головуючого Демидової А.М. (доповідач у справі), суддів: Воліка І.М., Кролевець О.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "ОТП Банк" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 02.12.2013 р. та касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Бліц-Інформ" на рішення та постанову господарського суду міста Києва від 09.09.2013 р. Київського апеляційного господарського суду від 02.12.2013 р. у справі № 5011-35/4003-2012 господарського суду міста Києва за позовом Публічного акціонерного товариства "ОТП Банк" до Приватного акціонерного товариства "Бліц-Інформ" про стягнення 5 054 362,09 євро (еквівалент 53 828 314,35 грн.), за участю представників: від позивача Ігнатенко М.В. від відповідача не з'явився

У березні 2012 року Публічне акціонерне товариство "ОТП Банк" (далі - ПАТ "ОТП Банк") звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Закритого акціонерного товариства "Холдингова компанія "Бліц-Інформ" (далі - ЗАТ "ХК "Бліц-Інформ") та з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, поданої до суду 23.01.2013 р., просило суд стягнути з відповідача 2 991 507,94 євро заборгованості по тілу кредиту, 715 646,10 євро заборгованості по відсоткам та 1 347 208,05 грн. заборгованості по пені.

Рішенням господарського суду міста Києва від 09.09.2013 р. у справі № 5011-35/4003-2012 (колегія суддів у складі: Літвінової М.Є. - головуючого, Полякової К.В., Сташківа Р.Б.) змінено назву з Закритого акціонерного товариства "Холдингова компанія "Бліц-Інформ" на Приватне акціонерне товариство "Бліц-Інформ". Позов ПАТ "ОТП Банк" задоволено частково: стягнуто з відповідача на користь позивача заборгованість за кредитом у розмірі 2 991 507,94 євро (що за офіційним курсом євро до гривні, встановленим НБУ станом на 09.09.2013 р., 1 євро = 10,48442, становить 31 364 225,68 грн.), заборгованість по відсотках - 715 646,10 євро (що за офіційним курсом євро до гривні, встановленим НБУ станом на 09.09.2013 р., 1 євро = 10,48442, становить 7 503 134,28 грн.), пеню за прострочення повернення кредиту - 466 047,11 євро (що за офіційним курсом євро до гривні, встановленим НБУ станом на 09.09.2013 р., 1 євро = 10,48442, становить 4 886 233,64 грн.). В іншій частині позову відмовлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 02.12.2013 р. (колегія суддів у складі: Пономаренка Є.Ю. - головуючого, Дідиченко М.А., Руденко М.А.) рішення господарського суду міста Києва від 09.09.2013 р. у справі № 5011-35/4003-2012 скасовано в частині задоволення вимоги про стягнення пені за прострочення повернення кредиту в сумі 466 047,11 євро. У цій частині прийнято нове рішення про відмову у задоволенні даної позовної вимоги.

Не погоджуючись з постановою Київського апеляційного господарського суду від 02.12.2013 р. у справі № 5011-35/4003-2012, ПАТ "ОТП Банк" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, у якій просить суд скасувати оскаржувану постанову та залишити рішення господарського суду міста Києва від 09.09.2013 р. у даній справі в силі.

В обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на те, що оскаржувана постанова прийнята з порушенням і неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.

Також, не погоджуючись з рішенням господарського суду міста Києва від 09.09.2013 р. та постановою Київського апеляційного господарського суду від 02.12.2013 р. у справі № 5011-35/4003-2012, ПрАТ "Бліц-Інформ" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, у якій просить суд скасувати оскаржувані судові акти та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Обґрунтовуючи касаційну скаргу, відповідач посилається на те, що оскаржувані судові акти прийняті з порушенням норм процесуального права.

Ухвалами Вищого господарського суду України від 08.02.2014 р. колегією суддів у складі: Демидової А.М. - головуючого (доповідач у справі), Воліка І.М., Кролевець О.А. прийнято зазначені касаційні скарги ПАТ "ОТП Банк" та ПрАТ "Бліц-Інформ" до касаційного провадження та призначено їх розгляд у судовому засіданні на 11.03.2014 р. о 10 год. 05 хв.

