Ткаченко Н.Г. (головуючого), Катеринчук Л.Й. (доповідача), Коробенка Г.П. розглянувши касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в місті Тернополі на постанову та ухвалу Львівського апеляційного господарського суду від 18.12.2013 року господарського суду Львівської області від 28.10.2013 року у справі господарського суду № 914/3298/13 Львівської області за заявою ПАТ "Тернопільське шляхово-будівельне управління №24" до ВАТ "Тернопільагроспецмонтаж" про визнання банкрутом ліквідатор Ріжнів М.І. за відсутності явки в судове засідання представників учасників провадження у справі,

ухвалою господарського суду Львівської області від 28.08.2013 року прийнято до розгляду заяву ПАТ "Тернопільське шляхово-будівельне управління № 24" (далі - ініціюючого кредитора) про порушення справи про банкрутство ВАТ "Тернопільагроспецмонтаж" (далі - боржника) за загальною процедурою згідно Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (2343-12) (в редакції Закону України № 4212-VI від 22.12.2011 року (4212-17) ) (далі - Закону), призначено підготовче засідання суду.

Ухвалою господарського суду Львівської області від 04.09.2013 року за результатами проведення підготовчого засідання порушено провадження у справі про банкрутство боржника, введено мораторій на задоволення вимог кредиторів, введено процедуру розпорядження майном боржника, розпорядником майна боржника призначено арбітражного керуючого Ріжніва М.І.

Оголошення про порушення провадження у справі про банкрутство ВАТ "Тернопільагроспецмонтаж" опубліковано в газеті "Голос України" № 168 (5668) від 11.09.2013 року.

Ухвалою господарського суду Львівської області від 28.10.2013 року затверджено реєстр вимог кредиторів боржника на загальну суму 5 201 255, 50 грн. (том 2, а.с. 87 - 90).

Справа перебуває на стадії ліквідаційної процедури боржника, введеної постановою господарського суду Львівської області від 02.12.2013 року строком на 12 місяців; також зазначеною постановою ліквідатором боржника призначено арбітражного керуючого Ріжніва М.І., якого зобов'язано здійснити ліквідаційну процедуру та подати до господарського суду на затвердження звіт ліквідатора та ліквідаційний баланс банкрута.

10.10.2013 року шляхом направлення поштового відправлення Управління Пенсійного фонду України в місті Тернополі (далі - Управління ПФУ в місті Тернополі) звернулося до господарського суду зі заявою про визнання кредитором боржника з грошовими вимогами на загальну суму 415 899, 47 грн., в тому числі 376 151, 94 грн. заборгованості боржника по відшкодуванню фактичних витрат на виплату та доставку пільгових пенсій особам, з числа його колишніх працівників в період з травня 2008 року по квітень 2013 року, та 39 747, 53 грн. заборгованості Дочірнього підприємства боржника - "Спеціалізованої пересувної механізованої колони - 1" по відшкодуванню фактичних витрат на виплату та доставку пільгових пенсій особам, з числа його колишніх працівників в період з 2007 року по червень 2012 року (том 2, а.с. 5 - 75).

Ухвалою господарського суду Львівської області від 28.10.2013 року (суддя Гутьєва В.В.) визнано грошові вимоги Управління Пенсійного фонду України в місті Тернополі на суму 376 151, 94 грн. з віднесенням їх до другої черги задоволення, в частині вимог Управління Пенсійного фонду України в місті Тернополі на суму 39 747, 53 грн. відмовлено (том 2, а.с. 84 - 86). Суд першої інстанції дійшов висновку про те, що грошові вимоги Управління ПФУ в місті Тернополі на суму 376 151, 94 грн. обґрунтовані належними доказами у справі, тому підлягають визнанню та включенню до реєстру вимог кредиторів боржника, як конкурсні, у другу чергу. Разом з тим, місцевий господарський суд відмовив у задоволенні грошових вимог Управління ПФУ в місті Тернополі на суму 39 747, 53 грн. з огляду на те, що спірні вимоги є заборгованістю по відшкодуванню фактичних витрат на виплату та доставку пільгових пенсій особам з числа колишніх працівників не боржника, а створеного ним дочірнього підприємства, яке має статус юридичної особи.

