Ткаченко Н.Г. (головуючого), Катеринчук Л.Й. (доповідача), Коробенка Г.П. розглянувши касаційну скаргу ПАТ "Київенерго" на постанову та рішення Київський апеляційного господарського суду від 03.02.2014 року господарського суду міста Києва від 17.12.2013 року у справі господарського суду № 910/20525/13 міста Києва за позовом ПрАТ "Акціонерна страхова компанія "Інго-Україна" до ПАТ "Київенерго" про відшкодування шкоди в порядку регресу на суму 25 755, 30 грн. у судовому засіданні взяли участь представники:

ПрАТ "Акціонерна страхова компанія "Інго-Україна": Кравченко Р.Ю. (довіреність № 11 від 02.01.2014 року), ПАТ "Київенерго": Залунін К.В. (довіреність № 91/2013/10/01-3 від 01.10.2013 року).

22.10.2013 року ПрАТ "Акціонерна страхова компанія "Інго-Україна" (далі - позивач) звернулося до суду з позовною заявою, в якій просило стягнути з ПАТ "Київенерго" (далі - відповідача) 25 755, 30 грн. відшкодування шкоди в порядку регресу та судові витрати у справі на суму 1 720, 50 грн. (а.с. 5 - 86).

Позов обґрунтований набуттям позивачем, як страховиком, права зворотної вимоги (регресу) до відповідача на виконання умов договору страхування автомобіля потерпілої особи, який було пошкоджено у зв'язку із проривом металевої труби тепломережі з вини відповідача, якому зазначене майно комунальної власності було передано в управління з покладенням обов'язку здійснювати заходи з відновлення, поліпшення та ремонту ввіреного йому майна.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 25.10.2013 року порушено провадження у справі № 910/20525/13, позовну заяву прийнято до розгляду, розгляд справи призначено на 12.11.2013 року, який неодноразово відкладався ухвалами суду (том 1, а.с. 1, 127 - 128, 141).

Рішенням господарського суду міста Києва від 17.12.2013 року (суддя Домнічева І.О.) позов задоволено, стягнено з відповідача на користь позивача 25 755, 30 грн. заборгованості та 1 720, 50 грн. судового збору. Судове рішення обґрунтоване встановленням обставин, що підтверджують наявність причинно-наслідкового зв'язку між бездіяльністю відповідача, що полягала у неналежному виконанні зобов'язань з належного утримання та вчинення ефективних дій з експлуатації переданої йому в управління металевої труби тепломережі, прорив якої стався, та збитками, завданими позивачу в розмірі виплаченого страхового відшкодування страхувальнику, автомобіль якого пошкоджено внаслідок аварії тепломережі, а також ненаданням відповідачем належних та достатніх доказів на підтвердження завдання майнової шкоди потерпілій особі (страхувальнику) з вини третіх осіб (а.с. 145 - 150).

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати рішення суду першої інстанції від 17.12.2013 року у даній справі та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити, судові витрати покласти на позивача, мотивуючи неповнотою дослідження судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, та невідповідністю висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 03.02.2014 року (колегія суддів у складі: головуючого судді - Алданової С.О., суддів: Дикунської С.Я., Ткаченка Б.О.) апеляційну скаргу залишено без задоволення, а рішення господарського суду міста Києва від 17.12.2013 року у даній справі - без змін з тих же підстав (а.с. 175 - 183).

Не погоджуючись з винесеною постановою, відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову апеляційного суду від 03.02.2014 року та рішення суду першої інстанції від 17.12.2013 року та прийняти нове про відмову у задоволенні позову, судові витрати покласти на позивача, аргументуючи порушенням судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, а зокрема, статей 319, 322, 1166 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ), статті 30 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", статей 43, 45, 47, 34, 43, 81, 89 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) (далі - ГПК (1798-12) ).

Відповідач доводить відсутність своєї вини у завданні майнової шкоди потерпілій особі, зазначаючи про те, що причиною прориву спірної металевої труби тепломережі є корозійне потоншення стінки труби за рахунок локального зовнішнього корозійного зносу внаслідок її довготривалої експлуатації, яка перевищила нормативи гарантованої безаварійної експлуатації (38 років замість 25 років), тому є природнім фактором та не залежить від виконання ПАТ "Київенерго" своїх функціональних обов'язків. При цьому, на думку відповідача, відповідальною особою за завдану шкоду є Київська міська державна адміністрація, як власник спірної тепломережі, тоді як ПАТ "Київенерго", як користувач, не відповідає за погіршення переданого йому майна, в тому числі й спірної труби тепломережі, якщо це сталося внаслідок його нормального зношення, що відповідає умовам Угоди щодо реалізації проекту управління та реформування енергетичного комплексу міста Києва від 27.09.2001 року.

Колегія суддів Вищого господарського суду України, переглянувши у касаційному порядку постанову апеляційного суду від 03.02.2014 року та рішення суду першої інстанції від 17.12.2013 року на підставі встановлених фактичних обставин справи, вивчивши матеріали справи, перевіривши застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, обговоривши доводи касаційної скарги, вислухавши представників сторін, дійшла висновку про відсутність правових підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з такого.

