Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді Добролюбової Т.В., суддів Гоголь Т.Г., Швеця В.О. (доповідач) розглянувши матеріали касаційної скарги Приватного підприємства "Вікторія-Безпека" на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 10.12.13 у справі № 909/861/13 Господарського суду Івано-Франківської області за позовом Приватного підприємства "Вікторія-Безпека" до Публічного акціонерного товариства "Авангард" про стягнення 304 972,75 грн.

за участю представників сторін від:

позивача: Паньшин С.С. (дов. від 24.07.13),

відповідача: Пікуль Д.С. (дов. від 26.03.14).

Приватне підприємство "Вікторія-Безпека" звернулося з позовом до Публічного акціонерного товариства "АВАНГАРД" про стягнення 302 400 грн. - основного боргу, 2 118,73 грн. - пені та 454,01 грн. - 3 % річних. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за договором від 06.12.12 № 4231 про надання охоронних послуг в частині сплати за послуги з охорони за період з 01.05.13 до 14.07.13. При цьому позивач посилався на приписи статей 526, 530, 610, 611, 625, 903 Цивільного кодексу України, статті 193 Господарського кодексу України.

Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 30.09.13, ухваленим суддею Скапровською І.М., позов задоволено. Вмотивовуючи рішення, місцевий господарський суд дійшов висновку про доведеність матеріалами справи порушення відповідачем зобов'язань зі сплати наданих позивачем послуг з охорони об'єктів. При цьому суд керувався приписами статей 509, 526, 629 Цивільного кодексу України, статей 179, 193 Господарського кодексу України.

Львівський апеляційний господарський суд, колегією суддів у складі: Хабіб М.І. - головуючого, Гриців В.М., Якімець Г.Г., постановою від 10.12.13 перевірене рішення місцевого господарського суду скасував, прийняв нове рішення, яким позов задовольнив частково, стягнувши з відповідача 206 400 грн. - основного боргу, 784,37 грн. - пені та 178,18 грн. - 3 % річних. Вмотивовуючи оскаржувану постанову, апеляційний суд виходив з обставин часткової сплати відповідачем 96 000 грн. в рахунок погашення заявленої до стягнення заборгованості. При цьому апеляційний суд керувався приписами статей 526, 530, 546, 612, 625, 903 Цивільного кодексу України, статей 173, 193, 230 Господарського кодексу України.

Не погоджуючись з прийнятою у справі постановою, Приватне підприємство "Вікторія-Безпека" звернулося з касаційною скаргою до Вищого господарського суду України, в якій просить постанову апеляційного суду скасувати повністю, а рішення суду першої інстанції залишити в силі. Обґрунтовуючи доводи касаційної скарги, скаржник зазначає про безпідставне неврахування апеляційним судом обставин щодо зарахування сплачених відповідачем 96 000 грн. в рахунок боргу за попередній період. Також скаржник вказує на помилковий висновок апеляційного суду про ненаправлення на адресу відповідача акта звірки взаємних розрахунків. При цьому посилається на порушення апеляційним судом приписів статей 526, 599, 625 Цивільного кодексу України.

На адресу Вищого господарського суду України від Публічного акціонерного товариства "АВАНГАРД" надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому відповідач вказав про законність та обґрунтованість оскаржуваної постанови апеляційного суду, у зв'язку з чим просить залишити її без змін, а касаційну скаргу позивача - без задоволення.

Вищий господарський суд України, заслухавши доповідь судді Швеця В.О., пояснення представників сторін, переглянувши матеріали справи і доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування господарськими судами приписів чинного законодавства, відзначає наступне.

