головуючого судді Кота О.В. суддів: Кролевець О.А. Попікової О.В. (доповідач у справі) за участю представників: від прокуратури: Сіромашенко Р.Л. - за посв. від 09.10.2013 р. № 020951 від позивача: не з'явились (про дату, час та місце судового розгляду повідомлено належним чином) від відповідача: не з'явились (про дату, час та місце судового розгляду повідомлено належним чином) від третьої особи: не з'явились (про дату, час та місце судового розгляду повідомлено належним чином) розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Заступника прокурора Дніпропетровської області на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 31.10.2013 р. та на постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 24.12.2013 р. у справі № 904/5150/13 господарського суду Дніпропетровської областіза позовом Дніпродзержинського міжрайонного прокурора з нагляду за додержанням законів у природоохоронній сфері в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції у Дніпропетровської області до Товариства з обмеженою відповідальністю "Житлово-експлуатаційна організація "Город на озере" третя особа без самостійних вимог на предмет спору Єлизаветівська сільська рада Петриківського району Дніпропетровської області про стягнення 107 906,01 грн. збитків.

Дніпродзержинський міжрайонний прокурор з нагляду за додержанням законів у природоохоронній сфері звернувся в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції у Дніпропетровській області до господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Житлово-експлуатаційна організація "Город на озере" про стягнення 107 906,01 грн. збитків, заподіяних державі внаслідок самовільного водокористування, а саме: забору і використання води з підземного джерела - артезіанської свердловини без дозволу на спеціальне водокористування.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 31.10.2013 р. (головуючий суддя Кеся Н.Б., судді Колісник І.І., Татарчук В.О.), залишеним без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 24.12.2013 р. (головуючий суддя Тищик І.В., судді Верхогляд Т.А., Виноградник О.М.), у позові відмовлено повністю.

Рішення та постанова обґрунтовані приписами статей 1, 44, 48, 49 Водного кодексу України, статті 13 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", Методики розрахунку розмірів відшкодування збитків, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства про охорону та раціональне використання водних ресурсів, затвердженої наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України від 18.05.1995р. № 37 (z0162-95) , Методики розрахунку розмірів відшкодування збитків, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства про охорону та раціональне використання водних ресурсів, затвердженої наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 20.07.2009р. № 389 (z0767-09) , з огляду на те, що прокурором та позивачем не доведено факт здійснення відповідачем забору води з артезіанської свердловини та подальше водопостачання. Крім того місцевий суд виходив з того, що позивачем під час перевірки не було встановлено факту забруднення поверхневих вод, як необхідної підстави для застосування Методики, затвердженої наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 20.07.2009р. № 389 (z0767-09) , при визначенні розміру збитків за період з 25.08.2009 р. по 07.08.2011 р.

Не погодившись з рішенням місцевого суду та постановою апеляційної інстанції, Заступник прокурора Дніпропетровської області звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, у якій просить їх скасувати, справу направити на новий розгляду до суду першої інстанції.

В обґрунтування своєї правової позиції прокурор посилається на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, зокрема приписів статей 42, 43, 47 - 49, 111 Водного кодексу України, Методики розрахунку розмірів відшкодування збитків, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства про охорону та раціональне використання водних ресурсів, затвердженої наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 20.07.2009р. № 389 (z0767-09) , статей 4-2, 43 Господарського процесуального кодексу України. При цьому скаржник наголошує на тому, що наявними в матеріалах справи доказами підтверджується факт здійснення відповідачем спеціального водокористування за відсутності спеціального дозволу.

Від ТОВ "ЖЕО "Город на озере" надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому відповідач заперечив проти вимог скаржника та просив оскаржувані судові рішення залишити без змін з мотивів, у них викладених.

Розглянувши касаційну скаргу, заслухавши пояснення прокурора, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи, повноти їх встановлення в судових рішеннях і застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як з'ясовано судами першої та апеляційної інстанцій, 23.-24.05.2012 р. та 31.01.-08.02.2013 р. Державною екологічною інспекцією у Дніпропетровській області було проведені позапланові перевірки дотримання ТОВ "ЖЕО "Город на озере" вимог природоохоронного законодавства України, за наслідками яких складено відповідні акти перевірки.

За результатами перевірки було встановлено, що відповідач здійснює забір та використання води з артезіанської свердловини для водопостачання мешканців котеджного містечка "Голубое озеро", розташованого у селі Єлизаветівка Петриківського району Дніпропетровської області, за відсутності дозволу на спеціальне водокористування, що є порушенням статей 44, 48, 49 Водного кодексу України.

