головуючого Овечкіна В.Е., суддів Васищака І.М., Чернова Є.В., за участю представників: позивача -Потурай К.С., відповідача -Кісельова Л.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ТОВ "Лігніт" на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 09.12.2013 у справі № 907/785/13 за позовом ТОВ "Компанія "БВ"доТОВ "Лігніт" про стягнення 90000 грн. заборгованості з орендної плати

Рішенням господарського суду Закарпатської області від 19.09.2013 (суддя Ремецькі О.Ф.), залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 09.12.2013 (судді: Марко Р.І., Бойко С.М., Бонк Т.Б.), позов задоволено повністю у зв'язку з обґрунтованістю позовних вимог та недоведеністю фіктивності укладеного між сторонами договору оренди обладнання від 12.11.2012.

ТОВ "Лігніт" в поданій касаційній скарзі просить рішення та постанову скасувати, прийняти нове рішення про відмову в позові, посилаючись на порушення та неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, а саме ст.ст. 92, 215, 216, 241 ЦК України та ст.ст. 32, 33, 34, 84 ГПК України. Зокрема, скаржник вважає, що жодних проплат за оренду протягом 7 місяців не проводилося та існування заборгованості відповідача з орендних платежів не відображено в бухгалтерському і податковому обліках сторін, що свідчить про фіктивність договору оренди, укладеного від імені обох сторін однією і тією ж особою (директором Федорець К.Г.) та не схваленого сторонами.

Колегія суддів, перевіривши фактичні обставини справи на предмет правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, заслухавши пояснення присутніх у засіданні представників сторін, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає відхиленню, а оскаржувані рішення та постанова - залишенню без змін з наступних підстав.

Залишаючи без змін первісне рішення про задоволення позову, апеляційний господарський суд виходив з доведеності заборгованості ТОВ "Лігніт" по орендній платі за договором оренди обладнання від 12.11.2012, яка утворилася в період з грудня 2012 р. по серпень 2013 р., та недоведеності фіктивності вказаного договору як укладеного не уповноваженою на це особою з боку відповідача, оскільки, по-перше, статут ТОВ "Лігніт" не містить як положень щодо обмеження повноважень директора товариства на підписання угод на суму більш як 10000 грн., так і положень щодо необхідності їх погодження (схвалення) вищим органом товариства. По-друге, листом-повідомленням ТОВ "Лігніт" від 07.06.2013 № 40, яким орендар відмовляється від договору оренди ваг електронних (модель К42К8608Т, заводський № 33/8357/035) від 12.11.2012 та пропонує позивачу врегулювати питання погашення заборгованості, відповідач підтвердив факти укладення договору оренди від 12.11.2012, одержання від позивача майна за вказаним договором та наявності заборгованості по орендній платі.

Касаційна інстанція погоджується з висновками судів попередніх інстанцій з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 629 та ч.1 ст. 762 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами. За користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Згідно з ч.1 ст. 286 ГК України орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством.

Предметом даного спору є стягнення заборгованості з орендної плати за договором оренди, яка виникла в період з грудня 2012 р. по серпень 2013 р., а підставою позову - невиконання відповідачем зобов'язань по внесенню орендної плати у розмірах та строки, встановлені цим договором.

Як встановлено судом першої інстанції, 12 листопада 2012р. між ТОВ "Компанія БВ" (орендодавець) та ТОВ "Лігніт" (орендар) було укладено договір оренди обладнання, згідно з п.1.2 якого об'єктом оренди є ваги електричні максимальною масою зважування 60 тон, що об'єднані пультом управління та призначені для зважування вантажних автомобілів з вантажем. Модель К42К.8608Т, заводський № 33/8357/035 12 (обладнання).

Відповідно до п.п.5.1,5.2,5.3 договору оренди вартість використання обладнання, що передається у користування орендарю, за повний строк оренди становить 120000,00 грн., яка виплачується орендарем щомісячно рівними частинами в фіксованій сумі платежу 10000 грн. Оплата орендної плати здійснюється орендарем шляхом перерахування належної суми на розрахунковий рахунок орендодавця. Вказані платежі повинні проводитись орендарем до 25-го числа кожного календарного місяця.

На виконання умов договору оренди від 12.11.2012, в день підписання договору (що не спростовано відповідачем), орендодавцем передано обладнання, а саме ваги електричні максимальною масою зважування 60 тон, що об'єднані пультом управління та призначені для зважування вантажних автомобілів з вантажем, модель К42К8608Т, заводський № 33/8357/035 12, що підтверджується наявним в матеріалах справи актом приймання-передачі.

Однак, ТОВ "Лігніт" свої зобов'язання по оплаті орендної плати не виконував, внаслідок чого у останнього утворилась заборгованість в сумі 90000 грн.

