Вищий господарський суд у складі колегії суддів: головуючого судді Прокопанич Г.К., суддів Гольцової Л.А., Євсікова О.О., розглянувши касаційні скарги 1. Публічного акціонерного товариства "Київська пересувна механізована колона-2", 2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "СТОКМАСТЕР" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 23.09.2013 р. (головуючий суддя Пономаренко Є.Ю., судді Дідиченко М.А., Руденко М.А.) на рішення Господарського суду міста Києва від 27.11.2012 р. (головуючий суддя Гулевець О.В., судді Любченко М.О., Пригунова А.Б.) у справі № 5011-57/7788-2012 Господарського суду міста Києваза позовом Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний банк "КИЇВ" до Публічного акціонерного товариства "Київська пересувна механізована колона-2", за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача 1. Національного банку України, 2. ОСОБА_4, про визнання недійсним договору міни від 07.08.2009 р., за участю представників: позивача Коротун О.М., Савченко К.В., відповідача не з'явились, третіх осіб не з'явились, від ТОВ "КУА "Стокмастер" Пупиніна Л.О.,

Рішенням Господарського суду міста Києва від 27.11.2012 р. у справі № 5011-57/7788-2012, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 23.09.2013 р., позов задоволено повністю: визнано недійсним укладений між позивачем та відповідачем договір міни від 07.08.2009 р.

Не погоджуючись з вказаними судовими рішеннями, відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення місцевого суду та постанову апеляційної інстанції скасувати і прийняти нове рішення, яким в позові відмовити повністю.

Не погоджуючись з вказаними судовими рішеннями, ТОВ "КУА"Стокмастер" звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення місцевого суду та постанову апеляційної інстанції скасувати, а справу направити на новий розгляд до місцевого суду.

Вимоги та доводи касаційних скарг мотивовані тим, що судами попередніх інстанції було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також порушено норми матеріального та процесуального права, зокрема ст.ст. 192, 203, 215 ЦК України, ст.ст. 2, 75, 78, 80 Закону України "Про банки та банківську діяльність", ст. 43 ГПК України.

Усіх учасників судового процесу відповідно до статті 111-4 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги, проте в судове засідання представники відповідача та третіх сторін не з'явились. Зважаючи на те, що явку представників сторін не було визнано обов'язковою, а також на достатність матеріалів справи для прийняття рішення, колегія суддів, беручи до уваги встановлені ст. 111-8 ГПК України строки розгляду касаційних скарг, дійшла висновку про можливість розглянути справу за відсутності вказаних представників.

Колегія суддів, обговоривши доводи касаційних скарг, заслухавши представників учасників судового процесу, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, вважає, що касаційна скарга відповідача підлягає частковому задоволенню, а касаційна скарга ТОВ "КУА"Стокмастер" - повному задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, між Публічним акціонерним товариством "Акціонерний комерційний банк "КИЇВ" та Акціонерним товариством "Київська пересувна механізована колона - 2", правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство "Київська пересувна механізована колона - 2" 07.08.2009 р. укладено договір міни (далі - Договір).

За Договором ПАТ "Акціонерний комерційний банк "КИЇВ" зобов'язується передати АТ "Київська пересувна механізована колона - 2" у власність належні йому майнові права на нерухоме майно, а АТ "Київська пересувна механізована колона - 2" зобов'язується передати ПАТ "Акціонерний комерційний банк "КИЇВ" у власність належні квартири. Міна проводиться з грошовою доплатою (п. 1.1 договору).

Відповідно до п. 1.2 Договору у власність ПАТ "Акціонерний комерційний банк "КИЇВ" переходять квартири, що знаходяться в будинках під номерами 138 та 140 по вулиці Старокиївській в смт. Козин Обухівського району Київської області (згідно з переліком).

Згідно з п. 1.3 Договору у власність АТ "Київська пересувна механізована колона - 2" переходять майнові права на нежитлові приміщення, що будуються на першому та другому поверхах в будинку на розі вулиці Димитрова та А. Барбюса в м. Києві (згідно з переліком).