Учасники судового процесу, згідно з приписами ст. 111-4 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України (1798-12) ), були належним чином повідомлені про час і місце розгляду касаційної скарги, однак відповідач не скористався передбаченим законом правом на участь у розгляді скарг касаційною інстанцією.

Заслухавши представника позивача, дослідивши матеріали справи, оцінивши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга ПрАТ "Бліц-Інформ" не підлягає задоволенню, а касаційна скарга ПАТ "ОТП Банк" підлягає задоволенню, виходячи із наступного.

Як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, 18.09.2006 р. між Акціонерним комерційним банком "Райффайзенбанк Україна" (правонаступником якого є ПАТ "ОТП Банк") як позикодавцем та ЗАТ "ХК "Бліц-Інформ" як позичальником укладено договір про надання кредитної лінії № СR 06-360/28-2 (далі - Договір).

До Договору сторонами вносились зміни шляхом укладення наступних договорів: № 1 від 06.08.2008 р., № 2 від 19.05.2009 р., № 3 від 11.06.2009 р., № 4 від 19.06.2009 р., № 5 від 19.06.2009 р., № 6 від 16.10.2009 р. та № 7 від 12.04.2010 р.

Відповідно до п. 1.1 Договору (в редакції договору № 4 від 19.06.2009 р. про зміну договору про надання кредитної лінії № СR 06-360/28-2 від 18.09.2006 р.) Банк надає Позичальнику кредит у розмірі, що не перевищує ліміт фінансування, а Позичальник приймає, зобов'язується належним чином використати та повернути Банку кредит, а також сплатити проценти та виконати інші зобов'язання, встановлені у цьому Договорі.

Згідно з п. 1.4 Договору (в редакції договору № 4 від 19.06.2009 р. про зміну договору про надання кредитної лінії № СR 06-360/28-2 від 18.09.2006 р.) Позичальник зобов'язаний сплатити Банку відповідну плату від суми кредиту, а саме: проценти за кредит в євро розраховуються Банком від суми кредиту в євро на підставі процентної ставки в розмірі (EURIBOR + 9.5)% річних з розрахунку 360 днів на рік. При цьому за обставини, що згідно з положеннями п. 1.4.2 (з підпунктами) цього Договору відбулося збільшення процентної ставки, то з дати перегляду процентної ставки і до закінчення строку дії цього Договору проценти за кредит в євро розраховуються Банком від суми кредиту в євро на підставі процентної ставки в розмірі (EURIBOR + 11.5)% річних із розрахунку 360 днів на рік, якщо інше не буде письмово погоджено сторонами. Розмір EURIBOR фіксується Банком у перший банківський день місяця, в якому було надано перший транш в євро, і застосовується при розрахунку процентів за кредит в євро протягом періоду до першого банківського дня місяця, що є наступним за місяцем, в якому було надано перший транш в євро. Першого банківського дня місяця, що є наступним за місяцем, в якому було надано перший транш в євро, а також першого банківського дня кожного наступного місяця протягом строку дії цього Договору розмір процентної ставки підлягає коригуванню, а саме: розмір EURIBOR фіксується Банком у перший банківський день відповідного місяця і застосовується при розрахунку процентної ставки протягом періоду до першого банківського дня місяця, що є наступ ним за таким відповідним місяцем.

Положеннями п. 1.4.2 Договору (в редакції договору № 4 від 19.06.2009 р. про зміну договору про надання кредитної лінії № СR 06-360/28-2 від 18.09.2006 р.) передбачено, що за обставин невиконання та/або неналежного виконання Позичальником будь-якого із своїх зобов'язань, процентна ставка, встановлена п. 1.4.1 цього Договору, збільшується на 2% річних.

Згідно з п. 1.4.5 Договору (в редакції договору № 4 від 19.06.2009 р. про зміну договору про надання кредитної лінії № СR 06-360/28-2 від 18.09.2006 р.) проценти, що передбачені п.п. 1.4.1-1.4.2 цього Договору, нараховуються 20 числа кожного календарного місяця та повинні сплачуватися Позичальником Банку щомісячно протягом 3 банківських днів наступних за таким 20 числом кожного календарного місяця.