На підставі матеріалів проведених перевірок та наданої відповідачем довідки щодо обсягів спожитої води позивачем згідно положень Методики розрахунку розмірів відшкодування збитків, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства про охорону та раціональне використання водних ресурсів, затвердженої наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища № 37 від 18.05.1995р. (z0162-95) , проведено розрахунок розміру збитків за самовільне водокористування за період з 23.05.2009 р. по 24.08.2009 р., який становить 209,75 грн., та у відповідності до приписів Методики розрахунку розмірів відшкодування збитків, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства про охорону та раціональне використання водних ресурсів, затвердженої наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 20.07.2009р. № 389 (z0767-09) , здійснено розрахунок розміру відшкодування збитків, обумовлених самовільним використанням водних ресурсів без дозволу на спеціальне водокористування за період з 25.08.2009 р. по 31.12.2012 р., який дорівнює 107 696,29 грн., а всього за період з 23.05.2009 р. по 31.12.2012 р. - 107 906,01 грн.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що наявними в матеріалах справи доказами не підтверджується факт здійснення відповідачем спеціального водокористування без наявності дозволу на нього.

Колегія суддів касаційної інстанції визнає такі висновки судів попередніх інстанцій передчасними та суперечливими, з огляду на таке.

В силу приписів пункту 9 статті 44, статей 48, 49 Водного кодексу України спеціальне водокористування - це забір води з водних об'єктів із застосуванням споруд або технічних пристроїв, використання води та скидання забруднюючих речовин у водні об'єкти, включаючи забір води та скидання забруднюючих речовин із зворотними водами із застосуванням каналів. Спеціальне водокористування здійснюється юридичними та фізичними особами лише за наявності дозволу і насамперед для задоволення питних потреб населення, а також для господарсько-побутових, лікувальних, оздоровчих, сільськогосподарських, промислових, транспортних, енергетичних, рибогосподарських та інших державних і громадських потреб.

Згідно статті 110 Водного кодексу України порушення водного законодавства тягне за собою дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно з законодавством України. Водокористувачі звільняються від відповідальності за порушення водного законодавства, якщо вони виникли внаслідок дії непереборних сил природи чи воєнних дій. Відповідальність за порушення водного законодавства несуть особи, винні, зокрема у порушенні правил спеціального водокористування.

У відповідності до приписів статей 68, 69 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" порушення законодавства України про охорону навколишнього природного середовища тягне за собою встановлену цим Законом та іншим законодавством України дисциплінарну, адміністративну, цивільну і кримінальну відповідальність. Підприємства, установи, організації та громадяни зобов'язані відшкодовувати шкоду, заподіяну ними внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, в порядку та розмірах, встановлених законодавством України. Шкода, заподіяна внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, підлягає компенсації в повному обсязі.

Статтею 111 Водного кодексу України передбачено, що підприємства, установи, організації і громадяни України, а також іноземні юридичні і фізичні особи та особи без громадянства зобов'язані відшкодувати збитки, завдані ними внаслідок порушень водного законодавства, в розмірах і порядку, встановлених законодавством України. Притягнення винних у порушенні водного законодавства до відповідальності не звільняє їх від обов'язку відшкодування збитків, завданих ними внаслідок порушення водного законодавства.

Відшкодування шкоди, заподіяної порушенням природоохоронного законодавства, за своєю правовою природою є відшкодування позадоговірної шкоди, тобто деліктною відповідальністю.

Загальне положення про цивільно-правову відповідальність за завдання позадоговірної шкоди втілено у статті 1166 Цивільного кодексу України, відповідно до якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Підставою деліктної відповідальності є протиправне шкідливе винне діяння особи, яка завдала шкоду. Для відшкодування завданої шкоди необхідно довести такі факти як неправомірність поведінки особи; вина завдавача шкоди; наявність шкоди; причинний зв'язок між протиправною поведінкою та заподіяною шкодою.

Наявність всіх зазначених умов є обов'язковим для прийняття судом рішення про відшкодування шкоди. Відсутність хоча б одного з цих елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду.

У деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов'язок довести наявність шкоди, протиправність (незаконність) поведінки заподіювача шкоди та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяною шкодою. У свою чергу відповідач повинен довести, що в його діях (діях його працівників) відсутня вина у заподіянні шкоди.

