розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "АвтоКрАЗ" на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 20 січня 2014 року у справі № 917/1217/13 Господарського суду Полтавської області за позовом Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк", м. Київ, до Публічного акціонерного товариства "АвтоКрАЗ", м. Кременчук, про стягнення 184 366 247,51 грн.,

за участю представників сторін:

позивача - Атаманюк Т.О. (дов. № 09-32/685 від 03.06.13);

відповідача - Білявський В.В. (дов. № 2 від 02.01.14),

У червні 2013 року позивач ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" пред'явив у господарському суді позов до відповідача ПАТ "АвтоКрАЗ" про стягнення 184 366 247,51 грн.

Вказував, що 01.12.08 між ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" (кредитором) та Холдинговою компанією "АвтоКрАЗ" у формі ВАТ (правонаступником якого є відповідач, позичальником) був укладений кредитний договір № 76-08/КР, з врахуванням додаткових угод до якого він зобов'язався надати позичальнику кредит в сумі 95 000 000 грн. зі сплатою 16 % річних за користування кредитними коштами та з кінцевою датою повернення до 03.05.11, а позичальник - повернути вказані грошові кошти та проценти за користування кредитом в строки та на умовах, визначених договором.

Посилаючись на порушення відповідачем умов договору в частині повернення кредиту та процентів за користування кредитом, позивач просив стягнути з відповідача 95 000 000 грн. заборгованості за кредитом, 68 152 533,99 грн. заборгованості по процентам за користування кредитом, 946 312,32 грн. інфляційних втрат за несплату процентів, 5 684 383,56 грн. - 3 % річних за прострочення повернення кредиту, 2 776 766,82 грн. - 3 % річних за простроченими процентами, 7 144 520,55 грн. пені за несвоєчасне повернення кредиту та 4 661 730,27 грн. пені за несвоєчасну сплату процентів, а всього - 184 366 247,51 грн.

Рішенням Господарського суду Полтавської області від 13 листопада 2013 року (колегія суддів у складі: Кльопов І.Г. - головуючого, Киричук О.А., Солодюк О.В.), залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 20 січня 2014 року (колегія суддів у складі: Пуль О.А. - головуючий, Білоусова Я.О., Хачатрян В.С.), позов задоволено частково.

Постановлено стягнути з ПАТ "АвтоКрАЗ" на користь ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" 95 000 000 грн. заборгованості за кредитом, 68 152 533,99 грн. заборгованості по процентам за користування кредитом, 5 668 767,12 грн. - 3 % річних за прострочення повернення кредиту, 1 640 005,10 грн. - 3 % річних за простроченими процентами, 270 425,37 грн. пені за несвоєчасну сплату процентів, 72 748,93 грн. інфляційних втрат за несплату процентів та 63 757,68 грн. судового збору.

В задоволенні решти вимог відмовлено.

Судові акти в частині задоволення позову мотивовані посиланнями на порушення відповідачем умов договору в частині повернення кредитних коштів та сплати процентів за користування кредитом, що є підставою для покладення на відповідача обов'язку по їх сплаті позивачу разом з інфляційними втратами, 3 % річних та пенею.

Рішення в частині часткової відмови в задоволенні вимог про стягнення пені за несвоєчасне виконання договірних зобов'язань, 3 % річних та інфляційних втрат, обґрунтовані посиланнями на ч. 6 ст. 232 ГК України та на їх арифметично не правильний розрахунок позивачем.

У касаційній скарзі ПАТ "АвтоКрАЗ", посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій приписів ст.ст. 256, 257, 261, 266, 267, 625, 1047, 1054 ЦК України, ст. 12 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" та ст.ст. 42, 42 ГПК України, просить скасувати постановлені у справі судові акти та постановити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Розглянувши матеріали справи і доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права у вирішенні даного спору, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з таких підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи, 01.12.08 між ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" (кредитором) та Холдинговою компанією "АвтоКрАЗ" у формі ВАТ (правонаступником якого є відповідач, позичальником) був укладений кредитний договір № 76-08/КР, з врахуванням додаткових угод до якого кредитор зобов'язався надати позичальнику кредит в сумі 95 000 000 грн. зі сплатою 16 % річних за користування кредитними коштами та з кінцевою датою повернення до 03.05.11, а позичальник - повернути вказані грошові кошти та проценти за користування кредитом в строки та на умовах, визначених договором.

