У вересні 2013 року першого заступник прокурора міста Харкова, виступаючи в інтересах держави в особі Харківської міської ради звернувся до господарського суду Харківської області з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "БМВ Лізинг", просив стягнути з відповідача збитків у розмірі 2 457 019,75 грн. (т. 1, а.с. 5-13).

Позовні вимоги мотивовано використанням товариством з обмеженою відповідальністю "БМВ Лізинг" земельної ділянки без правовстановлюючих документів.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 19.09.2013 року залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Департамент земельних відносин Харківської міської ради (т. 1, а.с. 2-4).

Рішенням господарського суду Харківської області від 15.10.2013 року (суддя Доленчук Д.О.) у задоволенні позову відмовлено (т. 2, а.с. 18-25).

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 26.11.2013 року залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору товариство з обмеженою відповідальністю спільне підприємство "Фрегат" (т. 2, а.с. 120-121).

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 17.12.2013 року (головуючий Черленяк М.І., судді Камишева Л.М., Шепітько І.І.) рішення господарського суду Харківської області від 15.10.2013 року залишено без змін (т. 2, а.с. 149-158).

Оскаржені судові акти мотивовано недоведеністю позовних вимог.

Не погодившись з прийнятими судовими рішеннями, Харківська міська рада звернулась до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, просила оскаржені судові акти скасувати, справу передати на новий розгляд (т. 2, а.с. 165-177).

Ухвалою Вищого господарського суду України від 28.03.2014 року касаційну скаргу Харківської міської ради прийнято до провадження та призначено до розгляду на 07.04.2014 року (т. 3, а.с. 2-3).

Розпорядженням секретаря першої судової палати № 02-05/117 від 04.04.2014 року сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Прокопанич Г.К. (доповідач), судді Євсіков О.О., Картере В.І.

У судове засідання 07.04.2014 року прокурор, представники позивача - Харківської міської ради, третіх осіб - Департаменту земельних відносин Харківської міської ради, товариства з обмеженою відповідальністю спільного підприємства "Фрегат" не з'явились, причин неявки суду не повідомили.

Відповідно до абз. 1 п. 3.9.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" (v0018600-11) у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

З врахуванням вищенаведеного судова колегія визнала за можливе розглянути справу у відсутність прокурора, представників позивача - Харківської міської ради, третіх осіб - Департаменту земельних відносин Харківської міської ради, товариства з обмеженою відповідальністю спільного підприємства "Фрегат".

Колегія суддів, вивчивши матеріали справи, вислухавши представника відповідача - товариства з обмеженою відповідальністю "БМВ Лізинг", обговоривши доводи касаційної скарги, дослідивши правильність застосування господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 111-7 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 01.09.2008 року між товариством з обмеженою відповідальністю "Акватрейд" та товариством з обмеженою відповідальністю "БМВ Лізинг" було укладено договір купівлі-продажу, відповідно до умов якого продавець передав, а покупець прийняв у власність нежитлову будівлю літ. "А-4" загальною площею 4 827,9 кв. м, що розташована за адресою: м. Харків, пр. Косіора, 99 (т. 1, а.с. 157).

Згідно витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 20085270 від 02.09.2008 року за товариством з обмеженою відповідальністю "БМВ Лізинг" зареєстровано право власності на нежитлову будівлю літ. "А-4" загальною площею 4 827,9 кв. м (т. 1, а.с. 160).

Судами встановлено, що з метою оформлення договору оренди земельної ділянки товариство з обмеженою відповідальністю "БМВ Лізинг" зверталось до Харківської міської ради з відповідними заявами від 08.209.2008 року, від 01.04.2010 року.

Рішенням Харківської міської ради 5 сесії 6 скликання № 164/11 від 23.02.2011 року товариству з обмеженою відповідальністю "БМВ Лізинг" надано в оренду земельну ділянку площею 0,3760 га за рахунок земель житлової та громадської забудови у м. Харкові по просп. Косіора, 99 в Орджонікідзевському районі (кадастровий № 6310138200:03:027:0016) в межах, які визначенні актом встановлення меж земельної ділянки на місцевості, реєстраційний № 687/07 від 21.06.2007 року для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі (виробнича будівля, гараж).

Також, згідно даного рішення товариству з обмеженою відповідальністю "БМВ Лізинг" необхідно було розробити та узгодити у встановленому порядку технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки по просп. Косіора, 99 в натурі (на місцевості) (т. 1 а.с. 40).

