розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державного підприємства водних шляхів "Устьдунайводшлях" на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 03.12.2013 р. у справі Господарського суду № 19/17-2002-2011 Одеської областіза позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Судноремонтний завод "Южний Севастополь" до Державного підприємства водних шляхів "Устьдунайводшлях" про стягнення 424 821,70 грн.

в судовому засіданні взяли участь представники:

позивача: не з'явились; відповідача: не з'явились;

У травні 2011 р. Товариство з обмеженою відповідальністю "Судноремонтний завод "Южний Севастополь" (далі - Товариство) звернулось до Господарського суду Одеської області з позовною заявою, у якій просило стягнути на його користь з Державного підприємства водних шляхів "Устьдунайводшлях" (далі - Підприємство) 424 821,70 грн. заборгованості, яка складається з: основної заборгованості за договором підряду № 114-Р/78/05 від 22.07.2005 р. у розмірі 290 808,48 грн. та штрафних санкцій у розмірі 134 013,22 грн.

Позовні вимоги Товариство, посилаючись на норми Цивільного кодексу України (435-15) (далі - ЦК України (435-15) ) обґрунтовувало тим, що воно виконало обумовлені в договорі № 114-Р/78/05 від 22.07.2005 р. роботи по ремонту с/ш "Дунайська-601", укладеному з Підприємством, проте останнє свої грошові зобов'язання перед ним за вказаним договором виконало лише частково, у зв'язку із чим має заборгованість, яка підлягає стягненню з урахуванням встановлених договором штрафних санкцій.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 30.10.2013 р. (суддя Меденцев П.А.) позовні вимоги Товариства задоволено частково, стягнуто з Підприємства на користь Товариства суму основної заборгованості за договором підряду № 114-Р/78/05 від 22.07.2005 р. у розмірі 290 808,48 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 03.12.2013 р. (колегія суддів: Мацюра П.Ф., Ліпчанська Н.В., Лисенко В.А.) рішення Господарського суду Одеської області від 30.10.2013 р. залишено без змін.

В частині задоволення позовних вимог вказані рішення та постанова прийняті з мотивів, викладених Товариством у позовній заяві.

В частині відмови у задоволенні позовних вимог Товариства судові рішення мотивовано тим, що здійснений Товариством розрахунок штрафних санкцій не підтверджений жодними доказами, не містить посилань на положення договору чи норми діючого законодавства та періоду їх нарахування.

Підприємство звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить постанову Одеського апеляційного господарського суду від 03.12.2013 р. та рішення Господарського суду Одеської області від 30.10.2013 р. в частині задоволення позовних вимог Товариства та стягнення судових витрат скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог Товариства відмовити в повному обсязі. Викладені у касаційній скарзі вимоги Підприємство обґрунтовує посиланням на обставини справи, ст.ст. 256, 257, 264, 267 ЦК України, ст.ст. 32, 34, 43 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України (1798-12) ) та ст. 9, 10 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", зазначаючи про неправильне застосування господарськими судами попередніх інстанції норм матеріального права в частині обрахування строків позовної давності, а також про неправомірне стягнення суми основної заборгованості за договором № 114-Р/78/05 від 22.07.2005 р. лише на підставі акту звірки взаєморозрахунків.

Товариство не скористалось правом, наданим ст. 111-2 ГПК України, та відзив на касаційну скаргу Підприємства до Вищого господарського суду України не надіслало, що не перешкоджає касаційному перегляду судових актів, які оскаржуються.

За розпорядженням секретаря другої судової палати від 24.03.2014 р. розгляд справи у касаційному порядку здійснюється Вищим господарським судом України у складі колегії суддів: Кравчука Г.А. (головуючого), Мачульського Г.М. та Рогач Л.І.