Відповідно до п. 1.4 Договору, оскільки загальна вартість майна, яке передається АТ "Київська пересувна механізована колона - 2" у власність ПАТ "Акціонерний комерційний банк "КИЇВ" складає 88.314.150,00 грн., а загальна вартість майнових прав, що передаються ПАТ "Акціонерний комерційний банк "КИЇВ" у власність АТ "Київська пересувна механізована колона - 2" складає 88.525.491,22 грн., АТ "Київська пересувна механізована колона - 2" зобов'язується доплатити ПАТ "Акціонерний комерційний банк "КИЇВ" в строк до 10.08.2009 р. грошові кошти в сумі 211.341,22 грн.

Кабінетом Міністрів України 10.06.2009 р. прийнято постанову № 566 "Про капіталізацію акціонерного комерційного банку "КИЇВ" (566-2009-п) .

Частка держави у ПАТ "Акціонерний комерційний банк "КИЇВ" станом на дату укладення оскаржуваного договору (07.08.2009 р.) складала 99,94 % акцій.

Задовольняючи позов, суди виходили з того, що під час укладення спірного договору сторонами не було дотримано процедури, визначеної положенням "Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти", затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 921 від 17.10.2008 р. (921-2008-п) , а тому такий договір підлягає визнанню недійсним.

Колегія суддів вважає зазначені висновки судів передчасними та такими, що зроблені за неповного з'ясування обставини, які мають значення для справи, а також через неповне врахування норм права, що регулювали порядок державних закупівель, з огляду на наступне.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом. Такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно зі ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Перелік вказаних вимог, додержання яких є необхідним для дійсності правочину, є вичерпним.

Згідно з ч. 5 ст. 79 Господарського кодексу України (в редакції, яка діяла станом на 07.08.2009 р.) для закупівель товарів, робіт чи послуг господарське товариство, державна частка у статутному фонді якого перевищує 50 відсотків, застосовує процедури закупівель, визначені Законом України "Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти" (1490-14) .

Станом на момент підписання сторонами оскаржуваного договору міни від 07.08.2009 р. діяло положення "Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти", затверджене постановою Кабінету Міністрів України № 921 від 17.10.2008 р. (921-2008-п) (далі - Положення).

Відповідно до п. 1 Положення воно визначає механізм здійснення закупівлі товарів, робіт і послуг за державні кошти.

Відповідно до пп. 3 п. 2 Положення державна закупівля (далі - закупівля) - придбання товарів, робіт і послуг за державні кошти в установленому цим Положенням порядку.

Відповідно до пп. 4 п. 2 Положення державні кошти - кошти Державного бюджету України, бюджету Автономної Республіки Крим та місцевих бюджетів, державні кредитні ресурси, а також кошти Національного банку, державних цільових фондів, Пенсійного фонду України, фондів соціального страхування, які спрямовуються на придбання товарів, робіт і послуг, необхідних для забезпечення діяльності зазначених органів, кошти підприємств, кошти, які надаються розпорядникам державних коштів під гарантії Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування за кредитами, які надаються міжнародними фінансовими організаціями або на умовах співфінансування разом з міжнародними фінансовими організаціями.

Відповідно до пп. 5 п. 2 Положення договір про закупівлю - договір, який укладається між замовником і учасником за результатами процедури закупівлі та передбачає надання послуг, виконання робіт або набуття права власності на товари, в тому числі на умовах лізингу, за державні кошти.

Згідно з пп. 9 п. 2 Положення замовник - розпорядник державних коштів, який здійснює закупівлю в установленому цим Положенням порядку.

Відповідно до пп. 18 п. 2 Положення розпорядники державних коштів - органи державної влади, органи влади Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування, інші органи, установи та організації, визначені Конституцією України (254к/96-ВР) і законодавством, підприємства, а також підприємства, установи чи організації, уповноважені на отримання державних коштів, взяття за ними зобов'язань і здійснення платежів.

Таким чином, Положення не ототожнює державні грошові кошти та майно, належне державному підприємству чи установі. При цьому вказаними положеннями чітко визначено коло правочинів, на які поширюється їх дія, а саме: на правочини, за яким здійснюються розрахунки державними коштами.

