Вищий господарський суд у складі колегії суддів:головуючого судді Прокопанич Г.К., суддів Євсікова О.О., Картере В.І., розглянувши касаційну скаргу заступника прокурора міста Севастополя на постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 05.03.2013 р. (головуючий суддя Антонова І.В., судді Євдокімов І.В., Градова О.Г.) у справі № 5002-26/3170-2011 Господарського суду Автономної Республіки Крим за позовом заступника прокурора міста Ялта в інтересах держави в особі Фонду державного майна України до 1. Виконавчого комітету Ялтинської міської ради, 2. Приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця", за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, 1. Федерації професійних спілок України, 2. Приватного акціонерне товариства "Санаторій "Золотий пляж", про визнання недійсними рішення та спонукання до повернення майна, за участю представників: прокуратури Кузнецова Ю.В., позивача не з'явились, відповідачів не з'явились, третьої особи-1 не з'явились, третьої особи-2 Власенко В.В.,

Рішенням Господарського суду Автономної Республіки Крим від 29.11.2011 р. у справі № 5002-26/3170-2011 позов задоволено частково: визнано недійсним рішення виконавчого комітету Ялтинської міської ради № 264 (5) від 02.07.2001 р. "Про оформлення права власності на спальний корпус №1, №2 санаторію "Золотий пляж" по Алупкінському шосе, 2 в смт. Курпати. В задоволенні позовних вимог про зобов'язання ПАТ лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" повернути об'єкти нерухомості санаторію "Золотий пляж", а саме: спальні корпуси № 1 та № 2 за адресою: Автономна Республіка Крим, м. Ялта, смт. Курпати, Алупкінське шосе, 2 державі в особі Фонду державного майна України відмовлено.

Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 05.03.2013р. рішення Господарського суду Автономної Республіки Крим від 29.09.2011 р. у справі № 5002-26/3170-2011 скасовано в частині задоволення позову. Прийнято у вказаній частині нове рішення, яким в позові відмовлено. В іншій частині рішення місцевого суду залишено без змін.

Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції, заступник прокурора міста Севастополя звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить вказану постанову апеляційного суду скасувати, а рішення місцевого суду залишити без змін.

Вимоги касаційної скарги мотивовані тим, що судом апеляційної інстанцій було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також невірно застосовано норми матеріального та процесуального права, зокрема ст.ст. 321, 326, 330, 338, 388, 392, 393, ЦК України (435-15) , ст. 24 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", ст. 35 ГПК України. Доводи касаційної скарги зводяться до того, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про неналежність спірного майна до державної власності.

Усіх учасників судового процесу відповідно до статті 111-4 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги, проте в судове засідання представники сторін не з'явились. Зважаючи на те, що явку представників сторін не було визнано обов'язковою, а також на достатність матеріалів справи для прийняття рішення, колегія суддів, беручи до уваги встановлені ст. 111-8 ГПК України строки розгляду касаційних скарг, дійшла висновку про можливість розглянути справу за відсутності представників сторін.

Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, заслухавши представників учасників судового процесу, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, рішенням виконавчого комітету Ялтинської міської ради Автономної Республіки Крим № 264 (5) від 02.07.2001 р. "Про оформлення права власності на спальні корпуси №1, № 2 санаторію "Золотий пляж" по Алупкінському шосе, 2 в смт. Курпати оформлено право власності на спальні корпуси №1, № 2 санаторію "Золотий пляж" по Алупкінському шосе, 2 в смт. Курпати за Закритим акціонерним товариством лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укпрофоздоровниця".

На підставі рішення виконавчого комітету Ялтинської міської ради Автономної Республіки Крим № 264 (5) від 02.07.2001 р. Закритому акціонерному товариству лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укпрофоздоровниця" видано свідоцтво № 823 від 28.08.2001 р. та свідоцтво № 822 від 28.08.2001 р. на право власності на спальні корпуси № 1, № 2 санаторію "Золотий пляж".

Обґрунтовуючи позовні вимоги, заступник прокурора міста Ялти посилається на те, що майно, передане до статутного фонду Закритого акціонерного товариства "Укрпрофоздоровниця", правонаступником якого є Приватне акціонерне товариство лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця", є державною власністю та, відповідно, неправомірно вбуло із неї.

