" (орендар) укладено договір оренди нерухомого майна № 222 відповідно до предмету якого, орендодавець на умовах договору передає, а орендар приймає в оренду виробничу площадку площею 278,40 кв.м., яка розташоване за адресою: смт. Коцюбинське, вул. Пономарьова, 7. (п.1.1. договору).

Відповідно до пункту 2.4. договору орендна плата сплачується орендарем, починаючи з дати фактичного використання об'єкта оренди згідно з актом приймання-передачі.

Строк дії договору встановлений з 01 березня 2011 р. по 01 березня 2014 року. (п.11.1 Договору).

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивач обґрунтовує свої позовні вимоги тим, що укладений між сторонами договір оренди нерухомого майна від 01.03.2011 року № 222 є нікчемним. Вимога позивача про застосування наслідків недійсності правочину до договору шляхом виселення відповідача в примусовому порядку з території позивача не підлягає задоволенню, оскільки майно не передавалося відповідачу за актом приймання-передачі; в матеріалах справи відсутні докази того, що відповідач здійснював оплату орендних платежів по договору.

Суд апеляційної інстанції зазначив, що позовні вимоги з підстав заявлених позивачем у даній справі задоволенню не підлягають, оскільки в свідоцтві на право власності на нерухоме майно від 13.12.2012 р. відсутній об'єкт виробнича площадка, сторонами укладався акт приймання-передачі до договору № 222, матеріали справи містять докази виконання сторонами договору оренди № 222 та висновок експертного дослідження № 59/60/13-32 не приймається до уваги відносно того, що підпис директора ОСОБА_8 на договорі виконано іншою особою, оскільки виконаний не на ухвалу суду про призначення експертизи.

Проте, колегія суддів касаційної інстанції вважає висновки судів попередніх інстанцій передчасними, з огляду на наступне.

Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки повинні бути вичерпними, відповідати дійсності і підтверджуватись достовірними доказами, дослідженими у судовому засіданні.

Відповідно до ст. 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з врахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно ст. 638 Цивільного кодексу України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також всі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину визначені ст. 203 Цивільного кодексу України, яка, зокрема, передбачає, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом та бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Підстави та наслідки недійсності правочинів передбачені, зокрема, ст. ст. 215, 216 Цивільного кодексу України. За приписами даних статтей підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені чч. 1 - 3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу. Недійсним є також правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Відповідно до статті 220 Цивільного кодексу України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним. Якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.

Згідно статті 640 Цивільного кодексу України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії. Договір, що підлягає нотаріальному посвідченню, є укладеним з дня такого посвідчення.

Частиною 1 ст. 43 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Суд першої інстанції зазначив, що позивач в позовній заяві вважає, що договір нікчемний.

Суд апеляційної інстанції вважає, що відносини сторін врегульовані договором.

Суди першої та апеляційної інстанції не надали належної юридичної оцінки умовам договору оренди від 01.03.2011 року № 222, укладеному між Приватним акціонерним товариством "Білицький завод "Теплозвукоізоляція" та Приватним підприємством "СІТАЛ ГЛАСС", ступеню його виконання сторонами, а також не зазначили чи підлягає цей договір нотаріальному посвідченню або державній реєстрації.

Суд апеляційної інстанції посилаючись на виконання умов договору не зазначив якими саме документами підтверджується виконання умов договору.

Суди попередніх інстанцій не досліджували питання, пов'язанні безпосередньо із предметом позову.

Господарські суди порушили вимоги ч.1 ст. 43 Господарського процесуального кодексу України стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх обставин справи в їх сукупності, що відповідно до ч.1 ст. 111-10 Господарського процесуального кодексу України є підставою для скасування оскаржуваного судового рішення зі справи.

У зв'язку з вищевикладеним колегія суддів вважає, що приймаючи рішення суди попередніх інстанцій надали неповну та невірну оцінку обставинам справи, порушили і неправильно застосували норми матеріального права, у зв'язку з чим, оскаржувані рішення та постанова підлягають скасуванню, а справа передачі на новий розгляд до місцевого господарського суду.

Відповідно до ст. 111-7 Господарського процесуального кодексу Українипереглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

При новому розгляді справи суду необхідно врахувати наведене, всебічно, повно, об'єктивно з'ясувати всі обставини справи, надати об'єктивну оцінку доказам, які мають юридичне значення для її розгляду; правильно застосувати норми матеріального права, які регулюють спірні відносини, вирішити спір відповідно до вимог закону.

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-10, 111-11, 111-12 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

1. Касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 задовольнити частково.

2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 14.11.2013 року та рішення господарського суду Київської області від 16.04.2013 року у справі № 911/861/13-г скасувати.