Згідно з пунктом 3 частини 2 статті 11 ЦК України, однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.

Частинами 1 - 3 статті 22 ЦК України передбачено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є:

1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Загальні умови відповідальності за завдану майнову шкоду передбачені статтею 1166 ЦК України та полягають у повному відшкодуванні потерпілому шкоди особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоду завдано не з її вини.

Відтак, для відшкодування шкоди за правилами статті 1166 ЦК України необхідно довести такі факти:

А). Неправомірність поведінки особи - неправомірною поведінкою можна вважати будь-яку поведінку, внаслідок якої завдано шкоду, якщо особа, яка завдала шкоду, не була уповноважена на такі дії;

Б). Наявність шкоди, під якою необхідно розуміти втрату або пошкодження майна потерпілого та (або) позбавлення його особистого нематеріального права (життя, здоров'я тощо). У відносинах, що розглядаються, шкода - це не тільки обов'язкова умова, але і міра відповідальності, оскільки за загальним правилом завдана шкода відшкодовується в повному обсязі.

В). Наявність причинного зв'язку між протиправною поведінкою та шкодою є обов'язковою умовою відповідальності та виражається в тому, що шкода має виступати об'єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди.

Г). Вину заподіювача шкоди, за винятком випадків, коли в силу прямої вказівки закону обов'язок відшкодування завданої шкоди покладається на відповідальну особу незалежно від вини.

Згідно зі статтею 993 ЦК України та статтею 27 Закону України "Про страхування", до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Відповідно до частини 1 статті 1191 ЦК України, особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи в розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Згідно з частиною 1 статті 33 та частиною 1 статті 34 ГПК, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, 23.04.2010 року між ЗАТ "Страхова компанія "ІНГО Україна", правонаступником якого є позивач, як страховиком, та ОСОБА_6, як страхувальником, укладено договір № 250503776.10 страхування, предметом якого є страхування транспортного засобу марки "Daewoo Lanos", державний реєстраційний номер НОМЕР_1. Згідно зазначеного договору страхування страховик взяв на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку сплатити на користь страхувальника страхове відшкодування, страховим випадком визначено пошкодження, знищення або втрату застрахованого транспортного засобу, його складових частин, деталей або обладнання внаслідок ДТП, пожежі, самозайняття, падіння каміння (інших предметів), протиправних дій третіх осіб, стихійних явищ, а також угон (а.с. 13 - 15).

Судами встановлено, що 29.10.2010 року близько 13 год. 10 хв. на розі вул. А.Барбюса та вул. Ковпака у місті Києві застрахований автомобіль марки "Daewoo Lanos" (д.р.н. НОМЕР_1), який належить ОСОБА_6, пошкоджено внаслідок прориву металевої труби тепломережі, що підтверджується постановою про відмову в порушенні кримінальної справи від 05.11.2010 року, довідкою Печерського РУ ГУ МВС України в місті Києві від 12.11.2010 року, довідкою ГУ МНС України в місті Києві № 3154 від 02.11.2010 року, протоколом огляду транспортного засобу № 05С/11 від 03.11.2010 року (а.с. 18 - 19, 17, 16, 25).

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами, відповідно до звіту про оцінку вартості матеріальної шкоди, завданої власнику колісного транспортного засобу № 05С/11 від 15.11.2010 року, складеного фізичною особою-підприємцем ОСОБА_8, вартість матеріального збитку, завданого власнику транспортного засобу "Daewoo Lanos" (д.р.н. НОМЕР_1), становить 25 413, 94 грн. (а.с. 21-24).

Суди встановили, що позивач визнав подію, яка сталась 29.10.2010 року, страховим випадком та відповідно до страхового акту № 55160 від 22.11.2010 року виплатив суму страхового відшкодування в розмірі 25 755, 30 грн., що підтверджується платіжним дорученням №11754 від 08.12.2010 року (а.с. 47, 48).

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами, відповідно до висновку №181/15 судової будівельно-технічної експертизи від 25.12.2012 року, проведеної Київським судовим експертно-консультаційним центром, технічною причиною прориву подавального водопроводу теплової магістралі ТМ-3 від ТЕЦ-5 між тепловими камерами ТК-330 та ТК-330а на перехресті вулиць А. Барбюса та С. Ковпака у місті Києві є корозійне потоншення стінки труби за рахунок локального зовнішнього корозійного зносу стінки трубопроводу діаметром 720х10,0 мм, яке привело до зменшення товщини стінки труби на 50-80 % і, як наслідок, втрати її механічної міцності. Корозійний знос теплопроводу в місці аварії стався внаслідок довготривалої експлуатації, яка перевищила термін нормативно-гарантованої безаварійної експлуатації (38 років замість 25 років) (а.с. 133 - 138).

