У вересні 2012 року виконуючий обов'язки прокурора Гагарінського району міста Севастополя, виступаючи в інтересах держави в особі Севастопольської міської ради звернувся до господарського суду міста Севастополя з позовом до Регіонального відділення Фонду державного майна України в Автономній Республіці Крим та місті Севастополі, товариства з обмеженою відповідальністю "Грей", просив визнати недійсним договір від 30.01.2008 року про внесення змін до договору купівлі-продажу № 151/40 від 27.01.2003 року (т. 1, а.с. 3-5).

Позовні вимоги мотивовано тим, що оспорюваний договір укладено з порушенням п. 4.3 Положення про внесення змін до договорів купівлі-продажу державного майна, затвердженого наказом Фонду державного майна України від 29.10.1998 року № 2041 (z0717-98) (зі змінами і доповненнями) без наявності рішення органу місцевого самоврядування про відповідну згоду.

Заперечуючи проти позову, товариство з обмеженою відповідальністю "Грей" звернулось з зустрічними вимогами про визнання недійсним абз. 2 п. 5.3 договору купівлі-продажу від 17.01.2003 року № 151/40 в редакції від 27.01.2003 року (т. 1, а.с. 63-66).

Рішенням господарського суду міста Севастополя від 01.11.2012 року (суддя Головко В.О.), залишеним без змін постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 15.01.2013 року (головуючий Антонова І.В., судді Сікорська Н.І., Заплава Л.М.) (т. 2, а.с. 69-74) у задоволенні первісного та зустрічного позовів відмовлено (т. 1, а.с. 136-142).

Постановою Вищого господарського суду України від 22.05.2013 року (головуючий Черкащенко М.М., судді Несвєтова Н.М., Студенець В.І.) рішення господарського суду міста Севастополя від 01.11.2012 року та постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 15.01.2013 року скасовано, справу передано на новий розгляд до місцевого господарського суду (т. 2, а.с. 113-116).

Рішенням господарського суду міста Севастополя від 03.10.2012 року (суддя Погребняк О.С.), залишеним без змін постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 18.11.2013 року (головуючий Котлярова О.Л.. судді Градова О.Г., Проценко О.І.) (т. 4, а.с. 69-81) у задоволенні первісного та зустрічного позовів відмовлено (т. 4, а.с. 18-27).

Оскаржені судові акти мотивовано недоведеністю первісних та необгрунтованістю зустрічних вимог.

Не погодившись з прийнятими судовими рішеннями, заступник прокурора міста Севастополя звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, просив оскаржені судові акти скасувати та прийняти нове рішення, яким первісний позов задовольнити (т. 4, а.с. 89-92).

Ухвалою Вищого господарського суду України від 05.02.2014 року касаційну скаргу заступника прокурора міста Севастополя прийнято до провадження та призначено до розгляду на 17.02.12014 року (т. 4, а.с. 87-88).

Ухвалою Вищого господарського суду України від 17.02.2014 року продовжено строк розгляду касаційної скарги заступника прокурора міста Севастополя, розгляд справи відкладено на 17.03.2014 року (т. 4, а.с. 100-102).

Ухвалою Вищого господарського суду України від 17.03.2014 року розгляд касаційної скарги відкладено на 20.03.2014 року (т. 4, а.с. 109-110).

У судове засідання 20.03.2014 року представник позивача (відповідача за зустрічним позовом) - Севастопольської міської ради не з'явився, причин неявки суду не повідомив.

Відповідно до абз. 1 п. 3.9.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" (v0018600-11) у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

З врахуванням вищенаведеного судова колегія визнала за можливе розглянути справу у відсутність представника позивача (відповідача за зустрічним позовом) - Севастопольської міської ради.

Колегія суддів, вивчивши матеріали справи, вислухавши прокурора, представників відповідачів - Регіонального відділення Фонду державного майна України в Автономній Республіці Крим та місті Севастополі, товариства з обмеженою відповідальністю "Грей", обговоривши доводи касаційної скарги, дослідивши правильність застосування господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 111-7 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 27.01.2003 року між Регіональним відділенням Фонду державного майна України в місті Севастополі та товариством з обмеженою відповідальністю "Грей" було укладено договір № 151/40 купівлі-продажу об'єкта незавершеного будівництва - промбази комбінату залізобетонних виробів, розташованого за адресою: м. Севастополь, хутір Молочний (т. 1, а.с. 10-13).

