головуючого суддів Міщенка П.К., Катеринчук Л.Й., Поліщука В.Ю. розглянувши касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" в особі Луганської обласної дирекції на ухвалу господарського суду Луганської області від 28.10.2013 року

та на постанову у справі господарського суду Донецького апеляційного господарського суду від 27.11.2013 року № 12б/5014/305/2012 Луганської області

за заявою Публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" в особі Луганської обласної дирекції господарського суду Луганської області до Товариства з обмеженою відповідальністю "Мебельное агентство" про визнання банкрутом За устю представників: ПАТ " Райффайзен Банк Аваль "- Міхай- Сєдова Ю.С.

Ухвалою господарського суду Луганської області від 28.10.2013 року у справі № 12б/5014/305/2012 (суддя Палей О.С.), зокрема, у задоволенні заяви ліквідатора Синяпкіна О.В. про визнання недійсним договору № 20120202/1 від 02.02.2012 уступки прав вимог між ТОВ "Мебельное агентство" і ТОВ "Луганська спеціалізована торгівельна компанія" та зобов'язання ТОВ "Луганська спеціалізована торгівельна компанія" повернути ТОВ "Мебельное агентство" всі отримані оригінали первинних документів, які вказані в пп. 3.1 оскаржуваного договору, відмовлено.

Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 27.11.2013 року (колегія суддів - Богатир К.В., Дучал Н.М., Ушенко Л.В.) апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" в особі Луганської обласної дирекції м. Луганськ на ухвалу господарського суду Луганської області від 28.10.2013 року у справі № 12б/5014/305/2012 залишено без задоволення.

Ухвалу господарського суду Луганської області від 28.10.2013 року у справі № 12б/5014/305/2012 залишено без змін, в частині відмови у задоволенні заяви про визнання недійсним договору № 20120202/1 від 02.02.2012 року уступки прав вимог та зобов'язання повернути всі отримані оригінали первинних документів.

Не погодившись із процесуальними актами попередніх судових інстанцій, ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" в особі Луганської обласної дирекції звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, з проханням скасувати ухвалу господарського суду Луганської області від 28.10.2013 року, в частині відмови у задоволенні заяви ліквідатора Синяпкіна О.В. про визнання недійсним договору № 20120202/1 від 02.02.2012 уступки прав вимог між ТОВ "Мебельное агентство" і ТОВ "Луганська спеціалізована торгівельна компанія" та зобов'язання ТОВ "Луганська спеціалізована торгівельна компанія" повернути ТОВ "Мебельное агентство" всі отримані оригінали первинних документів, постанову Донецького апеляційного господарського суду від 27.11.2013 року та прийняти нове рішення про задоволення заяви ліквідатора Синяпкіна О.В.

Касаційна скарга мотивована тим, що під час прийняття оскаржуваних рішень судами не застосовано приписи абзацу 11 ч. 1 ст. 25 та ч. 10 ст. 17 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (в редакції до набрання чинності з 19.01.2013 року внесених змін) (далі - Закон про банкрутство), що підлягали застосуванню та застосовано приписи ч. 11 ст. 17 Закону про банкрутство, які, з огляду на абз. 11 ч. 1 ст. 25 Закону про банкрутство, застосуванню не підлягали.

Колегія суддів Вищого господарського суду України, обговоривши доводи касаційної скарги, вислухавши представника заявника касаційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи, проаналізувавши застосування судами норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково, виходячи з наступного.

Як встановлено попередніми судовими інстанціями та вбачається з матеріалів справи, ухвалою господарського суду Луганської області від 06.02.2012 року за заявою ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" в особі Луганської обласної дирекції порушено провадження у справі про банкрутство ТОВ "Мебельное агентство" на підставі ст.ст. 1, 8, 11, 12 Закону про банкрутство.

