Головуючий суддя Судді: Могил С.К.(доповідач), Борденюк Є.М., Вовк І.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 на постанову Київського апеляційного господарського суду від 18.12.2013 та на рішення господарського суду Київської області від 23.05.2013 у справі № 14/188-11 за позовом прокурора Вишгородського району Київської області в інтересах держави в особі Вишгородської міської ради до фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 третя особа: товариство з обмеженою відповідальністю "Валентин" про розірвання договору оренди нежитлового приміщення, зобов'язання звільнити нежитлове приміщення та стягнення 37 000,00 грн., за участю представників від позивача: прокурор відділу ГПУ ОСОБА_5, від відповідача: ОСОБА_4, ОСОБА_6, ОСОБА_7, від третьої особи: Хапко Ю.Б.,

Прокурор Вишгородського району Київської області звернувся в інтересах держави в особі Вишгородської міської ради з позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 про розірвання договору оренди нежитлового приміщення, зобов'язання звільнити нежитлове приміщення та стягнення 37 000,00 грн. заборгованості з орендних платежів.

Рішенням господарського суду Київської області від 23.05.2013, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 18.12.2013, позов задоволено повністю.

Не погоджуючись з судовими рішеннями у даній справі, відповідач подав до Вищого господарського суду України касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення про відмову в позові.

Переглянувши судові рішення в порядку касаційного провадження, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Судами встановлено, що 15.12.2005 Вишгородська міська рада (орендодавець) уклала з ФОП ОСОБА_4 (орендар) договір оренди нежитлового приміщення (надалі - договір), на умовах якого орендодавець передав, а орендар прийняв в користування на умовах оренди нежитлове приміщення розміром 9,0 кв.м. у АДРЕСА_1. Відповідно до п. 3.1. договору орендна плата визначається сторонами договору і складає 1 000,00 грн. на місяць.

Згідно з п. 3.2. договору орендна плата перераховується орендодавцю щомісячно не пізніше 15 числа місяця, за який справляється плата.

Пунктом 6.1. договору сторонами передбачено термін дії договору з 15.12.2005 по 15.12.2015.

Обґрунтовуючи вимоги позову, прокурор посилався на те, що орендар з 01.09.2008 по 01.10.2011 (37 місяців) не сплачував орендодавцю орендних платежів, що в силу вимог статті 782 Цивільного кодексу України є підставою для розірвання договору.

Вирішуючи даний спір на підставі загальних положень цивільного законодавства України та умов пункту 7.5. договору, господарські суди обох інстанцій дійшли висновків, що порушення відповідачем прийнятих на себе зобов'язань зі сплати орендних платежів більше ніж три місяці підряд є істотним та таким, що свідчить про наявність підстав для його розірвання, зобов'язання орендаря звільнити займане приміщення та стягнення боргу.

При цьому, на підтвердження такого висновку суди послались на довідку Вишгородської міської ради про відсутність з боку відповідача жодних надходжень грошових коштів протягом вказаного періоду.

Колегія суддів погоджується з висновками судів про наявність підстав для задоволення позову прокурора, проте вважає за необхідне зазначити наступне.

Як свідчать наявні матеріали, спір у даній справі виник після того, як рішенням суду визнано недійсним договір купівлі-продажу, в тому числі, орендованого відповідачем приміщення, за яким міська рада відчужила відповідний об'єкт нерухомості на користь ТОВ "Валентин".

У касаційній скарзі відповідач зазначає, що протягом заявленого прокурором періоду він виконував свої договірні зобов'язання та частково сплачував орендні платежі новому власнику - ТОВ "Валентин" - на підставі повідомлення міської ради про продаж цього приміщення та про необов'язковість зміни або розірвання договору оренди та можливість його подальшого виконання згідно з положеннями ЦК України (435-15) про заміну власника орендованого майна.

Судами спростовано зазначені доводи відповідача з огляду на те, що з наданих квитанцій та поштових переказів неможливо встановити, що грошові кошти сплачувались саме в рахунок виконання вимог договору від 15.12.2005 по сплаті орендних платежів, а з довідок Державного ощадного банку України та довідки ТОВ "Валентин" вбачається, що на рахунки останнього, по зазначеним вище квитанціям та поштовим переказам, ніякі кошти не надходили.

Вказані висновки судів є суперечливими, оскільки в розумінні Закону України "Про поштовий зв'язок" (2759-14) поштовий переказ - це послуга поштового зв'язку щодо виконання доручення користувача на пересилання та виплату адресату зазначеної ним суми грошей, тобто довідкою банку не може підтверджуватись або спростовуватись факт отримання адресованих директору ТОВ "Валентин" коштів готівкою.

Між тим, враховуючи предмет та підстави позову прокурора, а також наявні матеріали справи, вирішальним для правильного вирішення спору є встановлення правових наслідків вибуття орендованого відповідачем майна з власності міської ради та його подальшого повернення внаслідок визнання відповідного правочину недійсним.

Так, питання правонаступництва в орендних правовідносинах у разі зміни власника речі, переданої у найм, врегульовано статтею 770 Цивільного кодексу України, згідно з частиною 1 якої у разі зміни власника речі, переданої у найм, до нового власника переходять права та обов'язки наймодавця.

Проте, перехід прав та обов'язків наймодавця до нового власника автоматично не замінює сторону договору оренди на нового орендодавця. Відповідна заміна сторони із зазначенням, в тому числі, її платіжних реквізитів, має відбуватись у встановлений статтями 651, 654 Цивільного кодексу України спосіб - за взаємною згодою сторін, у тій самій формі, в якій вчинено договір, що змінюється.

Матеріали справи не містять доказів заміни сторони у договорі оренди, відтак, для розгляду позовних вимог у даній справі не має значення доведення чи спростування факту сплати відповідачем вказаних коштів на користь неналежної особи - ТОВ "Валентин". Між тим, за висновком колегії суддів, саме через недотримання відповідачем та третьою особою зазначених вимог чинного законодавства, зокрема, щодо належного погодження порядку та способів розрахунків та визначення отримувача грошових коштів, і виник даний спір.

В силу приписів статті 216 Цивільного кодексу України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Таким чином, оскільки недійсний договір купівлі-продажу і незмінений належним чином договір оренди не змінили правовий статус сторін у орендних правовідносинах, несплата відповідачем орендних платежів на користь орендодавця - міської ради - протягом всього заявленого прокурором періоду в силу приписів статті 782 Цивільного кодексу України та умов договору оренди є підставою для його розірвання внаслідок відмови орендодавця від нього, а також для зобов'язання відповідача звільнити нежитлове приміщення в порядку статті 785 Цивільного кодексу України та стягнення з останнього 37 000, 00 грн. заборгованості зі сплати щомісячних орендних платежів.

Враховуючи, що доводами скаржника вказаних обставин не спростовано, колегія суддів касаційної інстанції не вбачає підстав для скасування судових рішень про задоволення позовних вимог у даній справі.