Як убачається з матеріалів справи та установлено судами попередніх інстанцій, предметом судового розгляду є вимога Приватного підприємства "Вікторія-Безпека" про стягнення з Публічного акціонерного товариства "АВАНГАРД" 302 400 грн. - основного боргу, 2 118,73 грн. - пені та 454,01 грн. - 3 % річних. Підставою позову визначено укладений 06.12.12 між Приватним підприємством "Вікторія-Безпека" (охороною) та Публічним акціонерним товариством "Авангард" (замовником) договір № 4231 про надання охоронних послуг, за умовами якого охоронне агентство зобов'язується прийняти під охорону та здійснювати збереження та недоторканість майна шляхом здійснення фізичної охорони на охоронюваному об'єкті, а замовник, в свою чергу, - передати об'єкт під охорону та сплачувати за надані послуги на умовах і в строки, визначені договором. За приписами статті 11 Цивільного кодексу України одною з підстав виникнення цивільних прав і обов'язків є договори. Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічні вимоги містить і стаття 193 Господарського кодексу України. Отже, зобов'язання має бути виконане належним чином, тобто в такому вигляді, як це випливає з договору. Статтею 978 Цивільного кодексу України унормовано, що за договором охорони охоронець, який є суб'єктом підприємницької діяльності, зобов'язується забезпечити недоторканність майна, яке охороняється. Володілець такого майна зобов'язаний виконувати передбачені договором правила майнової безпеки і щомісячно сплачувати охоронцю встановлену плату. На взаємовідносини сторін за договором охорони поширюються також положення Цивільного кодексу України (435-15) , якими врегульовані відносини з надання послуг. Згідно зі статтею 901 названого Кодексу одна сторона, виконавець, зобов'язується за завданням другої сторони, замовника, надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Згідно з приписами статті 903 Цивільного кодексу України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором. Договір про надання послуг є двостороннім, оскільки виконавець та замовник наділені як правами так і обов'язками. На виконавця покладено обов'язок надавати послугу і надано право на одержання відповідної плати. Замовник, у свою чергу, зобов'язаний оплатити послугу і наділений правом вимагати належного надання послуг з боку виконавця. Тобто, оплата замовником проводиться за фактично надані послуги, якщо сторони не домовились про інше. Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Відповідно до приписів статті 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційна інстанція за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Дослідивши усі обставини справи та оцінивши зібрані у справі докази, апеляційний суд установив, що у період з 01.05.13 до 14.07.13 позивачем надані відповідачу охоронні послуги на загальну суму 302 400 грн., що підтверджується підписані обома сторонами актами здачі - прийняття робіт № 150 від 31.05.13 на суму 122 976 грн.; № 177 від 30.06.13 на суму 122 976 грн.; № 209 від 14.07.13 на суму 56 448 грн. Установлено апеляційним судом і те, у період з 10.06.13 до 17.06.13 відповідачем в рахунок оплати наданих послуг за вищеназваним договором перераховано позивачеві 96 000 грн., що підтверджено платіжними дорученнями № 16850 від 07.06.13 на суму 24 000 грн., № 16913 від 11.06.13 на суму 24 000 грн., № 16985 від 13.06.13 на суму 24 000 грн. та № 16861 від 14.06.13 на суму 24 000 грн. При цьому у платіжних дорученнях реквізит "Призначення платежу" визначений як "оплата за послуги охорони згідно з договором № 4231 від 06.12.12". Згідно з приписами статті 51 Закону України "Про банківську і банківську діяльність" платіжні інструменти мають бути оформлені належним чином і містити інформацію про їх емітента, платіжну систему, в якій вони використовуються, правові підстави здійснення розрахункової операції і, як правило, держателя платіжного інструмента та отримувача коштів, дату валютування, а також іншу інформацію, необхідну для здійснення банком розрахункової операції, що цілком відповідають інструкціям власника рахунку або іншого передбаченого законодавством ініціатора розрахункової операції. Відповідно до пункту 3.8. Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Національного банку України від 21.01.04 № 22 (z0377-04) , реквізит "Призначення платежу" платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України. Платник відповідає за дані, що зазначені в реквізиті платіжного доручення "Призначення платежу". У розумінні приписів наведених норм визначення призначення платежу належить виключно платникові. Виходячи з того, що апеляційним судом установлений факт надання позивачем охоронних послуг у спірний період та часткову сплату відповідачем вартості цих охоронних послуг, висновок апеляційного суду про наявність підстав для часткового стягнення з Публічного акціонерного товариства "Авангард" боргу у сумі 206 400 грн. та з урахуванням здійсненого перерахунку пені та річних визнається правомірним. Водночас, доводи касаційної скарги зводяться до непогодження скаржника з частковою відмовою апеляційного суду у стягненні 96 000 грн. основного боргу, з огляду на те, що ці кошти підлягають зарахуванню в рахунок оплати заборгованості за надані послуги за попередній період, яка присуджена до стягнення рішенням господарського суду Івано-Франківської області від 06.06.13 у справі № 909/431/13, і не можуть бути зараховані судом в погашення заборгованості за надані послуги за період з травня до липня 2013 року. Між тим, як установлено апеляційним судом рішення господарського суду від 06.06.13 справі № 909/431/13 набрало законної сили 06.08.13. На його виконання виданий наказ № 979 від 16.08.13, який пред'явлений позивачем до виконання 13.09.13. На момент відкриття виконавчого провадження грошові кошти в сумі 96 000 грн. відповідачем були вже сплачені. При цьому апеляційним судом встановлено, що позивачем наказ до виконання пред'явлено на всю суму заборгованості у розмірі 437 862,96 грн., присуджену до стягнення рішенням суду від 06.06.13 у справі № 909/431/13. Інші доводи, викладені в касаційній скарзі не можуть бути підставою для скасування постанови у справі, оскільки не спростовують установлених апеляційним судом обставин справи та ґрунтуються на переоцінці доказів, яка за приписами статті 111-7 Господарського процесуального кодексу України знаходиться поза межами компетенції суду касаційної інстанції, адже, відповідно до частини 2 вказаної статті касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти їх. Відтак, підстав для скасування постанови суду апеляційної інстанції та задоволення касаційної скарги не вбачається.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

Касаційну скаргу Приватного підприємства "Вікторія-Безпека" залишити без задоволення.

Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 10.12.13 у справі № 909/861/13 Господарського суду Івано-Франківської області залишити без змін.