Ухвалою від 05.03.2012 року за результатами підготовчого засідання визнано грошові вимоги ініціюючого кредитора, введено процедуру розпорядження майном, призначено розпорядником майна арбітражного керуючого Синяпкіна О.В. та зобов'язано ініціюючого кредитора здійснити публікацію в офіційному друкованому органі про порушення справи про банкрутство.

За результатами попереднього засідання ухвалою від 25.06.2012 року судом було затверджено реєстр вимог кредиторів у складі ініціюючого кредитора та гр. ОСОБА_5

Постановою від 20.08.2012 року боржника визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру та призначено ліквідатором арбітражного керуючого Синяпкіна О.В.

15.05.2013 до суду першої інстанції надійшла заява ліквідатора банкрута - Товариства з обмеженою відповідальністю "Мебельное агентство" Синяпкіна О.В., у якій він просив суд, пославшись на приписи ч. 10 ст. 17 Закону про банкрутство, зокрема, визнати недійсним договір № 20120202/1 від 02.02.2012 уступки прав вимог між ТОВ "Мебельное агентство" та ТОВ "Луганська спеціалізована торгівельна компанія" та зобов'язати ТОВ "Луганська спеціалізована торгівельна компанія" повернути ТОВ "Мебельное агентство" всі отримані оригінали первинних документів, які вказані у пп. 3.1 оскаржуваного договору.

В обґрунтування заявлених вимог ліквідатор ТОВ "Мебельное агентство" Синяпкін О.В. послався на те, що під час виконання обов'язків арбітражного керуючого та формування ліквідаційної маси банкрута йому стало відомо, що за три дні до відкриття провадження з банкрутства ТОВ "Мебельное агентство", вже після того, як ініціюючим кредитором була подана до суду заява про порушення справи про банкрутство, та яку вже було зареєстровано судом, між ТОВ "Луганська спеціалізована торгівельна компанія" (ТОВ "ЛСТК") та ТОВ "Мебельное агентство" укладено договір № 20120202/1 від 02.02.2012 уступки прав вимог, за яким ТОВ "ЛСТК" набував права нового кредитора замість банкрута по відношенню до ПАТ "Луганськспецтехкомплект" суму 2 107 245,66 грн.

Пунктом 3.5. договору уступки права вимоги № 20120202/1 від 02.02.2012 встановлено, що "Новий кредитор зобов'язаний не пізніше 5 (п'яти) робочих днів з дня повного виконання Боржником зобов'язань за договорами № ОБ-10-2009526/3 від 26.05.2009 року, № ДГ-01-07-09-05/СН-222-20090601/4 від 01.07.2009 року та № ОБ-10-20091012/2 від 12.10.2009 року здійснити оплату у безготівковій формі на поточний рахунок Первісного кредитора за отримане право вимоги у розмірі, встановленому п. 2.1. цього договору".

Ліквідатор вважає, що при укладенні договору уступки права вимоги № 20120202/1 від 02.02.2012 року між сторонами фактично не було досягнуто згоди щодо конкретної дати виконання зобов'язання новим кредитором, яке полягає у перерахуванні ТОВ "Мебельное агентство2 грошових коштів у розмірі 2 107 245,66 грн.

З огляду на приписи ст. 530 Цивільного кодексу України, зважаючи на те, що строк виконання зобов'язань за договором уступки права вимоги № 20120202/1 від 02.02.2012 року, фактично не встановлений, а також той факт, що термін ліквідаційної процедури ТОВ "Мебельное агентство" є обмеженим (відкрито ліквідаційну процедуру до 20.08.2013), ліквідатор ТОВ "Мебельное агентство" направив на адресу ТОВ "Луганська спеціалізована торгівельна компанія" вимогу про повне виконання обов'язків за договором уступки прав вимог № 20120202/1 від 02.02.2012 року, у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, тобто отримання даної вимоги.

