головуючого судді Дерепи В.І. суддів Бондар С.В. (доповідач), Грека Б.М. розглянувши матеріали касаційної скарги за участю представників: Фонду соціального захисту "Ветеран" від позивача: не з'явились від відповідача: не з'явились від третьої особи: не з'явились на рішення Господарського суду Одеської області від 05.09.2013 року та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 10.12.2013 року у справі № 916/1929/13 за позовом Управління соціального захисту населення та праці Одеської міської ради до Фонду соціального захисту "Ветеран" третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: Фірма "Варіон" у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю про розірвання договору оренди

Управління соціального захисту населення та праці Одеської міської ради (далі позивач) звернулось з позовом до Фонду соціального захисту "Ветеран" (далі відповідач) про розірвання договору оренди нежитлових приміщень № 3 від 05.02.2001 року (далі Договір).

Рішенням Господарського суду Одеської області від 05.09.2013 року позовні вимоги задоволені.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 10.12.2013 року апеляційна скарга відповідача залишена без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Судові рішення мотивовані тим, що укладений 11.10.2004 року між сторонами у справі договір № 18-04 є нікчемним, відсутні підстави вважати, що в наслідок укладання договору № 18-04 від 11.10.2004 року припинив свою дію Договір. Суди прийшли до висновку про наявність заборгованості відповідача перед позивачем за Договором у розмірі 1 912, 85 грн. Орендна плата є істотною умовою Договору та її прострочка є підставою для задоволення позовних вимог. У даному випадку строк позовної давності не пропущений, оскільки Договір не припинив своєї дії.

Не погоджуючись з прийнятими у справі судовими рішеннями, відповідач звернувся з касаційною скаргою до Вищого господарського суду України, в якій просить скасувати прийняті у справі рішення та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити та виключити з мотивувальної частини рішення першої інстанції посилання про недійсність (нікчемність) договору № 18-04 від 11.10.2004 року.

В своїй касаційній скарзі відповідач зазначає про те, що на його думку суддя Малярчук І.А. (яка приймала рішення у першій інстанції) прийняла дану справу з порушенням ст. 2-1 ГПК України та посилається на те, що зазначена суддя розглядала однорідні справи за позовами Управління соціального захисту населення та праці Одеської міської ради до Фонду соціального захисту "Ветеран". Суди першої та апеляційної інстанції вийшли за межі позовних вимог, щодо визнання договору оренди № 18-04 від 11.10.2010 року - нікчемним. Судами порушено статтю 188 ГК України, оскільки позивач не направляв на адресу відповідача пропозицію про розірвання договору з підстав несплати орендної плати і тому в нього не виникло права на передачу спору на вирішення суду. На думку відповідача до правовідносин сторін слід застосувати позовну давність.

В своїй касаційній скарзі відповідач також зазначає, що він визнає ту обставину, що саме за Договором орендна плата після підписання договору № 18-04 від 11.10.2004 року жодного разу не сплачувалась, оскільки ці договори є тотожними і відрізняються виключно розміром орендної плати.

Заслухавши суддю доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

05.02.2001 року між сторонами у справі укладено Договір (позивач -орендодавець, відповідач - орендар).

Предметом Договору є оренда відповідачем приміщення загальною площею 230 кв.м. розташованого за адресою: м. Одеса, вул. Черноморського козацтва, 13 (п.1.1).

Договір діє з 05.02.2001 року по 05.02.2026 року (п.1.2).

Орендна плата перераховується орендодавцю за рік, не пізніше 25.01 поточного року (п.3.1).

Відповідно до розрахунку орендної плати (а.с. 14), якій узгоджено між сторонами у справі вона складає 156 грн. на рік.

05.02.2001 року між сторонами підписано акт прийому - передачі приміщення за Договором (а.с. 13).

11.10.2004 року між сторонами у справі було укладено договір оренди нежитлового приміщення № 18-04 (позивач - орендодавець; відповідач - орендар).

Предметом вказаного договору є оренда нежитлових приміщень, які розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Черноморського козацтва, 13, перший поверх, загальна площа 230 кв.м. Строк дії договору оренди встановлено з 11.10.2004 року по 05.02.2026 року (п.п. 1.1,1.2 (а.с. 65-67)).

Відповідно до п.2.2 договору № 18-04 за орендоване приміщення відповідач зобов'язується сплачувати орендну плату, після підписання договору оренди - 1 гривня на рік.

