У грудні 2013 року товариство з обмеженою відповідальністю "Заря" звернулось до господарського суду Луганської області з позовом до Луганської міської ради, просило (з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог від 20.11.2013 року) визнати недійсним та скасувати рішення 37 сесії шостого скликання Луганської міської ради від 30.09.2013 року № 37/171; визнати частково недійсним рішення 37 сесії шостого скликання Луганської міської ради від 30.09.2013 року № 37/187 в частині заперечення проти користування земельною ділянкою товариства з обмеженою відповідальністю "Заря" після закінчення строку договору оренди землі від 24.09.2003 року (державна реєстрація від 01.10.2003 року № 4651) та пункт № 6 у Переліку суб'єктів, яким заперечено проти користування земельними ділянками після закінчення строків договорів оренди земельних ділянок та проти їх поновлення, строк дії яких спливає у жовтні 2013 року, який є додатком до рішення від 30.09.2013 року № 37/187; визнати договір оренди землі від 24.09.2003 року, укладений між виконавчим комітетом Луганської міської ради та товариством з обмеженою відповідальністю "Заря" (державна реєстрація від 01.10.2003 року № 4651) поновленим на тих самих умовах, які зазначені в ньому, з 01.10.2013 року з урахуванням пропозицій, викладених у листі-повідомленні (заяві) від 26.06.2013 року.

Позовні вимоги мотивовано тим, що товариство належно виконувало умови договору оренди землі, тому має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди на новий строк.

Рішенням господарського суду Луганської області від 16.12.2013 року (суддя Рябцева О.В.) позов задоволено. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Судовий акт мотивовано тим, що позивачем вчинено необхідні дії для поновлення договору оренди землі.

Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 20.01.2014 року (головуючий Будко Н.В., судді М'ясищев А.М., Сгара Е.В.) рішення господарського суду Луганської області від 16.12.2013 року скасовано, прийнято нове рішення, яким у позові відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Оскаржений судовий акт мотивовано необгрунтованістю та недоведеністю позовних вимог.

Не погодившись з прийнятим апеляційною інстанцією судовим актом, товариство з обмеженою відповідальністю "Заря" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, просило постанову Донецького апеляційного господарського суду від 20.01.2014 року скасувати, рішення господарського суду Луганської області від 16.12.2013 року залишити в силі.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 24.03.2014 року касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Заря" прийнято до провадження та призначено до розгляду на 07.04.2014 року.

Розпорядженням секретаря першої судової палати № 02-05/117 від 04.04.2014 року сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Прокопанич Г.К. (доповідач), судді Євсіков О.О., Картере В.І.

У судове засідання 07.04.2014 року представник позивача - товариства з обмеженою відповідальністю "Заря" не з'явився, причин неявки суду не повідомив.

Відповідно до абз. 1 п. 3.9.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" (v0018600-11) у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

З врахуванням вищенаведеного судова колегія визнала за можливе розглянути справу у відсутність представника позивача - товариства з обмеженою відповідальністю "Заря".

Колегія суддів, вивчивши матеріали справи, вислухавши представника відповідача - Луганської міської ради, обговоривши доводи касаційної скарги, дослідивши правильність застосування господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Згідно ч. 1 ст. 111-7 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 24.09.2013 року на підставі рішення виконавчого комітету Луганської міської ради від 10.09.2003 року № 327/29 між виконавчим комітетом Луганської міської ради та товариством з обмеженою відповідальністю "Заря" було укладено договір оренди землі (зареєстрований виконавчим комітетом Луганської міської ради, про що у книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі вчинено запис № 4651 від 01.10.2003 року), відповідно до умов якого орендодавець передає в оренду земельну ділянку площею 0,1070 га за адресою: м. Луганськ, вул. Демьохіна між будинками № 58-60 по вул. Дзержинського, в межах, визначених проектом відведення земельної ділянки.

Згідно п. 1.2 договору земельна ділянка надається орендарю терміном на 10 років під розміщення (без права здійснення будівельних робіт) торговельних рядів (некапітальні споруди).

