Капацин Н.В. - головуючий, Бернацька Ж.О., Кривда Д.С. (доповідач), за участю представників: позивача не з'явились (про час та місце судового засідання повідомлені належним чином), відповідача не з'явились (про час та місце судового засідання повідомлені належним чином), розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 на постанову Донецького апеляційного господарського суду від 04.02.2014 у справі № 9/5014/3201/2012 господарського суду Луганської області за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 до Приватного підприємства "БПФ" про стягнення суми,

Фізична особа-підприємець ОСОБА_4 звернулась до господарського суду Луганської області з позовною заявою про стягнення з Приватного підприємства "БПФ" матеріальних збитків в сумі 35423,23 грн.

Рішенням господарського суду Луганської області від 17.01.2013 (суддя Ворожцов А.Г.), залишеним без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 19.02.2013 (судді: Азарова З.П. - головуючий, Геза Т.Д., Мартюхіна Н.О.), у задоволенні позову відмовлено; судові витрати покладено на позивача.

Постановою Вищого господарського суду України від 15.04.2013 касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 задоволено частково; постанову Донецького апеляційного господарського суду від 19.02.2013 та рішення господарського суду Луганської області від 17.01.2013 у справі № 9/5014/3201/2012 скасовано, а справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

Рішенням господарського суду Луганської області від 25.12.2013 (судді: Якушенко Р.Є. - головуючий, Секірський А.В., Фонова О.С.), залишеним без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 04.02.2014 (судді: Діброва Г.І. - головуючий, Бойченко К.І., Стойка О.В.), у задоволенні позову відмовлено; судові витрати покладено на позивача.

Не погоджуючись з рішенням та постановою, Фізична особа-підприємець ОСОБА_4 звернулася до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення та постанову у справі скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позов повністю. Скаргу мотивовано доводами про неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, зокрема, ст.ст. 27 Закону України "Про оренду землі", ст.ст. 32, 84 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідач надіслав заперечення на касаційну скаргу і просить постанову залишити без змін, а скаргу - без задоволення.

Учасники процесу не скористалися наданим процесуальним правом на участь своїх представників в судовому засіданні касаційної інстанції.

Відводів складу суду не заявлено.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши наявні матеріали справи та доводи, викладені у касаційній скарзі, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з огляду на наступне.

Як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, 10.01.2003 між сторонами було укладено договір № 69 на відшкодування частини загальноринкових витрат, за умовами якого відповідач надав позивачу територію ринку для розміщення кіоску НОМЕР_4 загальною площею 3*4 м2. Відповідно до п. 5 зазначеного договору він був укладений до 31.12.2003, але сторони передбачили, що договір вважається продовженим якщо за місяць до закінчення строку його дії однією з сторін не буде заявлено про відмову або перегляд умов.

01.01.2005 сторони підписали договір № 60, в якому було надано позивачу територію ринку на розташування кіосків НОМЕР_1, НОМЕР_2, НОМЕР_3 загальною площею 38,4 м2 . Пунктом 5 договору встановлено, що він діє до 31.12.2005 та вважається щорічно продовженим, якщо за місяць до закінчення строку його дії однією з сторін не буде заявлено про відмову або перегляд умов. За вказаним договором сторони перебували у господарських відносинах до 01.07.2010.

01.07.2010 сторонами був укладений договір № 181, відповідно до умов якого адміністрація ринку надала позивачу територію ринку під розміщення торгових кіосків НОМЕР_3, НОМЕР_1, НОМЕР_2 загальною площею 38,4 м2, а позивач зобов'язався сплачувати за це 768 грн. у місяць. Пунктом 2.8 вказаного договору передбачено, що відповідач має право переміщувати кіоск, а пунктом 3 договору надано право ринку демонтувати кіоск в разі виникнення заборгованості по платежам, передбаченим пунктами 1.2. і 1.3. за період більш ніж 3 (три) місяці, при цьому відповідач не несе відповідальності за збереження самого кіоску та майна, що в ньому знаходиться. Пунктом 5 договору передбачено, що він діє з 01.07.2010 по 31.12.2010.

Протягом 2011 - 2012 років між відповідачем та позивачем договори не укладалися, однак позивач продовжував сплачувати орендну плату за розміщення кіосків. Зокрема, плата здійснювалась з січня 2011 р. по квітень 2012 р.

