головуючого судді Дерепи В.І. суддів Бондар С.В. (доповідач), Палія В.В. розглянувши матеріали касаційної скарги за участю представників: Приватного виробничо - комерційного підприємства "Севід" від позивача: не з'явились від відповідача: не з'явились на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 03.12.2013 року у справі № 923/1326/13 за позовом Публічного акціонерного товариства "Арселор міттал Кривий Ріг" до Приватного виробничо - комерційного підприємства "Севід" про стягнення 21 947, 27 грн.

Публічне акціонерне товариство "Арселор міттал Кривий Ріг" (далі позивач) звернулось з позовом до Приватного виробничо - комерційного підприємства "Севід" (далі відповідач) про стягнення неустойки за прострочку поставки продукції у розмірі 21 947, 27 грн., у відповідності до п. 7.1 Договору № 925 від 13.03.2013 року (далі Договір).

Рішенням Господарського суду Херсонської області від 10.10.2013 року в задоволенні позовних вимог було відмовлено. У відповідності до ст. 83 ГПК України судом першої інстанції визнано недійсним п. 7.1. Договору.

Застосовуючи ст. 83 ГПК України, суд послався на порушення ст. 549 ЦК України та прийшов до висновку про те, що неустойка, яка передбачена п. 7.1 Договору є неустойкою у вигляді пені. Застосування цього виду неустойки за порушення не грошового зобов'язання суперечить визначенню пені статтею 549 ЦК України.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 03.12.2013 року апеляційну скаргу позивача було задоволено, рішення суду першої інстанції скасовано. Позовні вимоги були задоволені у повному обсязі.

Задовольняючи позовні вимоги, суд апеляційної інстанції прийшов до висновку про те, що п. 7.1 Договору не протирічить діючому законодавству та послався при цьому на ч. 1 ст. 230 ГК України та ч.4, 6 ст. 231 ГК України. Суд апеляційної інстанції також, прийшов до висновку про те, що відповідачем були порушені умови Договору, щодо термінів поставки.

Не погоджуючись з постановою апеляційної інстанції, відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Одеського апеляційного господарського суду від 03.12.2013 року по даній справі і прийняти нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні його позовних вимог.

В своїй касаційній скарзі відповідач зазначає, що при прийнятті оскаржуваної постанови судом апеляційної інстанції були порушені норми діючого законодавства.

Заслухавши суддю доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Між сторонами у справі 13.03.2013 року було укладено Договір (позивач покупець, відповідач - продавець) - а.с. 8- 18.

Пунктом 3.2 Договору передбачено, що поставка продукції продавцем здійснюється в строки зазначені у відповідних специфікаціях, але тільки після надання покупцем письмового замовлення на поставку. Датою подачі замовлення на поставку вважається дата його направлення електронною поштою або факсом.

Пунктом 7.1 Договору передбачено, що у випадку прострочення поставки продукції проти строків обумовлених в Договорі продавець сплачує покупцю неустойку у розмірі 0,3 відсотка від вартості недопоставленої продукції за кожний день прострочення. Нарахування неустойки починається з першого дня прострочення та припиняється на дату поставки.

До матеріалів справи (а.с. 20-21) залучені копії специфікацій № 1 до Контракту та замовлення на поставку продукції від 18.03.2013 року.

В специфікації зазначений строк поставки - 49 днів після надання письмового замовлення на поставку.

Згідно долучених до матеріалів справи копій видаткових накладних (а.с. 22-23) від 04.06.2013 року № РН 0000254 та від 17.06.2013 року № РН 0000195 замовлену продукцію на суму 174 045, 6 грн. поставлено 04.06.2013 року, а продукцію на суму 59 572, 80 грн. було поставлено 17.06.2013 року, тобто з простроченням строків поставки.

В своїй касаційній скарзі відповідач не оспорює арифметичний розрахунок позовних вимог.

Взаємовідносини між сторонами у даній справі регулюються окрім норм ЦК України (435-15) , спеціальними нормами ГК України (436-15) .

Згідно з ч.1 ст. 627 ЦК України відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначені умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.

Частиною 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Частиною 4 ст. 231 ГК України передбачено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Аналіз зазначених вище норм дає підстави вважати, що встановлена у п. 7.1 Договору неустойка в розмірі 0,3 %, яку повинен сплатити продавець від вартості недопоставленої продукції за кожен день прострочення не протирічить, як правильно встановлено судом апеляційної інстанції, нормам діючого законодавства.

Оскільки, матеріалами справи встановлена прострочка поставки продукції, судом апеляційної інстанції обґрунтовано задоволені позовні вимоги щодо стягнення неустойки.

За таких обставин, судова колегія приходить до висновку про те, що касаційна скарга відповідача задоволенню не підлягає, а постанова апеляційної інстанції повинна бути залишена без змін.

Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, суд

1. В задоволенні касаційної скарги Приватного виробничо - комерційного підприємства "Севід" відмовити.

2. Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 03.12.2013 року прийняту у справі № 923/1326/13 залишити без змін.