Колегія суддів відзначає, що під час розгляду даної справи судам попередніх інстанцій слід було враховувати те, що відповідно до ст. 47 Закону України "Про банки і банківську діяльність" (в редакції, яка діяла станом на 07.08.2009 р.) на підставі банківської ліцензії банки мають право здійснювати банківські операції. Банк, крім таких операцій, має право здійснювати й інші операції та угоди (відповідно до переліку). Банк має право здійснювати інші угоди згідно із законодавством України.

Частиною 3 ст. 48 Закону України "Про банки і банківську діяльність" визначено, що банк може мати у власності нерухоме майно загальною вартістю не більше 25 відсотків капіталу банку. Це обмеження не поширюється на:

1) приміщення, яке забезпечує технологічне здійснення банківських функцій;

2) майно, яке перейшло банку у власність на підставі реалізації прав заставодержателя відповідно до умов договору застави;

3) майно, набуте банком з метою запобігання збиткам, за умови, що таке майно має бути відчужено банком протягом одного року з моменту набуття права власності на нього.

Разом з тим, суди не взяли до уваги вказані положення законодавства, не встановили обставин набуття банком відповідних майнових прав, не надали оцінки економічній суті та правовому статусу майнових прав позивача на нерухоме майно, переданих за спірним договором, та не з'ясували, чи підпадають такі майнові права під поняття державних коштів в розумінні Положення.

Однак встановлення зазначених обставин та їх належна оцінка мають істотне значення для вирішення даного спору, оскільки такі майнові права за своєю економічною суттю можуть відноситись до активів банку. У такому разі відповідно визначається й економічна та правова сутність спірного Договору.

Зокрема, колегія суддів відзначає, що відповідно до Інструкції про порядок складання та оприлюднення фінансової звітності банків України, затвердженої постановою НБУ від 27.12.2007 № 480 (z0032-08) :

активи - ресурси, контрольовані банком у результаті минулих подій, використання яких, як очікується, приведе до надходження економічних вигод у майбутньому;

група вибуття - сукупність активів, які плануються до продажу або відчуження в інший спосіб однією операцією, та зобов'язання, які прямо пов'язані з такими активами, що будуть передані (погашені) в результаті такої операції;

операційна діяльність - це основна діяльність банку, що дає дохід, а також інші види діяльності, що не є інвестиційними або фінансовими.

Згідно з Положенням про організацію внутрішнього аудиту в комерційних банках України, затвердженим постановою НБУ від 20.03.1998 № 114 (v0548500-98) , активи банку - це накопичені протягом діяльності банку ресурси, які в майбутньому приносять економічну вигоду і призводять до припливу грошових коштів в банківську установу.

У Методичних рекомендаціях щодо організації та функціонування систем ризик-менеджменту в банках України, схвалених постановою НБУ від 02.08.2004 р. № 361 (v0361500-04) , визначено, що здатність активів перетворюватися в грошові кошти - це первинна ліквідність. Характеризується двома основними параметрами: строком, за який актив може здійснити таке перетворення, тобто протягом якого його можна продати; відносною втратою вартості, тобто різницею між обліковою вартістю активу та сумою коштів, яку банк може отримати від його продажу. Чим коротшим є строк і чим меншою є втрата вартості, тим більш високо ліквідним є актив. У разі реалізації первинної ліквідності банк втрачає актив.

У Методичних вказівках з інспектування банків "Система оцінки ризиків", схвалених постановою НБУ від 15.03.2004 р. № 104 (v0104500-04) , визначено, що активні операції банку - операції банку, спрямовані на розміщення ресурсів банку. Обліковуються за активом балансу або на активних рахунках позабалансового обліку; пасивні операції - операції банку, спрямовані на формування ресурсів банку. Обліковуються в пасиві балансу. Розрізняють пасивні операції з формування капіталу та пасивні операції з формування залучених коштів.

За висновком колегії суддів, під час вирішення даного спору слід було чітко встановити, в рамках якої діяльності та з якою метою позивачем укладено спірний договір: у межах банківської діяльності (наприклад, здійснення операції з обміну наявних активів банку на більш ліквідні) чи іншої господарської діяльності в межах цивільно-правових угод, спрямованих на забезпечення господарських або інших потреб тощо.