Проте, оплата за договором позивачем була припинена, виникла заборгованість, тому 20.09.2012 ПП "БПФ" звернулось до позивача з листом № 59, в якому повідомлялось про порушення ним умов договору щодо оплати та попереджено про розірвання договору.

У липні 2012 року позивач уклав з будівельним підприємством ТОВ "Будівельна фірма "Сівана" договір підряду щодо влаштування м'якої покрівлі на торгівельному модулі на суму 2700 грн. і виконання робіт підтверджується актом здачі-приймання робіт від 30.07.2012.

За твердженнями позивача придбання та доставка будівельних матеріалів для реконструкції коштувало 17343,23 грн., оплата будівельних робіт за договором підряду була здійснена в сумі 2700 грн., на що надана квитанція до прибуткового касового ордеру № 13. Оплата послуг автокрану в сумі 380 грн. підтверджується квитанцією до прибуткового касового ордеру б/н від 05.07.2012.

20.09.2012 відповідач надіслав на адресу позивача повідомлення за вих. № 59, з якого вбачається, що позивачем порушуються умови п.п.1.1, 2.2, 2.3 договору № 181 на відшкодування частини загальноринкових витрат від 01.07.2010 року, а тому адміністрація ринку "Північний" розриває вказаний договір згідно пункту 3.

15.10.2012 відповідач надіслав на адресу позивача припис директора ПП "БПФ" за вих. № 63 про необхідність демонтажу кіоску НОМЕР_2 упродовж 10 календарних днів, оскільки позивачем самовільно зайнята земельна ділянка на ринку "Північний" при проведенні реконструкції кіоску НОМЕР_2, незаконно збільшена його площа, будівельні роботи проведені без проекту реконструкції та згоди з адміністрацією ринку.

25.10.2012 відповідач надіслав на адресу позивача лист за вих. № 64 з вимогою звільнити територію ринку, на якій розташовані торгові кіоски НОМЕР_3, НОМЕР_1, НОМЕР_2. Протягом 14-15 листопада 2012 року працівниками відповідача було демонтовано торговельний кіоск НОМЕР_2, про що складений відповідний акт.

За таких обставин позивач звернувся до суду з позовом у даній справі про стягнення заподіяних демонтажем торгівельного кіоску збитків, які складаються з суми витрат, пов'язаних з придбанням кіоску за договором купівлі-продажу від 06.01.2003 у розмірі 15000 грн., витрат на реконструкцію торговельного кіоску у розмірі 17343,23 грн., оплати вартості будівельних робіт на суму 2700 грн. та оплати послуг автокрану на суму 380 грн., всього 35423,23 грн.

Відмовляючи в задоволенні позову, суди попередніх інстанцій виходили з того, що позивач не довів суду належними засобами доказування розмір завданих збитків саме у розмірі 35423,23 грн., оскільки витрати позивача у розмірі 20423,23 грн., пов'язані нібито з реконструкцією торговельного кіоску НОМЕР_2 здійснені ним самостійно без відповідного проекту та узгодження з ПП "БПФ"; позивачем не підтверджені належними засобами доказування нібито понесені витрати, які пов'язані з придбанням кіоску у розмірі 15000 грн., оскільки договір купівлі-продажу від 06.01.2003, укладений між ПП ОСОБА_11 та ПП ОСОБА_4 та розписка ПП ОСОБА_11 від 07.06.2013 не підтверджує факту продажу саме торговельного кіоску НОМЕР_2. Таким чином, суди дійшли висновку, що позивачем не доведено об'єктивну та суб'єктивну сторони спричинених відповідачем збитків, зокрема, причинно-наслідковий зв'язок між протиправними діями відповідача по демонтажу торговельного кіоску та спричиненими позивачу збитками саме у розмірі 35423,23грн., тоді як відповідачем доведено відсутність його вини.

Проте, колегія не може погодитися з висновками судів попередніх інстанцій з огляду на таке.

Відповідно до ст. 111-12 Господарського процесуального кодексу України вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.

Відповідно до п.3 ст. 111-9 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції і передати справу на новий розгляд, якщо суд припустився порушень норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, допущені тільки цим судом.

Таким чином, виходячи з системного аналізу змісту п.3 ст. 111-9 та ст. 111-12 ГПК вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для судів першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.

