розглянувши касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Укргазвидобування" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 05.12.2013 року

у справі № 910/13749/13 господарського суду міста Києва

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Інтерпайп Україна"

до публічного акціонерного товариства "Укргазвидобування"

про стягнення грошових коштів та штрафних санкцій

У липні 2013 року товариство з обмеженою відповідальністю "Інтерпайп Україна" звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до дочірнього підприємства "Укргазвидобування" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України", просило стягнути з відповідача 9 777,79 грн. пені, 6 970,61 грн. інфляційних втрат, 80 367,37 грн. 3% річних (а.с. 4-7).

Позовні вимоги мотивовано неналежним виконанням відповідачем умов договору № УГВ 6687/11-12 від 30.11.2012 року щодо оплати поставленого товару.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 05.09.2013 року змінено дочірнє підприємство "Укргазвидобування" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" його правонаступником - публічним акціонерним товариством "Укргазвидобування" (а.с. 70).

Рішенням господарського суду міста Києва від 12.09.2013 року (суддя Ковтун С.А.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 05.12.2013 року (головуючий Шапран В.В., судді Буравльов С.І., Андрієнко В.В.) (а.с. 108-111) позов задоволено. Вирішено питання розподілу судових витрат (а.с. 77-79).

Оскаржені судові акти мотивовано тим, що факт прострочення оплати публічним акціонерним товариством "Укргазвидобування" поставленого товариством з обмеженою відповідальністю "Інтерпайп Україна" товару за договором № УГВ 6687/11-12 від 30.11.2012 року встановлено, тому нараховані штрафні санкції підлягають стягненню.

Не погодившись з прийнятими судовими рішеннями, публічне акціонерне товариство "Укргазвидобування" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, просило оскаржені судові акти скасувати та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити (а.с. 141-144).

Ухвалою Вищого господарського суду України від 20.03.2014 року касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Укргазвидобування" прийнято до провадження та призначено до розгляду на 31.03.2014 року (а.с. 158-159).

У відзиві на касаційну скаргу товариство з обмеженою відповідальністю "Інтерпайп Україна" вважає оскаржені судові акти такими, що прийняті з дотриманням вимог матеріального та процесуального права (а.с. 149-151).

У судове засідання 31.03.2014 року представник позивача - товариства з обмеженою відповідальністю "Інтерпайп Україна" не з'явився, причин неявки суду не повідомив.

Відповідно до абз. 1 п. 3.9.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" (v0018600-11) у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

З врахуванням вищенаведеного судова колегія визнала за можливе розглянути справу у відсутність представника позивача - товариства з обмеженою відповідальністю "Інтерпайп Україна".

Колегія суддів, вивчивши матеріали справи, вислухавши представника відповідача - публічного акціонерного товариства "Укргазвидобування", обговоривши доводи касаційної скарги, дослідивши правильність застосування господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України визначено, що, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч. 1 ст. 111-7 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 30.11.2012 року між товариством з обмеженою відповідальністю "Інтерпайп Україна" та дочірньою компанією "Укргазвидобування" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" було укладено договір поставки № УГВ 6687/11-12, відповідно до умов якого постачальник зобов'язався поставити покупцеві товар, зазначений у специфікації, що додається до договору і є його невід'ємною частиною, а покупець - прийняти і оплатити такий товар (п. 1.1 договору) (а.с. 15-18).

Відповідно до п. 3.1 договору його ціна вказується у специфікації в гривнях та включає ПДВ або в іноземній валюті.

Пунктом 4.1 договору передбачено, що розрахунки проводяться шляхом оплати покупцем після пред'явлення постачальником рахунку на оплату товару та підписаного сторонами акту приймання-передачі товару або видаткової накладної, шляхом перерахування коштів на рахунок постачальника з урахуванням ПДВ на умовах, зазначених у специфікації.

Відповідно до п. 5.3 договору датою поставки товару є дата підписання уповноваженими представниками сторін акту приймання-передачі товару або видаткової накладної. Право власності на товар переходить від постачальника до покупця з дати підписання сторонами акту приймання-передачі товару або видаткової накладної.

Згідно п. 7.11 договору за порушення строків оплати покупець сплачує на користь постачальника пеню в розмірі 0,001% від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.

Пунктом 10.1 договору визначено строк його дії до 28.02.2013 року, а в частині взаєморозрахунків до повного виконання зобов'язань.

Відповідно до специфікації № 1 від 30.11.2012 року загальна вартість товару з ПДВ складає 11 574 995,27 грн. (а.с. 18).

Пунктом 4 даної специфікації визначено, що оплата здійснюється покупцем по факту поставки товару протягом 30 календарних днів з дати постачання.

Судами встановлено, що на виконання умов вказаного договору позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 11 124 863,18 грн., що підтверджується відповідними накладними.

Проте, відповідач свої зобов'язання щодо оплати вартості поставленого товару станом на 15.04.2013 року не виконав.

Відповідно до 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим до виконання сторонами.

Згідно ч. 1, 2 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до п.п. 3 п. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Пункт 1 ст. 230 Господарського кодексу України передбачає, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Розмір та порядок застосування штрафних санкцій визначено ст. ст. 231, 232 Господарського кодексу України.

Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Частиною 1 ст. 33 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно ч. 1 ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Оцінивши надані сторонами докази в їх сукупності та перевіривши розрахунок пені, індексу інфляції та 3% річних місцевий господарський суд, з яким підставно погодилась і апеляційна інстанція, дійшов обгрунтованого висновку про задоволення позовних вимог.

Частиною 2 ст. 111-7 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 111-9 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

З врахуванням вищенаведеного підстави для скасування постанови суду апеляційної інстанції, якою було правильно застосовані норми матеріального та процесуального права, відсутні.

Доводи заявника касаційної скарги про те, що розрахунок пені та 3% річних повинен бути здійснений після спливу тридцяти днів з дати фактичного отримання товару відповідачем, тобто, з дати, зазначеної у залізничних, а не видаткових накладних є безпідставними, оскільки п. 4.1 договору та п. п. 2, 4 специфікації передбачено, що право власності на товар переходить від постачальника до покупця з дати прийняття товару за видатковою накладною, а розрахунки проводяться після пред'явлення постачальником рахунку та підписаного сторонами акта приймання-передачі товару або видаткової накладної протягом 30 календарних днів з дати постачання.

Отже, поставка оформлюється актом приймання-передачі товару або видатковою накладною, дата підписання яких і є датою поставки.

Інші доводи заявника касаційної скарги спростовуються висновками судів попередніх інстанцій та фактично стосуються переоцінки доказів у справі, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції, визначені статтею 111-7 Господарського процесуального кодексу України.