У вересні 2012 року закрите акціонерне товариство "Укратоменергобуд" звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом", просило (з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог від 17.09.2013 року) (т. 3, а.с. 73-77) стягнути з відповідача 5 028 829,84 грн. інфляційних втрат, 3 451 684,45 грн. 3% річних, 82 074,24 грн. збитків та судові витрати посилаючись (т. 1, а.с. 4-8).

Позовні вимоги мотивовано посиланням на ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, ст. ст. 224, 225 Господарського кодексу України.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 11.12.2012 року (суддя Кирилюк Т.Ю.), залишеною без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 15.01.2013 року (головуючий Буравльов С.І., судді Андрієнко В.В., Шапран В.В.) (т. 2, а.с. 137-140) зупинялось провадження у справі до закінчення перегляду за нововиявленими обставинами рішення господарського суду міста Києва у справі № 23/527-25/58 від 07.02.2012 року (т. 2, а.с. 109-110).

Рішенням господарського суду міста Києва від 17.09.2013 року (головуючий Кирилюк Т.Ю., судді Любченко М.О., Ярмак О.М.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 23.01.2014 року (головуючий Ткаченко Б.О., судді Суховий В.Г., Чорногуз М.Г.) (т. 3, а.с.142-148) позов задоволено частково. Стягнуто з державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" 5 028 829,84 грн. інфляційних втрат та 3 451 684,45 грн. 3% річних. Вирішено питання розподілу судових витрат. В іншій частині позову відмовлено (т. 3, а.с. 94-97).

Оскаржені судові акти мотивовано простроченням відповідачем виконання зобов'язання з своєчасного розрахунку за договором.

Не погодившись з прийнятими судовими рішеннями, державне підприємство "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, просило оскаржені судові акти скасувати в частині задоволення позовних вимог та прийняти в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити (т. 3, а.с. 157-159).

Ухвалою Вищого господарського суду України від 14.03.2014 року касаційну скаргу державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" прийнято до провадження та призначено до розгляду на 31.03.2014 року (т. 3, а.с. 155-156).

У відзиві на касаційну скаргу, приватне акціонерне товариство "Укратоменергобуд" зазначає, що оскаржувані судові акти прийняті з правильним застосування матеріального права та дотриманням норм процесуального права.

Колегія суддів, вивчивши матеріали справи, вислухавши представників сторін, обговоривши доводи касаційної скарги, дослідивши правильність застосування господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України визначено, що, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч. 1 ст. 111-7 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 28.03.2008 року між закритим акціонерним товариством "Укратоменергобуд" та державним підприємством "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" було укладено договір № 01-08 (№ 2208-4/05-НАЕК) на виконання комплексу додаткових робіт зі створення оперативного резерву електрообладнання для роботи турбогенераторів енергоблоків АЕС державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом", відповідно до умов якого замовник доручив, а генпідрядник зобов'язався на свій ризик власними та залученими силами виконати комплекс додаткових робіт зі створення оперативного резерву електрообладнання для роботи турбогенераторів енергоблоків АЕС державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом". Замовник зобов'язався прийняти та оплатити виконані контрагентом роботи, використані запасні частини та комплектуючі (т. 1, а.с. 44-51).

Рішенням господарського суду міста Києва від 07.02.2012 року у справі № 23/527-25/58, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 05.04.2012 року та постановою Вищого господарського суду України від 23.07.2012 року за позовом державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" до закритого акціонерного товариства "Укратоменергобуд", третя особа - товариство з обмеженою відповідальністю "Виробничо-господарський центр "Піраміда" про розірвання договору та за зустрічним позовом закритого акціонерного товариства "Укратоменергобуд" до державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" про стягнення коштів встановлений факт належного виконання приватним акціонерним товариством "Укратоменергобуд" робіт, поставки матеріалів за договором № 01-08 (№ 2208-4/05-НАЕК) від 28.03.2008 року, факт порушення державним підприємством "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" своїх зобов'язань в частині здійснення своєчасного розрахунку за виконані роботи та стягнуто з державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" основний борг у розмірі 76 860 503,70 грн., 3 092 908,25 грн. пені, 980 288,53 грн. 3% річних, 3 267 106,14 грн. інфляційних втрат та судових витрат (т. 1, а.с. 17-27, 28-37, 38-43).