Не погоджуючись з ухвалою, Управління ПФУ в місті Тернополі звернулося до Львівського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просило скасувати ухвалу суду першої інстанції від 28.10.2013 року та задовольнити апеляційну скаргу.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 18.12.2013 року (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Желік М.Б., судді: Кузь В.Л., Малех І.Б.) апеляційну скаргу залишено без задоволення, а ухвалу господарського суду Львівської області від 28.10.2013 року у справі № 914/3298/13 - без змін з тих же підстав (том 2, а.с. 127 - 134).

Не погоджуючись з винесеною постановою, Управління Пенсійного фонду України в місті Тернополі звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову апеляційного суду від 18.12.2013 та ухвалу суду першої інстанції від 28.10.2013 року, мотивуючи тим, що суди попередніх інстанцій безпідставно відмовили у визнанні та включенні до реєстру вимог кредиторів боржника грошових вимог на суму 39 747, 53 грн., що становлять заборгованість Дочірнього підприємства "Спеціалізована пересувна механізована колона - 1" по відшкодуванню фактичних витрат на виплату та доставку пільгових пенсій особам з числа його колишніх працівників, оскільки згідно Статуту зазначеного дочірнього підприємства його засновником є боржник - ВАТ "Тернопільагроспецмонтаж", діяльність якого тісно пов'язана з діяльністю створеної ним юридичної особи, що зумовлює обов'язок боржника, як засновника, нести відповідальність за зобов'язаннями дочірнього підприємства.

Колегія суддів Вищого господарського суду України, переглянувши у касаційному порядку постанову апеляційного суду від 18.12.2013 року та ухвалу суду першої інстанції від 28.10.2013 року на підставі встановлених фактичних обставин справи, вивчивши матеріали справи, перевіривши застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, обговоривши доводи касаційної скарги, дійшла висновку про відсутність правових підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з такого.

Відповідно до частини 2 статті 4-1 Господарського процесуального кодексу України, провадження у справах про банкрутство здійснюється у порядку, передбаченому цим кодексом, з врахуванням вимог Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (2343-12) , норми якого, як спеціальні норми права, превалюють у застосуванні над загальними нормами Господарського процесуального кодексу України (1798-12) .

Частиною 2 Прикінцевих положень Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (1058-15) (далі - Закон № 1058-ІV (1058-15) ) передбачено, що пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах або за вислугу років, які відповідно до законодавства, що діяло раніше, мали право на пенсію на пільгових умовах або за вислугу років, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди. До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами цього Закону в разі досягнення пенсійного віку та наявності трудового стажу, передбаченого Законом України "Про пенсійне забезпечення" (1788-12) . При цьому, зберігається порядок покриття витрат на виплату і доставку цих пенсій, що діяв до набрання чинності цим Законом. Підприємства та організації з коштів, призначених на оплату праці, вносять до Пенсійного фонду плату, що покриває фактичні витрати на виплату і доставку пенсій зазначеним категоріям осіб, крім тих, що були безпосередньо зайняті повний робочий день на підземних роботах (включаючи особовий склад гірничорятувальних частин) з видобутку вугілля, сланцю, руди та інших корисних копалин, на будівництві шахт та рудників за списком робіт і професій, затвердженим Кабінетом Міністрів України, починаючи з дня набрання чинності цим Законом, у розмірі 20 відсотків з наступним збільшенням її щороку на 10 відсотків до 100-відсоткового розміру відшкодування фактичних витрат на виплату і доставку цих пенсій до набуття права на пенсію за віком відповідно до цього Закону.

Отже, чинним законодавством України Пенсійному фонду України та його територіальним управлінням, як органам, наділеним владними повноваженнями в системі загальнообов'язкового державного соціального страхування, делеговано повноваження з виплати пільгових пенсій, які в майбутньому здійснюватимуться згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди.

