головуючого судді: судді: Прокопанич Г.К., Алєєва І.В. (доповідач), Євсіков О.О. за участю представників: від позивача: Кузьменко Я.Л., дов. б/н від 02.10.2013 р.; від відповідача: Холод І.П., дов. б/н від 01.10.2013 р.; від третьої особи 1: не з'явився; від третьої особи 2: не з'явився; від третьої особи 3: не з'явився; від третьої особи 4: не з'явився; від третьої особи 5: не з'явився розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Електровимірювач" на постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 29.10.2013 р. у справі господарського суду № 7/906/72/13-г Житомирської області за позовом Публічного акціонерного товариства "ОТП Банк" до Відкритого акціонерного товариства "Електровимірювач" треті особи 1.Товариство з обмеженою відповідальністю "Елім-Партнер"; 2.Товариство з обмеженою відповідальністю "Про-Консалт"; 3.Товариство з обмеженою відповідальністю "Нью Вейв Медіа Юкрейн"; 4. Товариство з обмеженою відповідальністю "Тімоне Маркетинг"; 5.Фізична особа-підприємець ОСОБА_8 про стягнення заборгованості шляхом звернення стягнення на предмет застави

Рішенням господарського суду Житомирської області від 25.07.2013 р. (складене 30.07.2013 р.) у справі № 7/906/72/13-г у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 29.10.2013 р. у справі № 7/906/72/13-г вищезазначене судове рішення місцевого господарського суду скасовано та прийнято нове рішення, яким задоволені позовні вимоги. Стягнуто з Відкритого акціонерного товариства "Електровимірювач" на користь Публічного акціонерного товариства "ОТП БАНК" заборгованість за договором про надання кредиту № CR 07-443/29-1 від 11.09.2007 р. в розмірі 7 669 249,69 Євро, а саме: 6 660 125,95 Євро - заборгованості за кредитом, 738 964,20 Євро - заборгованості по відсоткам, 270 159,54 Євро - заборгованості по пені, що у гривневому еквіваленті за курсом НБУ станом на 20.12.2012 р. становить 81541686,78 грн. шляхом переводу на Публічне акціонерне товариство "ОТП БАНК": - права вимоги щодо отримання грошових коштів, що знаходяться на банківському рахунку № 26008001308880, відкритому в АТ "ОТП Банк", та належному Відкритому акціонерному товариству "Електровимірювач", що є предметом застави за договором застави № PL 11-41/29-1 від 20.09.2011 р.; - права вимоги за дговором суборенди № 01/12 від 15.08.2011 р., між ВАТ "Електровимірювач" та ОСОБА_8 (і/к 31116721114), договором суборенди № 01/15 від 26.07.2011 р., між ВАТ "Електровимірювач" та ТОВ "Тімоне Маркетинг" (і/к 37221134); договором суборенди № 01/16 від 12.08.2011 р., між ВАТ "Електровимірювач" та ТОВ "Нью Вейв Медіа Юкрейн" (і/к 37569376) та договором суборенди № 01/18 від 15.08.2011 р., між ВАТ "Електровимірювач" та ТОВ "Проконсалт" (і/к 37455199) в рахунок часткового погашення вищезазначеної заборгованості за договором про надання кредиту № CR 07-443/29-1 від 11.09.2007 р. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Відповідач, Відкрите акціонерне товариство "Електровимірювач", з прийнятою постановою апеляційної інстанції не погодився та звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить оскаржувану постанову апеляційного господарського суду скасувати, а судове рішення місцевого господарського суду залишити без змін.

Обґрунтовуючи підстави звернення до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, скаржник посилається на порушення господарським судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 18.03.2014 р. зазначена касаційна скарга прийнята до провадження та призначена до розгляду у новому складі колегії суддів: головуючий суддя - Прокопанич Г.К., судді - Алєєва І.В. (доповідач), Євсіков О.О.