Згідно ч. 2 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

У преамбулі та статті 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав та свобод людини, рішенні Європейського суду з прав людини від 25.07.2002 року у справі за заявою № 48553/99 "Совтрансавто-Холдінг" проти України", а також рішенні Європейського суду з прав людини від 28.10.1999 року у справі за заявою № 28342/95 "Брумареску проти Румунії" встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

В силу частини 3 статті 4 ГПК України, статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" згадані судові рішення та зміст самої Конвенції про захист прав та свобод людини є пріоритетним джерелом права для національного суду.

Судами попередніх інстанцій також встановлено, що ухвалою господарського суду міста Києва від 13.08.2013 року у справі № 23/527-25/58 затверджено мирову угоду, укладену сторонами у даній справі 25.07.2013 року, згідно п. 4 якої заборгованість державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" перед приватним акціонерним товариством "Укратоменергобуд" станом на 25.07.2013 року склала 46 543 968,24 грн. (т. 3, а.с. 38-44).

Відповідно до п. 5 мирової угоди сторони визначили графік погашення цієї заборгованості до 31.03.2014 року.

Пунктом 7 мирової угоди передбачено, що після сплати визначених п. 5 сум приватне акціонерне товариство "Укратоменергобуд" відмовляється від будь-яких претензій щодо виконання рішення господарського суду міста Києва від 07.02.2012 року у справі № 23/527-25/58.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно п. 3 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 21.11.2011 року № 01-06/1624/2011 "Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права" (v1624600-11) чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з прийняттям судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання. Таким чином, наявність судових актів про стягнення заборгованості, у тому числі стосовно яких є ухвала про відстрочку або розстрочку виконання, не припиняє грошових зобов'язань боржника та не виключає його відповідальності за порушення строків розрахунків.

Частиною 1 ст. 33 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно ч. 1 ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Оцінивши надані сторонами докази в їх сукупності та перевіривши розрахунок індексу інфляції за квітень 2012 року та 3% річних за період з квітня 2011 року по 13.08.2013 року - дату затвердження мирової угоди, місцевий господарський суд, з яким підставно погодилась і апеляційна інстанція, дійшов обгрунтованого висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів, зокрема, може бути відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Частиною 1 ст. 22 Цивільного кодексу України визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Відповідно до ч. 2 ст. 22 Цивільного кодексу України збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Згідно ст. 224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Частиною 1 ст. 225 Господарського кодексу України визначено, що до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 623 Цивільного кодексу України розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором.

Для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: 1) протиправної поведінки; 2) збитків; 3) причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками; 4) вини.

Місцевий та апеляційний господарські суди встановили відсутність підстав для стягнення з відповідача збитків у зв'язку їх недоведеністю.

Частиною 2 ст. 111-7 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 111-9 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

З врахуванням вищенаведеного підстави для скасування постанови суду апеляційної інстанції, якою було правильно застосовані норми матеріального та процесуального права, відсутні.

Доводи заявника касаційної скарги про незастосування ст. 604 Цивільного кодексу України є необгрунтованими, оскільки, як встановлено апеляційною інстанцією ухвалою господарського суду міста Києва від 13.08.2013 року у справі № 23/527-25/58 про затвердження мирової угоди сторонами фактично погоджено добровільне виконання рішення господарського суду міста Києва від 07.02.2012 року, що не є новацією у розумінні ст. 604 Цивільного кодексу України.

Інші доводи заявника касаційної скарги спростовуються висновками судів попередніх інстанцій та фактично стосуються переоцінки доказів у справі, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції, визначені статтею 111-7 Господарського процесуального кодексу України.