Публічне акціонерне товариство "Київенерго" звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Об'єднання співвласників багатоквартирних будинків "МОЛОДІЖНИЙ-15" про стягнення 140 427,08 грн. заборгованості, з них: 103 783,51 грн. боргу за спожиту теплову енергію, 9651,19 грн. пені, 20 284,62 грн. інфляційний нарахувань, 6707,76 грн. 3% річних, посилаючись на неналежне виконання відповідачем умов договору № 540098 від 01.06.2004 на постачання теплової енергії у гарячій воді за період з 01.10.2009 по 01.10.2011.

Рішенням господарського суду міста Києва від 20.01.2012 (суддя Шкурдова Л.М.), яке залишено без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 11.02.2014 (судді Яковлєв М.Л., Сулім В.В., Тарасенко К.В.) позовні вимоги задоволено частково, стягнуто з відповідача на користь позивача 86 279,49 грн. боргу за спожиту теплову енергію, 14617,12 грн. інфляційних втрат, 6707,76 грн. -3% річних, 1919,32 грн. -пені, 1270,71 грн. державного мита, 213,49 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

У касаційній скарзі скаржник - Об'єднання співвласників багатоквартирних будинків "МОЛОДІЖНИЙ-15", не погоджуючись із прийнятими судовими рішеннями, просить їх скасувати, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального і процесуального права та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

25.03.2014 судом одержано додаткові письмові пояснення від скаржника.

Представник позивача в усних поясненнях, наданих у судовому засіданні 27.03.2014, просить суд касаційної інстанції судові акти попередніх інстанцій залишити без змін, а касаційну скаргу Об'єднання співвласників багатоквартирних будинків "МОЛОДІЖНИЙ-15" без задоволення.

Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, юридичну оцінку її обставин та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 01.06.2004 року між Акціонерною енергопостачальною компанією "Київенерго" (позивач, енергопостачальна організація) та Об'єднанням співвласників багатоквартирного будинку "Молодіжний-15" (відповідач, абонент) укладено договір № 540098 на постачання теплової енергії у гарячій воді, відповідно до умов якого енергопостачальна організація зобов'язується виробити та поставити теплову енергію відповідно до умов цього договору, а абонент зобов'язується отримати її та оплатити відповідно до умов, викладених в договорі.

Відповідно до п. 2.2.1 договору № 540098 енергопостачальна організація зобов'язується постачати теплову енергію у вигляді гарячої води на потреби: опалення та вентиляцію - в період опалювального сезону; гарячого водопостачання - протягом року; в кількості та в обсягах згідно з додатком № 1 до цього договору

Між сторонами укладено додатки до договору № 540098, якими визначено кількість, вартість споживання теплової енергії, тариф, межі балансової належності та терміни сплати споживачем вартості спожитої теплової енергії.

Згідно з п. 2.3.1 договору відповідач зобов'язаний додержуватись кількості споживання теплової енергії по кожному параметру в обсягах, які визначені у додатку 1 до договору, не допускаючи їх перевищення, та своєчасно сплачувати вартість спожитої теплової енергії за встановленими тарифами.

У додатку до договору встановлено порядок розрахунків за теплову енергію. Відповідно до якого відповідач щомісяця з 12 по 15 число самостійно отримує у районному відділі теплозбуту № 5 табуляграму фактичного споживання теплової енергії за попередній період, акт звірки на початок розрахункового періоду, та платіжну вимогу-доручення, куди включені вартість теплової енергії на поточний місяць, з урахуванням остаточного сальдо розрахунків на початок розрахункового періоду. Сплата виконується не пізніше 25 числа поточного місяця. У випадку перевищення фактичного використання теплової енергії понад заявленого, ця кількість перевищення самостійно сплачується абонентом не пізніше 28 числа поточного місяця.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, за період з жовтня 2009 року по жовтень 2011 року позивачем на виконання умов договору поставлено відповідачу теплової енергії на суму 1 139 341,02 грн., що підтверджується довідкою про розрахунок заборгованості.

Відповідачем оплачено вартість фактично спожитої теплової енергії за вказаний період у сумі 1 053 061,53 грн. (з жовтня 2009 року по вересень 2011 року відповідачем було сплачено 1 035 557,51 грн., за період з жовтня 2011 року по грудень 2011 року - 17 504,02 грн.).

