Головуючого судді: Картере В.І., суддів: Барицької Т.Л., Губенко Н.М., розглянувши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Інститут креативних технологій" на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 28.01.2014 та на рішення господарського суду Одеської області від 11.11.2013 у справі № 916/2281/13 господарського суду Одеської області за позовом Департаменту комунальної власності Одеської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю "Інститут креативних технологій" про стягнення 344 578,12 грн. в судовому засіданні взяли участь представники: - позивача повідомлений, але не з'явився; - відповідача повідомлений, але не з'явився; Розпорядженням секретаря першої судової палати від 21.03.2014 № 02-05/91 змінено склад колегії суддів, в провадженні якої знаходилась дана справа та сформовано наступний склад суддів для розгляду даної справи: головуючий суддя - Картере В.І., судді: Барицька Т.Л (доповідач), Губенко Н.М.,

Рішенням господарського суду Одеської області від 11.11.2013 у справі № 916/2281/13 (суддя: Панченко О.Л.), залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 28.01.2014 (судді: Ліпчанська Н.В., Мацюра П.Ф., Лисенко В.А.), задоволений позов Департаменту комунальної власності Одеської міської ради (надалі позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Інститут креативних технологій" (надалі відповідач/скаржник); за рішенням з відповідача стягнуто 344 578,12 грн. заборгованості зі сплати орендної плати.

Відповідач, не погоджуючись із вказаними судовими рішеннями, звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить рішення та постанову скасувати, і справу направити на новий розгляд до місцевого господарського суду.

Сторони належним чином були повідомлені про час та місце розгляду даної справи, проте не скористалися своїм правом бути присутніми у судовому засіданні.

Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, проаналізувавши застосування норм процесуального та матеріального права при прийнятті оскаржуваних судових актів, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Предметом даного спору є вимога позивача про стягнення з відповідача заборгованості зі сплати орендної плати за договором оренди нежитлового приміщення № 87/50 від 24.11.2006 у розмірі 344 578,12 грн.

Обґрунтовуючи підстави позову, позивач посилається на порушення відповідачем умов договору оренди

Відповідно до ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно із ст.ст. 526, 629 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 283 ГК України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Згідно з частиною 1 ст. 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

За користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором (абз. 1 ч. 1, ч. 5 ст. 762 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" орендар за користування об'єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності. Строки внесення орендної плати визначаються у договорі оренди (ч. 3 вказаної норми).

Відповідно до статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Стаття 610 ЦК України передбачає, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Частиною 1 статті 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Здійснивши розгляд справи, господарські суди першої та апеляційної інстанцій встановивши, що: 24.11.2006 між позивачем (орендодавець) та відповідачем (орендар) був укладений у новій редакції договір оренди нежитлового приміщення № 87/50 від 12.08.2003, відповідно до умов якого позивач передав, а відповідач прийняв у строкове платне користування нежитлові приміщення першого поверху, загальною площею 87,6 кв.м., що знаходяться за адресою: м. Одеса, вул. Пушкінська, 83; відповідно до п. 1.3. договору термін дії договору оренди у новій редакції становить до 24.11.2011; ухвалою господарського суду Одеської області від 21.06.2013 у справі № 3/67-10-3505 була затверджена мирова угода від 18.06.2013, згідно з якою термін договору оренди був продовжений до 24.11.2016; відповідно до п. 2.2. договору оренди за орендоване приміщення орендар (відповідач) зобов'язується сплачувати оренду плату відповідно до розрахунку, приведеного у додатку 1 до договору; орендар (відповідач) вносить оренду плату щомісячно до 15 числа поточного місяця, незалежно від результатів його господарської діяльності (п. 2.4. договору); у зв'язку з порушенням умов договору оренди щодо сплати орендної плати, у відповідача виникла перед позивачем заборгованість у розмірі 344 578,12 грн. за період з 01.11.2010 по 20.06.2013, яка правомірно стягнута судами попередніх інстанцій, з чим не вбачає підстав не погодитися й суд касаційної інстанції.

Стосовно доводів касаційної скарги щодо неправомірного стягнення судами попередніх інстанцій усієї заявленої до стягнення позивачем суми заборгованості без урахування заборгованості у сумі 131 878,84 грн., розмір та порядок сплати якої було затверджено мировою угодою від 21.06.2013 у справі № 3/67-10-3505 господарським судом Одеської області та погашеної відповідачем, колегія суддів зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, зокрема, з наявного примірника ухвали господарського суду Одеської області від 21.06.2013 у справі № 3/67-10-3505, якою затверджена мирова угода між позивачем та відповідачем, та постанови Одеського апеляційного господарського суду від 29.01.2013 у вказаній справі, борг відповідача перед позивачем за договором оренди у сумі 131 878,854 грн., розстрочений вказаною мировою угодою, утворився за період з 2007 року по жовтень 2010 року, в той же час, у даній справі - № 916/2281/13, заборгованість відповідача перед позивачем стягується за період з 1 листопада 2010 року по 20 червня 2013 року. Отже, виконання чи невиконання відповідачем умов мирової угоди від 21.06.2013 щодо сплати розстроченої заборгованості за договором оренди, не впливає на обов'язок відповідача сплатити заявлену до стягнення у даній справі заборгованість останнього перед позивачем, оскільки, як вказувалося вище, періоди заборгованості зі сплати орендної плати у даній справі, та у справі № 3/67-10-3505 є різними.

Інші твердження скаржника, викладені у касаційній скарзі, є ідентичними твердженням та доводам, викладеним у відзиві на позовну заяву та в апеляційній скарзі; судами попередніх інстанцій їм надано відповідну оцінку, вони є спростованими, у зв'язку з чим, колегія суддів не вважає за необхідне їх спростовувати втретє; крім того, в частині встановлення фактичних обставин справи та переоцінки наявних доказів касаційна скарга не відповідає вимогам статті 111-7 ГПК України стосовно меж перегляду справи в касаційній інстанції.

В силу ст.ст. 42, 43, 47 ГПК України (1798-12) правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом; сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами; судове рішення ухвалюється суддею за результатами обговорення усіх обставин справи.

Судами попередніх інстанцій використано у повному обсязі свої повноваження, передбачені процесуальним законом щодо повного та всебічного з'ясування обставин справи, пов'язаних з предметом доказування у даній справі, наслідком чого є правильні висновки про задоволення позову.

Отже, в силу наведеного, рішення господарського суду першої інстанції та постанова апеляційного господарського суду у справі відповідають встановленим ними фактичним обставинам, прийняті з дотриманням норм матеріального і процесуального права та передбачені законом підстави для їх скасування відсутні.