Проте, як вбачається з попередніх судових рішень, суди виходили виключно з факту укладення спірної угоди (коли банк перейшов у власність держави і перебував під керівництвом тимчасового адміністратора), вищевказаних обставин в усій їх сукупності не дослідили, беззаперечно не встановили, що мала місце закупівля товарів, робіт і послуг за державні кошти та, відповідно, надали неповну і передчасну оцінку правовідносинам, які фактично склались між сторонами.

Відтак, висновки про необхідність застосування до спірних правовідносин виключно "Положення про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 921 від 17.10.2008 р. (921-2008-п) , є передчасними, в т. ч. і з урахуванням того, що статтею 715 ЦК України передбачена цілком законна можливість укладення договору міни (бартеру), за яким кожна із сторін зобов'язується передати другій стороні у власність один товар в обмін на інший товар.

В п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 р. № 6 "Про судове рішення" (v0006600-12) вказано, що рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Отже, суди в порушення ч. 1 ст. 43 ГПК України не встановили в судовому процесі всіх обставин справи всебічно, повно і об'єктивно в їх сукупності з урахуванням об'єкта і предмета спору, а отже дійшли передчасних висновків.

Як встановлено ст. 111-5 ГПК України, у касаційній інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи у суді першої інстанції за винятком процесуальних дій, пов'язаних із встановленням обставин справи та їх доказуванням.

Згідно зі ст. 111-7 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Невстановлення судами попередніх інстанцій відповідних фактичних обставин, які мають суттєве значення для правильного вирішення спору, входять до предмету доказування, а отже підлягають обов'язковому дослідженню, і ненадання їм належної правової оцінки в сукупності є порушенням вимог ст. 43 ГПК України, що виключає можливість висновку суду касаційної інстанції про правильність застосування судами норм матеріального права при розгляді справи.

Оскільки передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними фактичні обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, рішення та постанова у справі підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до господарського суду першої інстанції для встановлення зазначених обставин і надання їм належної правової оцінки з врахуванням вищевикладених вказівок цієї постанови.

Крім того колегія суддів бере до уваги і таке.

Відповідно до ч. 3 ст. 27 ГПК України питання про допущення або залучення третіх осіб до участі у справі вирішується господарським судом, який виносить з цього приводу ухвалу.

Як вбачається з матеріалів справи, суди підставно залучили до участі у справі Національний банк України з тих підстав, що він є іпотекодержателем частини майна, переданого за спірним Договором міни.

Але з матеріалів справи та касаційної скарги ТОВ "Компанія з управління активами "СТОКМАСТЕР" вбачається, що останнє згідно з договором іпотеки від 22.11.2010 р. (наявний у матеріалах справи) також є іпотекодержателем частини майна, переданого за спірним Договором міни.

Однак суди не залучили ТОВ "Компанія з управління активами "СТОКМАСТЕР" до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, чим позбавили його можливості захистити свої права та охоронювані законом інтереси.

Відповідно до ч. 1, п. 3 ч. 2 ст. 111-10 ГПК України підставами для скасування або зміни рішення місцевого чи апеляційного господарського суду або постанови апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права. Порушення норм процесуального права є в будь-якому випадку підставою для скасування рішення місцевого або постанови апеляційного господарського суду, якщо господарський суд прийняв рішення або постанову, що стосується прав і обов'язків осіб, які не були залучені до участі в справі.

Згідно зі ст. 49 ГПК України судові витрати за подання касаційних скарг покладаються на позивача пропорційно розміру задоволених вимог скаржників.

Керуючись ст. ст. 85, 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, суд

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Київська пересувна механізована колона-2" задовольнити частково.

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "СТОКМАСТЕР" задовольнити повністю.

Рішення Господарського суду міста Києва від 27.11.2012 р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 23.09.2013 р. у справі № 5011-57/7788-2012 скасувати, а справу направити на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний банк "КИЇВ" (01030, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 16-22, код ЄДРПОУ 14371869) на користь Публічного акціонерного товариства "Київська пересувна механізована колона-2" (01033, м. Київ, вул. Саксаганського, 67-б, код ЄДРПОУ 00858473) 401,45 грн. судового збору.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний банк "КИЇВ" (01030, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 16-22, код ЄДРПОУ 14371869) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "СТОКМАСТЕР" (01033, м. Київ, вул. Саксаганського, 67-б, код ЄДРПОУ 33744299) 802,90 грн. судового збору.