головуючого Козир Т.П. суддів Губенко Н.М. Іванової Л.Б. розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "БТА Банк" на рішення від та на постанову відгосподарського суду Донецької області 27.11.2013 Донецького апеляційного господарського суду 11.02.2014 у справі господарського суду № 905/5838/13 Донецької області за позовом Публічного акціонерного товариства "БТА Банк" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Земельний альянс "Перспектива" за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю промислово-комерційної фірми "Титан" про стягнення заборгованості

у судовому засіданні взяли участь представники:- позивача Свистунов Д.В.;- відповідача - третьої особи повідомлений, але не з'явився; повідомлений, але не з'явився;

13.08.2013 Публічне акціонерне товариство "БТА Банк" (далі - позивач) звернулось до господарського суду Донецької області із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Земельний альянс "Перспектива" (далі - відповідач) про стягнення заборгованості у розмірі 7 249 660, 18 грн.

Рішенням господарського суду Донецької області від 27.11.2013 у справі № 905/5838/13 (колегія суддів у складі: Захарченко Г.В. - головуючий суддя, судді Нестеренко Ю.С., Осадча А.М.), залишеним без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 11.02.2014 (колегія суддів у складі: Агапов О.Л. - головуючий суддя, судді Геза Т.Д., Мартюхіна Н.О.), у позові відмовлено.

Не погоджуючись з вказаними судовими рішеннями, Публічне акціонерне товариство "БТА Банк" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Донецької області від 27.11.2013 та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 11.02.2014 у справі № 905/5838/13, та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

Обґрунтовуючи підстави звернення з касаційною скаргою, скаржник посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Усіх учасників судового процесу відповідно до статті 111-4 ГПК належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм господарськими судами попередніх судових інстанцій належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин справи, дотримання норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Причиною виникнення даного спору є питання щодо наявності підстав для стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Земельний альянс "Перспектива" на підставі договору поруки № КЛ-06-19 (П1) від 25.06.2012, визначеної позивачем заборгованості, яка виникла у зв'язку з неналежним виконанням Товариством з обмеженою відповідальністю промислово-комерційної фірми "Титан" умов договору про відкриття кредитної лінії № КЛ-06-19 від 30.10.2006.

Відмовляючи у задоволенні позову суди попередніх інстанцій виходили з того, що договір поруки припинився на підставі ч. 4 ст. 559 ЦК України, оскільки позивач не пред'явив вимоги до поручителя протягом шести місяців з дня настання строку виконання основного зобов'язання.

Колегія суддів суду касаційної інстанції не може погодитись з даним висновком судів попередніх інстанцій, оскільки відповідно до ч. 4 ст. 559 ЦК України, зокрема, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців з дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя; як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, строк виконання основного зобов'язання настав 31.10.2011; договір поруки укладено 25.06.2012, тобто поза межами шестимісячного строку встановленого ч. 4 ст. 559 ЦК України; однак, судами попередніх інстанцій не враховано наведене.

Крім того, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що позивач мав звернутись з позовом до поручителя протягом року від дня укладення договору поруки, оскільки ч. 4 ст. 559 ЦК України передбачено, що якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.

Колегія суддів Вищого господарського суду України не може погодитись з даним висновком суду апеляційної інстанції, оскільки встановлений ч. 4 ст. 559 ЦК України річний строк застосовується у разі якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, в той час як встановлено судами попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи сторонами у договорі про відкриття кредитної лінії № КЛ-06-19 від 30.10.2006 встановлено строк виконання основного зобов'язання, який настав 31.10.2011.

Водночас, статтею 15 Цивільного кодексу України закріплено право кожної особи на захист свого права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно з частиною першою статті 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи, громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Статтею 20 Господарського кодексу України встановлено, що держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів.

Кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемляють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб'єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов'язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом.

Порядок захисту прав суб'єктів господарювання та споживачів визначається цим Кодексом, іншими законами.

Статтею 16 Цивільного кодексу України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, при цьому способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

За змістом положень вказаних норм, правом на пред'явлення позову до господарського суду наділені, зокрема, юридичні особи, а суд шляхом вчинення провадження у справах здійснює захист осіб, права і охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються.

Встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

Відповідно до ст. 33 ГПК кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Відповідно до положень вказаної норми предметом доказування є обставини, які свідчать про дійсні права та обов'язки сторін у справі та складаються з фактів, якими позивач обґрунтовує підстави позову, та фактів, якими відповідач обґрунтовує заперечення проти позову.

Тобто, позивач повинен довести, що відповідач порушив зобов'язання щодо сплати заборгованості (несплаченої позичальником суми за договором про відкриття кредитної лінії № КЛ-06-19 від 30.10.2006) у встановлений договором поруки № КЛ-06-19 (П1) від 25.06.2012 строк, що порушує права і охоронювані законом інтереси позивача, а суд, в свою чергу, перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, і в залежності від встановленого вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту позивача.

Згідно із ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, згідно з п. 2.1 договору поруки у разі порушення позичальником виконання зобов'язання кредитор має право вимагати від поручителя виконання зобов'язання позичальника перед кредитором згідно з умовами кредитного договору, в порядку, передбаченому цим договором та чинним законодавством.

Якщо при настанні строку платежу відповідно до кредитного договору позичальником не буде сплачено платіж кредитору, позичальник та/або кредитор зобов'язуються повідомляти поручителя про прострочення платежу (п. 2.5 договору поруки).

Відповідно до п. 2.6 договору поруки поручитель зобов'язується протягом 5-ти (п'яти) календарних днів з моменту отримання повідомлення кредитора та/або позичальника згідно з п. 2.5 цього договору виплатити несплачену позичальником суму кредитору; сторони досягли згоди, що датою, з якої починається відлік зазначеного вище строку, вважається дата, зазначена на квитанції, яка надається кредитору відділенням зв'язку при відправленні листа з повідомленням про вручення, або дата, зазначена на повідомленні, яке отримане поручителем особисто у кредитора.

Судами попередніх інстанцій встановлено та не заперечується позивачем, що повідомлення передбачене п. 2.6 договору поруки відповідачу не надсилалося.

Таким чином, колегія суддів суду касаційної інстанції дійшла висновку, що строк виконання відповідачем зобов'язання за договором поруки не настав, а відтак права або охоронювані законом інтереси позивача не порушені.

Отже, враховуючи те, що судами як першої так і апеляційної інстанції у задоволенні позову було відмовлено, касаційна інстанція вважає, що рішення та постанову слід залишити без змін з мотивів, викладених у даній постанові.

Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "БТА Банк" залишити без задоволення, рішення господарського суду Донецької області від 27.11.2013 та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 11.02.2014 у справі № 905/5838/13 залишити без змін.