Черкащенка М.М.- головуючий, Жукової Л.В. (доповідач), Студенця В.І., розглянувши касаційну скаргу комунального підприємства "Житлово-експлуатаційна організація 105 Голосіївського району" на рішення господарського суду міста Києва від 25.10.2013 р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 15.01.2014 р. у справі № 910/3860/13 господарського суду міста Києва за позовом публічного акціонерного товариства "Київгаз" до комунального підприємства "Житлово-експлуатаційна організація 105 Голосіївського району" про стягнення 148 064,39 грн. в судовому засіданні взяли участь представники від:

позивача: Лебедєв Ю.В. (дов.від 13.03.2013 р.);

відповідача: Гамоля О.Ф. (дов. від 27.01.2014 р.),

Рішенням господарського суду м. Києва від 25.10.2013 р. у справі № 910/3860/13 (суддя: Мельник В.І.) в повному обсязі задоволений позов ПАТ "Київгаз" до КП "Житлово-експлуатаційна організація 105 Голосіївського району" про стягнення 148 064,39 грн.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 15.01.2014 р. (головуючий суддя: Рєпіна Л.О., судді: Сулім В.В., Тарасенко К.В.), апеляційну скаргу КП "Житлово-експлуатаційна організація 105 Голосіївського району" залишено без задоволення, а рішення господарського суду м. Києва № 910/3860/13 від 25.10.2013 року без змін.

Комунальне підприємство "Житлово-експлуатаційна організація 105 Голосіївського району" подало до Вищого господарського суду України касаційну скаргу, в якій просить суд касаційної інстанції скасувати рішення господарського суду м.Києва від 25.10.2013 р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 15.01.2013 р. у даній справі та прийняти нове рішення, згідно якого в позові відмовити в повному обсязі.

В обґрунтування своїх вимог, скаржник посилається на те, що судами попередніх інстанцій належним чином не досліджені всі обставини справи, крім того неправильно застосовані норми чинного законодавства.

Позивач подав до суду пояснення, в яких заперечує проти доводів касаційної скарги та просить залишити в силі оскаржувані судові акти.

Заслухавши представників сторін, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши, згідно ч.1 ст. 111-7 Господарського процесуального кодексу України, наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових рішеннях, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Справа господарськими судами розглядалася неодноразово.

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, 01.01.2008 р. між позивачем як правонаступником Відкритого акціонерного товариства "Київгаз" та відповідачем як правонаступником Комунального підприємства Голосіївської районної в м. Києві ради "ЖЕО-105" укладено договір на постачання природного газу № 1050401, згідно з яким позивач зобов'язався здійснювати постачання природного газу, технічне обслуговування і ремонт газопроводів, газового обладнання житла, яке знаходиться на балансі або в оперативному розпорядженні відповідача, згідно додатку № 1 до договору, а останній - прийняти та оплатити вартість одержаного газу та наданих йому послуг.

Строк дії договору відповідно до умов п. 8.1. договору встановлений з 01.01.2008 р. до 01.01.2013 р. та вважається пролонгованим на такий же строк, якщо за місяць до його закінчення про припинення договору не буде заявлено однією із сторін. Докази припинення договору в установленому порядку, в матеріалах справи відсутні.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач посилався на те, що за період лютого 2010- січень 2013 років, за відповідачем утворилася заборгованість в наслідок неналежного виконання зобов'язань за договором в частині оплати поставленого газу частково. З урахуванням заяви про збільшення позовних вимог просить стягнути 148 758,20 грн. заборгованості по поставленому газу, а саме: 130 255,49 грн. - основного боргу, 9 389,42 грн. - інфляційних втрат, 9 113,24 грн. - 3% річних.

Скаржник в касаційній скарзі зазначає, що природний газ, який поставлявся позивачем, у власність не приймав, оскільки відповідно до п.1.1 договору, позивач зобов'язався постачати природний газ мешканцям квартир в будинках, а відповідач лише здійснює технічне обслуговування газового обладнання.