Пунктом 3.2 договору сторони погодили, що нарахування банком процентів здійснюється з дати першої оплати розрахункових документів позичальника з позичкового рахунку по дату повного погашення кредиту.

Проценти за користування кредитом нараховуються банком щомісячно 2 рази на місяць: 15 числа поточного місяця за період з останнього календарного дня попереднього місяця по 14 число поточного місяця та в передостанній робочий день місяця за період з 15 числа поточного місяця по передостанній календарний день поточного місяця (включно) та сплачуються позичальником за першу половину поточного місяця - протягом п'яти банківських днів з дати нарахування (включно) та за другу половину поточного місяця - в передостанній робочий день місяця з поточного рахунку позичальника № 26004304370010/980 в філії "Відділення Промінвестбанку в м. Кременчук Полтавської області" (або з будь-яких інших поточних рахунків позичальника) на рахунок № 20685310370010/98, відкритий банком у філії "Відділення Промінвестбанку в м. Кременчук Полтавської області".

Згідно п. 3.3 договору за надання та обслуговування кредиту позичальник сплачує банку щомісячно комісійну винагороду, виходячи із встановленої банком відсоткової ставки у розмірі 0,1 % відсотка річних від фактичної заборгованості за кредитом.

У випадку порушення позичальником встановленого п. 2.2. цього договору строку остаточного повернення всіх отриманих сум кредиту позичальник надалі сплачує проценти за неправомірне користування кредитом, виходячи із відсоткової ставки у розмірі 49 % річних, порядок нарахування та сплати яких встановлюється п. 3.2 цього договору (ч. 1 п. 3.4 договору).

Відповідно до п. 4.2.2 кредитного договору позичальник взяв на себе зобов'язання своєчасно сплачувати плату за кредит та відсотки за неправомірне користування кредитом на умовах і в порядку, передбачених договором, а також суми передбаченої договором неустойки. У випадку несвоєчасної сплати за кредит (у т.ч. і відсотків за неправомірне користування кредитом) позичальник зобов'язаний перераховувати кошти, що призначені ним для погашення плати за кредит, на рахунок простроченої заборгованості, номер якого повідомляється банком позичальнику негайно після його відкриття.

Відповідно до ст.ст. 11, 629 ЦК України договір є однією з підстав виникнення зобов'язань та є обов'язковим для виконання сторонами.

Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться (ст. 526 ЦК України та ст. 193 ГК України).

Статтею 530 ЦК України встановлено якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Судами встановлено, що на виконання своїх договірних зобов'язань Банк надав позичальнику грошові кошти в сумі 95 000 000 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи виписками по рахунку та довідкою про розмір заборгованості відповідача за кредитами станом на 01.05.09, проте відповідач свої зобов'язання за договором належним чином не виконав, в зв'язку з чим утворилась заборгованість за користування кредитом в сумі 95 000 000 грн. та заборгованість зі сплати процентів за користування кредитом в сумі 68 152 533,99 грн.

Приписами ст. 1048 ЦК України встановлено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Враховуючи порушення відповідачем зазначених норм матеріального права, що регулюють договірні зобов'язання, та умов договору в частині повернення кредитних коштів та сплати процентів за користування кредитом, суди дійшли обґрунтованих висновків про покладення на відповідача обов'язку по їх сплаті.

Крім того, п. 5.3 кредитного договору сторони погодили, що за несвоєчасну сплату сум кредиту та/або відсотків за надання кредиту, та/або плати за кредит, та/або відсотків за неправомірне користування кредитом позичальник сплачує банку пеню, яка обчислюється від суми простроченого платежу, в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діє у період прострочення та нараховується щоденно.

Позивачем за порушення відповідачем договірних зобов'язань в частині повернення кредиту та процентів за користування кредитом нараховано пеню за несвоєчасне повернення кредиту в сумі 7 144 520,55 грн. за період з 30.10.12 по 30.04.13 та пеню за несвоєчасну сплату процентів в сумі 4 661 730,27 грн.