Пунктом 2.1 договору визначено, що річна орендна плата встановлюється у розмірі земельного податку (річного), який діє на момент укладання договору оренди земельної ділянки, збільшеного на коефіцієнт 2,5, що визначений рішенням Луганської міської ради № 7/9 від 02.04.1999 року.

Відповідно до п. 2.5 договору у разі несвоєчасного внесення орендної плати орендар повинен сплатити пеню, яка нараховується на суму боргу (включаючи суму штрафних санкцій за їх наявності) з розрахунку 120 відсотків річних облікової ставки НБУ, діючої на день виникнення боргу або на день його (його частини) погашення залежно від того, яка з величин таких ставок є більшою, за кожний календарний день прострочення у його сплаті згідно з Законом України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (2181-14) .

Пунктом 3.4.4 договору передбачено, що орендар зобов'язаний інформувати орендодавця про свій намір про продовження або припинення договірних відносин за два місяці до закінчення терміну дії договору.

Згідно п. 6.1 договору контроль за виконанням цього договору здійснює Управління земельними ресурсами Луганської міської ради.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 26.06.2013 року позивач звернувся до Луганського міського голови з заявою про внесення змін до вищевказаного договору оренди землі, відповіді на яку не отримав.

Судами попередніх інстанцій також встановлено, що рішенням Луганської міської ради від 30.09.2013 року № 37/171 було відмовлено у внесенні змін до договору оренди землі від 24.09.2003 року та рішенням № 37/187 відмовлено позивачу у користуванні земельною ділянкою після закінчення строку договору, зазначеного у додатку до даного рішення та проти його поновлення в порядку, передбаченому Законом України "Про оренду землі" (161-14) .

Відповідно до п. 1 ст. 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Згідно ст. 13 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Відповідно до ст. 33 Закону України "Про оренду землі" (в редакції, чинній станом на 26.06.2013 року) по закінченню строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов'язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк (поновлення договору оренди землі).

Орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов'язаний повідомити про це орендодавця до спливу строку договору оренди землі у строк, встановлений цим договором, але не пізніше ніж за місяць до спливу строку договору оренди землі.

До листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі орендар додає проект додаткової угоди.

При поновленні договору оренди землі його умови можуть бути змінені за згодою сторін. У разі недосягнення домовленості щодо орендної плати та інших істотних умов договору переважне право орендаря на укладення договору оренди землі припиняється.

Орендодавець у місячний термін розглядає надісланий орендарем лист-повідомлення з проектом додаткової угоди, перевіряє його на відповідність вимогам закону, узгоджує з орендарем (за необхідності) істотні умови договору і, за відсутності заперечень, приймає рішення про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної та комунальної власності), укладає з орендарем додаткову угоду про поновлення договору оренди землі. За наявності заперечень орендодавця щодо поновлення договору оренди землі орендарю направляється лист-повідомлення про прийняте орендодавцем рішення.

У разі якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди і за відсутності протягом одного місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі такий договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором. У цьому випадку укладання додаткової угоди про поновлення договору оренди землі здійснюється із: власником земельної ділянки (щодо земель приватної власності); уповноваженим керівником органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування без прийняття рішення органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної або комунальної власності).

Керівник органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який уповноважений підписувати додаткову угоду до договору оренди землі щодо земельної ділянки державної або комунальної власності, визначається рішенням цього органу.

Додаткова угода до договору оренди землі про його поновлення має бути укладена сторонами у місячний строк в обов'язковому порядку.

Відмова, а також наявне зволікання в укладенні додаткової угоди до договору оренди землі може бути оскаржено в суді.

У разі зміни межі або цільового призначення земельної ділянки поновлення договору оренди землі здійснюється у порядку одержання земельної ділянки на праві оренди.

Місцевим господарським судом встановлено, що позивач скористався переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк шляхом направлення листа-повідомлення та проекту додаткової угоди до договору оренди землі, а відповідач заперечень щодо продовження договору не заявляв.