Пунктом 5.3 договору передбачено, що покупець зобов'язаний завершити будівництво об'єкта та ввести його в експлуатацію у строк до 5 років з дати нотаріального посвідчення договору.

Договір посвідчено приватним нотаріусом Севастопольського міського нотаріального округу та зареєстрований в реєстрі за № 264 від 27.01.2003 року.

Відповідно до акту приймання-передачі від 27.07.2006 року об'єкт незавершеного будівництва - промбази комбінату залізобетонних виробів, розташований за адресою: м. Севастополь, хутір Молочний передано у власність товариства з обмеженою відповідальністю "Грей".

Договором від 23.05.2006 року внесено зміни до договору № 15/140 від 27 січня 2003 року (т. 1, а.с. 37-38).

Судами попередніх інстанцій також встановлено, що 03.08.2007 року між Севастопольською міською радою та товариством з обмеженою відповідальністю "Грей" на підставі рішення Севастопольської міської ради № 2401 від 10.07.2007 року укладено договір оренди земельної ділянки загальною площею 38,4371 га, розташованої за адресою: м. Севастополь, хутір Молочний.

Відповідно до умов договору оренди земельної ділянки орендодавець передає орендарю у строкове платне користування земельну ділянку для завершення будівництва та подальшого обслуговування об'єкта незавершеного будівництва промбази комбінату залізобетонних виробів з віднесенням цих земель до категорії земель промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

Згідно п. 3.1 договору його укладено строком на 25 років.

Договір зареєстровано у Севастопольській міській філії ДП "Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах" за № 040765900181 від 23.10.2007 року.

Відповідно до акту приймання-передачі від 06.08.2007 року орендована земельна ділянка передана товариству з обмеженою відповідальністю "Грей" у користування (т. 1, а.с. 29).

Судами встановлено, що 08.07.2009 року товариство з обмеженою відповідальністю "Грей" отримало дозвіл на виконання будівельних робіт № 238, на підставі якого добудовано об'єкти незавершеного будівництва - промбази комбінату залізобетонних виробів, які розташовані за адресою: м. Севастополь, хутір Молочний та, які у листопаді 2010 року введено в експлуатацію.

Судами також встановлено, що листом від 14.01.2008 року товариство з обмеженою відповідальністю "Грей" звернулось до Регіонального відділення Фонду державного майна України в Автономній Республіці Крим та місті Севастополі з проханням розглянути питання про перенесення термінів будівництва об'єкта приватизації, придбаного за договором купівлі-продажу від 27.01.2003 року № 151/40, до якого були наданні документи, передбачені п. 4.3 Положення про внесення змін до договорів купівлі-продажу державного майна, затвердженого наказом Фонду державного майна України від 29 жовтня 1998 року № 2041 (z0717-98) .

Згідно протоколу № 1 від 23.01.2008 року засідання комісії з питань внесення змін до договору купівлі-продажу об'єктів незавершеного будівництва, комісія запропонувала Севастопольській міській раді затвердити протокол, а Регіональному відділенню Фонду державного майна України в Автономній Республіці Крим та місті Севастополі прийняти рішення про продовження строків завершення будівництва об'єкта незавершеного будівництва - промбази комбінату залізобетонних виробів за адресою: хутір Молочний впродовж п'яти років з моменту оформлення права користування земельною ділянкою (у тому числі на умовах оренди), на якій розташований об'єкт, відповідно до вимог ст. 19 Закону України "Про особливості приватизації об'єктів незавершеного будівництва" та пункту 5.1 Положення про внесення змін до договорів купівлі-продажу державного майна, затвердженого наказом Фонду державного майна України від 29 жовтня 1998 року № 2041 (z0717-98) (т. 1, а.с. 55-56).

Відповідно до листа Севастопольської міської ради № 03-15/419 від 29.01.2008 року після проходження відповідної процедури рада затвердила вищезазначений протокол комісії, про що свідчить підпис голови ради у лівому верхньому куті першого аркуша протоколу, який скріплено печаткою Севастопольської міської ради.

30.01.2008 року між Регіональним відділенням Фонду державного майна України в Автономній Республіці Крим та місті Севастополі та товариством з обмеженою відповідальністю "Грей" було укладено договір про внесення змін до договору № 151/40 від 27.01.2003 року купівлі-продажу об'єкта незавершеного будівництва, відповідно до умов якого абз. 2 п. 5.3 договору купівлі-продажу від 27.01.2003 року викладено у наступній редакції: "- ввести об'єкт в експлуатацію протягом 5 років з моменту оформлення права користування земельною ділянкою (у тому числі на умовах оренди), на якій розташований об'єкт" (т. 1, а.с. 16).