Шкода, заподіяна внаслідок порушення природоохоронного законодавства, повинна відшкодовуватись у розмірах, які визначаються на підставі затверджених у встановленому порядку такс і методик обрахування розмірів шкоди, що діють на час здійснення порушення або, у разі неможливості встановлення часу здійснення порушення, - на час його виявлення. Відсутність таких такс або методик не може бути підставою для відмови у відшкодуванні шкоди.

Під час розгляду даної справи судами першої та апеляційної інстанцій не було надано належної правової оцінки наявним у матеріалах справи акту від 24.05.2012 р. перевірки дотримання вимог природоохоронного законодавства України та акту від 31.01.-08.02.2013 р. перевірки дотримання вимог природоохоронного законодавства в галузі охорони атмосферного повітря, водних і земельних ресурсів щодо поводження з відходами та небезпечними хімічними речовинами від 31.01.-08.02.2013 р., які підписані відповідачем без жодних зауважень і заперечень.

При цьому судами попередніх інстанцій не було враховано, що акт перевірки - це документ, який фіксує факт проведення планових, позапланових перевірок суб'єктів господарювання і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог законодавства у сфері охорони навколишнього природного середовища та його дотримання (пункт 1.4. Порядку організації та проведення перевірок суб'єктів господарювання щодо дотримання вимог природоохоронного законодавства, затвердженого наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 10.09.2008р. № 464 (z0018-09) ).

Також місцевий і апеляційний суди не дали відповідної правової оцінки складеним позивачем за результатами перевірок протоколу від 24.05.2012 р. № 07838 про адміністративне правопорушення та постанові від 24.05.2012 р. № 07838 про накладення адміністративного стягнення відносно т.в.о. начальника ТОВ "ЖЕО "Город на озере" ОСОБА_5 за вчинення ним адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 48 Кодексу України про адміністративні правопорушення, а також протоколу від 01.02.2013 р. № 01913 про адміністративне правопорушення та постанові від 04.02.2013 р. № 01913 про накладення адміністративного стягнення відносно директора ТОВ "ЖЕО "Город на озере" ОСОБА_6 за невиконання припису позивача від 29.05.2012 р. № 4-4095-9-3 (яким було зобов'язано відповідача серед іншого отримати дозвіл на спеціальне водокористування), за що передбачена адміністративна відповідальність згідно статті 188-5 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Відповідно до статті 9 Кодексу України про адміністративні правопорушення адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Зважаючи на викладене, суди попередніх інстанцій належним чином не перевірили та не спростували доводи прокурора і позивача стосовно того, що протиправна поведінка відповідача у заподіянні збитків внаслідок самовільного водокористування підтверджується документами, складеними за результатами перевірок.

Також судами не враховано, що дії позивача з проведення перевірок дотримання відповідачем вимог природоохоронного законодавства і накладення на його посадових осіб адміністративних стягнень у вигляді штрафів, які сплачені у повному обсязі згідно наявних у матеріалах справи квитанцій від 14.06.2012 р. № 4203/з3 та від 13.04.2013 р. № 827.622.3, не були останнім оскаржені та визнані незаконними у встановленому чинним законодавством порядку.

Крім того судами першої та апеляційної інстанцій належним чином не перевірено відомості, які наведені у листі Єлизаветівської сільської ради Петриківського району Дніпропетровської області від 05.09.2013 р. № 597, стосовно того, що відповідно до рішень виконкому "Про затвердження ввода в експлуатацію квартир" ТОВ "ЖЕО "Город на озере" визначено постачальником послуг з водопостачання житлових будинків на обслуговуючий території останнього.

При цьому суди попередніх інстанцій достеменно не з'ясували, а відповідач відповідними доказами не довів, що водопостачання мешканців котеджного містечка "Голубое озеро", розташованого у селі Єлизаветівка Петриківського району Дніпропетровської області, здійснює інша особа, а не відповідач, оскільки КВП Дніпродзержинської міськради "Міськводоканал" надає лише послуги з централізованого водовідведення (приймання стічних вод).

Якщо подані сторонами та іншими учасниками судового процесу докази є недостатніми, господарський суд в силу приписів статті 65 Господарського процесуального кодексу України може за власною ініціативою витребувати в порядку підготовки справи до розгляду необхідні для цього письмові і речові докази, інші матеріали, не лише від учасників судового процесу, а й від інших підприємств, установ, організацій, державних органів.