За обставини, що Позичальником не було здійснено повернення траншу в строк, встановлений положеннями цього Договору, проценти від суми такого траншу розраховуються в порядку, передбаченому п. 1.4.1 цього Договору, та підлягають сплаті одночасно (на дату здійснення) з поверненням такого траншу (п. 1.4.7 Договору в редакції договору № 4 від 19.06.2009 р. про зміну договору про надання кредитної лінії № СR 06-360/28-2 від 18.09.2006 р.).

У зв'язку із неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за Договором у частині своєчасного повернення кредиту та сплати відсотків за його користування позивач звернувся до суду з позовом у даній справі.

Відповідно до ст. 1054 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ) за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Згідно з ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Частиною першою статті 1049 ЦК України передбачено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно зі ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічними є положення ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України (436-15) ), згідно з якою суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі ст.ст. 610, 612 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що Банк свої зобов'язання за Договором щодо надання Позичальнику кредиту виконав у повному обсязі. Так, позивачем перераховано на рахунок відповідача кредитні кошти у розмірі 3 000 000,00 євро, що підтверджується меморіальними ордерами.

Позичальником, у свою чергу, зобов'язання щодо своєчасного повернення кредиту та сплати відсотків за його користування не виконувались належним чином, у зв'язку з чим у нього утворилась заборгованість за кредитом у сумі 2 991 507,94 євро та зі сплати відсотків за користування кредитною лінією в сумі 715 646,10 євро.

З метою повернення заборгованості за Договором позивачем на адресу відповідача направлялась вимога, яка залишена останнім без відповіді та задоволення.

Доказів належного виконання своїх зобов'язань за Договором відповідачем не надано.

З огляду на викладене, місцевий господарський суд, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог у частині стягнення з відповідача заборгованості за кредитом у сумі 2 991 507,94 євро та зі сплати відсотків за користування кредитною лінією в сумі 715 646,10 євро.

Також, позивачем заявлено про стягнення з відповідача пені за прострочення повернення кредиту за період з 12.03.2009 р. по 27.09.2012 р. у розмірі 1 334 085,01 євро та пені за прострочення сплати відсотків за період з 25.03.2009 р. по 24.01.2011 р. у розмірі 13 123,04 євро.

Згідно з ч. 1 ст. 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 549 ЦК України у разі порушення боржником зобов'язання він повинен сплатити кредиторові неустойку (штраф, пеню).

Згідно з ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, відповідно до п. 4.2.1 Договору (в редакції договору № 4 від 19.06.2009 р. про зміну договору про надання кредитної лінії № СR 06-360/28-2 від 18.09.2006 р.) за порушення (невиконання та/або неналежне виконання) взятих на себе зобов'язань по поверненню кредиту та/або сплаті процентів за кредит в обумовлені цим Договором строки, Позичальник зобов'язаний сплатити Банку пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діє на момент нарахування пені, від суми несвоєчасно виконаного зобов'язання за кожен день прострочення. Вказана пеня сплачується окремо від процентів та штрафних санкцій, нарахованих за користування простроченими до повернення сумами, та нараховується за весь період прострочення виконання зобов'язань Позичальником.

Місцевий господарський суд при вирішенні спору дійшов обґрунтованих висновків, що дії відповідача є порушенням вимог Договору, а тому є підстави для застосування пені за умовами Договору та Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" (543/96-ВР) .

Водночас, відповідачем заявлено про застосування позовної давності щодо нарахування пені.

У ст. 256 ЦК України визначено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до положень ч. 2 ст. 258 ЦК України до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується спеціальна позовна давність в один рік.