Однак, судами попередніх інстанцій не дотримано вказівок касаційної інстанції, вміщених у постанові Вищого господарського суду України від 15.04.2013.

Зокрема, питання щодо наявності чи відсутності протиправної поведінки відповідача щодо демонтажу спірного кіоску суди належним чином не досліджували. В постанові від 15.04.2013 колегія касаційної інстанції зазначала, що протиправною є поведінка, яка не відповідає вимогам закону, тягне за собою порушення (зменшення, обмеження) майнових прав (благ) і законних інтересів іншої особи. З прийнятих у справі рішень не вбачається встановлення законної підстави у відповідача (норми закону, рішення суду тощо) по проведенню дій по демонтажу кіоску позивача, приймаючи до уваги, що згідно приписів ст. 316 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Непорушність права приватної власності гарантується ст. 41 Конституції України.

При цьому посилання місцевого та апеляційного господарських судів на ст. 27 Закону України "Про оренду землі", якою передбачено захист прав орендаря на орендовану земельну ділянку, не є достатньою підставою для висновку щодо характеру дій відповідача по демонтажу кіоску, оскільки за змістом даної норми захист здійснюється в установленому законом порядку.

Суд першої інстанції при новому розгляді справи обґрунтовано прийняв до уваги, що використання торгівельного місця пов'язане з використанням земельної ділянки, а тому орендар земельної ділянки, на якій розміщено ринок, має право на захист свого титульного права, в тому числі шляхом вимоги до особи, що незаконно перебуває на орендованій землі, звільнити торговельне місце, а тим самим і займану ділянку.

Разом з тим суди попередніх інстанцій не зробили висновків щодо способу здійснення відповідачем захисту права на орендовану земельну ділянку, тоді як суд касаційної інстанції зауважував на необхідності дослідження таких обставин.

При цьому слід враховувати, що за приписами ст. 13 Цивільного кодексу України при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Що стосується розміру збитків, місцевий господарський суд, здійснюючи новий розгляд справи, призначив будівельно-технічну експертизу. Разом з тим при прийнятті рішення висновкам цієї експертизи від 01.10.2013 правової оцінки за правилами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України не надавав, обмежившись лише посиланням на її результати в описовій частині рішення.

Натомість суд апеляційної інстанції не прийняв до уваги висновок експерта Луганського відділення Донецького науково-дослідного інституту судових експертиз № 997/23 будівельно-технічної експертизи від 01.10.2013, оскільки вказаним висновком не встановлена дійсна вартість виконаних робіт, її об'єм та види виконаних будівельних робіт за всіма актами приймання виконаних будівельних робіт за липень 2012 року за формою № КБ-2в; питання щодо визначення вартості будівельних матеріалів можливо визначити лише шляхом призначення по справі судової товарознавчої експертизи.

При цьому апеляційний господарський суд не врахував вимог ч.ч.3, 4 ст. 42 Господарського процесуального кодексу України, що у випадках недостатньої ясності чи неповноти висновку судового експерта господарський суд може призначити додаткову судову експертизу.

При необхідності господарський суд може призначити повторну судову експертизу і доручити її проведення іншому судовому експерту.

Таким чином, суд не був позбавлений права, встановивши необґрунтованість висновку проведеної у даній справі експертизи, або недотримання повноти відповідей на порушені питання, визначитись відповідно до ст. 42 ГПК щодо доцільності заслуховування експерта в судовому засіданні, призначення у даній справі повторної або додаткової експертизи, в залежності від обставин.

Зважаючи на викладене, касаційна інстанція на підставі ч.2 ст. 111-5 Господарського процесуального кодексу України дійшла висновку про неповне встановлення обставин справи та обумовлену цим неможливість надання належної юридичної оцінки всім обставинам справи, в зв'язку з чим колегія вбачає достатні правові підстави для часткового задоволення скарги шляхом скасування рішення та постанови і повторної передачі справи на новий розгляд до господарського суду Луганської області.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 111-5, 111-7, 111-9, 111-10, 111-11, 111-12 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

Касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 задовольнити частково.

Постанову Донецького апеляційного господарського суду від 04.02.2014 та рішення господарського суду Луганської області від 25.12.2013 у справі № 9/5014/3201/2012 скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.