Товариство з обмеженою відповідальністю "НЕОЛОДЖИК" звернулось до господарського суду Одеської області з позовом до Фізичної особи -підприємця ОСОБА_1 про стягнення 75 313,32 грн. заборгованості (49 865,52 грн. основного боргу, 515,04 грн. пені, 24 932,76 грн. штрафу), у зв'язку із неналежним виконанням відповідачем умов договору поставки із відстрочкою платежу № 24/03-03 від 03.01.2008, щодо оплати поставленого товару.

Рішенням господарського суду Одеської області від 04.11.2013 у справі № 916/2479/13 (суддя Горячук Н.О.), яке залишено без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 17.12.2013 (судді Лавренюк О.Т., Савицький Я.Ф., Гладишева Т.Я.) позовні вимоги задоволено повністю, із посиланням на їх обґрунтованість.

Фізична особа -підприємець ОСОБА_1, посилаючись на порушення попередніми судовими інстанціями норм матеріального та процесуального права, просить рішення та постанову скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Від позивача відзиву на касаційну скаргу не надходило.

Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, юридичну оцінку її обставин та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Вирішуючи спір по суті заявлених вимог, суди попередніх інстанцій встановили, що 03.01.2008 між сторонами спору було укладено договір поставки з відстрочкою платежу № 24/03-03, відповідно до п.1.1. якого постачальник (позивач) зобов'язується поставляти та передавати у власність замовника (відповідача) комп'ютерну оргтехніку (далі - Товар).

Оплата Товару здійснюється на протязі 7-ми банківських днів з моменту одержання Товару замовником (п.5.2.)

Договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами та діє до 31.12.2008, до повного виконання зобов'язань у повному обсязі. Якщо жодна із сторін не заявила про його припинення, договір вважається продовженим на тих же підставах (п.9.7).

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 05.08.2013, за видатковою накладною № РнБ-004501, позивач передав відповідачу комп'ютерну оргтехніку на суму 49 865, 52 грн., та в цей же день надав рахунок № Сч -0007649 на оплату Товару (комп'ютерної оргтехніки).

Невиконання відповідачем обов'язку щодо оплати одержаного товару стало підставою для звернення позивача із даним позовом до суду.

Як вірно встановлено судами попередніх інстанцій, за своєю правовою природою укладений сторонами правочин є договором поставки.

Відповідно до ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) у власність покупця товар для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаним з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ч.1 ст. 692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Задовольняючи заявлені позовні вимоги та стягуючи із відповідача вартість товару і нараховані штрафні санкції, суди попередніх інстанцій виходили з того, що за видатковою накладною № РнБ-004501 від 05.08.2013, на якій містяться підпис уповноваженої особи відповідача та відтиск печатки відповідача, комп'ютерну техніку було поставлено відповідачу, проте, відповідач оплату одержаного товару не здійснив, чим порушив взяті на себе зобов'язання.

Проте, наведені висновки судів попередніх інстанцій колегія суддів касаційної інстанції вважає передчасними, із урахуванням того, що останні не ґрунтуються на повному дослідженні обставин справи та доказів у ній.

Так, заперечуючи проти позову, відповідач неодноразово посилався на те, що товар за видатковою накладною № РнБ-004501 від 05.08.2013 не отримував, так як на накладній хоча і містяться його підпис та відтиск печатки, проте, текст накладної було надруковано після проставляння на пустому аркуші підпису і відтиску печатки (поверх підпису та печатки), відповідно, така накладна є підробленою.

Проте, суди попередніх інстанцій, задовольняючи позов, не звернули уваги та не спростували наведене твердження відповідача, а саме, не надали належної правової оцінки даній накладній, на предмет належності та допустимості доказу у справі, у тому числі, за необхідності, із призначенням у справі судової експертизи, з метою роз'яснення питань, які потребують спеціальних знань.

Також, із урахуванням заперечень відповідача проти факту отримання товару за накладною № РнБ-004501 від 05.08.2013, судам належало встановити, чи мало місце відображення даної господарської операції на рахунках бухгалтерського обліку юридичної особи, у фінансовій, податковій звітності (або у обліку доходів та витрат, який здійснюється платником єдиного податку). Проте, наведене залишилось поза увагою судів попередніх інстанцій.

Касаційна ж інстанція використовує процесуальні права суду першої інстанції виключно для перевірки юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення у рішенні або постанові господарського суду (ч. 2 ст. 111-5 ГПК України).

Відповідно до ст. 111-7 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Враховуючи вищевикладене, оскаржувані рішення та постанова не можуть вважатися законними, обґрунтованими та з урахуванням меж повноважень касаційної інстанції, встановлених ст. 111-7 ГПК України, судові акти попередніх інстанцій підлягають скасуванню, а справа - передачі на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

Під час нового розгляду господарському суду першої інстанції слід взяти до уваги вищевикладене, вжити всіх передбачених законом заходів для всебічного, повного та об'єктивного встановлення обставин справи у їх сукупності, прав та обов'язків сторін, і, залежно від встановленого та відповідно до вимог чинного законодавства, вирішити спір.

З урахуванням того, що при зверненні із касаційною скаргою касатором не було сплачено судовий збір у повному обсязі (станом на 01 січня 2014 мінімальна заробітна плата визначена на рівні 1218,00 грн.), а касаційна скарга розглянута судом по суті із прийняттям постанови, відповідно недоплачена сума судового збору у розмірі 53,00 грн. (загалом до сплати підлягав судовий збір у розмірі 913,50 грн., натомість касатором було сплачено 860,50 грн.) підлягає стягненню з Фізичної особи -підприємця ОСОБА_1 в доход Державного бюджету України, із подальшим розподілом судового збору у справі судом першої інстанції за результатом нового розгляду справи у відповідності до загальних правил розподілу судових витрат.

Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9- 111-13 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

Касаційну скаргу Фізичної особи -підприємця ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення господарського суду Одеської області від 04.11.2013 та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 17.12.2013 зі справи № 916/2479/13 скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції в іншому складі.

Стягнути з Фізичної особи -підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ідент. код НОМЕР_1) в доход Державного бюджету України 53 (п'ятдесят три) грн. 00коп. судового збору.