Оскільки предметом спору у даній справі є позовні вимоги Товариства про стягнення на його користь з Підприємства суми основної заборгованості за договором підряду № 114-Р/78/05 від 22.07.2005 р. та штрафних санкцій, а у касаційній скарзі Підприємством оскаржується задоволення господарськими судами попередніх інстанцій позовних вимог про стягнення з нього суми основної заборгованості, касаційний перегляд судових рішень здійснюється лише у цій частині.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи, перевіривши правильність юридичної оцінки встановлених фактичних обставини справи, застосування господарськими судами першої та другої інстанцій норм матеріального та процесуального права при прийнятті рішення та постанови в оскаржуваній частині, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга Підприємства підлягає частковому задоволенню, враховуючи наступне.

Місцевим та апеляційним господарськими судами на підставі матеріалів справи встановлено, що:

- між Підприємством (Замовник) та Товариством (Підрядник) 22.07.2005 р. було укладено договір підряду № 114-Р/78/05, за умовами якого Підрядник зобов'язався за дорученням Замовника виконати роботи по ремонту с/ш "Дунайська-601", використовуючи свою робочу силу, матеріали, окрім обумовлених до постачання Замовником, і пристосування своїх контрагентів в повній відповідності з ремонтною відомістю (далі - Договір);

- попередня вартість робіт склала 831 079,20 грн. (п. 4.1. договору);

- порядок розрахунків за виконані роботи сторонами погоджено у пунктах 6.1 - 6.3 Договору, відповідно до яких платежі за ремонт судна за цим договором здійснюються в гривнях банківським переказом на розрахунковий рахунок позивача в наступному порядку: замовник переводить авансовий платіж у розмірі 30% від попередньої вартості ремонту згідно попередньої ремонтної відомості; далі - замовник переводить на розрахунковий рахунок виконавця проміжний платіж у розмірі 20% від попередньої вартості ремонту протягом 3-х банківських днів з моменту виставлення рахунку виконавцем після підписання акту приймання судна з ремонту і до виходу судна з ремонту (п.п. 6.1 - 6.1.2. Договору). Остаточний платіж, визначений як різниця між остаточною вартістю ремонту та сумою авансового і проміжного платежів, замовник переводить на розрахунковий рахунок підрядчика протягом 30-ти календарних днів з дня підписання акту приймання судна з ремонту (п. 6.1.3. Договору);

- 02.02.2006 р. між Підприємством та Товариством було укладено додаткову угоду до Договору, за умовами якої: Замовник розміщує, а Виконавець приймає замовлення на ремонт і технічне обслуговування с/ш "Дунайська-601", при цьому Виконавець зобов'язався виконати це замовлення, використовуючи свою робочу силу, матеріали, окрім обумовлених до постачання замовником, і пристосування своїх контрагентів в повній відповідності з відомістю ремонту і технічного обслуговування; у всіх документах, складених на підставі Договору, а також будь-яких доповненнях і додатках до Договору при згадці ремонту с/ш "Дунайська-601" сторони мали і мають на увазі ремонт і технічне обслуговування с/ш "Дунайська-601"; тривалість ремонту і технічного обслуговування с/ш "Дунайська-601" в об'ємі виконавчої відомості ремонту і технічного обслуговування встановлюється до 02.02.2006 року; остаточна вартість ремонту і технічного обслуговування судна згідно виконавчої відомості складає 1 340 132,24 грн., з них по ремонту - 441 607,20 грн., по технічному обслуговуванню - 898 525,04 грн.;

- на виконання умов Договору Товариство виконало роботи в повному обсязі на суму 1 340 132,24 грн., що підтверджується актом прийому-передачі від 02.02. 2006 р.;

- 22.07.2008 р. між сторонами складено Акт звірки взаєморозрахунків, згідно якого сума основної заборгованості Підприємства перед Товариством складає 290 808,48 грн.

Згідно з частиною першою ст. 837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

В силу положень ч. 1 ст. 854 ЦК України замовник зобов'язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи.