У письмовому відзиві на касаційну скаргу позивач просив оскаржувану постанову апеляційної інстанції залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

В призначеному судовому засіданні касаційної інстанції 31.03.2014 р. представник відповідача підтримав вимоги касаційної скарги, представник позивача заперечував проти її задоволення. Треті особи уповноважених представників не направили. Явка не визнавалась обов'язковою.

Перевіривши правильність застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, проаналізувавши доводи з цього приводу, викладені в касаційній скарзі, Вищий господарський суд України дійшов до висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги Відкритого акціонерного товариства "Електровимірювач".

Як було встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, 11.09.2007 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Елім-Партнер" (позичальник) та Закритим акціонерним товариством "ОТП Банк" (правонаступник - Публічне акціонерне товариство "ОТП Банк",банк), укладений договір про надання кредиту № CR 07-443/29-1, відповідно до умов якого банк зобов'язувався надати позичальнику кредит в розмірі 6791316,75 Євро (в редакції договору № 22 від 15.06.2011 р.) в строк до 15.09.2014 р. включно, а позичальник прийняти, належним чином використати та повернути банку кредит, а також сплатити проценти та виконати інші зобов'язання, встановлені у кредитному договорі.

Пунктом 1.10 вищезазначеного договору визначено, що при виникненні випадку невиконання його умов позичальником, банк вправі вимагати дострокового виконання боргових зобов'язань в цілому, або у визначеній частині.

В якості забезпечення виконання зобов'язань позичальника за кредитним договором, між ЗАТ "ОТП Банк" та ВАТ "Електровимірювач" (заставодавець) укладені: - договір застави майнових прав № PL 11-491/29-1 від 20.09.2011 р., предметом застави за яким є - майнові права вимоги щодо отримання грошових коштів, що знаходяться на банківському рахунку № 26008001308880 належному ВАТ "Електровимірювач" на момент підписання цього договору та/або будуть надходити (зараховуватися) на банківський рахунок протягом строку дії цього договору, а також грошові кошти, що знаходяться чи будуть надходити на банківський рахунок; - договір застави № PL 11-492/29-1 від 20.09.2011 р., предметом застави за яким є - майнові права (права вимоги) заставодавця до контрагентів за контрактами, переліченими в додатку № 1 до договору застави, що є невід'ємною частиною договору, а саме: договір суборенди № 01/12 від 15.08.2011 р., укладений з ОСОБА_8; договір суборенди № 01/15 від 26.07.2011 р., укладений з TOB "Тімоне Маркетинг"; договір суборенди № 01/16 від 12.08.2011 р., укладений з TOB "НЬЮ ВЕЙВ МЕДІА ЮКРЕЙН"; та договір суборенди № 01/18 від 15.08.2011 р., укладений з TOB "ПРО-КОНСАЛТ".

В пунктах 6.2. договорів застави визначено, що у випадку настання заставного випадку, а саме: невиконання та/або неналежного виконання заставодавцем положень договорів застави та/або неналежного виконання боржником положень кредитного договору, в тому числі невиконання вимог заставодержателя про повернення кредиту (траншу) відповідно до умов кредитного договору, позивач має переважне право звернути стягнення на предмет застави та одержати задоволення своїх вимог з вартості предмета застави.

Відповідно до п. 6.5 договору застави № PL 11-491/29-1 заставодавець відступає заставодержателю під відкладальною обставиною (умовою), а заставодержатель набуває всі права вимоги заставодавця до заставодержателя за договором банківського рахунку і стає кредитором за договором банківського рахунку щодо отримання грошових коштів, що знаходяться на банківському рахунку на момент укладення цього договору та/або будуть надходити (зараховуватись) на банківський рахунок протягом дії цього договору.

