Ткаченко Н.Г. (головуючого), Катеринчук Л.Й. (доповідача), Коробенка Г.П. розглянувши касаційну скаргу ПАТ "Укрсоцбанк" на постанову та рішення Київського апеляційного господарського суду від 14.01.2014 року господарського суду міста Києва від 02.11.2012 року у справі господарського суду № 5011-69/12424-2012 міста Києва за позовом фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 до ПАТ "Укрсоцбанк" про стягнення безпідставно списаних коштів на суму 133 500 грн. у судовому засіданні взяли участь представники:

ПАТ "Укрсоцбанк": Гіленко А.М. (довіреність від 16.10.2013 року), фізичної особи - підприємця ОСОБА_4: не з'явилися.

ухвалою господарського суду міста Києва від 14.09.2012 року порушено провадження у справі № 5011-69/12424-2012 за позовом фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 (далі - позивача) до ПАТ "Укрсоцбанк" (далі - відповідача) про стягнення безпідставно списаних коштів на суму 133 500 грн. (а.с. 1-2).

Рішенням господарського суду міста Києва від 02.11.2012 року (суддя Стасюк С.В.) позов задоволено, стягнено з відповідача на користь позивача 133 500 грн. безпідставно списаних коштів та 2 670 грн. судового збору (а.с. 51 - 55).

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати рішення суду першої інстанції від 02.11.2012 року та прийняти нове про відмову у задоволенні позову, обґрунтовуючи неповнотою дослідження судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, та невідповідністю висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 14.01.2014 року (колегія суддів у складі: головуючого судді - Буравльова С.І., суддів: Андрієнка В.В., Шапрана В.В.) апеляційну скаргу залишено без задоволення, а рішення господарського суду міста Києва від 02.11.2012 року у даній справі - без змін з тих же підстав (а.с. 194 - 199).

Не погоджуючись з винесеною постановою, відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову апеляційного господарського суду від 14.01.2014 року та рішення суду першої інстанції від 02.11.2012 року, прийняти нове рішення у справі, яким у задоволенні позову про стягнення безпідставно списаних коштів на суму 133 500 грн. відмовити, аргументуючи порушенням судами попередніх інстанцій норм матеріального права, зокрема, статей 554, 1071 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ), статей 1, 11, 12 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (в редакції Закону України № 2343-ХІІ (2343-12) , до внесення змін Законом України № 4212-VІ від 22.12.2011 року (4212-17) ), пунктів 2.27, 2.28, 6.1., 6.5 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої Постановою Правління Національного банку України № 22 від 21.01.2004 року (z0377-04) , а також неповним з'ясуванням судами обставин, що мають значення для справи.

Скаржник зазначив про те, що спірні грошові кошти, які були списані відповідачем з банківського рахунку Приватного підприємства "Пелікан", щодо якого порушено справу про банкрутство, в період дії мораторію на задоволення вимог кредиторів, не є конкурсними за своєю правовою природою, оскільки термін виконання Приватним підприємством "Пелікан" зобов'язань за договором поруки, укладеним з банком, правонаступником якого є відповідач, настав після порушення справи про банкрутство майнового поручителя, тому спірні вимоги є поточними і дія мораторію згідно частини 4 статті 12 Закону про банкрутство (в зазначеній редакції) на них не поширюється. Також відповідач зазначив про неналежність позивача у даній справі, як такого, якому було відступлено право вимоги зобов'язань які реально не встановлені, оскільки рішення суду про стягнення безпідставно набутих грошових коштів на користь особи, яка відступила позивачу свої грошові вимоги згідно статті 1212 ЦК України не приймалося.

Колегія суддів Вищого господарського суду України, переглянувши у касаційному порядку постанову Київського апеляційного господарського суду від 14.01.2014 року та рішення господарського суду міста Києва від 02.11.2012 року на підставі встановлених фактичних обставин справи, вивчивши матеріали справи, перевіривши застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, обговоривши доводи касаційної скарги, вислухавши представника відповідача Гіленко А.М., дійшла висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення касаційної скарги, виходячи з такого.