Відповідно до пункту 6.1. Інструкції про порядок обчислення і сплати страхувальниками та застрахованими особами внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування до Пенсійного фонду України, затвердженої постановою Правління Пенсійного Фонду України № 21-1 від 19.12.2003 року (z0064-04) , витрати органів Пенсійного фонду на виплату та доставку пенсій, призначених на пільгових умовах відповідно до частини 2 "Прикінцевих положень" Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (1058-15) , підлягають відшкодуванню підприємствами та організаціями з коштів, призначених на оплату праці.

Згідно з пунктом 6.8. Інструкції про порядок обчислення і сплати страхувальниками та застрахованими особами внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування до Пенсійного фонду України, затвердженої постановою Правління Пенсійного Фонду України № 21-1 від 19.12.2003 року (z0064-04) , підприємства щомісяця до 25-го числа вносять до Пенсійного фонду зазначену в повідомленні місячну суму фактичних витрат на виплату та доставку пенсій, призначених на пільгових умовах. Суми фактичних витрат на виплату та доставку пільгових пенсій за період з дати призначення пенсії до дати складання розрахунку фактичних витрат на виплату та доставку пільгових пенсій, призначених відповідно до частини 2 Прикінцевих положень Закону, сплачуються одночасно із оплатою фактичних витрат на виплату та доставку пільгових пенсій за перший поточний місяць.

Статями 80, 96 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ) передбачено, що юридичною особою є організація створена і зареєстрована в установленому законом порядку. Юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями усім належним їй майном. Учасник (засновник) юридичної особи не відповідає за зобов'язаннями юридичної особи, а юридична особа не відповідає за зобов'язаннями її учасника (засновника), крім випадків, встановлених установчими документами та законом. Особи, які створюють юридичну особу, несуть солідарну відповідальність за зобов'язаннями, що виникли до її державної реєстрації.

Отже, господарське товариство-засновник не відповідає за зобов'язаннями створеного ним дочірнього підприємства, що виникли після його державної реєстрації, за винятком випадків, встановлених установчими документами дочірнього підприємства та законом.

Згідно зі статтею 1 Закону (в зазначеній редакції), кредитор - юридична або фізична особа, а також органи доходів і зборів та інші державні органи, які мають підтверджені у встановленому порядку документами вимоги щодо грошових зобов'язань до боржника; конкурсні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, які виникли до порушення провадження у справі про банкрутство і виконання яких не забезпечено заставою майна боржника.

Частинами 1, 6, 8 статті 23 Закону (в зазначеній редакції) передбачено, що конкурсні кредитори за вимогами, які виникли до дня порушення провадження у справі про банкрутство, зобов'язані подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують, протягом тридцяти днів від дня офіційного оприлюднення оголошення про порушення провадження у справі про банкрутство. Заяви з вимогами конкурсних кредиторів або забезпечених кредиторів, у тому числі щодо яких є заперечення боржника чи інших кредиторів, розглядаються господарським судом у попередньому засіданні суду, за наслідками розгляду яких господарський суд ухвалою визнає чи відхиляє (повністю або частково) вимоги таких кредиторів. Вимоги конкурсних кредиторів, визнані боржником або господарським судом, вносяться розпорядником майна до реєстру вимог кредиторів.

Отже, правомірність та обґрунтованість грошових вимог кредитора до боржника визначає суд незалежно від того, чи визнані ці вимоги боржником разом з розпорядником майна, чи ні. При цьому, обов'язок кредитора полягає у доведенні обґрунтованості своїх вимог до боржника перед судом належними доказами, оскільки відповідно до статті 23 Закону (в зазначеній редакції), конкурсні кредитори одночасно зі заявою про грошові вимоги до боржника зобов'язані подати до господарського суду документи, що їх підтверджують.

