головуючого Дунаєвської Н.Г. суддів Гольцової Л.А. (доповідач), Кролевець О.А. розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Київська пересувна механізована кололна-2" на рішення та на постанову Господарського суду Київської області від 23.09.2013 Київського апеляційного господарського суду від 18.12.2013 у справі № 911/2668/13 господарського суду Київської областіза позовом Публічного акціонерного товариства "Київська пересувна механізована кололна-2" до Бориспільської міської ради Київської області про визнання укладеною додаткової угоди до договору оренди землі за участю представників сторін:

позивача: Глушакова Г.В., дов. від 16.08.2013;

відповідача: Жарий О.К., дов. від 29.03.2013;

Розпорядженням Секретаря першої судової палати Вищого господарського суду України від 24.02.2014 № 02-05/61 для розгляду касаційної скарги у справі № 911/2668/13, призначеної до перегляду в касаційному порядку на 26.02.2014, сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя - Дунаєвська Н.Г., судді - Гольцова Л.А., Кролевець О.А.

Рішенням Господарського суду Київської області від 23.09.2013 у справі № 911/2668/13 (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Щоткін О.В., судді - Подоляк Ю.В., Бацуца В.М.) в позові відмовлено повністю.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 18.12.2013 (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Лобань О.І., судді - Майданевич А.Г., Федорчук Р.В.) рішення Господарського суду Київської області від 23.09.2013 у справі № 911/2668/13 залишено без змін.

Не погоджуючись з рішеннями попередніх судових інстанцій, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить суд їх скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Обґрунтовуючи підстави звернення з касаційною скаргою, скаржник послався на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Відзив на касаційну скаргу не надходив, що не є перешкодою для суду касаційної інстанції переглянути в касаційному порядку оскаржувані судові рішення.

Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм судами попередніх інстанцій належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин справи, дотримання норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Місцевим та апеляційним господарськими судами під час розгляду справи встановлено наступні фактичні обставини.

Між відповідачем (Орендодавець) позивачем (Орендар) 11.02.2008 укладено договір оренди землі, за умовами якого, Орендодавець надав, а Орендар прийняв в строкове платне користування земельну ділянку загальною площею 2,8 га, яка належить до земель під житловою забудовою з трьома і більше поверхами, під будівництво житлового комплексу по вул. Мануїльського у м. Борисполі Київської області. Кадастровий номер земельної ділянки - 3210500000:06:012:0046.

Відповідно до п. 4 договору, його укладено строком на п'ять років. Після закінчення строку договору Орендар має переважне право поновлення його на новий строк. У цьому разі Орендар повинен не пізніше ніж за 30 днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово Орендодавця про намір продовжити його дію.

Позивач листом від 18.01.2013 № 6 звернувся до відповідача щодо продовження терміну дії договору оренди земельної ділянки на 5 років та встановити орендну плату у розмірі 3%.

Бориспільською міською радою Київської області, розглянувши заяву позивача від 18.01.2013 № 6, прийнято рішення від 26.02.2013 про поновлення договору оренди землі від 11.02.2008 терміном на 6 місяців до 14.08.2013 з орендною платою 5 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки.

Звертаючись до суду з позовом, позивач, як вірно зазначили суди, послався на наявність у нього переважного права на укладення договору оренди землі від 11.02.2008 року, строк дії якого закінчився 14.02.2013 на той самий строк і на тих умовах, про що було повідомлено відповідача листом від 18.01.2013 № 6, однак, на переконання позивача, в порушення норм статті 33 Закону України "Про оренду землі" строк дії договору було продовжено лише на 6 місяців.

Приймаючи рішення у справі, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний господарський суд, виходив з положень Закону України "Про оренду землі" (161-14) , ЦК України (435-15) та, надавши оцінку всім матеріалам справи в сукупності, дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Згідно положень ч. 2 ст. 111-5 ГПК України, касаційна інстанція перевіряє юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого господарського суду та постанові апеляційного господарського суду.

Відповідно до абз. 2 п. 1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення" (v0006600-12) , рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору (п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 (v0006600-12) ).