Відхиляючи передчасні твердження відповідача про недійсність договору оренди, які були мотивовані передбаченими п.1.6 Контракту з керівником підприємства від 11.09.2012 обмеженнями прав директора на укладання угод на суму, що перевищує 10000 грн., без їх погодження з вищим органом правління, апеляційна інстанція правильно погодилася з висновком суду першої інстанції про те, що Статут ТОВ "Лігніт" не містить відповідних обмежень повноважень директора на укладання договорів та необхідність їх погодження (схвалення) вищим органом товариства, а тому в силу приписів ч.3 ст. 145 ЦК України встановлення певних обмежень трудовим договором (контрактом) не породжує правових наслідків.

Отже, судами попередніх інстанцій на підставі ретельної правової оцінки умов договору оренди обладнання від 12.11.2012, акта приймання-передачі обладнання, актів здачі-прийняття робіт (надання послуг) (а.с.17-21), положень Статуту ТОВ "Лігніт", листа-повідомлення від 07.06.2013 № 40 (а.с.58) та інших наявних у справі доказів в їх сукупності достеменно встановлено та відповідачем не спростовано факт невиконання ним зобов'язань по сплаті орендної плати в період з грудня 2012 р. по серпень 2013 р., внаслідок виникла заборгованість у спірній сумі.

Наявні ж заперечення скаржника зводяться виключно до посилань на недійсність договору оренди обладнання від 12.11.2012, фіктивність якого заявник вбачає в його укладенні від імені обох сторін однією і тією ж особою (директором Федорець К.Г.) відсутності орендних платежів за цим договором та відсутності відображення заборгованості відповідача з орендних платежів в бухгалтерському і податковому обліках орендодавця та орендаря.

Касаційна інстанція погоджується з відхиленням судами попередніх інстанцій вказаних необґрунтованих доводів відповідача, оскільки як роз'яснено в п.3.11 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" (v0011600-13) , фіктивний правочин (стаття 234 ЦК України) є недійсним незалежно від мети його укладення, оскільки сторони не мають на увазі настання правових наслідків, що породжуються відповідним правочином. Таким може бути визнаний будь-який правочин, в тому числі нотаріально посвідчений. Якщо сторонами не вчинено ніяких дій на виконання фіктивного правочину, господарський суд приймає рішення лише про визнання фіктивного правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі коли на виконання правочину було передано якесь майно, такий правочин не може розцінюватися як фіктивний. Саме лише невчинення сторонами тих чи інших дій на виконання правочину не означає його фіктивності. Визнання фіктивного правочину недійсним потребує встановлення господарським судом умислу його сторін. У розгляді відповідних справ суд має враховувати, що ознака фіктивності має бути притаманна діям усіх сторін правочину. Якщо хоча б одна з них намагалася досягти правового результату, то даний правочин не може визнаватися фіктивним. Позивач, який вимагає визнання правочину недійсним, повинен довести, що всі учасники правочину не мали наміру створити правові наслідки на момент його вчинення.

Адже, судами достовірно встановлено та заявником не спростовано часткове виконання сторонами договору оренди обладнання від 12.11.2012 шляхом передачі обладнання відповідачу за актом приймання-передачі, що свідчить про створення цим правочином певних правових наслідків та виключає підстави вважати його фіктивним. В свою чергу, невчинення орендарем дій щодо внесення орендної плати також не означає фіктивності договору оренди.

Тим більше, що листом-повідомленням ТОВ "Лігніт" від 07.06.2013 № 40 (а.с.58), який підписаний новим директором товариства Рекуц Е.Ю., орендар відмовився від договору оренди від 12.11.2012 та запропонував позивачу врегулювати питання погашення заборгованості, Таким чином, цим листом відповідач підтвердив факти укладення договору оренди від 12.11.2012, одержання від позивача майна за вказаним договором та наявності заборгованості по орендній платі.

Водночас, апеляційний суд не прийняті вірно вказав, що сама по собі відсутність відображення бухгалтерією відповідача боргових зобов'язань по договору оренди обладнання від 12.11.2012 не може бути підставою для відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованої з орендної плати, оскільки свідчить лише про порушення сторонами правил ведення бухгалтерського та податкового обліку.

Також колегія відхиляє як такі, що не мають істотного значення для справи, посилання скаржника на відсутність подальшого схвалення ним договору оренди обладнання від 12.11.2012, оскільки виходячи зі змісту ст. 241 ЦК України схвалення вимагає правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, а в даному випадку судами достовірно встановлено укладення вказаного договору від імені відповідача уповноваженою особою, тобто без перевищення її статутних повноважень.

Разом з тим, з огляду на укладення договору оренди обладнання від імені обох сторін однією і тією ж особою, заявник не позбавлений права в іншому позовному провадженні оспорити цей договір як такий, що укладений з порушенням вимог ч.3 ст. 238 ЦК України, згідно якої представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є. В разі ж визнання судом недійсним договору оренду, заінтересована сторона не позбавлена можливості ініціювати перегляд за нововиявленими обставинами судових рішень у даній справі.