головуючого судді Овечкіна В.Е., суддів Чернова Є.В., Цвігун В.Л., розглянув касаційну скаргу ПАТ "Черкасиобленерго" на постанову від 15.01.2014 Київського апеляційного господарського суду у справі № 925/713/13 господарського суду Черкаської області за позовом ПАТ "АЗОТ" до ПАТ "Черкасиобленерго" про зобов'язання укласти договір про постачання електричної енергії за участю представників:

позивача: Шимановського А.В., дов. № 500-08/93 від 30.12.2013;

відповідача: не з'явився;

Рішенням господарського суду Черкаської області від 20.06.2013 (суддя Г. Скиба), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 20.06.2013 (судді Л. Чорна, С. Гончаров, А. Мартюк) позов задоволено, зобов'язано укласти договір про постачання електричної енергії в редакції позивача.

Не погоджуючись із прийнятими у справі судовими актами, ПАТ Черкасиобленерго, - відповідач у справі - звернулося із касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Черкаської області від 20.06.2013 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 20.06.2013, справу направити на новий розгляд до господарського суду Черкаської області. Вважає, що судами порушено приписи ст.ст. 179, 180, 184, 193 ГК України, Правила користування електричною енергією для населення, затверджені постановою КМ України від 26.07.1999 № 1357 (1357-99-п) та Правила користування електричною енергією, затверджені постановою НКРЕ від 31.07.1996 28 (зареєстровані у Мін"Юсті 02.08.1996 № 417/1442) (z0417-96) , не дотримано вимог ст. 84 ГПК.

Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм попередніми судовими інстанціями належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин, дотримання норм матеріального та процесуального права, згідно з вимогами ст. 111-5 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно ст. 111-7 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Судами попередніх інстанцій встановлено наступне.

24.05.2005 року по теперішній час постачання електричної енергії ПАТ "Азот" здійснюється на підставі договору № 524-213/24, укладеного з ПАТ "Черкасиобленерго"

Листом за вих.№ 213-121/97-983 від 19.03.2013 р. ПАТ "Азот" направив постачальнику ПАТ "Черкасиобленерго" проект Договору про постачання електричної енергії (для гуртожитків). /а.с. 16/.

18.04.2013 р. листом за вих. № 2361/03-01-03-02 відповідач направив на адресу позивача два примірники підписаного Договору про постачання електричної енергії із двома примірниками протоколу розбіжностей. /а.с. 17/.

Позивач наголошує на тому, що кінцевим споживачем енергії є громадяни, які проживають в гуртожитках та службових квартирах. Для громадян не можуть встановлюватися ті ж обмеження в користування соціальним благом - електроенергія, як і для промислових підприємств. Позивач позбавлений технічної можливості встановлення індивідуальних лічильників для кожного проживаючого в гуртожитку. Натомість Постачальник енергії пропонує ввести контроль та обмеження по потужності споживання, по перетоках реактивної енергії і пікових навантаженнях. Позивач позбавлений можливості вибору постачальника електроенергії для своїх гуртожитків та службового житла, а відповідач є монополістом у постачанні енергії споживачам в м. Черкаси.

В свою чергу відповідач вказує на те, що не може відхилятися від умов Типового договору постачання електроенергії і споживач - юридична особа - має сплачувати за енергію як промислове підприємство, оскільки гуртожитки знаходяться у володінні ПАТ "Азот".

Метою використання електроенергії за спірним договором є задоволення соціальних потреб працівників позивача, що проживають в гуртожитках та службових квартирах позивача. Оскільки кінцевим споживачем продукту (енергії) є громадяни, то колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення вимог постачальника про встановлення лімітів потужності та пікових навантажень для користувачів, а також перетоків реактивної енергії в гуртожитках. Відповідач не довів зміни цільового призначення гуртожитків позивача чи розміщення в них виробничих цехів позивачем.

