головуючого судді Кота О.В. суддів: Попікової О.В. (доповідач у справі) Саранюка В.І. за участю представників: від позивача: Собковський С.М. - за дов. від 09.12.2013 р. № 12/09-1 від відповідача: Масич І.В. - за дов. від 27.02.2014 р. № 19-ю розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Гнідавський цукровий завод" на рішення господарського суду Волинської області від 22.10.2013р.та на постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 28.11.2013 р. у справі № 903/989/13 господарського суду Волинської області за позовом Приватної фірми "Техніка" до Публічного акціонерного товариства "Гнідавський цукровий завод" про стягнення 500 000,00 грн.

Приватна фірма "Техніка" звернулася до господарського суду Волинської області з позовом до Публічного акціонерного товариства "Гнідавський цукровий завод" про стягнення 500 000,00 грн. боргу.

Рішенням господарського суду Волинської області від 22.10.2013 р. (суддя Дем'як В.М.) позов задоволено повністю. Присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача 500 000,00 грн. заборгованості, 10 000,00 грн. витрат з оплати судового збору, 25 000,00 грн. витрат з оплати послуг адвоката.

Рішення обґрунтовано приписами статей 526, 530, 662, 673, 693, 712 Цивільного кодексу України, з огляду на встановлення факту порушення відповідачем зобов'язання за договором купівлі-продажу від 29.07.2013 р. № 29/07 щодо поставки оплаченого позивачем товару.

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 28.11.2013 р. (головуючий суддя Юрчук М.І., судді Василишин А.Р., Крейбух О.Г.) рішення господарського суду Волинської області від 22.10.2013 р. змінено в частині суми повернення витрат з оплати послуг адвоката шляхом викладення пункту 2 його резолютивної частини у новій редакції, згідно з якою присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача 500 000,00 грн. заборгованості, 10 000,00 грн. витрат з оплати судового збору, 8 000,00 грн. витрат з оплати послуг адвоката. У решті рішення залишено без змін.

Змінюючи рішення місцевого суду в частині розподілу витрат позивача з оплати послуг адвоката, суд апеляційної інстанції виходив із засад розумності та справедливості.

Не погодившись з рішенням та постановою, відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, у якій просить їх скасувати, прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні вимог позивача про стягнення з відповідача витрат з оплати послуг адвоката в розмірі 8 000,00 грн.

В обґрунтування своєї правової позиції скаржник посилається на неповне з'ясування судами першої та апеляційної інстанцій обставин, що мають значення для справи, та порушення ними норм матеріального і процесуального права. При цьому скаржник наголошує на тому, що зобов'язання з поставки автомобіля за договором від 29.07.2013 р. № 29/07 було ним порушено внаслідок незалежних від нього обставин, а саме: через невиконання приватним підприємцем Яловенко В.В. своїх зобов'язань за договором купівлі-продажу від 26.07.2013 р. № 26/07, укладеним між ним та відповідачем. Також скаржник зазначає, що присуджена апеляційним судом до стягнення з нього на користь позивача сума витрат з оплати послуг адвоката є завищеною.

Від ПФ "Техніка" надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому позивач заперечив проти вимог скаржника та просив оскаржувану постанову залишити без змін з мотивів, у ній викладених.

Розглянувши касаційну скаргу, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи, повноти їх встановлення в судових рішеннях та застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з наступних підстав.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, 29.07.2013 р. між Приватною фірмою "Техніка" (покупець) та ПАТ "Гнідавський цукровий завод" (постачальник) укладено договір № 29/07 купівлі продажу автомобіля "Renault Kerax 420", № кузова VFG33FVC000102609, за ціною 500 000,00 грн.

Відповідно до розділу 3 договору покупець здійснює оплату на банківський рахунок постачальника; умови поставки - транспортом покупця протягом 15 днів з дня надходження коштів на рахунок продавця.

01.08.2013 р. позивачем на виконання умов договору від 29.07.2013 р. № 29/07 було перераховано на розрахунковий рахунок відповідача 500 000,00 грн. згідно платіжного доручення від 01.08.2013 р. № 0000000003. У свою чергу відповідач у строк, встановлений договором, не здійснив поставку автомобіля позивачу.

29.08.2013 р. позивач звернувся до відповідача з вимогою про повернення у семиденний строк грошових коштів, сплачених на виконання договору від 29.07.2013 р. № 29/07, у розмірі 500 000,00 грн. Проте вказана вимога залишена відповідачем без виконання.

Зобов'язанням, згідно статті 509 Цивільного кодексу України, є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, зокрема договорів та інших правочинів.

В силу положень статей 525, 526 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Вказані норми кореспондуються з положеннями статті 193 Господарського кодексу України.

Договір, згідно статті 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.

За приписами статей 662, 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу, у строк, встановлений цим договором, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

У відповідності до статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з частиною 2 статті 693 Цивільного кодексу України якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Відповідно до статей 610, 612 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Зважаючи на ті обставини, що відповідач у строк, встановлений договором від 29.07.2013 р. № 29/07, не здійснив поставку оплаченого позивачем автомобіля, у останнього в силу частини 2 статті 693 Цивільного кодексу України виникло право на повернення суми попередньої оплати від відповідача у розмірі 500 000,00 грн.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з обґрунтованими висновками судів попередніх інстанцій про наявність підстав для задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача 500 000,00 грн.

Доводи скаржника стосовно того, що зобов'язання з поставки автомобіля за договором від 29.07.2013 р. № 29/07 було ним порушено внаслідок незалежних від нього обставин, а саме: через невиконання приватним підприємцем Яловенко В.В. своїх зобов'язань за договором купівлі-продажу від 26.07.2013 р. № 26/07, укладеним між ним та відповідачем, підлягають відхиленню, оскільки в силу приписів статті 617 Цивільного кодексу України, статті 218 Господарського кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, не звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання у разі недодержанням своїх обов'язків контрагентами порушника та відсутності на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання.

Також колегія суддів погоджується з обґрунтованим висновком апеляційної інстанції щодо розподілу судових витрат у справі, а саме: у частині покладення на відповідача обов'язку з відшкодування витрат позивача на оплату послуг адвоката лише у сумі 8 000,00 грн., з огляду на розумну необхідність цих витрат для даної справи саме у такому розмірі.

Відповідно до статті 111-7 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Враховуючи межі перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що доводи, викладені заявником у касаційній скарзі, не спростовують висновки судів першої та апеляційної інстанцій щодо наявності підстав для задоволення позову, а також висновок апеляційного суду про розподіл витрат з оплати послуг адвоката у даній справі.

При цьому, перевіривши у відповідності до частини другої статті 111-5 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи, повноту їх встановлення в рішенні та постанові, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційним судом в порядку статті 43 Господарського процесуального кодексу України всебічно, повно і об'єктивно розглянуто всі обставини справи, їм дана належна юридична оцінка, порушень норм матеріального та процесуального права не вбачається, у зв'язку з чим підстави для задоволення касаційної скарги та скасування чи зміни оскаржуваної постанови апеляційної інстанції відсутні.