Головуючий суддя Судді: Могил С.К. (доповідач), Борденюк Є.М., Вовк І.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу приватного підприємства "ЧОРНОМОР-РІЕЛТ" на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 14.01.2014 та на рішення господарського суду Одеської області від 14.11.2013 у справі № 916/2294/13 за позовом Департаменту комунальної власності Одеської міської ради до приватного підприємства "ЧОРНОМОР-РІЕЛТ" про стягнення 104 483, 26 грн., за відсутності представників сторін, які в судове засідання не з'явились,

У серпні 2013 року Департамент комунальної власності Одеської міської ради звернувся з позовом до приватного підприємства "ЧОРНОМОР-РІЕЛТ" про стягнення неустойки в сумі 104 483,26 грн. за користування майном після закінчення договору оренди протягом періоду з 01.09.2010 по 27.08.2012.

Рішенням господарського суду Одеської області від 14.11.2013, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 14.01.2014, позов задоволено.

Не погоджуючись із вказаними судовими актами, відповідач подав до Вищого господарського суду України касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення про відмову в позовних вимогах через те, що вони заявлені після спливу строку позовної давності.

За доводами скаржника, господарськими судами неправильно застосовано норми матеріального права, зроблено помилковий висновок, що до вимог про стягнення неустойки за прострочення повернення об'єкту оренди слід застосовувати загальний строк позовної давності, внаслідок чого задоволено позов, заявлений після спливу строку позовної давності, незважаючи на заяву відповідача про необхідність застосування передбачених законом наслідків.

Переглянувши оскаржені судові акти, колегія суддів Вищого господарського суду України не знайшла підтвердження доводам про неправильне застосування судами норм матеріального права та дійшла висновку про відсутність підстав задоволення вимог касаційної скарги, з огляду на таке.

Як встановлено попередніми судовими інстанціями, позовні вимоги у даній справі заявлені позивачем на підставі ч. 2 ст. 785 Цивільного кодексу України у зв'язку з тим, що відповідач станом на 27.08.2012 не повернув орендоване у позивача майно після припинення 18.05.2010 укладеного між ними договору оренди.

Вказані обставини відповідачем не заперечуються.

Спірним є питання про те, чи розповсюджується на вимоги про стягнення передбаченої ст. 785 Цивільного кодексу України неустойки положення п. 1 ч. 2 ст. 258 Цивільного кодексу України, яким встановлено спеціальну позовну давність в один рік для вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Вирішуючи вказане питання, суди обох інстанцій дійшли однозначного висновку, що відповідна неустойка є самостійним заходом майнової відповідальності у сфері орендних правовідносин, що визначається законодавцем як подвійна плата за користування річчю за час прострочення, і тому щодо неї застосовується загальна, а не спеціальна позовна давність.

Таким чином, врахувавши, що позивач 30.08.2013 звернувся з вимогами про стягнення неустойки за період з 01.09.2010 по 27.08.2012, коли строк позовної давності тривалістю у три роки не закінчився, суди відхили заяву відповідача про застосування наслідків спливу строку спеціальної позовної давності, та задовольнили позов у повному обсязі.

Колегія суддів погоджується з викладеною у оскаржених рішеннях правовою позицією судів, оскільки вона ґрунтується на правильному застосуванні матеріального права.

За статтею 785 Цивільного кодексу України у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

При цьому згідно з частиною другою цієї ж статті якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

Відповідно до вимог чинного законодавства за захистом свого цивільного права або інтересу особа може звернутися до суду у строк, визначений статтями 257, 258 Цивільного кодексу України.

Статтею 257 Цивільного кодексу України встановлюється загальна позовна давність тривалістю у три роки.

Спеціальна позовна давність в один рік відповідно до приписів пункту 1 частини другої статті 258 Цивільного кодексу України застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені). Згідно з положеннями статті 549 ЦК України штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання, а пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Отже, неустойка, стягнення якої передбачено частиною другою статті 785 Цивільного кодексу України, є самостійною майновою відповідальністю у сфері орендних правовідносин і визначається законодавцем як подвійна плата за користування річчю за час прострочення, а тому застосування до неї спеціальної позовної давності є неправильним.

Враховуючи, що господарськими судами повно, вичерпно та у повній відповідності із чинним законодавством спростовано всі доводи відповідача, в тому числі і ті, що викладені в касаційній скарзі, колегія суддів не вбачає підстав для скасування оскаржених судових рішень.

Керуючись ст.ст. 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

Касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову Одеського апеляційного господарського суду від 14.01.2014 у справі № 916/2294/13 - без змін.