розглянувши касаційну скаргу Київського комунального об'єднання зеленого будівництва та експлуатації зелених насаджень міста "Київзеленбуд"

на рішення господарського суду міста Києва від 19.09.2013

та на постанову Київського апеляційного господарського суду від 23.12.2013

у справі № 910/13988/13

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробниче підприємство "Сван"

до Київського комунального об'єднання зеленого будівництва та експлуатації зелених насаджень міста "Київзеленбуд"

про стягнення 39452,18 грн.

за участю представників сторін

від позивача: не з'явився;

від відповідача: Буряк О.О. - за довіреністю.

У липні 2013 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Виробниче підприємство "СВАН" звернулось до господарського суду м. Києва з позовом до Міської станції захисту зелених насаджень м. Києва про стягнення 39 452,18 грн., з яких 35 872,80 грн. основного боргу, 107,58 грн. інфляційних втрат, 2 690,46 грн. пені та 781,34 грн. 3 % річних.

Рішенням господарського суду м. Києва від 19.09.2013 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 23.12.2013 року у справі № 910/13988/13 позов задоволено в повному обсязі.

Не погоджуючись з зазначеними рішеннями судів, відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить постанову Київського апеляційного господарського суду від 23.12.2013 та рішення господарського суду міста Києва від 19.09.2013 скасувати, прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування попередніми судовими інстанціями норм матеріального та процесуального права при ухваленні зазначених судових рішень, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 18.09.2012 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Виробниче підприємство "СВАН" (постачальник) та Міською станцією захисту зелених насаджень м. Києва (покупець) укладено договір поставки № 49, за умовами якого постачальник зобов'язується поставити та передати у власність покупця у погоджені сторонами строки костюми зимові для захисту від загальних виробничих забруднень (код за ДК 016-97-18.22.3 та 18.22.2), а покупець - прийняти та оплатити такий товар, визначений у специфікації (додаток № 1), що додається до цього Договору і є його невід'ємною частиною.

Відповідно до п. 3.2 договору загальна ціна товару за договором складає 35 872,80 грн.

Пунктом 4.2 договору передбачено, що оплата поставленого товару проводиться покупцем протягом 15 банківських днів після дати поставки партії товару.

Згідно з п. 5.2 договору отримання товару покупцем підтверджується шляхом підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення печатками акту приймання-передачі товару та видаткової накладної.

Обґрунтовуючи позовні вимоги ТОВ "ВП "СВАН" посилається на те, що на виконання умов договору поставив Міській станції захисту зелених насаджень м. Києва товар, що підтверджується видатковою накладною № ВПХ0810-10 від 18.09.2012 року та підписаними представниками обох сторін актами № 1 та № 2 від 18.09.2012 року, проте в порушення умов договору відповідач за поставлений товар не розрахувався, у зв'язку з чим у останнього утворилась заборгованість у розмірі 35872,80 грн.

Приймаючи рішення у справі, суди попередніх інстанцій виходили з того, що наявність заборгованості відповідача підтверджується матеріалами справи, доказів погашення заборгованості суду не надано, а тому позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Колегія суддів погоджується з таким висновком судів, вважає їх правомірними та такими, що відповідають матеріалам справи, виходячи з наступного.

За приписами ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Враховуючи, що судами встановлено та матеріалами справи підтверджується поставка товару за договором № 49 від 18.09.2012, однак докази сплати Міською станцією захисту зелених насаджень м. Києва відсутні, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок судів щодо стягнення суми боргу з відповідача.

Також позивачем заявлено до стягнення з відповідача пені, інфляційних втрат та 3% річних.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Частиною 2 ст. 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

В силу ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до 6.3. договору у разі несвоєчасного виконання своїх грошових зобов'язань покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі 0,1% за кожний день прострочення від суми простроченого платежу, але не більше розміру подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Таким чином, враховуючи зазначені положення законодавства, місцевий господарський суд, з яким погодився суд апеляційної інстанції дійшов правомірного висновку про стягнення з відповідача суми пені, інфляційних втрат та 3% річних

Крім того, суд апеляційної інстанції обґрунтовано відхилив доводи скаржника щодо помилковості застосування судом першої інстанції ст. 25 ГПК України та правомірно доповнив резолютивну частину рішення, зазначивши про заміну відповідача - Міської станції захисту зелених насаджень м. Києва на належного відповідача - Київське комунальне об'єднання зеленого будівництва та експлуатації зелених насаджень міста "Київзеленбуд" в особі відокремленого підрозділу Міської станції захисту зелених насаджень м. Києва, оскільки стороною у справі є саме юридична особа, від імені якої діє відособлений підрозділ.

Враховуючи наведене, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку, що під час розгляду справи судами попередніх інстанцій на основі повного, всебічного і об'єктивного дослідження поданих доказів встановлено фактичні обставини справи, вірно застосовані норми матеріального права, а доводи скаржника не спростовують законності прийнятих у справі рішень.

Відповідно до ст. 111-7 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів попередніх інстанцій та не впливають на них, а тому підстави для її задоволення і скасування постанови Київського апеляційного господарського суду від 23.12.2013 року та рішення господарського суду міста Києва від 19.09.2013 року, що ухвалені з правильним застосуванням норм матеріального права та дотриманням норм процесуального законодавства, відсутні.

Керуючись статтями 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, суд -

Касаційну скаргу Київського комунального об'єднання зеленого будівництва та експлуатації зелених насаджень міста "Київзеленбуд" залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 23.12.2013 року та рішення господарського суду міста Києва від 19.09.2013 року у справі № 910/13988/13 залишити без змін.