Відповідно до п. 6.5 договору застави № PL 11-492/29-1, заставодавець здійснює уступку (відступає) заставодержателю під відкладальною обставиною (умовою), а заставодержатель набуває всіх майнових прав (права вимоги) заставодавця до котрагентів (будь-кого з них) за контрактами (будь-яким з них), і стає кредитором за контрактами (будь-яким з них) відносно таких майнових прав (права вимоги).

Апеляційною інстанцією встановлено, що вищезазначені договори застави є чинними та в судовому порядку недійсними не визнавалися.

Також господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач належним чином виконав свої зобов'язання перед позичальником, що підтверджується відповідними кредитними заявками та меморіальними ордерами.

В зв'язку з неналежним виконанням позичальником своїх зобов'язань, 11.07.2012 р. позивач направив позичальнику вимогу № 08-12-12-4/5170 від 10.07.2012 р. про погашення заборгованості за кредитним договором, яка отримана останнім, проте залишилась без відповіді та виконання.

23.07.2012 р. позивач звернувся до заставодавця з вимогою № 73-12/5554 від 23.07.2012 р. про погашення всієї суми заборгованості протягом 30 (тридцяти) днів з моменту направлення даного повідомлення, яка отримана останнім, проте погашення заборгованості у встановлені строки не були здійснені.

Приписами ст.ст. 525, 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України (435-15) , одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушення зобов'язанням є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом (ст. 611 ЦК України).

Згідно з ст. 546 ЦК України, виконання зобов'язання може забезпечуватись, зокрема, заставою або іншими видами забезпечення, встановленими договором або законом.

Приписами ст. 4 Закону України "Про заставу" визначено, що предметом застави можуть бути майно та майнові права. Предметом застави може бути майно, яке стане власністю заставодавця після укладення договору застави, в тому числі продукція, плоди та інші прибутки (майбутній урожай, приплід худоби тощо), якщо це передбачено договором.

Відповідно до ст. 49 Закону України "Про заставу" заставодавець може укласти договір застави як належних йому на момент укладення договору прав вимоги по зобов'язаннях, в яких він є кредитором, так і тих, що можуть виникнути в майбутньому.

Статтею 589 ЦК України визначено, що у разі невиконання зобов'язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави. За рахунок предмета застави заставодержатель має право задовольнити в повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов'язання, необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також витрат, понесених у зв'язку із пред'явленням вимоги, якщо інше не встановлено договором.

Частиною 2 ст. 589 ЦК України визначено, що заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, коли зобов'язання не буде виконано у встановлений строк (термін), якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ч. 1 ст. 590 ЦК України звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно ст. 20 Закону України "Про заставу" заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, якщо в момент настання терміну виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, воно не буде виконано.

Згідно зі ст. 23 Закону України "Про заставу" при заставі майнових прав реалізація предмета застави провадиться шляхом уступки заставодавцем заставодержателю вимоги, що випливає із заставленого права. Заставодержатель набуває право вимагати в судовому порядку переводу на нього заставленого права в момент виникнення права звернення стягнення на предмет застави.

Беручи до уваги вищевикладене, апеляційний господарський суд, на відміну від місцевого господарського суду, з урахуванням встановленого порушення позичальником та заставодавцем договірних зобов'язань перед позивачем, дійшов до вірного та обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог.

В силу приписів ст. 111-7 ГПК України, касаційна інстанція не має права сама встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові місцевого чи апеляційного господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Таким чином, у касаційної інстанції відсутні процесуальні повноваження щодо переоцінки фактичних обставин справи, встановлених під час розгляду справи місцевим господарським судом та під час здійснення апеляційного провадження.

Щодо викладених в касаційній скарзі інших доводів, то вони вже були обґрунтовано спростовані судом апеляційної інстанції, і колегія суддів касаційної інстанції погоджується з викладеними в оскаржуваній постанові мотивами відхилення доводів скаржника, у зв'язку з чим підстави для скасування постанови Рівненського апеляційного господарського суду від 29.10.2013 р. у справі № 7/906/72/13-г відсутні.