Відповідно до частин 1, 3 статті 1066 ЦК України, за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком. Банк не має права визначати та контролювати напрями використання грошових коштів клієнта та встановлювати інші, не передбачені договором або законом, обмеження його права розпоряджатися грошовими коштами на власний розсуд.

Згідно з частиною 1 статті 1068 ЦК України, банк зобов'язаний вчиняти для клієнта операції, які передбачені для рахунків даного виду законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка.

Статтею 1071 ЦК України передбачено, що банк може списати грошові кошти з рахунка клієнта на підставі його розпорядження. Грошові кошти можуть бути списані з рахунка клієнта без його розпорядження на підставі рішення суду, а також у випадках, встановлених законом чи договором між банком і клієнтом.

Відповідно до частин 1, 2 статті 23 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (в зазначеній редакції) з дня прийняття постанови про визнання боржника банкрутом виконання зобов'язань боржника, визнаного банкрутом, здійснюється у випадках і порядку, передбаченому цим розділом; припиняються повноваження органів управління банкрута щодо управління банкрутом та розпорядження його майном, якщо цього не було зроблено раніше, керівник банкрута звільняється з роботи у зв'язку з банкрутством підприємства, про що робиться запис у його трудовій книжці, а також припиняються повноваження власника (власників) майна банкрута, якщо цього не було зроблено раніше.

Згідно з частиною 1 статті 1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

При цьому, такий вид позадоговірних зобов'язань як набуття (збереження) майна без достатньої правової підстави виникає за умови існування двох юридичних фактів в їх сукупності: (1) набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи та (2) відсутність правових підстав для збереження майна або правові підстави для його збереження відпали. Такої правової позиції дотримується Верховний Суд України у Постанові № 13/003 у справі № 5006/18/13/2012 від 22.01.2013 року.

Отже, списання банком коштів з рахунку клієнта, щодо якого порушено справу про банкрутство, з порушенням визначеного законом про банкрутство порядку задоволення конкурсних вимог кредиторів, є за своєю правовою природою набуттям майна (грошових коштів), боржника без достатньої правової підстави, тому такі грошові кошти підлягають поверненню банком боржнику (клієнту) на підставі статті 1212 ЦК України.

Відповідно до статей 512, 514 ЦК України, кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні на обсягах і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 статті 604 ЦК України передбачено, що зобов'язання припиняється за домовленістю сторін про заміну первісного зобов'язання новим зобов'язанням між тими ж сторонами (новація).

Отже, за договором відступлення права вимоги (цесії) не припиняються первісні зобов'язання сторін, які виникли внаслідок укладення правочину, а відбувається заміна однієї із сторін первісного зобов'язання на певних, визначених договором цесії умовах. Однак, при новації первісне зобов'язання припиняється за домовленістю сторін та замінюється новим зобов'язанням із тим же суб'єктним складом.

Згідно з частиною 1 статті 33 та частиною 2 статті 34 ГПК, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Частинами 1, 2 статті 43 ГПК передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Відповідно до частин 1, 2 статті 101 ГПК, у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, постановою господарського суду Волинської області від 01.06.2009 року у справі № 7/62-Б Приватне підприємство "Пелікан" визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру, ліквідатором боржника призначено арбітражного керуючого Череватого Л.Б., офіційну публікацію оголошення про зазначене здійснено в газеті "Урядовий кур'єр" № 112 (4018) від 25.06.2009 року (а.с. 9, 11).

Судами встановлено, що Акціонерним комерційним банком "Укрсоцбанк", правонаступником якого є відповідач, в особі Львівської обласної філії без розпорядження ліквідатора банкрута Череватого Л.Б. списано в ході ліквідаційної процедури з поточного рахунку Приватного підприємства "Пелікан" грошові кошти на суму 133 500 грн., що підтверджується розпорядженням банку № 070909 від 07.09.2009 року (а.с. 12).

