головуючого суддів: С.Могил Є.Борденюк, І.Вовка, розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний банк "Київ" на постанову від 05.02.2014 Київського апеляційного господарського суду у справі № 910/19946/13 за позовом Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний банк "Київ" до Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" про стягнення 224 331,48 грн В судове засідання прибули представники: позивача Коротун О.М. (довіреність від 12.12.2013 № 25/147), відповідача Петренко А.С. (довіреність від 17.01.2014 № 9/10) Заслухавши суддю-доповідача - Є. Борденюк, пояснення представників сторін та перевіривши матеріали справи, Вищий господарський суд України

У лютому 2011 року перший заступник прокурора Шевченківського району м. Києва звернувся з позовом в інтересах держави в особі Міністерства фінансів України та ПАТ "АКБ "Київ" до ДП "Нафтогазмережі" про стягнення заборгованості по орендній платі за час користування ДП "Нафтогазмережі" орендованого приміщення з 16.01.2010 до 02.09.2010.

Рішенням Господарського суду міста Києва у справі № 1/95 від 29.04.2011 позовні вимоги задоволено частково шляхом присудження до стягнення з ДК "Газ України" на користь ПАТ "АКБ "Київ" 1 539 922,18 грн заборгованості з орендної плати.

23.05.2011 на виконання зазначеного рішення виданий судовий наказ.

15.10.2013 позивач звернувся до господарського суду з позовом про стягнення суми, мотивуючи вимоги тим, що невирішеним залишилось питання по сплаті спожитих послуг за договором оренди за час фактичного користування орендованим майном у розмірі 224 331,48 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 12.11.2013 (суддя О.Мандриченко) у задоволенні позову відмовлено у повному обсязі, з огляду на наступне.

31.12.2009 між ПАТ "АКБ "Київ" (орендодавець) та ДП "Нафтогазмережі", правонаступником якого є ДК "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України", (орендар) укладений договір оренди № 340-10/13, за умовами якого орендодавець передав в оренду нерухоме майно (приміщення) загальною площею 2 352,1 кв.м., що знаходиться за адресою м. Київ, б-р Івана Лепсе, 16, строком з 01.01.2010 до 15.01.2010, зокрема з моменту прийняття його орендарем за актом приймання-передачі, який є невід'ємною частиною договору.

Строк виконання зобов'язання з оплати спожитої електричної енергії, газу, тепла та води не визначений умовами договору. 03.09.2010 договір оренди приміщення № 340-10/13 сторонами припинений, про що свідчить акт повернення нежилого приміщення, а тому перебіг позовної давності вимог заявлених позивачем починається з 04.09.2010.

Враховуючи зазначене, місцевий господарський суд дійшов висновку про обґрунтованість застосування заявленої відповідачем заяви щодо застосування строків позовної давності відносно вимог позивача про стягнення заборгованості за договором оренди від 31.12.2009 в розмірі 224 331,48 грн та, на цій підставі, відмовив у задоволенні позову.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 05.02.2014 (колегія суддів: Л.Рєпіна, В.Суліма, К.Тарасенко) рішення Господарського суду міста Києва від 12.11.2013 залишене без зміни з огляду на наступне.

Позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом частини 5 статті 267 ЦК України позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причин пропуску строку позовної давності.

Питання щодо поважності цих причин, тобто наявності обставин, які з об'єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується господарським судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини.

Умова укладеного сторонами договору про те, що останній діє до повного виконання зобов'язань не є умовою про збільшення позовної давності, оскільки остання за своєю правовою природою є певним періодом у часі (частина перша статті 251, стаття 256 ЦК України), який починається від конкретного дня і спливає також у певний момент часу.

Так, про порушене право або охоронюваний законом інтерес позивач дізнався у січні - лютому 2010 року.

Відповідно до приписів ст. 264 ЦК України визнання боржником основного боргу, в тому числі і його сплата, саме по собі не є доказом визнання ним також і додаткових вимог кредитора (зокрема, неустойки, процентів за користування коштами), а так само й вимог щодо відшкодування збитків і, відтак, не може вважатися перериванням перебігу позовної давності за зазначеними вимогами. Визнання боржником свого боргу після спливу позовної давності не свідчить про переривання перебігу такої давності.

За змістом частини другої статті 264 ЦК України переривання перебігу позовної давності шляхом пред'явлення позову матиме місце у разі не будь-якого подання позову, а здійсненого з додержанням вимог процесуального закону, зокрема, статей 54, 56, 57 ГПК України.

Між тим, у справі господарського суду № 1/95 не заявлені позовні вимоги щодо оплати вартості спожитих комунальних послуг.

Пункт 3.3 договору оренди покладає на орендаря обов'язок сплатити вартість комунальних послуг протягом 3-х банківських днів на підставі рахунків наданих орендодавцем, згідно показників лічильників встановлених в орендованому приміщенні.

За таких обставин, у позивача повинні бути докази того, що комунальні послуги надані в конкретному обсязі (акти, табуляграми, показники лічильників), що підписуються представниками обох сторін.

Водночас позивачем, надаються рахунки на сплату комунальних послуг зі спливом майже півтора року з зазначених подій.

Крім того, зобов'язання зі сплати комунальних послуг мають похідний характер від орендних правовідносин, тому на ці вимоги не можна встановлювати інший строк позовної давності ніж строк встановлений для основного зобов'язання.

Звертаючись до суду з касаційною скаргою, позивач посилається на неправильне застосування судами попередніх інстанцій при ухвалені оскаржуваних судових рішень норм права, просить рішення та постанову скасувати, прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Перевіряючи юридичну оцінку встановлених судом фактичних обставин справи та їх повноту, Вищий господарський суд України дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з такого.

Позов заявлений 15.10.2013 про стягнення з орендаря комунальних послуг, сплата яких передбачена умовами договору оренди за період з 16.01.2010 по 02.09.2010. Умовами договору оренди строк оплати таких послуг не визначений.

Відповідно до положень ч.2 п. 5 ст. 261 ЦК України за зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений, або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання.

Комунальні послуги відповідно до звичаїв ділового обороту (ст. 7 ЦК України) сплачуються щомісячно. Отже, орендодавець вправі пред'являти вимоги про сплату комунальних послуг, після закінчення місяця, у якому такі послуги надавалися.

Колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з правовою позицією господарських судів попередніх інстанцій про сплив строку позовної давності за позовними вимогами.

Посилання позивача на переривання строку позовної давності (ст. 264 ЦК України) у зв'язку з заявленими позовними вимогами про стягнення орендних платежів, правомірно відхилене судами попередніх інстанцій, оскільки вимога про стягнення орендних платежів не є частиною вимоги про стягнення комунальних послуг.