Дочірня компанія "ГАЗ УКРАЇНИ" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" звернулась до господарського суду міста Києва з позовом до Дочірнього підприємства "УКРНАФТОГАЗКОМПЛЕКТ" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" про стягнення 2 824 031,30грн. заборгованості (з них: 2 516 307,85 грн. -основного боргу, 235 835,78 грн. -пені, 5 172,55 грн. -збитків від інфляції, 66 715,12 грн. -3% річних), яка виникла у зв'язку із неналежним виконанням відповідачем умов договору № 416-05-17/05-1835 оренди майна (нерухомого) від 11.10.2005 щодо внесення орендної плати.

Рішенням господарського суду міста Києва від 03.10.2013 (суддя Ващенко Т.М.), яке залишено без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 18.12.2013 (судді Самсін Р.І., Власов Ю.Л., Шаптала Є.Ю.) позовні вимоги задоволено частково, стягнуто з відповідача на користь позивача 2 486 826,85 грн. основного боргу, 163 823,04 грн. пені, 51 451,93 грн. 3% річних, 5 175,55 грн. збитків від інфляції, 54 145,54 грн. витрат по сплаті судового збору.

Дочірня компанія "ГАЗ УКРАЇНИ" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України", посилаючись на порушення попередніми судовими інстанціями норм матеріального та процесуального права, просить суд касаційної інстанції рішення та постанову скасувати в частині відмови у стягненні основного боргу у сумі 29 481,00 грн., пені у сумі 72 012,74 грн., 3% річних у сумі 15 263,19 грн. та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 06.02.2014 розгляд касаційної скарги було призначено на 20.02.2014.

20.02.2014 розгляд касаційної скарги не відбувся, у зв'язку із неможливістю проведення судового засідання.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 24.02.2014 розгляд касаційної скарги призначено на 27.02.2014. Про день та час судового засідання сторони додатково повідомлені телеграмами від 24.02.2014.

У відзиві на касаційну скаргу відповідач просить суд касаційну скаргу залишити без задоволення, а судові акти попередніх інстанцій залишити без змін.

Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, юридичну оцінку її обставин та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково, з наступних підстав.

Вирішуючи спір по суті заявлених вимог, суди попередніх інстанцій встановили, що на підставі укладеного між ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України", як орендодавцем та ДП "Укрнафтогазкомплект" НАК "Нафтогаз України", як орендарем договору № 416-05-17/05-1835 від 11.10.2005 оренди майна (нерухомого), в користування відповідачу на підставі Акту приймання-передачі від 01.11.2005, передано нежитлові приміщення, розташовані за адресою: м. Київ, вул. Ґонти, 3-А, корп. 2 загальною площею 1 294,80 кв.м та 5 автомобільних боксів загальною площею 102,5 кв.м.

До договору вносились зміни, в тому числі в частині об'єкту оренди, про що укладались додаткові угоди.

Зокрема, додатковою угодою № 8 від 29.10.2010 р. до договору, п. 1.1 договору змінено, та погоджено, що орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування нежитлове приміщення розташоване за адресою м. Київ, вул. Ґонти, 3-А, літ. "Б" загальною площею 1167 кв. м, 2 автомобільних бокси загальною площею 41 кв. м.; нежитлове приміщення знаходиться на балансі орендодавця, ринкова вартість якого станом на 31.10.2005 р. складає 4 927 045,44 грн. без урахування ПДВ, ПДВ 985 409, 09 грн.; загальна ринкова вартість орендованого майна 5 912 454,53 грн.

Додатковою угодою № 10 від 26.02.2013 р. п. 1.1 договору сторонами погоджено викласти в наступній редакції: орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування нежитлове приміщення розташоване за адресою м. Київ, вул. І. Ґонти, 3-А. літ "Б" загальною площею 1 573,5 кв. м. та 2 автомобільних бокси загальною площею 41 кв. м.; нежитлові приміщення знаходяться на балансі орендодавця, ринкова вартість яких станом на 31.01.2013 р. складає: 13 825 926,91 грн. без ПДВ, ПДВ 20% - 2 765 185,38 грн., разом 16 591 112, 29 грн.

Відповідно до п. 3.3 договору, орендна плата перераховується до державного бюджету та орендодавцю у співвідношенні 30% та 70% щомісяця не пізніше 12 числа місяця, наступного за звітним.

Згідно положень п. 5.2 договору орендар зобов'язаний своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату та плату, зазначену ст. 3 договору.

Неналежне виконання відповідачем зобов'язання щодо внесення орендної плати за період з січня 2011р. по квітень 2013р. стало підставою для звернення позивача із даним позовом до суду.

Як вірно встановлено судами попередніх інстанцій, за правовою природою, укладений між сторонами правочин є договором оренди.

Відповідно до ч. 1, ч. 6 ст. 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності...; до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України (435-15) з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

За користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму (ч. 1 ст. 762 Цивільного кодексу України).