21.02.2013 ТОВ "ЛСТК" направило ліквідатору лист № 3 від 15.02.2013 року про незгоду виконати обов'язки за договором уступки права вимоги № 20120202/1, пославшись на те, що строк виконання встановлений договором не пізніше 5 днів від дня повного виконання ПАТ "Луганськспецтехкомплект" грошових зобов'язань, не настав.

Ліквідатором визначено, у якості обставин для визнання недійсним договору № 20120202/1 від 02.02.2012 року те, що: угода з ТОВ "ЛСТК" унеможливлює отримання 2 107 245,66 грн. банкрутом, кожен день невиконання грошових зобов'язань призводить до збитків, зокрема, збільшує витрати на сплату послуг арбітражного керуючого та компенсування витрат арбітражного керуючого; договір є не тільки довгостроковим, а навіть безстроковим, оскільки строк виконання зобов'язань, не обмежений жодним строком; враховуючи те, що відповідно до Закону про банкрутство (2343-12) строк ліквідаційної процедури не може перевищувати дванадцяти місяців, оскаржувана угода унеможливлює завершення процедури ліквідації ТОВ "Мебельное агентство", у передбачений законодавством та судом строк.

Суд першої інстанції у оскаржуваній ухвалі зазначив, що стаття 25 Закону про банкрутство містить помилку законодавця, оскільки, встановлюючи повноваження ліквідатора щодо подання заяв про визнання угод боржника недійсними, законодавець помилково посилається на ч. 10 ст. 17 Закону про банкрутство, яка визначає порядок розірвання угод боржника (відмови від виконання договорів боржника).

На думку суду першої інстанції, підстави для визнання угод боржника недійсними містяться у частині 11 статті 17 Закону про банкрутство, положення останньої підлягають застосуванню у випадку подання ліквідатором заяви про визнання угоди недійсною.

Відмовляючи ліквідатору ТОВ "Мебельное агентство" у задоволенні його вимог щодо визнання недійсним договору та ін., суд першої інстанції виходив з того, що ліквідатор при зверненні із заявою не довів фактів на підтвердження обставин, щодо наявності підстав для визнання угод боржника недійсними, які містяться у ч. 11 ст. 17 Закону; не довів реальність дострокового отримання дебіторської заборгованості, що стала предметом оскаржуваної угоди; а також обставин, що свідчать про отримані збитки, про укладення угоди із заінтересованою особою, про надання переваги одному кредитору у цій справі перед іншими.

Судом не прийнято до уваги доводи ліквідатора щодо укладення угоди з перевищенням повноважень директора товариства в межах даного провадження, оскільки вони не відносяться до спеціальних підстав визнання угоди недійсною за спеціальними нормами, передбаченими Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (2343-12) .

Колегія суддів апеляційного господарського суду погодилась із висновками суду першої інстанції про те, що підстави подання заяви про визнання угоди недійсною в ліквідаційній процедурі передбачені саме в частині 11 ст. 17 Закону про банкрутство, а не у частині 10 цієї статті, а відтак і про те, що ліквідатор при зверненні з заявою про визнання недійсним договору уступки прав вимог від 02.02.2012 року № 20120202/1 не довів фактів на підтвердження наявності підстав для визнання угод боржника недійсними, які містяться у ч. 11 ст. 17 Закону про банкрутство, помилково пославшись на приписи ч. 10 ст. 17 цього Закону.

Колегія суддів Вищого господарського суду України наведені висновки попередніх судових інстанцій не підтримує, з огляду на таке.

Відповідно до ч. 2 ст. 4-1 Господарського процесуального кодексу України, провадження у справах про банкрутство здійснюється у порядку, передбаченому цим кодексом з врахуванням вимог Закону про банкрутство (2343-12) , норми якого, як спеціальні норми права, превалюють у застосуванні над загальними нормами ГПК України (1798-12) .

Ч. 1 ст. 5 Закону про банкрутство передбачено, що провадження у справах про банкрутство регулюється цим Законом, ГПК України (1798-12) , іншими законодавчими актами України.