Місцевим господарським судом також встановлено, що товариство з обмеженою відповідальністю "Заря" після закінчення строку дії договору оренди продовжувало використовувати спірну земельну ділянку та мало намір у подальшому нею користуватись, що підтверджується сплатою земельного податку.

Згідно п. "а" ч. 3 ст. 152 Земельного кодексу України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом визнання прав.

Враховуючи викладене, місцевий господарський суд задовольнив вимоги про визнання договору оренди землі від 24.09.2003 року, укладеного між виконавчим комітетом Луганської міської ради та товариством з обмеженою відповідальністю "Заря" (державна реєстрація від 01.10.2003 року № 4651) поновленим на тих самих умовах, які зазначені в ньому з 01.10.2013 року з урахуванням пропозицій, викладених у листі-повідомленні (заяві) від 26.06.2013 року.

Відповідно до п. 1 ст. 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Згідно п. 2 роз'яснення президії Вищого арбітражного суду України від 26.01.2000 року № 02-5/35 (v5_35800-00) "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням недійсними актів державних чи інших органів" підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі. Якщо за результатами розгляду справи факту такого порушення не встановлено, у господарського суду немає правових підстав для задоволення позову.

Місцевий господарський суд також задовольнив позовні вимоги в частині визнання недійсними рішення 37 сесії шостого скликання Луганської міської ради від 30.09.2013 року № 37/171 та рішення № 37/187 від 30.09.2013 року в частині заперечення проти користування земельною ділянкою товариством з обмеженою відповідальністю "Заря" після закінчення строку договору оренди землі від 24.09.2003 року (державна реєстрація від 01.10.2003 № 4651) та пункт № 6 у Переліку суб'єктів, яким заперечено проти користування земельними ділянками після закінчення строків договорів оренди земельних ділянок та проти їх поновлення, строк дії яких спливає у жовтні 2013 року, який є додатком до рішення від 30.09.2013 року № 37/187, оскільки зазначені акти органу місцевого самоврядування не відповідають приписам статті 33 Закону України "Про оренду землі" та порушують право позивача на поновлення договору оренди землі від 24.09.2003 року.

Згідно ст. 99 Господарського процесуального кодексу України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі.

Відповідно до ч. 1 ст. 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу.

Частиною 1 ст. 104 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду апеляційною інстанцією є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Скасовуючи прийнятий у справі судовий акт, апеляційна інстанція дійшла висновку, що заява товариства з обмеженою відповідальністю "Заря" № 8 від 26.06.2013 року подана в порядку ст. 7 Закону України "Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності" та є по суті пропозицією про внесення змін до п. 1.2, 2.1, 2.5, 6.1, 6.3 спірного договору, а викладення у вказаній заяві власної редакції вищевказаних пунктів договору оренди землі також не може вважатись виконанням приписів ст. 33 Закону України "Про оренду землі".

Крім того апеляційна інстанція зазначила про відсутність доказів згоди відповідача на внесення вищевказаних змін до спірного договору та згоди Луганської міської ради на таке поновлення.

Пунктом 1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 року № 6 "Про судове рішення" (v0006600-12) встановлено, що рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Рішення суду апеляційної інстанції вказаним вимогам відповідає не у повному обсязі.

Так, відповідно до п. 2.17 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011 року № 6 "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин" (v0006600-11) судам слід враховувати, що до спірних правовідносин має застосовуватися саме та редакція закону, яка була чинною на дату, з якої виникло переважне право на поновлення договору оренди земельної ділянки. При цьому, якщо відповідні правовідносини виникли між сторонами до внесення змін Законом України "Про регулювання містобудівної діяльності" (3038-17) (набрав чинності з 12.03.2011 року) до статті 33 Закону України "Про оренду землі", судам слід брати до уваги, що попередня редакція зазначеної статті Закону України "Про оренду землі" (161-14) не передбачала автоматичного поновлення договорів оренди землі. Реалізація переважного права на поновлення договору оренди земельної ділянки державної або комунальної власності пов'язувалася з наявністю відповідного рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування.