Як встановлено судами, 16.04.2003 р. рішенням Ради закритого акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" № РЗ-19 "Про створення закритого акціонерного товариства "Санаторiй "Золотий пляж" було створене Закрите акціонерне товариство на базi майна дочірнього підприємства "Санаторiй "Золотий пляж".

Рішенням № 4 загальних зборів Закритого акціонерного товариства лiкувально-оздоровчих закладiв профспiлок України "Укрпрофоздоровниця" вiд 18.04.2003 р. затверджено установчі документи Закритого акціонерного товариства "Санаторiй "Золотий пляж" и встановлено внесок Закритого акціонерного товариства "Укрпрофоздоровниця" до статутного фонду Закритого акціонерного товариства "Санаторiй "Золотий пляж" в розмiрi основних i оборотних активiв реорганізованого дочірнього підприємства "Санаторiй "Золотий пляж" Закритого акціонерного товариства лiкувально-оздоровчих закладiв профспiлок України "Укрпрофоздоровниця".

Вiдповiдно до п. 3.3 засновницького договору про створення i дiяльнiсть Закритого акціонерного товариства "Санаторiй "Золотий пляж", що зареєстрований виконавчим комітетом Ялтинської міської ради 12.06.2003 р., товариство є власником грошових та майнових вкладів засновників, що передані до його статутного фонду.

Згідно зі Статутом закритого акціонерного товариства "Санаторiй "Золотий пляж" товариство є власником майна, що передане йому засновниками у власність.

03.06.2003 р. Закритим акціонерним товариством "Укрпрофоздоровниця" та Закритим акціонерним товариством "Санаторiй "Золотий пляж" підписано акт № 1 приймання-передачi спірного майна.

Згідно з ч. 1 ст. 115 ЦК України господарське товариство є власником, зокрема, майна, переданого йому учасниками товариства у власність як вклад до статутного (складеного) капіталу.

Апеляційним судом встановлено, що установчі документи Закритого акціонерного товариства "Санаторiй "Золотий пляж" не були визнані недійсними і є доказом того, що воно створене правомірно, а передане майно є власністю товариства.

Стосовно створення Закритого акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" та форми власності належного йому майна апеляційним судом встановлено наступне.

Постановою Ради Міністрів Української РСР від 23.04.1960 р. N 606 (606-60-п) "Про передачу профспілкам санаторіїв і будинків відпочинку Міністерства охорони здоров'я УРСР" Міністерство охорони здоров'я УРСР було зобов'язано передати до 01.05.1960 р. Українській республіканській Раді профспілок діючі госпрозрахункові санаторії, в т.ч. спірне майно.

Українська республіканська Рада профспілок стала управляти вказаним майном на праві повного господарського відання, оскільки в радянський період в УРСР і в Україні до 01.01.2004 р., коли набули чинності Цивільний та Господарський кодекси України (436-15) , майно за державними підприємствами закріплювалось на праві "повного господарського відання", а за державними організаціями - на праві "оперативного управління".

Як зазначив Конституційний Суд України в пункті 6 Рішення від 11.11.2004 р. N16-рп/2004 (v016p710-04) , Конституція (Основний Закон) Української РСР 1978 року (888-09) за політико-економічною природою та соціальною спрямованістю власність на засоби виробництва за суб'єктами права власності поділяла на державну (загальнонародну), власність колгоспів та інших кооперативних організацій, їх об'єднань, а також майно профспілкових та інших громадських організацій (статті 10, 11, частина перша статті 12, статті 14, 15). При цьому кооперативні організації були суб'єктами права власності на засоби виробництва та інше майно і мали право на власність, відокремлену від державної. Аналіз чинного у 1987 році законодавства ( Цивільного кодексу Української РСР (1540-06) , Постанови Ради Міністрів Української РСР "Про порядок передачі підприємств, об'єднань, організацій, установ, будинків і споруд" від 28 квітня 1980 року N 285 (285-80-п) , прийнятої на виконання Постанови Ради Міністрів СРСР від 16 жовтня 1979 року N 940 (v0940400-79) , якою було затверджено однойменне положення) свідчить про те, що держава та її повноважні органи мали право передавати державне майно у власність недержавним (кооперативним і громадським) організаціям як за плату, так і безоплатно. Передача державного майна організаціям споживчої кооперації мала здійснюватися на той час на підставі та в порядку, визначеному чинним законодавством.

