головуючого: суддів: Малетича М.М., Круглікової К.С. (доповідач), Мамонтової О.М. розглянувши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Мале підприємство "Стройгарант" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 11.02.2014 р. у справі № 910/19749/13 господарського суду міста Києва за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "МСБУД" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Мале підприємство "Стройгарант" про стягнення 165749,18 грн.

за участю представників сторін

від позивача: Заблоцький В.А.,

від відповідача: Денисюк В.С.,

Товариство з обмеженою відповідальністю "МСБУД" звернулось до господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Мале підприємство "Стройгарант" про стягнення 165 749,18 грн. у зв'язку з неналежним виконанням останнім умов договору про надання послуг автокраном № 167/У-199-09 від 20.05.2009

Рішенням господарського суду міста Києва від 05.12.2013року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 11.02.2014 року у справі № 910/19749/13, позовні вимоги задоволені повністю, присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача 165 749,18 грн. боргу, 3314,99 грн. судового збору.

Не погоджуючись з прийнятими рішеннями, ТОВ "Мале підприємство "Стройгарант"

звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, просить постанову Київського апеляційного господарського суду від 11.02.2014 року та рішення місцевого господарського суду від 05.12.2013р. скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування попередніми судовими інстанціями норм матеріального та процесуального права при ухваленні зазначених судових рішень, вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, між позивачем та відповідачем 20.05.2009р. було укладено договір № 167/У-199-09 про надання послуг автокраном для переміщення вантажів.

Відповідно до пунктів 1.1., 2.2.9 договору, замовник доручає, а виконавець бере на себе надання послуг по переміщенню вантажів автокраном на будівельних об'єктах замовника. Замовник зобов'язаний своєчасно та в розмірах, передбачених договором, здійснювати платежі на користь виконавця.

Згідно з п. 3.1 договору, замовник щоденно підписує довідки відповідно до відпрацьованого автокраном часу на підставі яких виконавець оформляє і сторони підписують акт виконаних робіт та рахунок про вартість виконаних робіт.

Пунктом 3.2 договору сторони погодили, що замовник здійснює авансовий платіж, який дорівнює 100 годинам роботи автокрана до 1-го числа місяця, наступного за звітним, peштy - протягом 10 (десяти) банківських днів з дня підписання відповідачем Акту здачі-прийняття робіт (надання послуг) згідно з рахунком -фактурою поданого виконавцем.

25 травня 2009 року сторони підписали протокол узгодження договірної ціни, згідно з яким вартість однієї машиногодини крану автомобільного вантажопідйомністю 10-14 тон становить 150 грн., вартість однієї машиногодини крану автомобільного вантажопідйомністю 25 тон становить 250 грн.

Крім того, 25 вересня 2010 року сторони підписали протокол узгодження договірної ціни, яким встановили, що вартість однієї машиногодини крану автомобільного вантажопідйомністю 10-14 тон становить 150 грн., вартість однієї машиногодини крану автомобільного вантажопідйомністю 25 тон становить 225 грн.

Термін дії договору визначений в пункті 9.1, та встановлено, що договір дійсний до 31 грудня 2009 року.

Додатковою угодою № 1 про внесення змін та доповнень до договору про надання послуг автокраном для переміщення вантажів № 167/У-199-09 від 20 травня 2009 року сторони продовжили строк дії договору до 31 грудня 2013 року.

Судами також встановлено, що на виконання умов договору позивач надав відповідачу в період з 30 червня 2009 року по 29 грудня 2010 року послуги по переміщенню вантажів автокраном на загальну суму 315 599,18 грн., що підтверджується актами здачі-прийняття робіт (надання послуг), які підписані обома сторонами без зауважень та доповнень

В свою чергу, відповідач за вказані послуги розрахувався частково у сумі 149 850 грн., що підтверджується банківськими виписками з рахунку позивача, заборгованість відповідача складає 165 749,18 грн., доказів її оплати суду не надано.

Звертаючись з позовом до суду, позивач вказує на те, що відповідач не виконав у повному обсязі своїх зобов'язань за договором, у зв'язку з чим у нього виникла заборгованість у розмірі 165 749,18 грн., яку він просив стягнути на його користь.

Задовольняючи позовні вимоги, місцевий господарський суд, з яким також погодився й апеляційний суд, виходив з того, що заявлена до стягнення сума заборгованості підтверджується матеріалами справи, доведена позивачем належними доказами та не спростована відповідачем.

Колегія суддів погоджується з такими висновками з огляду на таке.

Судами встановлено, що позивачем на виконання умов договору було надано відповідачу в період з 30 червня 2009 року по 29 грудня 2010 року послуги по переміщенню вантажів автокраном на загальну суму 315 599,18 грн., що підтверджується актами здачі-прийняття робіт (надання послуг), які підписані обома сторонами без зауважень та доповнень. Вказані послуги сплачені відповідача лише частково в сумі 149 850 грн.

Заборгованість відповідача складає 165 749,18 грн., доказів її сплати суду не надано.

Як вірно було встановлено місцевим господарським судом, за своєю правовою природою договір, який укладений між позивачем та відповідачем, є договором надання послуг.

Відповідно до ч. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України: "За договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором ".

Відповідно до вимог ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов і вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Таким чином, колегія суддів вважає, що суди дійшли правомірного висновку про те, що наявність заборгованості відповідача перед позивачем за надані послуги підтверджується матеріалами справи, не спростована відповідачем, а тому позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.

При цьому колегія суддів вважає, що суди попередніх судових інстанцій правомірно не взяли до уваги твердження відповідача про застосування строків позовної давності, оскільки було встановлено, що трьохрічний строк позовної давності позивачем не пропущено.

Решта доводів касаційної скарги також була досліджена судами попередніх судових інстанцій та їх вірно не було взято до уваги, оскільки вони є необґрунтованими.

Відповідно до ст. 111-7 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Доводи касаційної скарги не спростовують висновків апеляційного господарського суду та не впливають на них, а тому підстави для її задоволення і скасування постанови Київського апеляційного господарського суду від 11.02.2014 року, ухваленої з правильним застосуванням норм матеріального права та дотриманням норм процесуального законодавства, відсутні.

Керуючись статтями 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Мале підприємство "Стройгарант" залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного господарського суду від 11.02.2014 року у справі № 910/19749/13 без змін.