Тобто, як вірно зазначив місцевий господарський суд, редакція ст. 33 Закону України "Про оренду землі" на момент виникнення спірних правовідносин не вимагала обов'язкового прийняття органом місцевого самоврядування рішення з цього питання.

Крім того, як встановлено місцевим господарським судом з посиланням на приписи Закону України "Про планування і забудову територій" (1699-14) , Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" (3038-17) , Закону України "Про автомобільні дороги України" (2862-15) , Порядку розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності, затвердженого наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 21.10.2011 року № 244 (z1330-11) відповідачем не доведено належними засобами доказування, яким чином оренда земельної ділянки за адресою: м. Луганськ, вул. Демьохіна між будинками №№ 58-60 до вул. Дзержинського суперечить Генеральному плану міста Луганська.

Отже, встановивши, що спірні рішення не відповідають вимогам чинного законодавства, необгрунтованість відмови орендодавця у поновленні договору оренди землі, місцевий господарський суд обгрунтовано задовольнив позовні вимоги.

Також слід зазначити, що висновок місцевого господарського суду про те, що заява товариства з обмеженою відповідальністю "Заря" № 8 від 26.06.2013 року розглядалась сторонами спору як лист-повідомлення про поновлення договору оренди землі (у розумінні ст. 33 Закону України "Про оренду землі") та умови, викладені у ній зумовлені змінами у законодавстві, здійснений першою інстанцією з врахуванням приписів ст. ст. 34, 43 ГПК України.

Разом з тим, діюче законодавство не забороняє стороні одночасно з пропозицією про поновлення договору оренди пропонувати і внесення змін до договору, у тому числі і в частині строку його дії.

Одночасно оцінка судом першої інстанції вищезгаданої заяви позивача саме як відповідної пропозиції здійснена в межах приписів ст. ст. 34, 43 ГПК України та не може вважатись порушенням норм процесуального права, як помилково зазначив суд апеляційної інстанції.

Крім того, слід зазначити, що ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 24.06.2003 року у справі "Стретч проти Об'єднаного Королівства" встановлено, що, особа (орендар) мала принаймні законне сподівання на реалізацію передбаченого договором права на продовження строку оренди, і в цілях ст. 1 Першого протоколу таке законне сподівання можна вважати додатковою частиною майнових прав, наданих їй муніципалітетом за орендним договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 111-10 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування або зміни рішення місцевого чи апеляційного господарського суду або постанови апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

З врахуванням вищенаведеного постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню як така, що прийнята з порушенням норм як матеріального, так і процесуального права.

Відповідно до ч. 2 ст. 111-7 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Пунктом 6 ч. 1 ст. 111-9 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити в силі одне із раніше прийнятих рішень або постанов.

Враховуючи вищезазначене, судова колегія вважає за необхідне скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити рішення місцевого господарського суду в силі, яким повно та всебічно встановлені та досліджені обставини справи і правильно застосовані норми процесуального і матеріального права.

Відповідно до ч. 4 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України стороні, на користь якої відбулося рішення, господарський суд відшкодовує мито за рахунок другої сторони і в тому разі, коли друга сторона звільнена від сплати судового збору.

З врахуванням вищезазначеного судовий збір у розмірі 2 557 (дві тисячі п'ятсот п'ятдесят сім) грн. 80 коп. за розгляд касаційної скарги повинен бути відшкодований Луганською міською радою.

Керуючись ст.ст. 49, 111-7, 111-9 - 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Заря" задовольнити.

Постанову Донецького апеляційного господарського суду від 20.01.2014 року у справі № 913/2959/13 скасувати.

Рішення господарського суду Луганської області від 16.12.2013 року у справі № 913/2959/13 залишити в силі.

Стягнути з Луганської міської ради (місцезнаходження: м. Луганськ, вул. Коцюбинського, 14; код ЄДРПОУ 26070794) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Заря" (місцезнаходження: м. Луганськ, тупик Центрального ринку, 1а; код ЄДРПОУ 30694518) 2 557 (дві тисячі п'ятсот п'ятдесят сім) грн. 80 коп. за розгляд касаційної скарги.