головуючого судді Кота О.В. суддів: Кролевець О.А. Попікової О.В. (доповідач у справі) за участю представників: від позивача: не з'явились (про дату, час та місце судового розгляду повідомлено належним чином)від відповідача-1: Опанасенко А.В. - за дов. від 15.08.2013 р. № 9.1-22/719 від відповідача-2: не з'явились (про дату, час та місце судового розгляду повідомлено належним чином) від відповідача-3: Клименко А.Р. - за дов. від 04.03.2014р. № Д-422/2014 Мінаєва В.В. - за дов. від 10.07.2013р. № Д-933/2013 від третьої особи:не з'явились (про дату, час та місце судового розгляду повідомлено належним чином) розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Кабінету Міністрів України на рішення господарського суду міста Києва від 18.04.2013 р.та на постанову Київського апеляційного господарського суду від 23.10.2013 р. у справі № 910/1697/13 господарського суду міста Києва за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Бавовнопрядильна фабрика "Рілакс" до 1. Кабінету Міністрів України 2. Державної казначейської служби 3. Державного концерну "Укроборонпром" третя особа без самостійних вимог на предмет спору Казенне підприємство "Шосткинський казенний завод "Зірка" про стягнення 94 207,97 грн. боргу.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Бавовнопрядильна фабрика Рілакс" звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Кабінету Міністрів України про стягнення з держави в особі Кабінету Міністрів України у субсидіарному порядку за зобов'язаннями Казенного підприємства "Шосткинський казенний завод "Зірка" 94 207,97 грн., з яких 65 933,10 грн. основного боргу, 7 672,44 грн. пені, 13 430,93 грн. інфляційних збитків, 5 324,28 грн. трьох процентів річних, 1 847,22 грн. судового збору.

Ухвалами господарського суду міста Києва від 04.03.2013 р. та від 04.04.2013 р. до участі у справі залучено в якості інших відповідачів Державну казначейську службу України та Державний концерн "Укроборонпром" відповідно.

Рішенням господарського суду міста Києва від 18.04.2013 р. (суддя Ковтун С.А.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 23.10.2013 р. (головуючий суддя Гончаров С.А., судді Гаврилюк О.М., Тищенко О.В.), позов до Кабінету Міністрів України задоволено частково. Присуджено до стягнення з Державного бюджету України шляхом безспірного списання Державною казначейською службою України на користь позивача 92 360,75 грн. В іншій частині позову до Кабінету Міністрів України відмовлено. У позові до Державного концерну "Укроборонпром" відмовлено.

Рішення місцевого суду та постанова апеляційної інстанції обґрунтовані приписами статті 116 Конституції України, статей 11, 619 Цивільного кодексу України, статей 76, 77, 119, 123 Господарського кодексу України, статей 25, 43 Бюджетного кодексу України, Закону України "Про Державний бюджет України на 2013 рік" (5515-17) , статей 1, 24 Закону України "Про Кабінет Міністрів України", статей 1, 4 Закону України "Про управління об'єктами державної власності", статей 2, 4 Закону України "Про особливості управління об'єктами державної власності в оборонно-промисловому комплексі", постанови Кабінету Міністрів України від 30.06.1998р. № 987 (987-98-п) , постанови Кабінету Міністрів України від 29.12.2010р. № 1221 (1221-2010-п) , постанови Кабінету Міністрів України від 31.08.2011р. № 993 (993-2011-п) , з огляду на те, що держава в особі Кабінету Міністрів України несе повну субсидіарну відповідальність за зобов'язаннями КП ШКЗ "Зірка".

Не погодившись з рішенням та постановою, Кабінет Міністрів України звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, у якій просить їх скасувати, прийняти у справі нове рішення про відмову в позові.

В обґрунтування своєї правової позиції скаржник посилається на порушення і неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, зокрема приписів статті 116 Конституції України, статті 77 Господарського кодексу України, статей 23, 43 Бюджетного кодексу України, статей 33, 43 Господарського процесуального кодексу України, статей 2, 5 Закону України "Про управління об'єктами державної власності", статей 2, 4 Закону України "Про особливості управління об'єктами державної власності в оборонно-промисловому комплексі". При цьому скаржник наголошує на тому, що Кабінет Міністрів України не є безпосереднім органом, до сфери управління якого належить КП ШКЗ "Зірка", та не несе відповідальності за його зобов'язаннями.