Встановивши, що згідно з актами про надання послуг оренди нежитлового приміщення за адресою м. Київ, вул. І. Гонти 3а, загальна сума наданих послуг складає 5 058 309, 53 грн., натомість, відповідачем згідно представлених платіжних доручень здійснено оплату у розмірі 2 571 482, 67 грн. (у тому числі, за платіжним доручення № 539 від 17.08.2012 на суму 100 000,00 грн., яка у повному обсязі зарахована позивачем в рахунок оплати заборгованості за договором № 416-05-17/05-1835 від 11.10.2005) та не спростовано факт наявності заборгованості, суди попередніх інстанцій дійшли до обґрунтованого висновку, що сума боргу відповідача перед позивачем складає 2 486 826,85 грн.

При цьому, судом апеляційної інстанції обґрунтовано не взято до уваги суму боргу, яка визначена у погодженому сторонами акті звіряння розрахунків, оскільки такий акт звірки складений без зазначення первинних документів - актів, платіжних доручень, за якими визначені такі суми та по своїй суті акт звірки не є первинним документом, що підтверджує наявність чи відсутність зобов'язань, а є тільки документом за яким бухгалтерії підприємств звіряють бухгалтерський облік операцій.

Позивач також просив суд стягнути з відповідача 235 835,78 грн. -пені, 5 172,55 грн. -збитків від інфляції, 66 715,12 грн. -3% річних.

Зазначені вимоги задоволено судами попередніх інстанцій частково, а саме, 163 823,04 грн. пені, 51 451,93 грн 3% річних, 5 175,55 грн. збитків від інфляції. При цьому, суди попередніх інстанцій виходили із безпідставно нарахування пені, 3 % річних та збитків від інфляції у іншій частині.

Проте, колегія суддів касаційної інстанції вважає висновки судів попередніх інстанцій передчасними та такими, що не узгоджуються із умовами договору та положеннями чинного законодавства, з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені законом або договором.

Згідно п. 9.2 договору, орендна плата, перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі підлягає індексації і стягується орендодавцем відповідно до чинного законодавства України з урахуванням пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ на дату нарахування пені від суми заборгованості за кожний день прострочення, включаючи день оплати.

Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено договором або законом, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до ч. 2 ст. 258 ЦК України позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Як передбачено у ст. 259 ЦК України позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін і такий договір укладається у письмовій формі.

Відповідно до п. 9.3 договору сторони домовились, що строк позовної давності по даному договору та стягненню штрафу і пені встановлюється тривалістю у три роки.

Звертаючись до суду, позивач просив стягнути з відповідача пеню за період прострочення, починаючи з 13.02.2011.

Здійснюючи перерахунок суми пені, суд першої інстанції вірно виходив із встановленої суми основного боргу, проте, при здійсненні перерахунку судом не враховано погодженого сторонами трирічного строку позовної давності для стягнення пені, що призвело до безпідставного обмеження нарахування пені у межах річного строку позовної давності. Зазначена помилка не була усунута і судом апеляційної інстанції, хоча на наведену обставину позивач посилався у апеляційній скарзі.

Положеннями статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Здійснюючи перерахунок 3% річних, суд першої інстанції правильно виходив із встановленої судом суми основного боргу, проте, прийнявши за основу для перерахунку контррозрахунок відповідача, суд обмежив нарахування 3% річних періодом з 13.04.2012 по 19.07.2013. При цьому, суд не звернув уваги, що позивач при зверненні до суду просив стягнути 3% річних за період прострочення, починаючи з 13.02.2011, та не врахував (суд), що чинним законодавством не передбачено спеціального строку позовної давності для стягнення 3% річних. Зазначена помилка у нарахуванні 3% річних не була усунута і судом апеляційної інстанції.

Заявлені до стягнення втрати від інфляції у сумі 5 172,55 грн. обґрунтовано задоволені судами попередніх інстанцій у відповідності до розрахунку позивача.

Враховуючи вищевикладене, оскаржувані рішення та постанова не можуть вважатися законними та обґрунтованими у частині вирішення спору про стягнення з відповідача 235 835,78 грн. -пені, 66 715,12 грн. -3% річних.

Касаційна ж інстанція згідно з частиною другою статті 111-7 ГПК України не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

У зв'язку з наведеним та з урахуванням меж повноважень касаційної інстанції, встановлених ст. 111-7 ГПК України, вказані судові акти у зазначеній частині підлягають скасуванню, а справа - передачі на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи господарському суду першої інстанції слід взяти до уваги викладене у даній постанові, вжити всі передбачені чинним законодавством заходи для всебічного, повного та об'єктивного встановлення обставин справи, дати належну юридичну оцінку зібраним у справі доказам, доводам та запереченням учасників судового процесу і, в залежності від встановленого та у відповідності з вимогами закону, вирішити спір у частині, переданій на новий розгляд.

Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9- 111-12 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

Касаційну скаргу Дочірньої компанії "ГАЗ УКРАЇНИ" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" задовольнити частково.

Рішення господарського суду міста Києва від 03.10.2013 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 18.12.2013 зі справи № 910/14017/13 скасувати в частині вирішення спору про стягнення 235 835,78 грн. -пені, 66 715,12 грн. -3% річних, а справу у цій частині передати на новий розгляд до суду першої інстанції в іншому складі.

В іншій частині рішення господарського суду міста Києва від 03.10.2013 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 18.12.2013 зі справи № 910/14017/13 залишити без змін.