головуючого Дерепи В.І. - доповідача, суддів: Грека Б.М., Палія В.В., за участю повноважних представників: позивача - Шикеринця Р.І., Шимко О.Р., відповідача - Дудка Д.В., розглянувши у відкритому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Дніпрогаз" на рішення та постанову господарського суду Дніпропетровської області від 16 вересня 2013 року Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 14 листопада 2013 року у справі № 904/3709/13 за позовом Публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз" до Публічного акціонерного товариства "Дніпрогаз" про стягнення заборгованості в розмірі 13 986 799,33 грн.,

Позивач звернувся до господарського суду Дніпропетровської області з позовом до відповідача про стягнення основного боргу у розмірі 4 641 192 грн. 91 коп., 102 664 грн. 04 коп. - інфляційних втрат, 3% річних в розмірі 700 817 грн. 35 коп., пені в розмірі 3 249 399 грн. 13 коп. та 5 249 725 грн. 90 коп. - 7% штрафу, посилаючись на неналежне виконання відповідачем умов укладеного між сторонами по справі договору на транспортування природного газу магістральними трубопроводами № 1109011037/Н05 від 27.09.2011 року.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 16 вересня 2013 року (судді Ярошенко В.І.- головуючий, Мартинюк С.В., Назаренко Н.Г.), залишеним без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 14 листопада 2013 року, позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача пеню у розмірі 2 707 030 грн. 49 коп., 3% річних у сумі 579 951 грн. 30 коп., інфляційні втрати у розмірі 67 526 грн. 47 коп. та 19 075 грн. 57 коп. витрат по сплаті судового збору. В частині стягнення основного боргу в розмірі 522 361 грн. 72 коп. провадження у справі припинено. В решті частині в позові відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями, скаржник просить їх скасувати в частині відмови в стягненні пені в сумі 2 707 030,49 грн., посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального і процесуального права та в оскаржуваній частині прийняти нове рішення про відмову позивачеві в задоволенні його позовних вимог в цій частині.

Вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи касаційної скарги, суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін з наступних підстав.

Як встановлено господарськими судами попередніх судових інстанцій при розгляді справи, 27 вересня 2011 року між сторонами у справі був укладений договір на транспортування природного газу магістральними трубопроводами № 1109011037/Н05, згідно умов якого газотранспортне підприємство зобов'язується надати замовнику послуги з транспортування магістральними трубопроводами природного газу замовника від пунктів прийому-передачі газу в магістральні трубопроводи до пункту призначення - газорозподільних станцій (ГРС), а замовник зобов'язується сплатити за надані послуги з транспортування газу магістральними трубопроводами в розмірі, строки та в порядку, передбаченому умовами цього договору.

На виконання умов укладеного договору позивач протягом періоду січня-грудня місяця 2012 року здійснив транспортування природного газу для відповідача загальним обсягом 395591,574 тис. м3 газу на суму 74 996 084 грн. 35 коп., що підтверджується наявними в матеріалах справи актами наданих послуг по транспортуванню газу магістральними газопроводами (а. с.16-27) та актами приймання-передачі природного газу (а.с.27-36).

Відповідач, в порушення умов укладеного договору свої зобов'язання по оплаті наданих послуг виконав частково та з порушенням строків, передбачених умовами даного договору, у зв`язку з чим позивач звернувся до суду з даною позовною завою про стягнення з відповідача основного боргу у розмірі 4 641 192 грн. 91 коп., 102 664 грн. 04 коп. - інфляційних втрат, 3% річних в розмірі 700 817 грн. 35 коп., пені в розмірі 3 249 399 грн. 13 коп. та 5 249 725 грн. 90 коп. - 7% штрафу.

Як правильно було встановлено судами попередніх інстанцій при розгляді справи, відповідачем 05.06.2013 року було надано до суду акт звірки взаєморозрахунків станом на 30.04.2013 року, підписаний між сторонами у справі, відповідно до якого заборгованість відповідача перед позивачем становить суму 522 361 грн. 72 коп. (а. с. 98-113).

Також, в матеріалах справи міститься підписане між сторонами спільне протокольне рішення про організацію взаєморозрахунків за природний газ № 948/у від 18.04.2013 року за рахунок коштів загального фонду державного бюджету (а. с. 116-117).

На виконання умов вказаного спільного рішення, платіжним дорученням №14 від 19.04.2013 року відповідач перерахував на рахунок позивача суму заборгованості за спірним договором у розмірі 522 361 грн. 72 коп. (а. с. 118).

Тому, місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про те, що на час звернення позивача з даним позовом до суду, основний борг відповідача перед позивачем становив суму 522 361 грн. 72 коп.

Оскільки, зазначена сума боргу була сплачена відповідачем 19.04.2013 року, що підтверджується наявними в матеріалах справи документами, тобто після звернення позивача з даним позовом до суду, то судова колегія погоджується з висновком місцевого господарського суду про припинення провадження у справі в цій частині на підставі п. 1-1 ч. 1 ст. 80 ГПК за відсутністю предмету спору, а в решті позовних вимог - про відмову в стягненні основного боргу в розмірі 4 118 831 грн. 19 коп. за необгрунтованістю його нарахування.