Згідно з ч. 5 ст. 261 ЦК України за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Як роз'яснено у пп. 4.3 п. 4 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 р. № 10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" (v0010600-13) , якщо відповідно до чинного законодавства або договору неустойка (пеня) підлягає стягненню за кожний день прострочення виконання зобов'язання, позовну давність необхідно обчислювати щодо кожного дня окремо за попередній рік до дня подання позову, якщо інший період не встановлено законом або угодою сторін. При цьому, однак, слід мати на увазі положення частини шостої статті 232 ГК України, за якими нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Даний шестимісячний строк не є позовною давністю, а визначає максимальний період часу, за який може бути нараховано штрафні санкції (якщо інший такий період не встановлено законом або договором).

Відповідно до ст. 267 ЦК України заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи, позивач звернувся з даним позовом 26.03.2012 р.

З урахуванням викладеного, місцевий господарський суд, з яким погодився суд апеляційної інстанції, правомірно відмовив у задоволенні вимог про стягнення з відповідача пені за прострочення сплати відсотків за весь період нарахування - з 25.03.2009 р. по 24.01.2011 р., а також пені за прострочення сплати кредиту за період з 12.03.2009 р. по 25.03.2011 р. у зв'язку зі спливом позовної давності та ненаданням суду доказів щодо наявності поважних причин її пропущення.

Разом з тим, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог у частині стягнення з відповідача пені за прострочення повернення кредиту за період з 26.03.2011 р. по 26.03.2012 р. у розмірі 466 047,11 євро.

Скасовуючи рішення місцевого господарського суду у вказаній частині та приймаючи у цій частині нове рішення про відмову у задоволенні даної позовної вимоги, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що судом першої інстанції не встановлено вірного періоду нарахування пені.

Так, суд апеляційної інстанції виходив з того, що місцевим господарським судом задоволено позовні вимоги в межах річного строку позовної давності, але за період після спливу встановленого ч. 6 ст. 232 ГК України шестимісячного строку нарахування пені за кожним траншем, тоді як умовами Договору не передбачено іншого строку нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, ніж визначено вказаною нормою.

При цьому, суд апеляційної інстанції зазначив, що вказівка у договорі про те, що пеня нараховується за весь період прострочення виконання зобов'язань позичальником, не є встановленням іншого строку, ніж визначено ч. 6 ст. 232 ГК України.

За таких обставин, апеляційний господарський суд дійшов висновку про те, що у даному випадку позивач повинен був нараховувати пеню у передбачений ч. 6 ст. 232 ГК України шестимісячний строк з дня виникнення прострочки.

З урахуванням викладеного, встановивши, що позивачем здійснено нарахування пені за період, що перевищує встановлений ч. 6 ст. 232 ГК України шестимісячний строк, суд апеляційної інстанції дійшов висновків про звернення позивача з вимогою про стягнення пені за прострочення повернення кредиту після спливу позовної давності, у зв'язку з чим зазначена вимога не підлягає задоволенню.

Колегія суддів касаційної інстанції зазначає, що положення ч. 6 ст. 232 ГК України щодо нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання в межах шести місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано, застосовується до відповідних правовідносин у разі, якщо інше не встановлено законом або договором.

Тобто сторони в договорі можуть самостійно визначити тривалість періоду, за який може бути нараховано штрафні санкції.

У п. 4.2.1 Договору (в редакції договору № 4 від 19.06.2009 р. про зміну договору про надання кредитної лінії № СR 06-360/28-2 від 18.09.2006 р.) сторони погодили, що пеня за порушення (невиконання та/або неналежне виконання) взятих на себе зобов'язань по поверненню кредиту та/або сплаті процентів за кредит в обумовлені цим Договором строки нараховується за весь період прострочення виконання зобов'язань Позичальником.

Отже, сторони з урахуванням ст.ст. 6, 627 ЦК України самостійно визначили, що пеня нараховується без будь-яких обмежень за весь період прострочення Позичальником виконання зобов'язань.

За таких обставин, місцевий господарський суд, на відміну від суду апеляційної інстанції, дійшов вірного висновку про законність нарахування позивачем на підставі п. 4.2.1 Договору пені за прострочення повернення кредиту за період з 26.03.2011 р. по 26.03.2012 р. у розмірі 466 047,11 євро та правомірно задовольнив позовні вимоги у цій частині.