Статтею 792 ЦК України визначено, що відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

В п. 2.17 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011 № 6 "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин" (v0006600-11) (із змінами і доповненнями) зазначено, що у вирішенні спорів, пов'язаних з поновленням (пролонгацією) договорів оренди земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, судам слід враховувати положення статті 33 Закону України "Про оренду землі" (в редакції Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" (3038-17) , який набрав чинності з 12.03.2011). Слід враховувати, що до спірних правовідносин має застосовуватися саме та редакція закону, яка була чинною на дату, з якої виникло переважне право на поновлення договору оренди земельної ділянки.

У відповідності до ст. 33 Закону України "Про оренду землі", по закінченню строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов'язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк (поновлення договору оренди землі).

Орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов'язаний повідомити про це орендодавця до спливу строку договору оренди землі у строк, встановлений цим договором, але не пізніше ніж за місяць до спливу строку договору оренди землі.

До листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі орендар додає проект додаткової угоди.

При поновленні договору оренди землі його умови можуть бути змінені за згодою сторін. У разі недосягнення домовленості щодо орендної плати та інших істотних умов договору переважне право орендаря на укладення договору оренди землі припиняється.

Орендодавець у місячний термін розглядає надісланий орендарем лист-повідомлення з проектом додаткової угоди, перевіряє його на відповідність вимогам закону, узгоджує з орендарем (за необхідності) істотні умови договору і, за відсутності заперечень, приймає рішення про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної та комунальної власності), укладає з орендарем додаткову угоду про поновлення договору оренди землі. За наявності заперечень орендодавця щодо поновлення договору оренди землі орендарю направляється лист-повідомлення про прийняте орендодавцем рішення.

У разі якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди і за відсутності протягом одного місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі такий договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору (ст. 32 ГПК України).

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень (ч. 1 ст. 33 ГПК України).

Згідно статті 34 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Господарські суди попередніх інстанцій дослідили, що оскільки позивач, звертаючись до відповідача із заявою від 18.01.2013 № 6, в порушення вимог ст. 33 Закону України "Про оренду землі" не додав до листа-повідомлення проект додаткової угоди, то відповідач, розглянувши зазначений лист, прийняв рішення від 26.02.2013 про поновлення договору від 11.02.2008 терміном на 6 місяців до 14.08.2013 з орендною платою 5 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки.

При цьому, суди підставно звернули увагу, що з належно оформленою заявою, тобто з доданням проекта додаткової угоди, як визначено в ст. 33 вищенаведеного Закону, позивач звернувся вже після прийняття відповідачем рішення від 26.02.2013, а саме листом від 27.03.2013 № 045 та поза межами строку, визначеного зазначеною статтею Закону.

Водночас, слід зауважити, що вищезазначене рішення Бориспільської міської ради Київської області від 26.02.2013 не скасовано, не визнано недійсним, що враховано судами попередніх інстанцій під час розгляду справи.

Статтею 43 ГПК України визначено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази (ст. 111-7 ГПК України).

Суд касаційної інстанції дійшов висновку, що господарські суди попередніх інстанцій в порядку ст.ст. 42, 43, 47, 43, 82, 99, 101 ГПК України (1798-12) всебічно, повно і об'єктивно розглянули в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності, дослідили та належним чином оцінили подані сторонами в обґрунтування своїх вимог і заперечень докази.

При цьому, суди правильно звернули увагу, що наявні докази, надані учасниками процесу та зібрані під час розгляду справи по суті спору, підлягають оцінці у їх сукупності і жодний доказ не має для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Здійснюючи розгляд справи, суд першої інстанції, а апеляційний господарський суд при перегляді цього рішення, відхиляючи доводи позивача (апелянта), спростовуючи подані останнім докази, у мотивувальній частині судових рішень навели правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи та докази не взято до уваги судами.

З урахуванням наведених правових положень та встановлених судом апеляційної інстанції обставин справи, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що доводи, викладені позивачем у касаційній скарзі є необґрунтованими, оскільки вони, фактично, стосуються переоцінки доказів у справі, що виходить за межі компетенції суду касаційної інстанції, тому підстави для скасування оскаржених судових актів відсутні.

Керуючись ст. ст. 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,-

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Київська пересувна механізована кололна-2" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Київської області від 23.09.2013 та Київського апеляційного господарського суду від 18.12.2013 у справі № 911/2668/13 - без змін.