Від ТОВ БВФ "Рілакс" надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому позивач, з урахуванням додаткових письмових пояснень від 22.01.2014 р., заперечив проти вимог скаржника та просив оскаржувані судові рішення залишити без змін з мотивів, у них викладених.

У письмових поясненнях від 08.01.2014 р. вих.№ UOP-2.2-3 та від 17.01.2014р. вих.№ UOP-2.2-426 Державний Концерн "Укроборонпром" погодився з висновками, які наведені в оскаржуваних судових рішеннях.

Згідно письмових пояснень КП ШКЗ "Зірка" від 11.01.2014 р. на даний час відсутній центральний орган виконавчої влади, до сфери управління якого входить завод, і який має нести від імені держави субсидіарну відповідальність за його зобов'язаннями.

Розглянувши касаційну скаргу, заслухавши пояснення представників відповідачів-1, 3, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи, повноти їх встановлення в судових рішеннях і застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, 15.05.2009 р. між ТОВ ВПФ "Рілакс" (продавець) та КП ШКЗ "Зірка" (покупець) укладено договір № 01/05-09, у відповідності до якого продавець зобов'язався передати товар - пряжу бавовняну сувору кардну роздрібну номінальної лінійної щільності 290 текс, а покупець - прийняти та оплатити товар.

У зв'язку з неналежним виконанням КП ШКЗ "Зірка" умов договору від 15.05.2009 р. № 01/05-09 в частині оплати вартості отриманого товару ТОВ ВПФ "Рілакс" звернулося до господарського суду Сумської області з позовом про стягнення з КП ШКЗ "Зірка" суми заборгованості.

Рішенням господарського суду Сумської області від 12.03.2012р. у справі № 5021/203/12 було присуджено до стягнення з КП ШКЗ "Зірка" на користь ТОВ ВПФ "Рілакс" 65 933,10 грн. основного боргу, 7 672,44 грн. пені, 13 430,93 грн. інфляційних втрат, 5 324,28 грн. трьох процентів річних, 1 847,22 грн. судового збору, а всього: 94 207,97 грн.

26.03.2012 р. господарським судом Сумської області на виконання вказаного рішення було виданого відповідний наказ.

22.06.2012 р. головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Сумській області винесено постанову про повернення стягувачу - ТОВ ВПФ "Рілакс" наказу господарського суду Сумської області від 26.03.2012 р. № 5021/203/12 про стягнення з КП ШКЗ "Зірка" заборгованості в сумі 94 207,97 грн., на підставі пункту 2 частини 1 статті 47 Закону України "Про виконавче провадження" у зв'язку з тим, що у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення. Наведені обставини слугували підставою для звернення ТОВ ВПФ "Рілакс" з даним позовом до господарського суду міста Києва.

Оскаржувані судові рішення обґрунтовані тим, що, зважаючи на повернення органом державної виконавчої служби без виконання наказу господарського суду Сумської області від 26.03.2012 р. № 5021/203/12 і враховуючи відсутність коштів на рахунку КП ШКЗ "Зірка" та наявність мораторію на відчуження його майна, держава в особі Кабінету Міністрів України, як органу, до сфери управління якого входить це казенне підприємство, повинна нести повну субсидіарну відповідальність за зобов'язаннями вказаного підприємства в силу частини 7 статті 77 Господарського кодексу України.

Колегія суддів касаційної інстанції вважає такі висновки судів попередніх інстанцій помилковими та безпідставними, з огляду на таке.

За приписами статті 76 Господарського кодексу України казенне підприємство є юридичною особою, має відповідні рахунки в установах державного банку, печатку із своїм найменуванням, а майно закріплюється за ним на праві оперативного управління.

Відповідно до частини 7 статті 77 Господарського кодексу України казенне підприємство відповідає за своїми зобов'язаннями лише коштами, що перебувають у його розпорядженні. У разі недостатності зазначених коштів держава, в особі органу, до сфери управління якого входить підприємство, несе повну субсидіарну відповідальність за зобов'язаннями казенного підприємства.