Судами встановлено, що на підставі рішень Київради №№ 128/1105 (ra0128023-00) , 129/1106 (ra_129023-00) , 131/1108 від 21.12.2000 року (ra_131023-00) між Київською міською державною адміністрацією та АЕК "Київенерго" (енергопостачальник), правонаступником якої є відповідач, укладено угоду від 27.09.2001 року щодо реалізації проекту управління та реформування енергетичного комплексу м. Києва (далі - Угода), на підставі якої відповідачеві передано в управління з подальшою експлуатацією майно комунальної власності територіальної громади міста Києва та об'єктів незавершеного будівництва майна, зокрема теплові мережі, прорив якої став причиною пошкодження автомобіля, застрахованого позивачем за договором № 250503776.10 страхування від 23.04.2010 року (а.с. 90 - 93).

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами, відповідно до підпункту 2.1.7. пункту 2.1. Угоди, енергопостачальник зобов'язався нести повну відповідальність за збереження, експлуатацію, реконструкцію та ремонт майна.

Судами встановлено, що згідно з підпунктом 2.1.4. пункту 2.1. Угоди (в редакції додаткової угоди від 30.04.2007 року) енергопостачальник зобов'язаний здійснювати ефективні дії щодо експлуатації, відновлення та збереження майна. Розмір грошових коштів, необхідних для здійснення вказаних дій, визначається відповідно до розрахунків на кожний наступний календарний рік, що проводяться спільно з Київською міською державною адміністрацією.

Суди встановили, що згідно з підпунктом 2.2.5 пункту 2.2. Угоди (в редакції додаткової угоди від 30.04.2007 року), енергопостачальник має право здійснювати амортизаційні нарахування та використовувати їх на ремонт та відновлення майна відповідно до вимог чинного законодавства та цієї угоди.

Судами встановлено, що в період дії Угоди від 27.09.2001 року та до моменту виникнення спірних правовідносин Київською міською державною адміністрацією встановлювались тарифи на теплову енергію, розраховані на підставі Порядку формування тарифів на виробництво, транспортування, постачання теплової енергії та послуги з централізованого опалення і постачання гарячої води, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 955 від 10.07.2006 року (955-2006-п) , в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин. Зазначені тарифи включали в себе інвестиційну складову, яка мала бути використана відповідачем виключно на експлуатацію, відновлення, збереження, поліпшення майна, в тому числі й спірної теплової мережі, переданої йому в управління на підставі Угоди від 27.09.2001 року (з врахуванням додаткових угод до неї).

З огляду на встановлене, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку про те, що відповідальною особою за шкоду, завдану застрахованому позивачем автомобілю, є відповідач, який не забезпечив належного збереження, реконструкції, ремонту та ефективної експлуатації спірної теплової мережі, що призвело до її прориву та пошкодження у зв'язку із цим автомобіля потерпілої особи, застрахованого позивачем, з огляду на що позивач, як страховик, виплатив потерпілій особі страхове відшкодування на суму 25 755, 30 грн.

Колегія суддів касаційного суду погоджується з висновками судів попередніх інстанцій та зазначає, що доводи скаржника, викладені у касаційній скарзі, спрямовані на переоцінку судом касаційної інстанції доказів, які були належно оцінені та спростовані судами першої та апеляційної інстанцій, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції, відповідно до статті 111-7 ГПК України та зазначає про таке.

Відповідно до частин 1, 5 статті 1187 ЦК України, джерелом підвищеної небезпеки є, зокрема, діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Отже, джерелом підвищеної небезпеки, поряд з іншим, є діяльність, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює та інших осіб. При цьому, до деліктних правовідносин, що виникли внаслідок завдання шкоди джерелом підвищеної небезпеки, застосовується презумпція вини особи, яка завдала шкоду, спростування якої належними та достатніми доказами є обов'язком винної особи.

Також відповідно до статті 1166 ЦК України, причинно-наслідковий зв'язок полягає у доведенні позивачем того, що шкода є об'єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди. При цьому, поведінка заподіювача шкоди може проявлятися як у діях, так у недбалості при виконанні покладених на нього обов'язків. Так, відповідно до пункту 4 Постанови Пленуму Верховного суду України № 6 від 27.03.1992 року (v0006700-92) "Про практику розгляду судами справ за позовами про відшкодування шкоди", джерелом підвищеної небезпеки належить визнавати будь-яку діяльність, здійснення якої створює підвищену імовірність заподіяння шкоди через неможливість контролю за нею людини. Майнова відповідальність за шкоду, заподіяну діями таких джерел, має наставати як при цілеспрямованому їх використанні, так і при мимовільному прояві їх шкідливих властивостей.

З огляду на таке, колегія суддів касаційного суду погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про доведення позивачем повного складу цивільного правопорушення, а саме надання суду доказів на підтвердження наявності причинно-наслідкового зв'язку між бездіяльністю відповідача та шкодою, завданою транспортному засобу потерпілої особи, який було застраховано позивачем, та вини відповідача у завданні матеріальної шкоди. Такі висновки судів відповідають нормам цивільного законодавства України про відшкодування шкоди, у тому числі в порядку регресу, приписам законодавства України про страхування, а також нормам Господарського процесуального кодексу України (1798-12) .

За таких обставин, колегія суддів касаційного суду не вбачає правових підстав для зміни чи скасування постанови апеляційного господарського суду від 03.02.2014 року та рішення суду першої інстанції від 17.12.2013 року у даній справі.