При цьому, враховуючи особливості процедури банкрутства, господарський суд вирішує у межах розгляду справи про банкрутство спори, безпосередньо пов'язані із здійсненням провадження в такій справі, в тому числі про: визнання недійсними правочинів; визнання права власності на майно боржника; оскарження результатів аукціону з продажу майна боржника тощо.

Згідно ст. 1 Закону України про банкрутство, ліквідатор - фізична особа, яка відповідно до рішення господарського суду організовує здійснення ліквідаційної процедури боржника, визнаного банкрутом, та забезпечує задоволення визнаних судом вимог кредиторів у встановленому цим Законом порядку.

Відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", усі види майнових активів (майно та майнові права) банкрута, які належать йому на праві власності або повного господарського відання на дату відкриття ліквідаційної процедури та виявлені в ході ліквідаційної процедури, включаються до складу ліквідаційної маси, за винятком об'єктів житлового фонду, в тому числі гуртожитків, дитячих дошкільних закладів та об'єктів комунальної інфраструктури, які в разі банкрутства підприємства передаються в порядку, встановленому законодавством, до комунальної власності відповідних територіальних громад без додаткових умов і фінансуються в установленому порядку.

Відповідно до ст. 25 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" ліквідатор з дня свого призначення здійснює повноваження передбачені даним законом, зокрема має право, подавати до господарського суду заяви про визнання недійсними угод боржника, з підстав, передбачених ч.10 ст.17 цього Закону про банкрутство.

Згідно ч. 10 ст. 17 Закону про банкрутство керуючий санацією в трьохмісячний строк з дня прийняття рішення про санацію має право відмовитися від виконання договорів боржника, укладених до порушення провадження у справі про банкрутство, не виконаних повністю або частково, якщо: виконання договору завдає збитків боржнику; договір є довгостроковим (понад один рік) або розрахованим на одержання позитивних результатів для боржника в довгостроковій перспективі, крім випадків випуску продукції з технологічним циклом, більшим за строки санації боржника; виконання договору створює умови, що перешкоджають відновленню платоспроможності боржника.

Колегія суддів касаційної інстанції вважає висновок попередніх судових інстанцій про помилку законодавця у ст. 25 Закону про банкрутство щодо посилання на приписи норми ч. 10 ст. 17 замість посилання на приписи ч. 11 ст. 17 Закону про банкрутство, хибним та таким, що допускає вільне тлумачення імперативної норми Закону про банкрутство (2343-12) .

Суди першої та апеляційної інстанцій, у даному випадку, відхилили ті доводи, обставини та факти, на які посилався ліквідатор ТОВ "Мебельное агентство" у своїй заяві та які потребували доказуванню відповідно до вимог закону про банкрутство, та навпаки, послались на недоведеність обставин та фактів, з боку ліквідатора, які з огляду на вимоги спеціального Закону не потребували доказуванню, що є неприпустимим.

У силу встановлених меж перегляду справи в суді касаційної інстанції та повноважень останнього (ст. ст. 111-5, 111-7 ГПК України), суд касаційної інстанції позбавлений можливості усунути допущені порушення та прийняти рішення по суті справи.

У зв'язку з чим ухвала суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції підлягають скасуванню, як такі, що прийняті з порушенням норм спеціального Закону про банкрутство (2343-12) , з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

При новому розгляді суду необхідно врахувати викладене та вирішити справу згідно з вимогами чинного законодавства, зокрема, встановити наявність чи відсутність правових підстав визнання спірного договору недійсним з підстав, передбачених ч.10 ст.17 цього Закону про банкрутство.

Керуючись ст. ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-12 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" в особі Луганської обласної дирекції задовольнити частково.

Постанову Донецького апеляційного господарського суду від 27.11.2013 року та ухвалу господарського суду Луганської області від 28.10.2013 року року у справі № 12б/5014/305/2012 скасувати.