Отже, викладені висновки Конституційного суду України за аналогією можуть бути застосовані до передачі майна профспілковим організаціям, які нарівні з кооперативними організаціями були суб'єктами права власності. Таким чином, відповідно до наданого Конституційним судом України тлумачення передача майна державою у відання профспілковим організаціям передбачала передачу його у власність цих недержавних організацій.

Відповідно до положень ст. 10 Конституції УРСР 1978 року основу економічної системи України становили соціалістична власність на засоби виробництва у формі державної (загальнонародної) і колгоспно-кооперативної власності. Соціалістичною власністю було також майно профспілкових та інших громадських організацій, необхідне їм для здійснення статутних завдань.

Отже, державна та соціалістична власність не є тотожними формами власності, мають розцінюватися як видове та родове поняття, а до складу соціалістичної власності було віднесено і майно профспілкових та інших громадських організацій.

Відповідно до ст. 11 Конституції УРСР державна власність - спільне надбання всього радянського народу, основна форма соціалістичної власності.

Згідно зі ст. 87 ЦК УРСР соціалістичною власністю були: державна (загальнодержавна) власність; колгоспно-кооперативна власність; власність профспілкових та інших громадських організацій.

Відповідно до статті 97 ЦК УРСР профспілкові та інші громадські організації володіють, користуються і розпоряджаються майном, що належить їм на праві власності, відповідно до їх статутів (положень). Право розпорядження майном, що є власністю профспілкових та інших громадських організацій, належить виключно профспілковим та іншим громадським організаціям.

Статтею 98 ЦК УРСР встановлено, що власністю профспілкових та інших громадських організацій є майно, необхідне їм для здійснення статутних завдань.

Відповідно до ст. 10 Конституції УРСР держава охороняє соціалістичну власність і створює умови для її примноження.

Таким чином, віднесення майна профспілкових організацій до соціалістичної власності не означало, що це майно ставало державною власністю, оскільки соціалістична власність є поняттям збірним та відповідно ст. 87 ЦК УРСР мало свої різновиди, серед якого також була і власність інших кооперативних організацій, їх об'єднань, власність громадських організацій.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком апеляційного суду про те, що спірне майно не відносилось до державної власності, а доводи заступника прокурора міста Ялти щодо належності спірного майна до державної власності є помилковими.

При цьому введений постановою Верховної Ради УРСР від 29.11.1990 р. № 506 (506-12) "Про захист суверенних прав власності Української РСР" мораторій на будь-які зміни форми власності і власника державного майна до введення в дію Закону УРСР про роздержавлення майна не розповсюджується на майно профспілок, оскільки з урахуванням викладених вище обставин воно не було об'єктом державної власності, як це прямо передбачалося наведеними нормами ст. 10 Конституції УРСР 1978 року, 87 ЦК УРСР (1540-06) 1963 року та положеннями глави 9 ЦК УРСР (1540-06) 1963 року.

07.02.1991 р. був прийнятий спеціальний Закон, що визначав відносини власності - Закон УРСР "Про власність" (697-12) , відповідно до ст. 20 якого суб'єктами права колективної власності є трудові колективи державних підприємств, колективи орендарів, колективні підприємства, кооперативи, акціонерні товариства, господарські товариства, господарські об'єднання, професійні спілки, політичні партії та інші громадські об'єднання, релігійні та інші організації, що є юридичними особами.

З набранням чинності Цивільним кодексом України (435-15) було введено наступні форми власності: власність народу України, право приватної власності, право державної власності, право комунальної власності.

Відповідно до статті 325 Цивільного кодексу України суб'єктами права приватної власності є фізичні та юридичні особи.

Отже, власність всіх юридичних осіб приватного права, в тому числі і профспілок, була визнана приватною.