Вказаний договір посвідчено приватним нотаріусом Севастопольського міського нотаріального округу ОСОБА_5 та зареєстровано в реєстрі за № 225 від 30.01.2008 року.

Як зазначалось вище, первісний позов мотивовано тим, що укладання 30.01.2008 року договору про внесення змін до абз. 2 п. 5.3 договору купівлі-продажу № 151/40 від 30.01.2008 року проведено з порушенням п. 4.3 Положення про внесення змін до договорів купівлі-продажу державного майна, затвердженого наказом Фонду державного майна України від 29.10.1998 року № 2041 (z0717-98) .

Пунктом 12 Перехідних положень Земельного кодексу України (2768-14) (в редакції, чинній станом на 30.01.2008 року) передбачено, що до розмежування земель державної та комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

Судами встановлено, що оскільки в межах адміністративно-територіальної одиниці міста Севастополя розмежування земель не проведено, органом, уповноваженим розпоряджатися землями міста Севастополя на дату укладання спірного договору була Севастопольська міська рада.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Пунктом 3 ч. 1 ст. 19 Закону України від 14.09.2000 року № 1953-III "Про особливості приватизації об'єктів незавершеного будівництва" визначено, що у разі неможливості завершення будівництва в установлені строки за наявності відповідних обгрунтувань строки завершення будівництва можуть бути змінені за рішенням органу приватизації та органу місцевого самоврядування, про що укладається додатковий договір.

Відповідно до пп. 4 п. 4.3 Положення про внесення змін до договорів купівлі-продажу державного майна, затвердженого наказом Фонду державного майна України від 29.10.1998 року № 2041 (z0717-98) (в редакції, чинній станом на 30.01.2008 року) у разі внесення змін до договорів купівлі-продажу об'єктів незавершеного будівництва стосовно продовження термінів будівництва, заявник, крім документів, визначених у цьому пункті, повинен надати рішення органу місцевого самоврядування про відповідну згоду.

Згідно пункту 2.9 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 року № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" (v0011600-13) на підставі статті 215 ЦК України недійсними можуть визнаватися не лише правочини, які не відповідають цьому Кодексу, а й такі, що порушують вимоги інших законодавчих актів України, указів Президента України, постанов Кабінету Міністрів України, інших нормативно-правових актів, виданих державними органами, у тому числі відомчих, зареєстрованих у встановленому порядку.

При цьому господарським судам необхідно мати на увазі, що відповідно до частини другої статті 4 ГПК господарський суд повинен відмовити у визнанні правочину недійсним, коли ці вимоги ґрунтуються на акті державного чи іншого органу, що не відповідає законодавству.

Частиною 2 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України визначено, що господарський суд не застосовує акти державних та інших органів, якщо ці акти не відповідають законодавству України.

Відповідно до п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 01.11.1996 року № 9 "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя" (v0009700-96) судам необхідно виходити з того, що нормативно-правові акти будь-якого державного чи іншого органу (акти Президента України, постанови Верховної Ради України, постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України, нормативно-правові акти Верховної Ради Автономної Республіки Крим чи рішення Ради міністрів Автономної Республіки Крим, акти органів місцевого самоврядування, накази та інструкції міністерств і відомств, накази керівників підприємств, установ та організацій тощо) підлягають оцінці на відповідність як Конституції, так і закону.

Якщо при розгляді справи буде встановлено, що нормативно-правовий акт, який підлягав застосуванню, не відповідає чи суперечить законові, суд зобов'язаний застосувати закон, який регулює ці правовідносини.

Враховуючи викладене, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що при існуючих редакціях пункту 4.3 Положення про внесення змін до договорів купівлі-продажу державного майна, затвердженого наказом Фонду державного майна України від 29.10.1998 року № 2041 (z0717-98) та п. 3 ч. 1 ст. 19 Закону України від 14.09.2000 року № 1953-III "Про особливості приватизації об'єктів незавершеного будівництва" неможливе застосування п. 4.3 зазначеного Положення, оскільки вимоги вказаного пункту не відповідають вимогам . 3 ч. 1 ст. 19 вказаного Закону.

Згідно п. 3 ст. 27 Закону України від 04.03.1992 року № 2163-XII "Про приватизацію державного майна" місцева рада зобов'язана у місячний строк з моменту реєстрації приватизованого об'єкта переоформити договір оренди на користування землею.