Неналежне виконання відповідачем зобов'язання із оплати вартості спожитої теплової енергії за період з 01.10.2009 по 01.10.2011 стало підставою для звернення позивача з позовом до суду про стягнення заборгованості.

Згідно ч.1 ст. 275 Господарського кодексу України, за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (енергію) споживачу (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується. Відповідно до статті 26 Закону України "Про електроенергетику", споживання енергії можливе лише на підставі договору з енергопостачальником. Споживач енергії зобов'язаний додержуватись вимог нормативно-технічних документів та договору про постачання енергії. Споживач енергії несе відповідальність за порушення умов договору з енергопостачальником та правил користування електричною і тепловою енергією та виконання приписів державних інспекцій з енергетичного нагляду за режимами споживання електричної та теплової енергії згідно із законодавством України.

Згідно ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

На підставі ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Колегія суддів касаційної інстанції вважає, що при розгляді справи суди попередніх судових інстанцій дослідивши всі наявні в матеріалах справи докази, належним чином оцінивши їх в сукупності, дійшли обґрунтованого висновку про те, що в порушення умов укладеного договору відповідач свої зобов'язання по оплаті за отриману ним від позивача теплову енергію у повному обсязі не виконав, внаслідок чого у нього перед позивачем утворилась заборгованість за період з 01.10.2009 по 01.10.2011 в сумі 86 279,49 грн. У зв'язку з чим, суд першої інстанції, із яким погодився суд апеляційної інстанції, правомірно стягнув з відповідача 86 279,49 грн. заборгованості за спожиту, але неоплачену теплову енергію.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Як передбачено п.3.5 Додатку № 4 до укладеного договору, у випадку несплати теплової енергії до кінця розрахункового періоду абонентові нараховується пеня на суму фактичного боргу в розмірі 0,5 % за кожний день прострочення платежу по день фактичної сплати, але не більше суми, обумовленої законодавством України.

Відповідно до частини 1 статті 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно частині 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до п. 2 ст. 343 ГК України, платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Як вірно було встановлено апеляційним господарським судом при розгляді справи, у зв'язку з порушенням відповідачем умов укладеного договору щодо своєчасної оплати спожитої ним теплової енергії, місцевий господарський суд обґрунтовано стягнув з відповідача на користь позивача 1919,32 грн. пені.

Згідно ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом (ст. 625 ЦК України) право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

З огляду на викладене, місцевий господарський суд, із яким погодився суд апеляційної інстанції, мотивовано, з урахуванням всіх обставин справи, стягнув із відповідача на користь позивача 6707,76 грн. 3% річних та 14617,12 грн. інфляційних втрат (відповідно до перерахунку суду).

Посилання скаржника на те, що застосування позивачем тарифів у період з 01.10.2009 по 31.12.2010, що були встановлені згідно розпоряджень КМДА, які не пройшли процедури державної реєстрації є неправомірним, оскільки такі розпорядження не набули чинності, колегія суддів касаційної інстанції відхиляє, з огляду на наступне.

Взаємовідносини сторін з постачання та споживання теплової енергії врегульовані не лише договором, а й нормативними актами, зокрема Законом України "Про житлово-комунальні послуги" (1875-15) , який визначає постачання гарячої води та централізоване опалення одним із видів житлово-комунальних послуг, що надаються у порядку, визначеному ст. 16 Закону з покладанням обов'язку щодо їх оплати на споживача, Законом України "Про теплопостачання" (2633-15) , котрий, у свою чергу, визначає основні правові, економічні та організаційні засади діяльності на об'єктах сфери теплопостачання, регулює відносини, пов'язані з виробництвом, транспортуванням, постачанням та використанням теплової енергії.

Відповідно до цього Закону постачання теплової енергії є господарською діяльністю, яка полягає у надані теплової енергії споживачам за допомогою технічних засобів транспортування з обов'язком останніх щомісячно оплачувати теплопостачальній організації фактично отриману теплову енергію.

Статтею 1 названого Закону передбачено, що тариф (ціна) на теплову енергію - грошовий вираз витрат на виробництво, транспортування, постачання одиниці теплової енергії (1 Гкал) з урахуванням рентабельності виробництва, інвестиційної та інших складових, що визначаються згідно із методиками, розробленими центральним органом виконавчої влади у сфері теплопостачання.