Вищим арбітражним судом України у рішенні від 20.01.1997 р. та постанові від 17.07.1997 р. встановлено, що Федерація незалежних профспілок (правонаступник Укрпрофради) правомірно володіла, користувалась та розпоряджалась майном шляхом передачі до статутного фонду (у власність) закритого акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця".

При цьому суд касаційної інстанції, спростовуючи посилання Фонду державного майна України на постанову Верховної Ради України від 10.04.1992 р. № 2268-ХІІ (2268-12) "Про майнові комплекси та фінансові ресурси громадських організацій колишнього Союзу РСР", зазначив, що за вказаним нормативним актом до визначення правонаступників загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР Фонду державного майна України передано тимчасово майно та фінансові ресурси розташованих на території України підприємств, установ та об'єктів, що перебували у віданні центральних органів цих організацій. У той же час до статутного фонду акціонерного товариства "Укрпрофоздоровниця" були передані санаторно-курортні заклади, що перебували у віданні "Укрпрофради" і діяли в системі підприємств Української республіканської ради з управління курортами профспілок. Ця ж обставина підтверджується постановою Ради Міністрів Української РСР від 23.04.1960 р. № 606 (606-60-п) "Про передачу профспілкам санаторіїв і будинків відпочинку Міністерства охорони здоров'я УРСР", якою у відання Української республіканської ради профспілок безоплатно передані від Міністерства охорони здоров'я УРСР санаторії, будинки відпочинку і пансіонати за переліком. Таким чином, майно, яке передано Укрпрофраді відповідно до постанови Ради Міністрів Української РСР від 23.04.1960 р. № 606 (606-60-п) і згодом увійшло до статутного фонду акціонерного товариства "Укрпрофоздоровниця", не перебувало у віданні ВЦРПС і на нього не поширюється дія постанови Верховної Ради України від 10.04.1992 р.

Також колегія суддів вважає безпідставним застосування судом першої інстанції до правовідносин сторін положень Закону України "Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України" від 10.09.1991 р. № 1540-ХІІ (1540-12) , оскільки в матеріалах справи відсутні докази того, що Федерація незалежних профспілок України як профспілкова організація була організацією союзного підпорядкування, а її майно було державною власністю.

За таких обставин є необґрунтованими та такими, що не відповідають фактичним обставинам справи, твердження заступника прокурора міста Ялти та Фонду державного майна України про те, що майно, яке було передано до статутного фонду Закритого акціонерного товариства "Укрпрофоздоровниця", є державною власністю, та, відповідно, посилання на те, що в статутному фонді Дочірнього підприємства "Санаторій "Золотий пляж" Закритого акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" наявна частка державної власності.

Крім того, апеляційним судом встановлено, що рішенням Господарського суду Автономної Республіки Крим від 31.05.2007 р. у справі № 2-26/2335.1-2006 визнано право власності Закритого акціонерного товариства "Санаторій "Золотий пляж" на майно, що предметом спору у даній справі. Право власності на вказане майно зареєстровано Комунальним підприємством Ялтинської міської ради "Ялтинське бюро технічної інвентаризації" за Приватним акціонерним товариством "Санаторій "Золотий пляж" 29.12.2011 р за № 5297837.

Стаття 41 Конституції України передбачає, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

З урахування вищенаведеного колегія суддів погоджується з апеляційний судом, що підстави для визнання недійсним оскаржуваного рішення органу виконавчої влади відсутні, а, відповідно, відсутні і підстави для зобов'язання Приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" повернути Фонду державного майна України об'єкти нерухомого майна санаторію "Золотий пляж", а саме - спальні корпуси № 1, № 2.

Відповідно до ст. 111-5 ГПК України касаційна інстанція використовує процесуальні права суду першої інстанції виключно для перевірки юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення у рішенні або постанові господарського суду.

Згідно зі ст. 111-7 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на обмеженість процесуальних дій касаційної інстанції, пов'язаних із встановленням обставин справи та їх доказуванням, колегія суддів відхиляє всі інші доводи скаржника, які фактично зводяться до переоцінки доказів та необхідності додаткового встановлення обставин справи, а також ґрунтуються на довільному тлумаченні чинного законодавства.