Задовольняючи позовні вимоги Товариства про стягнення з Підприємства суми основної заборгованості за виконані згідно Договору роботи, місцевий та апеляційний господарські суди, із посиланням на Акт звірки взаєморозрахунків від 22.07.2008 р., виходили з того, що оплата вартості робіт проводилася Підприємством несвоєчасно та не в повному об'ємі, остаточний розрахунок з Товариством зроблений не був.

Між тим, перевіряючи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що вказані висновки місцевого та апеляційного господарських судів прийняті з порушенням норм як матеріального, так і процесуального права, оскільки ст. 34 ГПК України передбачено, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Згідно з абз. 10 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

З урахуванням наведених положень Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (996-14) колегія суддів Вищого господарського суду України вважає обґрунтованими викладені у касаційній скарзі доводи Підприємства про те, що Акт звірки взаєморозрахунків від 22.07.2008 р. є зведеним обліковим документом який відображає загальну суму заборгованості на певну дату та фіксує стан розрахунків між сторонами. Грошові зобов'язання сторін можуть підтверджуватись лише первинними документами, тоді як, Акт звірки взаєморозрахунків від 22.07.2008 р. не є первинним документом, він не може підтверджувати здійснення господарських операцій та створювати будь-які права та обов'язки для сторін.

З оскаржуваних судових рішень вбачається, що позовні вимоги Товариства про стягнення з Підприємства суми основної заборгованості за виконані згідно Договору роботи задоволено без дослідження первинних документів та встановлення обставин розрахунків між сторонами. В обґрунтування задоволення позовних вимог Товариства покладено лише Акт звірки взаєморозрахунків від 22.07.2008 р., який, у відповідності до наведених вище положень, сам по собі не може слугувати підставою для стягнення заборгованості.

Абзацом другим п. 4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 р. № 6 "Про судове рішення" (v0006600-12) роз'яснено, що відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, господарські суди повинні у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом.

З матеріалів справи вбачається, що вказані доводи Підприємства містилися і у його апеляційній скарзі, однак були залишені поза увагою господарського суду апеляційної інстанції.

Разом з тим, колегія судді Вищого господарського суду України відхиляє викладені у касаційній скарзі посилання Підприємства на пропуск Товариством строків позовної давності при зверненні до суду з даним позовом, оскільки вони були предметом дослідження як місцевого, так і апеляційного господарських судів і їм було надано належну правову оцінку.

Виходячи зі змісту ст. ст. 47, 33, 43 ГПК України (1798-12) рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що судові акти в оскаржуваній частині прийняті з неправильним застосуванням норм матеріального права, а також порушенням норм процесуального права, внаслідок чого фактичні обставини справи не були достовірно встановлені, у зв'язку з чим неможливо зробити висновки щодо обґрунтованості позовних вимог Товариства про стягнення з Підприємства суми основної заборгованості за Договором.

Відповідно до частини першої ст. 111-10 ГПК України підставами для скасування або зміни рішення місцевого чи апеляційного господарського суду або постанови апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Оскільки передбачені процесуальним законом (розділом XII1 "ПЕРЕГЛЯД СУДОВИХ РІШЕНЬ У КАСАЦІЙНОМУ ПОРЯДКУ" ГПК України (1798-12) ) межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права виправити помилки, допущені господарськими судами попередніх інстанцій, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що постанова Одеського апеляційного господарського суду від 03.12.2013 р. та рішення Господарського суду Одеської області від 30.10.2013 р. в частині задоволення позовних вимог Товариства підлягають скасуванню, а справа в цій частині - передачі на новий розгляд до господарського суду Одеської області.

Під час нового розгляду справи місцевому господарському суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду і вирішення спору по суті, і, в залежності від встановленого, прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

Керуючись ст. ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-10 та 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

Касаційну скаргу Державного підприємства водних шляхів "Устьдунайводшлях" задовольнити частково.

Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 03.12.2013 р. та рішення Господарського суду Одеської області від 30.10.2013 р. у справі № 19/17-2002-2011 в частині задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Судноремонтний завод "Южний Севастополь" скасувати.