Як вбачається з матеріалів справи предметом оренди за Договором та договором № 18-04 від 11.10.2004 року є одне й те саме приміщення.

Взаємовідносини між сторонами у даній справі регулюються як нормами ЦК України (435-15) так і спеціальним Законом України "Про оренду державного та комунального майна" (2269-12) (далі Закон).

Відповідно до ст. 793 ЦК України, в редакції, яка діяла станом на 11.10.2004 року:

1. Договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) укладається у письмовій формі.

2. Договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) строком на один рік і більше підлягає нотаріальному посвідченню.

У подальшому стаття 793 ЦК України була змінена, Законом України від 20.12.2006 року "Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо нотаріального посвідчення та державної реєстрації договору найму будівлі" (501-16) та частина друга викладена в наступній редакції: Договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) строком на 3 роки і більше підлягає нотаріальному посвідченню.

Договір № 18-04 від 11.10.2004 року нотаріально не посвідчений, хоча строк його дії встановлено з 11.10.2004 року по 05.02.2026 року.

Частиною 2 ст. 215 ЦК України передбачено, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

У випадках, встановлених цим кодексом, нікчемний правочин може бути визнано судом недійсним.

Частиною 1 статті 220 ЦК України передбачено, що у разі недодержання сторонами вимог закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Враховуючи приписи зазначених вище норм ЦК України (435-15) , суди обґрунтовано прийшли до висновку про те, що договір № 18-04 від 11.10.2004 року є нікчемним і відповідно він не породжує юридичних наслідків для сторін, які його підписали.

Згідно до розрахунку позивача, заборгованість відповідача за Договором, за період з 11.10.2004 року по 24.11.2011 року, складає 1 912, 85 грн. (а.с. 17). Арифметичний розрахунок заборгованості відповідачем в касаційній скарзі не оспорюється.

В матеріалах справи відсутні докази того, що відповідач своєчасно та у повному обсязі сплачував орендну плату за Договором.

Згідно до ст. 10 Закону однією з істотних умов договору оренди є орендна плата з урахуванням її індексації.

Частиною 1 ст. 19 Закону передбачено, що орендар за користування об'єктом оренди вносить орендну плату незалежно він наслідків господарської діяльності.

Частиною 3 ст. 26 Закону передбачено, що договір оренди може бути розірвано за погодженням сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірвано за рішенням суду у разі невиконання сторонами своїх зобов'язань та з інших підстав, передбачених законодавчими актами України.

Оскільки, матеріали справи свідчать про те, що відповідач має заборгованість з орендної плати, яка (орендна плата) є істотною умовою Договору, суди обґрунтовано задовольнили позовні вимоги про розірвання Договору.

Стосовно зауважень відповідача, які викладені ним в касаційній скарзі, то судова колегія зазначає, що передбачене ст. 188 ГК України надсилання іншій стороні пропозицій про розірвання договору в разі виникнення такої необхідності є правом, а не обов'язком особи, яка використовує його добровільно, виходячи з власних інтересів, та може звернутися за захистом свого порушеного права, шляхом подання позову про розірвання договору (див. постанову Верховного Суду України від 19.09.2011 року у справі № 3-74 гс11).

Підстав для застосування строків позовної давності у даному випадку немає, оскільки Договір укладено строком з 05.02.2001 року по 05.02.2026 року, і відповідно зацікавлена сторона в період дії Договору має право звернутись з позовом про його розірвання.

Відповідно до ч.1 ст. 83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право: визнати недійсним повністю чи у певній частині пов'язаний з предметом спору договір, який суперечить законодавству.

Посилання відповідача на ту обставину, що суддею Малярчук І.А. розглядались однорідні справи за позовами управління соціального захисту населення та праці Одеської міської ради до Фонду соціального захисту "Ветеран" не свідчить про порушення ст. 2-1 ГПК України.

За таких обставин, судова колегія приходить до висновку про те, що касаційна скарга відповідач задоволенню не підлягає, а рішення прийняті у справі повинні бути залишені без змін.

Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, суд

1. В задоволенні касаційної скарги Фонду соціального захисту "Ветеран" відмовити.

2. Рішення Господарського суду Одеської області від 05.09.2013 року та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 10.12.2013 року прийняті у справі № 916/1929/13 залишити без змін.