Крім того, відповідно до статті 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд вважає, що місцевий господарський суд, з яким погодився апеляційний господарський суд, здійснивши перевірку розрахунку зробленого позивачем, вірно застосував норми матеріального права і обгрунтовано визнав такими, що підлягають задоволенню вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 3% річних в сумі 579 951,30 грн. та 67 526,47 грн. інфляційних нарахувань, відмовивши в решті частині стягнення річних та інфляційних втрат за необгрунтованістю їх нарахування.

Разом з тим, як правильно було встановлено судами попередніх судових інстанцій при розгляді справи, позивачем на підставі п.2 ст. 231 Господарського кодексу України нараховано до стягнення з відповідача штраф у розмірі 7 відсотків вартості послуг, з яких допущено прострочення виконання зобов'язання щодо оплати, сума якого становить 5 249 725 грн. 90 коп.

Відповідно до частини 1 статті 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Частиною першою статті 231 Господарського кодексу України передбачено, що законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.

Згідно положень п.2 ст. 231 Господарського кодексу України, у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення умов зобов'язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг); за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Зі змісту наведеної норми закону вбачається, що зазначені штрафні санкції можуть бути застосовані за наявності таких умов: якщо інший розмір певного виду штрафних санкцій не передбачений договором або законом; якщо скоєно господарське правопорушення у відносинах, в яких хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту; якщо було допущено прострочення виконання негрошового зобов'язання, пов'язаного з обігом товарів, виконанням робіт, наданням послуг, з вартості яких і вираховується у відсотковому відношенні розмір штрафу чи пені.

Предметом даного спору є правовідносини з приводу прострочення виконання грошового зобов'язання, а не зобов'язання, пов'язаного з обігом товарів, виконанням робіт, наданням послуг, а тому дія правової норми закріпленої частиною 2 статті 231 ГК України на спірні правовідносини поширюватись не може.

Тому, суд вважає, що місцевий господарський суд, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов вірного висновку про відсутність правових підстав для стягнення з відповідача штрафу в розмірі 7 відсотків вартості товарів (робіт, послуг) з яких допущено прострочення виконання зобов'язання щодо оплати, обґрунтовано відмовивши позивачу в задоволенні позову в цій частині в сумі 5 249 725,90 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, умовами п.6.3 укладеного договору передбачено, що у разі порушення замовником строків оплати, передбачених розділом 4 цього договору, з замовника стягується пеня в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.

У зв'язку з несвоєчасним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за укладеним договором щодо оплати наданих позивачем послуг та на підставі пункту 6.3 договору, позивач нарахував відповідачеві пеню в розмірі 3292399 грн. 13 коп. за період прострочки платежів з 21.02.2012 року по 15.04.2013 року.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 14.01.2013 року у справі № 904/384/13-г порушено провадження у справі про банкрутство відповідача та введено мораторій на задоволення вимог кредиторів.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 25.06.2013 по справі № 904/384/13-г провадження у справі про банкрутство ПАТ "Дніпрогаз" зупинено на підставі абзацу 4 п.4.1 ст. 4 Закону України "Про заходи спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу".

Таким чином, як правильно було встановлено судами попередніх судових інстанцій при розгляді справи, починаючи з 14.01.2013 року та по даний час ПАТ "Дніпрогаз" перебуває в процедурі банкрутства.

Згідно ст. 1 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" мораторій на задоволення вимог кредиторів - це зупинення виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), застосованих до прийняття рішення про введення мораторію. Конкурсні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, які виникли до порушення провадження у справі про банкрутство та вимоги яких не забезпечені заставою майна боржника. Поточні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, які виникли після порушення провадження у справі про банкрутство.

Відповідно до пункту 4 статті 12 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", мораторій на задоволення вимог кредиторів вводиться одночасно з порушенням провадження у справі про банкрутство, про що зазначається в ухвалі господарського суду. Протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів, зокрема, не нараховуються неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань.

З огляду на викладене, суд вважає, що місцевий господарський суд, з яким погодився суд апеляційної інстанції, обґрунтовано, з урахуванням всіх обставин справи, дійшов правильного висновку про те, що позовні вимоги позивача в частині стягнення з відповідача пені за неналежне виконання ним грошових зобов'язань, нарахованої під час дії мораторію на задоволення вимог кредиторів, є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, оскільки неустойка (штраф, пеня) за невиконання грошових зобов'язань не нараховується в силу прямої заборони закону, незалежно від часу її виникнення.

Разом з тим, обгрунтовано місцевим господарським судом, при прийнятті оскаржуваного рішення, стягнуто з відповідача на користь позивача пені в сумі 2 707 030,49 грн., нарахованої позивачем за період до порушення провадження у справі про банкрутство відповідача та введення мораторію на задоволення вимог кредиторів,

За таких обставин, судова колегія вважає, що оскаржувані рішення та постанова судів попередніх судових інстанцій відповідають вимогам закону і обставинам справи, тому підлягають залишенню без змін.

Керуючись ст. ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, суд

Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 16 вересня 2013 року та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 14 листопада 2013 року залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.