Слід зазначити, що у протоколі розбіжностей ПАТ "Черкасиобленерго" пропонує внести зміни до договору постачання та привести його у повну відповідність до типового договору, затвердженого постановою НКРЕ від 31.07.1996 р. № 28 (z0417-96) "Про затвердження Правил користування електричною енергією", які регулюють відносини в сфері постачання електроенергії юридичним та фізичним особам, крім населення.

Застосовуючи до спірних правовідносин приписи ст.ст. 179, 181, 187 ГК України, ст.ст. 628, 649 ЦК України, ст.ст. 5, 10 ЗУ "Про природні монополії", ст. 26 ЗУ "Про електроенергетику", суди дійшли висновку про те, що за спірним договором постачання електроенергії йде до гуртожитків. На думку судів, слід врахувати положення "Правил користування електричною енергією для населення", затверджених постановою КМУ від 26.07.1999 р. № 1357 (1357-99-п) . Також відповідачем не доведено спробу відхилення позивачем від умов Типового договору на постачання електроенергії. Матеріалами справи підтверджено намагання позивача конкретизувати окремі умови та положення спірного договору. Зазначене стало підставою для задоволення позову та зобов'язання сторін укласти договір в редакції позивача.

З огляду на встановлені попередніми судовими інстанціями обставини справи колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до п. 1 Положення про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики, затвердженої Указом Президента України від 23.11.2011 № 1059/2011 (1059/2011) Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики (НКРЕ), є органом державного регулювання діяльності в енергетиці.

Згідно з п. 5 Положення НКРЕ відповідно до покладених на неї завдань розробляє і затверджує правила користування електричною енергією.

Пунктом 6 вказаного Положення визначено, що НКРЕ для забезпечення виконання покладених на неї завдань і функцій має право: приймати у межах своєї компетенції рішення, що є обов'язковими до виконання суб'єктами природних монополій.

Приписами ст. 2 ЗУ "Про природні монополії" встановлено, що дія цього Закону поширюється на відносини, що виникають на товарних ринках України, які перебувають у стані природної монополії, та на суміжних ринках.

Статтею 5 ЗУ "Про природні монополії" встановлено, що цим Законом регулюється діяльність суб'єктів природних монополій у таких сферах: передачі електричної енергії магістральними та міждержавними електричними мережами; розподілу електричної енергії (передачі електричної енергії місцевими (локальними) електромережами.

Таким чином, постанови НКРЕ, винесені нею в межах повноважень, встановлених законом, є обов'язковими до виконання учасниками правовідносин у сфері постачання електроенергії.

Відносини у сфері укладення договорів про постачання електроенергії врегульовані Постановою Національної комісії з питань регулювання електроенергетики України від 31.07.1996, № 28 (z0417-96) "Про затвердження Правил користування електричною енергією", ст. 714 ЦК України, ст.ст. 179, 180, 275 ГК України.

В п. 1.1. Правил користування електричною енергією встановлено, що Правила регулюють взаємовідносини, які виникають в процесі продажу і купівлі електричної енергії між виробниками або постачальниками електричної енергії та споживачами (на роздрібному ринку електричної енергії). Дія цих Правил поширюється на всіх юридичних осіб та фізичних осіб (крім населення).

Постановою НКРЕ від 17.10.2005 р. № 910 (z1399-05) (з подальшими змінами) зобов'язано суб'єктів господарювання, на яких поширюється дія Правил користування електричною енергією, протягом трьох років від дати набрання чинності цією постановою привести взаємовідносини між собою у відповідність до вимог Правил, зокрема, встановлено, що електропередавальні організації, які здійснюють діяльність на закріпленій території, зобов'язані врегулювати відносини згідно з вимогами абз. 2 п. 1.10 Правил із власниками технологічних електричних мереж, які передають електричну енергію іншим суб'єктам господарювання у визначені постановою строки в залежності від обсягів електроенергії, що передається.