Окрім цього суди першої та апеляційної інстанцій не перевірили розрахунок заявленої до стягнення суми збитків та не з'ясували, чи відповідає він вимогам Методики розрахунку розмірів відшкодування збитків, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства про охорону та раціональне використання водних ресурсів затвердженої наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України від 18.05.1995р. № 37 (z0162-95) , і Методики розрахунку розмірів відшкодування збитків, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства про охорону та раціональне використання водних ресурсів, затвердженої наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 20.07.2009р. № 389 (z0767-09) , враховуючи відповідні періоди забору води за відсутності дозволу на спеціальне водокористування.

У свою чергу слід зазначити, що невірно проведений розрахунок заявленої до стягнення суми збитків, при наявності таких фактів як неправомірність поведінки відповідача, його вина, наявність шкоди, причинний зв'язок між протиправною поведінкою та заподіяною шкодою, не може бути самостійною підставою для відмови у позові.

Так само за наведених обставин не може бути переконливими підставами для відмови у задоволенні позовних вимог наявні у справі довідки відповідача від 05.02.2013 р. № 3 та від 26.04.2013 р. № 26/04 про обсяги використаної води, підписані бухгалтером і скріплені печаткою останнього. При цьому суди не були позбавлені можливості в порядку статті 65 Господарського процесуального кодексу України витребувати відповідні відомості від відповідача за підписом його керівництва, як того вимагають приписи пункту 9.2. Методики розрахунку розмірів відшкодування збитків, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства про охорону та раціональне використання водних ресурсів у редакції наказу Міністерства екології та природних ресурсів України від 30.06.2011р. № 220 (z0881-11) .

Посилання місцевого суду на те, що приписи пунктів 1.2., 9.1. Методики розрахунку розмірів відшкодування збитків, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства про охорону та раціональне використання водних ресурсів у редакції, чинній з 25.08.2009 р. по 07.08.2011р., обов'язковою передумовою для її застосування при розрахунку збитків за самовільне водокористування передбачали факт забруднення внаслідок цього підземних вод, є безпідставним, оскільки чинним законодавством встановлено самостійні підстави для відшкодування збитків, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства про охорону та раціональне використання водних ресурсів, зокрема внаслідок самовільного використання водних ресурсів без відповідного дозволу на спеціальне водокористування.

Правова позиція зі спірних правовідносин викладена в постанові Верховного Суду України від 03.09.2013р. № 3-26гс13 у справі № 13/333-38/463-2012, яка в силу статті 111-28 Господарського процесуального кодексу України є обов'язковою для всіх судів України.

Рішення господарського суду повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі та має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Оскаржувані судові рішення місцевого та апеляційного господарських судів вказаним вимогам не відповідають.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій не з'ясували всі суттєві обставини справи, що мають значення для вирішення спору, не надали їм в порушення статті 43 Господарського процесуального кодексу України належної юридичної оцінки, у зв'язку з чим дійшли передчасних висновків про відмову у задоволенні позовних вимог.

Згідно із статтею 111-7 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до частини 1 статті 47 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) судове рішення приймається за результатами обговорення усіх обставин справи, а частиною першою статті 43 названого Кодексу передбачено всебічний, повний і об'єктивний розгляд в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності. Недодержання судом першої або апеляційної інстанції цих норм процесуального права, якщо воно унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного розгляду справи, є підставою для скасування судового рішення з передачею справи на новий розгляд до відповідного суду (пункт 3 частини 1 статті 111-9 Господарського процесуального кодексу України), оскільки касаційна інстанція, згідно приписів статті 1117 цього Кодексу не має права сама встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові місцевого чи апеляційного господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

За таких обставин, колегія суддів, враховуючи приписи статті 111-7 Господарського процесуального кодексу України, дійшла висновку, що оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню як такі, що винесені без дослідження всіх обставин справи, які мають істотне значення для правильного розгляду спору по суті, з направленням справи на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

При новому розгляді справи суду необхідно врахувати викладене, вжити всі передбачені законом засоби для всебічного, повного і об'єктивного встановлення обставин справи, перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, дати їм належну юридичну оцінку, і в залежності від встановлених обставин вирішити спір у відповідності з нормами чинного законодавства, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, з ухваленням законного й обґрунтованого судового рішення.

Крім того, судова колегія вважає за необхідне зазначити, що розподіл грошових коштів від стягнення за шкоду, заподіяну порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища внаслідок господарської та іншої діяльності, відбувається з урахуванням вимог пункту 7 частини 3 статті 29, пункту 7 частини 2 статті 69 Бюджетного кодексу України.