Згідно з частиною 1 статті 33 та частиною 2 статті 34 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, до моменту порушення справи про банкрутство (за період з травня 2008 року по квітень 2013 року) у боржника виникла заборгованість перед Управлінням ПФУ в місті Тернополі на суму 376 151, 94 грн. по відшкодуванню фактичних витрат на доставку та виплату пільгових пенсій пенсіонерам з числа колишніх працівників підприємства-боржника, та підтверджена рішеннями судів про стягнення з боржника заборгованості на користь Управління ПФУ в місті Тернополі та виданими на їх виконання виконавчими листами, а також карткою особового рахунку по відшкодуванню фактичних витрат на виплату та доставку пільгових пенсій за списком № 2, які додано до заяви з кредиторськими вимогами до боржника № 19907/04 від 09.10.2013 року (вх. № 42587/13 від 14.10.2013 року) (том 2, а.с. 5 -75).

Також судами встановлено обставини заявлення Управлінням ПФУ в місті Тернополі грошових вимог до боржника, що становлять заборгованість по відшкодуванню фактичних витрат на доставку та виплату пільгових пенсій пенсіонерам з числа колишніх працівників дочірнього підприємства, заснованого боржником, в період з 2007 року по червень 2012 року на суму 39 747, 53 грн.

Розглянувши заяву Управління ПФУ в місті Тернополі № 19907/04 від 09.10.2013 року про визнання кредитором боржника, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність правових підстав для її часткового задоволення, зокрема, визнання та включення до реєстру вимог кредиторів заборгованості боржника, що становить фактичні витрати Управління ПФУ в місті Тернополі на виплату та доставку пільгових пенсій пенсіонерам з числа колишніх працівників підприємства-боржника в період з травня 2008 року по квітень 2013 року включно, як такі, що підтверджені належними та допустимими доказами у справі.

Разом з тим, суд першої інстанції відмовив у визнанні та включенні до реєстру вимог кредиторів боржника грошових вимог Управління ПФУ в місті Тернополі на суму 39 747, 53 грн. з огляду на те, що спірні грошові вимоги становлять фактичні витрати Управління ПФУ в місті Тернополі на доставку та виплату пільгових пенсій пенсіонерам з числа колишніх працівників дочірнього підприємства, засновником якого є боржник, тоді як статутом дочірнього підприємства не передбачено відповідальності боржника за зобов'язаннями створеної ним юридичної особи.

Апеляційний суд, переглядаючи справу в апеляційному порядку, повністю погодився з висновками суду першої інстанції про підставність часткового задоволення заяви Управління ПФУ в місті Тернополі з кредиторськими вимогами до боржника та визнання його кредитором боржника з грошовими вимогами на суму 376 151, 94 грн. та не знайшов правових підстав для зміни чи скасування ухвали суду першої інстанції від 28.10.2013 року у даній справі.

Колегія суддів касаційного суду погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій та вважає за необхідне зазначити про те, що боржник - ВАТ "Тернопільагроспецмонтаж", як засновник Дочірнього підприємства "Спеціалізована пересувна механізована колона - 1", не несе відповідальності за зобов'язаннями створеної ним юридичної особи згідно частини 3 статті 96 ЦК України. При цьому, Статутом Дочірнього підприємства "Спеціалізована пересувна механізована колона - 1", затвердженим загальними зборами АТ "Тернопільагроспецмонтаж" згідно протоколу №1 від 27.03.1997 року, не передбачено, що за зобов'язаннями зазначеного дочірнього підприємства несе відповідальність його засновник (боржник у даній справі) (том 2, а.с. 50 - 58).

З огляду на таке, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає постанову Львівського апеляційного господарського суду від 18.12.2013 року та ухвалу господарського суду Львівської області від 28.10.2013 року у справі № 914/3298/13 такими, що прийняті з додержанням норм матеріального та процесуального права та не вбачає правових підстав для їх зміни чи скасування, а доводи заявника касаційної скарги є такими, що не спростовують обґрунтованості висновків судів, викладених в оскаржуваних рішеннях, та не відповідають приписам цивільного законодавства та законодавства про банкрутство.