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами, 22.03.2012 року між фізичною особою - підприємцем ОСОБА_4 (позивач у даній справі) та Приватним підприємством "Пелікан" укладено Договір про відступлення права вимоги № 21/12, відповідно до якого Приватне підприємство "Пелікан", як первісний кредитор, передав, а позивач, як новий кредитор, прийняв право грошової вимоги на суму 133 500 грн., що виникло у первісного кредитора у зв'язку із незаконним списанням Акціонерним комерційним банком "Укрсоцбанк", правонаступником якого є відповідач, з поточного рахунку первісного кредитора, спірної грошової суми, що підтверджується випискою з особового рахунку Приватного підприємства "Пелікан" № 26007070288751 за період з 01.09.2009 року по 30.09.2009 року (а.с. 10, 12).

Також апеляційний суд прийняв до уваги що рішенням господарського суду Львівської області від 06.08.2013 року у справі № 914/2027/13, залишеним без змін Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 07.11.2013 року, ПАТ "Укрсоцбанк" відмовлено у задоволенні позовних вимог до фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 про визнання недійсним Договору про відступлення права вимоги № 21/12 від 21.03.2012 року (а.с. 161-167).

З огляду на встановлене, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про набуття позивачем прав вимоги за спірним договором та належність первісному кредитору прав, у відповідному обсязі, які було передано новому кредитору за спірним договором відступлення права вимоги.

Разом з тим, за змістом обставин, встановлених Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 07.11.2013 року у справі № 914/2027/13, вбачається, що в ході розгляду спору про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги № 21/12 від 21.03.2012 року було встановлено, що даний договір укладено на зміну Договору про відступлення прав вимоги від 11.01.2011 року між Приватним підприємством "Пелікан" в особі ліквідатора Череватого Л.Б. та фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 (а.с. 165-166).

Отже, судами не в повній мірі досліджено перехід відступленого права від первісного кредитора до набувача та об'єму прав, які передавались за першим договором відступлення права вимоги від 11.01.2011 року, внаслідок чого висновки судів про перехід до позивача права на витребування безпідставно набутих коштів на суму 133 500 грн. є передчасними.

Також, колегія суддів касаційного суду зазначає про необхідність дослідження в судовому засіданні оригіналів договорів відступлення прав вимоги від 11.01.2011 року та № 21/12 від 22.03.2012 року, оскільки з копії Договору № 21/12 від 22.03.2012 року, яка міститься в матеріалах справи та засвідчена підписом позивача фізичної особи-підприємця ОСОБА_4, не вбачається відображення обставин укладення спірного договору на зміну договору про відступлення прав вимоги від 11.01.2011 року. Однак, зазначені обставини встановлено Львівським апеляційним господарським судом у справі № 914/2027/13, що ставить під сумнів відповідність копії спірного договору його оригіналу.

Відтак, в порушення приписів статей 33, 34, 43 ГПК України суди не надали належної правової оцінки всім обставинам, що мають значення для правильного вирішення спору.

Колегія суддів касаційного суду вважає за необхідне зазначити, що рішення суду, як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України (254к/96-ВР) прав та свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України (254к/96-ВР) принципу верховенства права, у зв'язку з чим суди повинні неухильно додержуватися вимог про законність та обґрунтованість рішення у справі.

Пунктами 1, 4 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про судове рішення" № 6 від 23.03.2012 року (v0006600-12) роз'яснено про те, що рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі. Господарським судам слід виходити з того, що рішення може ґрунтуватись лише на тих доказах, які були предметом дослідження і оцінки судом. При цьому, необхідно мати на увазі, що згідно зі статтею 43 ГПК України наявні докази підлягають оцінці у їх сукупності і жодний доказ не має для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

З огляду на зазначене, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що прийняті у справі рішення судів першої та апеляційної інстанцій необхідно скасувати, як такі, що прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

При новому розгляді справи суду першої інстанції належить з урахуванням зазначених положень цивільного законодавства України дослідити обставини укладення договорів відступлення прав вимоги від 11.01.2011 року та від 22.03.2012 року, перехід відступленого права від первісного кредитора до набувача та об'єм прав, які передавались за обома договорами про відступлення прав вимоги та з огляду на встановлене дійти висновку про можливість отримання таким набувачем грошових коштів, списаних відповідачем з рахунку первісного кредитора, ліквідованого у процедурі банкрутства.