Порядок застосування субсидіарної відповідальності передбачено статтею 619 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частини 1 статті 619 Цивільного кодексу України договором або законом може бути передбачена поряд із відповідальністю боржника додаткова (субсидіарна) відповідальність іншої особи.

За приписами частини 2 статті 619 Цивільного кодексу України до пред'явлення вимоги особі, яка несе субсидіарну відповідальність, кредитор повинен пред'явити вимогу до основного боржника. Якщо основний боржник відмовився задовольнити вимогу кредитора або кредитор не одержав від нього в розумний строк відповіді на пред'явлену вимогу, кредитор може пред'явити вимогу в повному обсязі до особи, яка несе субсидіарну відповідальність.

Згідно з частиною 4 статті 619 Цивільного кодексу України особа, яка несе субсидіарну відповідальність, повинна до задоволення вимоги, пред'явленої їй кредитором, повідомити про це основного боржника, а у разі пред'явлення позову, - подати клопотання про залучення основного боржника до участі у справі. У разі недотримання цих вимог особою, яка несе субсидіарну відповідальність, основний боржник має право висунути проти регресної вимоги особи, яка несе субсидіарну відповідальність, заперечення, які він мав проти кредитора.

Зі змісту вказаних правових норм вбачається, що субсидіарна відповідальність застосовується за наслідками невиконання основним боржником зобов'язання та у випадку якщо основний боржник відмовився задовольнити вимогу кредитора або кредитор не одержав від нього в розумний строк відповіді на пред'явлену вимогу, а не за наслідками невиконання судового рішення про стягнення з основного боржника заборгованості, яка виникла у зв'язку з порушенням ним зобов'язання.

При цьому слід зазначити, що подання кредитором до суду позовної заяви і надіслання основному боржнику, як відповідачеві, копії такої заяви є складовими судової процедури, а не цивільних правовідносин, і відповідні дії не можуть розглядатися як вимога у розумінні частини 2 статті 619 Цивільного кодексу України.

Із встановлених судами попередніх інстанцій обставин вбачається, що ТОВ ВПФ "Рілакс", як кредитор за договором від 15.05.2009 р. № 01/05-09, звернулося з позовом безпосередньо до КП ШКЗ "Зірка", як основного боржника, та його порушене право було захищено у судовому порядку шляхом задоволення позову та присудження до стягнення з останнього 65 933,10 грн. основного боргу, 7 672,44 грн. пені, 13 430,93 грн. інфляційних втрат, 5 324,28 грн. трьох процентів річних.

У свою чергу за приписами частини 5 статті 47 Закону України "Про виконавче провадження" повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред'явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 22 цього Закону.

Отже, на час звернення з даним позовом ТОВ ВПФ "Рілакс" не втратило права та можливості на отримання належних йому сум за наказом господарського суду від 26.03.2012 р. № 5021/203/12 під час виконавчого провадження з його примусового виконання, а стягнення таких сум у даній господарській справі може призвести до отримання грошових коштів у подвійному розмірі.

На вказані обставини суди першої та апеляційної інстанцій увагу не звернули та дійшли помилкового висновку стосовно наявності у даному випадку підстав для покладення на державу субсидіарної відповідальності за зобов'язаннями КП ШКЗ "Зірка".

Окрім цього необхідно зазначити, що Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" (4901-17) були встановлені гарантії держави щодо виконання рішення суду про стягнення коштів, боржником за яким є державне підприємство.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржувані судові рішення, які прийняті внаслідок порушення і неправильного застосування чинного законодавства, підлягають скасуванню з прийняттям нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, з огляду на їх безпідставність.

Судові витрати відповідно до приписів статті 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на позивача.

Керуючись статтями 111-5, 111-7, 111-9 - 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

Касаційну скаргу Кабінету Міністрів України задовольнити.

Рішення господарського суду міста Києва від 18.04.2013р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 23.10.2013р. у справі № 910/1697/13 скасувати.

Прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Бавовнопрядильна фабрика "Рілакс" на користь Кабінету Міністрів України 942,08 грн. витрат зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги, 942,08 грн. витрат зі сплати судового збору за подання касаційної скарги.