Судами встановлено, що договір оренди земельної ділянки, на якій розташований об'єкт незавершеного будівництва був укладений між Севастопольською міською радою та товариством з обмеженою відповідальністю "Грей" лише 03.08.2007 року, тобто, майже через 4 роки та шість місяців з моменту укладання договору купівлі - продажу № 151/40 від 27.01.2003 року.

Відповідно до ч. 3 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

Згідно ч. 3 ст. 125 Земельного кодексу України (в редакції, чинній станом на 27.01.2003 року) приступати до використання земельної ділянки до встановлення її меж у натурі (на місцевості), одержання документа, що посвідчує право на неї, та державної реєстрації забороняється.

Частинами 1, 3 ст. 22 Закону України від 16.11.1992 року № 2780-XII "Про основи містобудування" (в редакції, чинній станом на 27.01.2003 року) забудова земельних ділянок, що надаються для містобудівних потреб, здійснюється після виникнення права власності чи права користування земельною ділянкою у порядку, передбаченому законом, та отримання дозволу на виконання будівельних робіт.

Право на забудову (будівництво) полягає у можливості власника, користувача земельної ділянки здійснювати на ній у порядку, встановленому законом, будівництво об'єктів містобудування, перебудову або знесення будинків та споруд.

Відповідно до ч. 1 ст. 24 Закону України від 20.04.2000 року № 1699-III "Про планування і забудову територій" (в редакції, чинній станом на 27.01.2003 року) фізичні та юридичні особи, які мають намір здійснити будівництво об'єктів містобудування на земельних ділянках, що належать їм на праві власності чи користування, зобов'язані отримати від виконавчих органів відповідних рад, Київської та Севастопольської міської державної адміністрацій, у разі делегування їм таких повноважень відповідними радами, дозвіл на будівництво об'єкта містобудування (далі - дозвіл на будівництво).

Згідно ч. 1, п. 2 ч. 3 ст. 29 Закону України від 20.04.2000 року № 1699-III "Про планування і забудову територій" (в редакції, чинній станом на 27.01.2003 року) дозвіл на виконання будівельних робіт - це документ, що засвідчує право забудовника та підрядника на виконання будівельних робіт, підключення об'єкта будівництва до інженерних мереж та споруд, видачу ордерів на проведення земляних робіт.

Дозвіл на виконання будівельних робіт надається на підставі документа, що засвідчує право власності чи користування (в тому числі на умовах оренди) земельною ділянкою.

Суди дійшли висновку, що відсутність належним чином оформленого права користування чи права власності на земельну ділянку, на якій розташований об'єкт незавершеного будівництва не надає покупцю об'єкту можливості використовувати земельну ділянку, здійснювати будівництво об'єкту та вводити його в експлуатацію.

Враховуючи вищевикладене, суди попередніх інстанцій також дійшли висновку, що договір від 30.01.2008 року про внесення змін до договору купівлі-продажу від 27.01.2003 року, яким пункт 5.3 викладено у редакції: "ввести об'єкт в експлуатацію протягом 5 років з моменту оформлення права користування земельною ділянкою (у тому числі на умовах оренди), на якій розташований об'єкт" не є договором про продовження термінів закінчення будівництва, а є договором про приведення абз. 2 п. 5.3 договору купівлі-продажу від 27.01.2003 року у відповідність з діючим законодавством про забудову території.

Крім того суди зазначили, що процедура внесення змін до договорів купівлі-продажу державного майна, укладених органами приватизації, до яких відноситься і спірний договір, врегульована не тільки розділом 4 Положення про внесення змін до договорів купівлі-продажу державного майна, затвердженого наказом Фонду державного майна України від 29.10.1998 року № 2041 (z0717-98) але і розділом 5 вказаного Положення.

Так, згідно пункту 5.1 Положення про внесення змін до договорів купівлі-продажу державного майна, затвердженого наказом Фонду державного майна України від 29.10.1998 року № 2041 (z0717-98) в окремих випадках рішення щодо внесення змін до договорів купівлі-продажу приймається комісією органу приватизації з цих питань (далі - Комісія). Персональний склад Комісії та регламент її роботи затверджуються наказом органу приватизації. Головою Комісії є керівник органу приватизації або його заступник.

До виключної компетенції Комісії належить прийняття рішень: щодо підприємств, приватизація яких здійснюється за погодження з Кабінетом Міністрів України; у разі виникнення спірних питань у процесі розгляду пропозицій щодо внесення змін до договорів купівлі-продажу.