Пунктами 2.9, 2.10, 2.12 договору визначено, якщо одержувач користується послугами ГІОЦ КМДА з розщеплення платежів, щомісячно, до 10 числа наступного за звітним місяця, забезпечувати надходження до транзитного рахунку ГІОЦ грошових коштів мешканців квартир - безпосередніх споживачів газу за діючими тарифами по єдиних розрахункових книжках платників комунальних послуг. Якщо одержувач не користується послугами ГІОЦ КМДА з розщеплення платежів, щомісячно, до 10 числа наступного за звітним місяця, перераховувати на рахунок постачальника суму, яку сплатили мешканці квартир за спожитий природний газ. Суми коштів, які надійшли від уповноважених установ та організацій по відшкодуванню втрат за надання пільг та субсидій з оплати природного газу перераховувати постачальнику протягом 3-х банківських днів з дня отримання. Щоквартально проводити звірку розрахунків за газ та надані послуги.

Як вірно встановлено попередніми судовими інстанціями, позивач належним чином виконав умови договору та поставив природний газ в належній кількості. Зазначене підтверджується актами передачі-приймання природного газу.

Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 ГК України).

Відповідно до ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України (435-15) з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.ст. 525, 526 ЦК України).

За договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором (ст. 901 ЦК України).

Згідно ст. 903 ЦК України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

За змістом статті 1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" комунальні послуги - це результат господарської діяльності, спрямованої на задоволення потреби фізичної чи юридичної особи у забезпеченні холодною та гарячою водою, водовідведенням, газо- та електропостачанням, опаленням, а також вивезення побутових відходів у порядку, встановленому законодавством.

Учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є: власник, споживач, виконавець, виробник (частина друга статті 19 Закону України "Про житлово-комунальні послуги").

Отже, відповідно до п. п. 1, 5 ч. 3 ст. 20 та п. 3 ч. 2 ст. 21 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" споживач зобов'язаний укласти договір на надання житлово-комунальних послуг, підготовлений виконавцем на основі типового договору, та оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом. Виконавець зобов'язаний підготувати та укласти із споживачем договір на надання житлово-комунальних послуг з визначенням відповідальності за дотримання умов його виконання згідно з типовим договором.

Таким чином, виходячи з системного аналізу змісту ст. ст. 11, 509 ЦК України та ч. 1 ст. 19, п. п. 1, 5 ч. 3 ст. 20, п. 3 ч. 2 ст. 21 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" відносини між сторонами по справі (виконавцем та споживачем), як учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг, повинні ґрунтуватися на договорі про надання житлово-комунальних послуг, укладеному на основі типового договору, а обов'язку споживача (відповідача) оплачувати вартість житлово-комунальних послуг має передувати виконання позивачем обов'язку підготувати договір на надання житлово-комунальних послуг та надати його на підписання споживачу.

За змістом ч. 3 ст. 6, ч.1 ст. 630 ЦК України, ст.ст. 19 - 21 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", постанови Кабінету Міністрів України від 20.05.2009 р. № 529 "Про затвердження типового договору про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій" (529-2009-п) умови типового договору, що набули юридично обов'язкового значення в силу актів цивільного законодавства, є обов'язковими для сторін договору, які не мають права відступити від їх положень і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

В силу ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно з статтею 180 ГК України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, які погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства.

Посилання скаржника на те, що судом не взято до уваги існування судових проваджень щодо стягнення заборгованості з мешканців, що свідчить про виконання зобов'язань за укладеним договором, є безпідставними з огляду на те, що стягнення заборгованості за виконавчими листами, наказами, виданих на підставі судових рішень, в ході виконавчого провадження зараховується на користь відповідача, а не розщеплюється автоматично на рахунки виробників-постачальників комунальних послуг.

За таких обставин, господарські суди дійшли обґрунтованого висновку, стосовно того, що враховуючи відсутність у позивача договірних взаємовідносин з безпосередніми споживачами послуг - фізичними особами, зобов'язання здійснити оплату послуг покладається на відповідача.

Відтак, судами правомірно задоволені позовні вимоги та стягнута заборгованість 130255,49 грн. разом з нарахованими на неї, у порядку ст. 625 ЦК України інфляційних в розмірі 9389,42 грн. та 9113,24 грн. - 3% річних.

Доводи скаржника, які по суті стосуються переоцінки обставин справи та доказів у справі, були предметом розгляду у судах першої та апеляційної інстанцій та обґрунтовано ними відхилені, не можуть бути підставою для скасування судових актів у справі. Так, відповідно до ч.2 ст. 111-7 ГПК України, касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

З огляду на викладене, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, а тому оскаржувані рішення та постанова залишаються без змін.