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем здійснювались необхідні дії для оформлення договору оренди земельної ділянки, що підтверджується заявою від 12.05.2011 року до Департаменту містобудування, архітектури та земельних відносин Харківської міської ради; договором № ТД 30.05.11 від 30.05.2011 року, укладеним між товариством з обмеженою відповідальністю "БМВ Лізинг" та товариством з обмеженою відповідальністю "НВП "АБРІС" щодо проведення землевпорядних робіт з оформлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та складання документів, що посвідчують право оренди земельної ділянки; договором № 28/Ю-900/02972 від 28.12.2011 року, укладеним між товариством з обмеженою відповідальністю "БМВ Лізинг" та Управлінням Держкомзему у місті Харкові щодо перевірки файлу обміну даними про результати робіт із землеустрою в електронному вигляді (обмінного файлу); договором № 4-12-0075 від 11.04.2012 року, укладеним між товариством з обмеженою відповідальністю "БМВ Лізинг" та товариством з обмеженою відповідальністю "Геодезична фірма "СХМ" щодо проведення роботи з розробки проекту розрахунку нормативної грошової оцінки спірної земельної ділянки та листами № 11 від 11.07.2011 року та № 20 від 28.07.2011 року про погодження меж землекористування вищезгаданою земельною ділянкою до суміжних землекористувачів.

Також судами встановлено неможливість укладення договору оренди земельної ділянки, розташованої за адресою: м. Харків, пр. Косіора, 99 до 27.04.2012 року, оскільки Управлінням Держкомзему у м. Харкові лише 18.04.2012 року надано витяг № 432/12 з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, а 27.04.2012 року Управлінням земельних відносин проведено розрахунок розміру орендної плати за спірну земельну ділянку.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 19.03.2013 року між товариством з обмеженою відповідальністю "БМВ Лізинг" та товариством з обмеженою відповідальністю спільним підприємством "Фрегат" було укладено договір купівлі-продажу нежитлової будівлі, відповідно до умов якого продавець передав, а покупець прийняв у власність нежитлову будівлю літ. "Б-1" загальною площею 32,7 кв. м, що розташована у м. Харкові по пр. Косіора, 99 (т. 1, а.с. 37-38).

Товариство з обмеженою відповідальністю "БМВ Лізинг" заявою № 29 від 29.03.2013 року звернулось до Харківського міського голови, в якій просило у зв'язку з зміною власника будівлі літ. "Б-1" загальною площею 32,7 кв. м, що розташована у м. Харкові по пр. Косіора. 99 внести відповідні зміни до рішення Харківської міської ради № 164/11 від 23.02.2011 року про надання ТОВ "БМВ Лізинг" земельної ділянки площею 0,3760 га (т. 1, а.с. 186).

Однак, зміни до вищевказаного рішення Харківського міської ради внесені не були.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів, зокрема, може бути відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Пунктом 2 ст. 152 Земельного кодексу України передбачено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Статтею 156 Земельного кодексу України визначено перелік підстав відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам.

Згідно п. 1 ст. 157 Земельного кодексу України відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам здійснюють органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, громадяни та юридичні особи, які використовують земельні ділянки, а також органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, громадяни та юридичні особи, діяльність яких обмежує права власників і землекористувачів або погіршує якість земель, розташованих у зоні їх впливу, в тому числі внаслідок хімічного і радіоактивного забруднення території, засмічення промисловими, побутовими та іншими відходами і стічними водами.

Відповідно до п. 3.8 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011 року № 6 "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин" (v0006600-11) вирішуючи спори за позовами органів державної влади або місцевого самоврядування про стягнення з особи, яка набула у власність житловий будинок, будівлю або споруду і не переоформила право користування земельною ділянкою, збитків у вигляді упущеної вигоди (зокрема у розмірі неодержаної плати за оренду земельної ділянки), господарські суди повинні брати до уваги положення статті 22 ЦК України та частини другої статті 224 ГК України. Для застосування такого заходу відповідальності слід встановлювати наявність у діях відповідача усіх чотирьох елементів складу цивільного правопорушення (протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою та збитками і вини). У розгляді таких справ господарські суди мають докладно з'ясовувати причини неоформлення чи несвоєчасного оформлення відповідного землекористування та обставини, пов'язані із вжиттям господарюючими суб'єктами усіх залежних від них заходів щодо одержання документів, які посвідчують право землекористування.

Частиною 1 ст. 22 Цивільного кодексу України визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Відповідно до ч. 2 ст. 22 Цивільного кодексу України збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Частиною 1 ст. 1166 Цивільного кодексу України передбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Згідно ст. 224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Частиною 1 ст. 225 Господарського кодексу України визначено, що до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: 1) протиправної поведінки; 2) збитків; 3) причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками; 4) вини.

Частиною 1 ст. 33 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно ч. 1 ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Частиною 1 ст. 43 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Оцінивши надані сторонами докази в їх сукупності місцевий господарський суд, з яким погодилась і апеляційна інстанція, дійшов висновку про відсутність вини відповідача у несвоєчасному укладені договору оренди земельної ділянки.

Враховуючи викладене суди попередніх інстанцій дійшли обгрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

Згідно ч. 2 ст. 111-7 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 111-9 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

З врахуванням вищенаведеного підстави для скасування постанови суду апеляційної інстанції, якою було правильно застосовані норми матеріального та процесуального права, відсутні.

Доводи заявника касаційної скарги спростовуються висновками судів попередніх інстанцій та фактично стосуються переоцінки доказів у справі, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції, визначені статтею 111-7 Господарського процесуального кодексу України.