Відповідно до ст. 611 ЦК України та ст. 230 ГК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Приписами ч. 6 ст. 232 ГК України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Враховуючи те, що кінцевою датою повернення кредиту сторонами встановлено 03.05.11, то відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України пеня на суму заборгованості за кредитом підлягала нарахуванню за період з 04.05.11 по 04.11.11, проте позивач просив стягнути пеню за інший період, що суперечить вказаній нормі права.

Зазначені обставини стали обґрунтованою підставою до відмови судами попередніх інстанцій в задоволенні вимог про стягнення 7 144 520,55 грн. пені за несвоєчасне повернення кредитних коштів.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені за несвоєчасну сплату процентів за користування кредитними коштами, суди попередніх інстанцій дійшли правильних висновків про те, що арифметично вірним є розрахунок пені в сумі 270 425,37 грн. за період 13.04.13 по 30.04.13.

Згідно ч. 1 ст. 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Положеннями ст. 625 ЦК України унормовано, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Встановивши порушення відповідачем грошового зобов'язання в частині повернення кредиту та процентів за користування кредитом та здійснивши перевірку наданого позивачем розрахунку 3 % річних за прострочення повернення кредиту та 3 % річних за несвоєчасну сплату процентів, суди попередніх інстанцій правильно встановили та виходили з того, що позивачем не правильно здійснено нарахування 3 % річних за прострочення повернення кредиту, тому дані вимоги підлягають частковому задоволенню з врахуванням їх правильно розрахунку в сумі 5 668 767,12 грн. Розрахунок 3 % річних за несвоєчасну сплату процентів позивачем здійснено правильно, тому означені вимоги правильно задоволені судами попередніх інстанцій в повному обсязі в сумі 1 640 005,10 грн.

Крім того, позивачем заявлені вимоги про стягнення 946 312,32 грн. інфляційних втрат за несплату процентів на підставі ст. 625 ЦК України, які обґрунтовано частково задоволені судами попередніх інстанцій в сумі 72 748,93 грн. з врахуванням їх арифметично правильного розрахунку.

Враховуючи викладене, судом апеляційної інстанції на підставі встановлених фактичних обставин, з'ясовано дійсні права і обов'язки сторін та правильно застосовано матеріальний закон, що регулює спірні правовідносини.

Посилання касаційної скарги на пропуск позивачем встановленого ст. 257 ЦК України трирічного строку позовної давності для звернення з даним позовом, не заслуговують на увагу суду, оскільки п. 6.4 кредитного договору № 76-08/КР від 01.12.08 сторони погодили, що строк, у межах якого банк може звернутися до суду з вимогою про захист своїх цивільних прав за цим договором (строк позовної давності), встановлюється тривалістю 10 років.

Доводи касаційної скарги про те, що кредитний договір № 76-08/КР від 01.12.08 є неукладеним, так як не містить такої істотної умови договору як строк його дії, не відповідають дійсності оскільки п.п. 6.1, 6.5 договору сторони встановили, що цей договір набирає чинності з дати його підписання повноважними представниками сторін та діє до повного повернення позичальником отриманих сум кредитних коштів, сплати у повному обсязі відсотків за користування кредитом та повного виконання позичальником будь-яких інших грошових зобов'язань, прийнятих ним на себе згідно умов цього договору.

Посилання скаржника на неправомірність застосування судами попередніх інстанцій до ПАТ "АвтоКрАЗ" санкцій на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України протягом дії мораторію з 27.12.12 по 14.02.13, не заслуговують на увагу суду, оскільки ухвалою Господарського суду Полтавської області від 14.02.13 року у справі № 18/2613/12 провадження у справі про банкрутство ПАТ "АвтоКрАЗ" припинено у зв'язку із безпідставністю такого порушення, за відсутності належних доказів безспірності вимог ініціюючого кредитора, тому неправомірні правові підстави порушення провадження у справі про банкрутство не можуть породжувати правомірні правові наслідки.

Суд дав оцінку наявним у справі доказам за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, що відповідає вимогам ст. 43 ГПК України, переоцінка доказів, відповідно до ст. 111-7 ГПК України, не входить до повноважень суду касаційної інстанції.

постанова апеляційного господарського суду прийнята з дотриманням норм матеріального та процесуального законодавства, доводи касаційної скарги правильності викладених у ній висновків не спростовують, в зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування законного та обґрунтованого судового акту колегія суддів не вбачає.