Рішення Комісії оформлюється протоколом, який підписується членами Комісії та затверджується її головою.

Враховуючи, що протокол № 1 від 23.01.2008 року засідання комісії з питань внесення змін до договору купівлі-продажу об'єкта незавершеного будівництва № 151/40 від 27.01.2003 року, затверджений головою Севастопольської міської раді та начальником Регіонального відділення Фонду державного майна України в Автономній Республіці Крим та м. Севастополі приймався на підстави пункту 5.1 Положення про внесення змін до договорів купівлі-продажу державного майна, затвердженого наказом Фонду державного майна України від 29.10.1998 року № 2041 (z0717-98) , суди дійшли висновку, що вказаний протокол є достатньою підставою про вчинення правочину про внесення змін до договору купівлі-продажу з метою приведення його у відповідність із законом.

Згідно ст. 5 Закону України від 21.05.1997 року № 280/97-ВР "Про місцеве самоврядування в Україні" система місцевого самоврядування включає, зокрема, сільську, селищну, міську раду, сільського, селищного та міського голову.

Стаття 26 Закону України від 21.05.1997 року № 280/97-ВР "Про місцеве самоврядування в Україні" містить вичерпний перелік питань, які вирішуються виключно на пленарних засіданнях міської ради.

Судами встановлено, що до переліку питань, визначених ст. 26 Вказаного Закону не входить питання надання міської радою згоди на продовження строків будівництва об'єктів приватизації державної форми власності.

З врахуванням вищенаведеного суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що права та інтереси Севастопольської міської ради оспорюваним договором не порушені.

Судами також встановлено, що підставою для звернення з зустрічним позовом про визнання недійсним абз. 2 п. 5.3 договору купівлі-продажу № 151/40 від 27.01.2003 року (в редакції від 27.07.2003 року) заявник визначив той факт, що умова договору щодо завершення покупцем будівництва об'єкта приватизації й введення його в експлуатацію у строк до 5 років з дати нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу суперечить нормам ст. 22 Закону України "Про основи містобудування", ст.ст. 24, 29 Закону України "Про планування та забудову території" та ст. 125 Земельного кодексу України, оскільки фактично встановлює обов'язок покупця з добудови об'єкта будівництва до отримання ним права власності чи права користування земельною ділянкою.

Враховуючи, що абз. 2 п. 5.3 договору купівлі-продажу № 151/40 від 27.01.2003 року передбачено завершити будівництво та ввести об'єкт в експлуатацію протягом 5 років з дати нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу, суди дійшли висновку, що зазначений пункт договору від 27.01.2003 року не відповідає законодавству в частині дати відліку обов'язку покупця щодо введення об'єкту в експлуатацію.

Проте, враховуючи, що сторони договору купівлі-продажу № 151/40 від 27.01.2003 року уклали 30.01.2008 року додаткову угоду та виклали спірний пункт договору в редакції, яка відповідає нормам ст. 22 Закону України "Про основи містобудування", ст. ст. 24, 29 Закону України "Про планування та забудову території" та ст. 125 Земельного кодексу України, тобто, привели його у відповідність з актами цивільного законодавства, суди попередніх інстанцій дійшли обгрунтованого висновку про відмову у задоволенні зустрічних вимог.

Частиною 2 ст. 111-7 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 111-9 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

З врахуванням вищенаведеного підстави для скасування постанови суду апеляційної інстанції, якою було правильно застосовані норми матеріального та процесуального права, відсутні.

Доводи заявника касаційної скарги про незастосування ст. 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" є неспроможними, оскільки, як встановлено судами, протокол № 1 від 23.01.2008 року засідання комісії з питань внесення змін до договору купівлі-продажу об'єкта незавершеного будівництва № 151/40 від 27.01.2003 року затверджений головою Севастопольської міської раді, який здійснював свою діяльність згідно приписів ст. 42 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", якою, зокрема, передбачено представництво територіальної громади, ради та її виконавчого комітету у відносинах з державними органами, іншими органами місцевого самоврядування, об'єднаннями громадян, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форм власності, громадянами, а також у міжнародних відносинах відповідно до законодавства.

Доказів перевищення головою Севастопольської міської ради, наданих йому повноважень при затвердженні протоколу № 1 від 23.01.2008 року судами попередніх інстанцій не встановлено та сторонами не доведено.

Інші доводи заявника касаційної скарги спростовуються висновками судів попередніх інстанцій та фактично стосуються переоцінки доказів у справі, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції, визначені статтею 111-7 Господарського процесуального кодексу України.