головуючого Дунаєвської Н.Г. суддів Гольцової Л.А. (доповідач) Мележик Н.І. розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Миргородської міської ради на рішення та на постанову Господарського суду Полтавської області віл 17.09.2013 Харківського апеляційного господарського суду від 12.12.2013 у справі № 917/1252/13 господарського суду Полтавської області за позовом Товариства з додатковою відповідальністю "Полтаваавтотранс" до Миргородської міської ради третя особа Мале підприємство "Експрес" про визнання недійсним рішення Миргородської міської ради від 25.06.2010 № 54 та визнання за ТДВ "Полтаваавтотранс" права користування на умовах оренди за участю представників сторін:

позивача: Біленко Л.Д., дов. від 25.02.2014; Коваленко Р.Й., дов. від 14.02.2014;

відповідача: Николенко К.С., дов. від 10.02.2014;

третьої особи: Устименко І.В., дов. від 15.08.2013;

Рішенням Господарського суду Полтавської області від 17.09.2013 у справі № 917/1252/13 (суддя Погрібна С.В.) позовні вимоги задоволено.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 12.12.2013 (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Бондаренко В.П., судді - Ільїн О.В., Россолов В.В.) рішення Господарського суду Полтавської області від 17.09.2013 у справі № 917/1252/13 залишено без змін.

Не погоджуючись із вказаними судовими актами, відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Обґрунтовуючи підстави звернення з касаційною скаргою, скаржник послався на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Позивач надав відзив на касаційну скаргу, в якому заперечує проти її задоволення, просить прийняті у даній справі судові рішення залишити без змін.

Відзив від третьої особи на касаційну скаргу не надходив, що не є перешкодою для суду касаційної інстанції переглянути в касаційному порядку оскаржувані судові рішення. Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм судами попередніх інстанцій належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин справи, дотримання норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Місцевим та апеляційним господарськими судами під час розгляду справи встановлено наступні фактичні обставини.

Між позивачем та відповідачем 23.05.2007 укладений договір оренди земельної ділянки, за умовами якого в строкове платне користування строком на 3 роки передана земельна ділянка загальною площею 5036 м2, яка знаходиться за адресою: м. Миргород, вул.Воскресінська, 9.

Позивач, маючи намір продовжити дію договору звернувся до відповідача з відповідним листом, а відповідач, розглянувши цей лист 25.06.2010 прийняв рішення № 54 яким вирішено утворити проїзд загального користування площею 797 м2 до об'єктів нерухомого майна розташованих за адресою: м. Миргород, вул. Воскресінська, 9 та поновити терміном на три роки договір оренди з позивачем на земельну ділянку площею 4 239 м2, яка розташована за адресою: м. Миргород, вул. Воскресінська, 9 з врахуванням площі утвореного проїзду загального користування. Зобов'язано позивача в місячний термін укласти додаткову угоду до договору оренди та провести її державну реєстрацію.

Однак, позивач не погодився з умовами додаткової угоди та відмовився від її підписання і відповідач, в свою чергу, 03.06.2011 прийняв рішення № 79, яким вніс зміни до рішення ради від 25.06.2010 № 54, а саме зобов'язав позивача в місячний термін укласти договір оренди земельної ділянки та провести його державну реєстрацію.

Предметом позовних вимог, як вірно визначено судами, є вимога позивача до відповідача про визнання недійсним рішення Миргородської міської ради від 25.06.2010 № 54 та визнання за позивачем права користування на умовах оренди земельною ділянкою загальною площею 0,5036 га по вул. Воскресінська, 9 у м. Миргороді відповідно до договору земельної ділянки від 23.05.2007.

Приймаючи рішення у справі, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний господарський суд, виходив з положень ЗК України (2768-14) , ЦК України (435-15) , Законів України "Про оренду землі" (161-14) , "Про місцеве самоврядування" (280/97-ВР) та дійшов висновку про обґрунтованість позову та його задоволення в повному обсязі.

Згідно положень ч. 2 ст. 111-5 ГПК України, касаційна інстанція перевіряє юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого господарського суду та постанові апеляційного господарського суду.

Відповідно до абз. 2 п. 1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення" (v0006600-12) , рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору (п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 (v0006600-12) ).

Статтею 30 Закону України "Про оренду землі" (в редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваного рішення ради) визначено, що зміна умов договору оренди землі здійснюється за взаємною згодою сторін. У разі недосягнення згоди щодо зміни умов договору оренди землі спір вирішується в судовому порядку.

Доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору (ст. 32 ГПК України).

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень (ч. 1 ст. 33 ГПК України).

Згідно статті 34 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Під час розгляду справи судами встановлено, що відповідачем, при прийнятті спірного рішення не дотримано вимог ст. 30 Закону України "Про оренду землі" (у відповідній редакції), тобто при внесенні змін до договору оренди землі шляхом прийняття рішення щодо площі земельної ділянки, відповідач, приймаючи відповідне рішення, мав би узгодити такі дії з позивачем до того, як приймати спірне рішення, а в разі недосягнення згоди - вирішити спір у відповідності до вимог чинного на той час законодавства України.

Водночас, як досліджено та з'ясовано судами, відповідачем не надано доказів, які б підтверджували узгодження з позивачем зміну умов договору та зменшення площі земельної ділянки, яка знаходилась у користуванні позивача.

У відповідності до ст. 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Згідно з ч. 1 ст. 21 ЦК України, суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі.

Здійснюючи розгляд справи, суди дійшли обґрунтованого висновку, що оспорюване рішення Миргородської міської ради від 25.06.2010 № 54 прийняте з порушенням норм вищезазначеного законодавства та порушує права і законні інтереси позивача як орендаря за договором оренди від 23.05.2007.

Що стосується позовної вимоги про визнання за ТДВ "Полтаваавтотранс" права користування на умовах оренди земельною ділянкою відповідно до договору оренди від 23.05.2007, то колегія суддів вважає, що суди попередніх інстанцій, врахувавши результати розгляду позовної вимоги щодо визнання недійсним рішення Миргородської міської ради від 25.06.2010 № 54, надавши оцінку всім матеріалам справи в їх сукупності та беручи до уваги положення ст. 33 Закону України "Про оренду землі", дійшли мотивованого висновку про наявність підстав для задоволення такої позовної вимоги.

Статтею 43 ГПК України визначено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази (ст. 111-7 ГПК України).

Суд касаційної інстанції дійшов висновку, що господарські суди як першої так і апеляційної інстанцій в порядку ст.ст. 42, 43, 47, 43, 82, 99, 101 ГПК (1798-12) України всебічно, повно і об'єктивно розглянули в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності, дослідили та належним чином оцінили подані сторонами в обґрунтування своїх вимог і заперечень докази.

З урахуванням наведених правових положень та встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що доводи, викладені відповідачем у касаційній скарзі є необґрунтованими, оскільки вони, фактично, стосуються переоцінки доказів у справі, що виходить за межі компетенції суду касаційної інстанції, тому підстави для скасування оскаржуваних судових рішень відсутні.

Керуючись ст. ст. 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,-

Касаційну скаргу Миргородської міської ради залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Полтавської області від 17.09.2013 та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 12.12.2013 № 917/1252/13 - без змін.