Відповідно до п. 1.2 Правил користування електричною енергією, договір про постачання електричної енергії - домовленість двох сторін (постачальник електричної енергії за регульованим тарифом і споживач), що є документом певної форми, який встановлює зміст та регулює правовідносини між сторонами під час продажу постачальником за регульованим тарифом електричної енергії споживачу за тарифами, які регулюються відповідно до законодавства України;

основний споживач - споживач електричної енергії або власник електричних мереж, який передає частину електроенергії своїми технологічними електричними мережами субспоживачам та/або електропередавальній організації;

Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України (435-15) з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України (436-15) , іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів (ч. 7 ст. 179 ГК України).

Згідно з ч. 3 ст. 179 Господарського кодексу України укладення господарського договору є обов'язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов'язком для суб'єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов'язковості укладення договору для певних категорій суб'єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідач відмовився від підписання спірного проекту договору, оскільки його умови не відповідають нормам чинного законодавства.

Відповідно до ч. 3 ст. 184 Господарського кодексу України укладення господарських договорів на основі примірних і типових договорів повинно здійснюватися з додержанням умов, передбачених статтею 179 цього Кодексу, не інакше як шляхом викладення договору у вигляді єдиного документа, оформленого згідно з вимогами статті 181 цього Кодексу та відповідно до правил, встановлених нормативно-правовими актами щодо застосування примірного або типового договору.

Згідно з ч. 4 ст. 179 Господарського кодексу України при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, чи у випадках, передбачених законом, іншим органом державної влади, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови.

Судами, з посиланням на належні докази встановлено, що метою використання електроенергії за спірним договором є задоволення соціальних потреб працівників позивача, що проживають в гуртожитках та службових квартирах позивача. Оскільки кінцевим споживачем продукту (енергії) є громадяни, то немає правових підстав для задоволення вимог постачальника про встановлення лімітів потужності та пікових навантажень для користувачів, а також перетоків реактивної енергії в гуртожитках. Дані доводи не спростовані відповідачем в належний спосіб. Відповідач не довів зміни цільового призначення гуртожитків позивача чи розміщення в них виробничих цехів позивачем. Відповідачем не доведено спробу відхилення позивачем від умов Типового договору на постачання електроенергії. Судами встановлено намагання позивача конкретизувати окремі умови та положення спірного договору.

З врахуванням вищевикладеного, колегія суддів погоджується висновками судів про задоволення позову.

Водночас, колегія суддів відхиляє доводи скаржника про порушення судами приписів ст.ст. 179, 180, 184, 193 ГК України, Правил користування електричною енергією для населення, затверджених постановою КМ України від 26.07.1999 № 1357 (1357-99-п) та Правил користування електричною енергією, затверджених постановою НКРЕ від 31.07.1996 28 (зареєстровані у Мін"Юсті 02.08.1996 № 417/1442) (z0417-96) , як такі, що спростовуються викладеним вище.

Колегія суддів також зауважує, що касаційна скарга зводиться до того, що ПАТ "Черкасиобленерго" не згодне з формулюваннями умов договору, нумерацією та вважає, що редакція, затверджена судом не відповідає умовам типового договору. Водночас, судами встановлено намагання позивача конкретизувати окремі умови та положення спірного договору, в цілому ж договір відповідає типовому. Отже, колегія суддів дійшла висновку, що скаржник просить надати іншу правову оцінку наявним в матеріалах справи доказам, однак, такі дії виходять за межі компетенції касаційного суду. Відповідно до ст. 111-7 ГПК України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Водночас, відповідач не позбавлений права звернутися до позивача та внести зміни до спірного договору. Та, у випадку недосягнення згоди, передати спір на вирішення суду.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що справа розглянута судами відповідно встановленим обставинам справи з правильним застосуванням до них діючих норм матеріального права, дотриманням вимог процесуального права. Підстави для скасування оскаржуваних судових рішень відсутні. Керуючись ст. ст. 111-5 , 111-7 , 111-9 , 111-11 ГПК, Вищий господарський суд України,