Згідно з статтею 20 зазначеного Закону (в редакції 06.07.2005 р.), тарифи на теплову енергію повинні забезпечувати відшкодування всіх економічно обґрунтованих витрат на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії. Тарифи на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії затверджуються органами місцевого самоврядування та повинні враховувати повну собівартість теплової енергії і забезпечувати рівень рентабельності не нижче граничного рівня рентабельності, встановленого Кабінетом Міністрів України за поданням центрального органу виконавчої влади у сфері теплопостачання.

При цьому вартість теплової енергії, яка є грошовим виразом витрат на виробництво, транспортування, постачання одиниці теплової енергії ( 1 Гкал ) з урахуванням рентабельності виробництва, інвестиційної та інших складових визначається тарифом, що забезпечує відшкодування всіх економічно обґрунтованих витрат на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії.

Розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про встановлення тарифів на житлово-комунальні послуги видані відповідно до Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" (280/97-ВР) , Закону України "Про столицю України - місто-герой Київ" (401-14) , Закону України "Про житлово-комунальні послуги" (1875-15) , тобто, такі розпорядження є актами органу місцевого самоврядування.

Державна реєстрація нормативно-правових актів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) стала обов'язковою після набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України № 833 від 01.08.2011 року (833-2011-п) , згідно якої Київську міську державну адміністрацію зобов'язано забезпечити подання на державну реєстрацію нормативно-правових актів, які зачіпають права, свободи та законні інтереси громадян або мають міжвідомчий характер, виданих нею як місцевим органом виконавчої влади та як виконавчим органом Київської міської ради. Документ набрав чинності з 11.08.2011 року.

З 22.07.2010 КМДА не має права встановлювати тарифи на теплову енергію для суб'єктів природних монополій, а Національна комісія регулювання електроенергетики України в межах повноважень, наданих Законом України "Про Національну комісію регулювання ринку комунальних послуг України", постановою від 14.12.2010 затвердила тарифи на теплову енергію для Акціонерної енергопостачальної організації "Київенерго", яка набрала чинності з 01.01.2011.

Крім того, постановою Верховного Суду України від 11.12.2012 року у справі 22/313 залишені без змін рішення попередніх судових інстанцій у частині задоволення позовних вимог про стягнення заборгованості споживача перед енергопостачальною організацією, яка нарахована із застосуванням тарифів, затверджених розпорядженнями КМДА за спірний період. Вказаною постановою постанову Вищого господарського суду України від 22 травня 2012 року у справі № 22/313 скасовано у частині залишення без змін постанови Київського апеляційного господарського суду від 31 січня 2012 року лише в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо стягнення 7742 грн. 54 коп. заборгованості за договором за поставлену теплову енергію у січні 2011 року. При цьому у зазначеній постанові викладено позицію Верховного Суду України стосовно того, що НКРЕ в межах повноважень, наданих Законом, 14 грудня 2010 року затвердила тарифи на теплову енергію Акціонерній енергопостачальній компанії "Київенерго", які вступили в силу з 01.01.2011 року.

Також слід зазначити, що, виходячи з пункту 2.1 договору, за яким при виконанні умов цього договору, а також вирішенні всіх питань, що не обумовлені ним, сторони зобов'язуються керуватися тарифами, затвердженими Київською міською державною адміністрацією, Положенням про Держенергоспоживнагляд, Правилами користування тепловою енергією, Правилами технічної експлуатації тепловикористовуючих установок і теплових мереж, нормативними актами з питань користування та взаєморозрахунків за енергоносії, чинним законодавством України, суди обґрунтовано застосували тарифи, затверджені Київською міською державною адміністрацією, чинність яких відповідачем не спростовано у встановленому порядку.

На підставі викладеного, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що відповідно до вимог статті 43 ГПК України рішення місцевого і постанова апеляційного господарських судів ґрунтуються на всебічному, повному й об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідають нормам матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги не спростовують правильних висновків попередніх судових інстанцій, у зв'язку з чим підстави для скасування рішення та постанови відсутні.

Керуючись ст.ст. 111-5 - 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України Вищий господарський суд України, -

Касаційну скаргу Об'єднання співвласників багатоквартирних будинків "МОЛОДІЖНИЙ-15" залишити без задоволення, а рішення господарського суду міста Києва від 20.01.2012 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 11.02.2014 у справі № 54/455 залишити без змін.