Головуючого судді Божок В.С., суддів Костенко Т.Ф., Сибіги О.М. розглянувши матеріали касаційних скарг Прокуратури Рівненської області, м. Рівне та Приватного акціонерного товариства "Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту", м. Київ на постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 23.12.2013 року у справі господарського суду Житомирської області за позовом Приватного акціонерного товариства "Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту", м. Київ до Товариства з обмеженою відповідальністю "Омелянівський кар'єр", с. Горщик, Житомирська обл. за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Міністерства інфраструктури України, м. Київ за участю Коростенського прокурора з нагляду за додержанням законів у транспортній сфері Житомирської області, м. Коростень, Житомирська обл. про визнання права власності на майно

за участю представників

прокуратури: Жук І. К., посвідчення ГПУ від 30.07.2012 року № 000566,

позивача: Норець Н.О.,

відповідача: Кравченко Р.М.,

третьої особи: Вербицький Д.В.

Приватне акціонерне товариство "Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту" (далі за текстом - ПрАТ "Київ-Дніпровське МППЗТ") звернулось до господарського суду Житомирської області з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Омелянівський кар'єр" (далі за текстом - ТОВ "Омелянівський кар'єр") про визнання права власності ПрАТ "Київ-Дніпровське МППЗТ" на під'їзну залізничну колію загальною довжиною 3,5 км з 9 комплектами стрілочних переводів "Омелянівка" (№ 743 інвентарний № 26), яка складається з колій № №: 1 (ходова колія, довжина 894,26 м, 1 стрілочний перевід, межі: від знаку "Межа під'їзної колії", через стрілочний перевід 101 до в.с.п. № 107); 1а (навантажувальна колія, довжина 674,91 м, 2 стрілочних переводи, межі: від в.с.п. № 107 до в.с.п. № 102); 2 (навантажувальна колія, довжина 914,04 м, 5 стрілочних переводів, межі: від в.с.п. № 107 через стрілку 107а, 109, 102, 106 до баластної насипки); 3 (навантажувальна колія, довжина 473,59 м, 1 стрілочний перевід, межі: від в.с.п. 109 через стрілку 113 до в.с.п. 104); 6 (навантажувальна колія, довжина 543,2 м, стрілочних переводів немає, межі: від в.с.п. 101 до кінця колії); ваги залізничні "Омелянівка" № 12; будка ваг. вантажів "Омелянівка" (№ 732 інвентарний номер 11).

Рішенням господарського суду Житомирської області від 28.10.2013 року залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 23.12.2013 року у задоволенні позовних вимог було відмовлено.

Вищезазначені судові акти мотивовано тим, що позивачем не було доведено факт приналежності спірного майна позивачу на праві власності, оскільки протокол передачі основних засобів балансовою вартістю 9948932 карбованців з балансу на баланс станом на 01.07.1992 року за відсутності відповідного акту приймання-передачі майна між державними на той час підприємствами, не є правовстановлюючим документом і не підтверджує факт приймання-передачі конкретного, зазначеного у позові, майна; облікові документи, записи в облікових регістрах позивача не містять відомостей про підстави набуття права власності, відтак і акт передачі нерухомого майна до статутного фонду ВАТ "Київ-Дніпровське МППЗТ", затверджений наказом № 746 від 30.10.2001 року Міністерства транспорту України за результатами корпоратизації, не є належними та допустимими доказами на підтвердження факту набуття права на майно.

Не погоджуючись з судовими актами попередніх інстанцій, прокуратура Рівненської області та ПрАТ "Київ-Дніпровське МППЗТ" звернулись до Вищого господарського суду України з касаційними скаргами, в яких просять скасувати постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 23.12.2013 року та рішення господарського суду Житомирської області від 28.10.2013 року і прийняти нове рішення у справі про задоволення позовних вимог.

Міністерство інфраструктури України до Вищого господарського суду України подало відзив на касаційні скарги, в якому третя особа підтримує доводи, викладені в таких скаргах.

ТОВ "Омелянівський кар'єр" до Вищого господарського суду України було подано відзив на касаційні скарги, в якому відповідач проти доводів касаційних скарг заперечує та просить залишити їх без задоволення, а судові акти попередніх інстанцій - без змін.

В судовому засіданні прокурор, представники позивача та третьої особи просили касаційні скарги задовольнити, рішення місцевого та постанову апеляційного господарських судів - скасувати та прийняти нове рішення у справі, яким задовольнити позовні вимоги, а представник відповідача проти доводів касаційних скарг заперечував та просив залишити їх без задоволення, а судові акти попередніх інстанцій - без змін.

Заслухавши пояснення прокурора, представників сторін та третьої особи, приймаючи до уваги межі перегляду справи в суді касаційної інстанції, перевіривши повноту встановлення господарськими судами обставин справи та правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційні скарги задоволенню не підлягають з огляду на наступне.

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що ПрАТ "Київ-Дніпровське МППЗТ" є новим найменуванням ВАТ "Київ-Дніпровське МППЗТ", яке засноване відповідно до Наказу Міністерства транспорту України від 30.10.2001 року № 746 шляхом перетворення з державного підприємства "Київ-Дніпровське МППЗТ" відповідно до Указу Президента України "Про корпоратизацію підприємств" від 15.06.1993 року № 210/93 (210/93) .

Товариство є правонаступником всіх прав та обов'язків державного підприємства "Київ-Дніпровське МППЗТ" та його філій. Засновником товариства є держава в особі Міністерства інфраструктури України відповідно до Указу Президента України від 03.12.2010 року № 1085/2010 (1085/2010) "Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади", що є правонаступником Міністерства транспорту та зв'язку України, яке відповідно до Указу Президента України від 16.07.2004 року "Про утворення Міністерства транспорту та зв'язку України" (811/2004) є правонаступником Міністерства транспорту України.

Згідно з Додатком 2 до Закону України "Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації" від 07.07.1999 року № 847-XIV (847-14) Київ-Дніпровське ППЗТ (252160, м. Київ, вул. Алма-Атинська, 37) було включено до Переліку майнових комплексів підприємств залізничного транспорту з їх інфраструктурою на території України, які не підлягають приватизації, але можуть бути корпоратизовані.

Відповідно до Указу Президента України "Про корпоратизацію підприємств" від 15.06.1993 року № 210/93 (210/93) корпоратизацією є перетворення державних підприємств, закритих акціонерних товариств, більш як 75 відсотків статутного фонду яких перебуває у державній власності, а також виробничих і науково-виробничих об'єднань, правовий статус яких раніше не був приведений у відповідність з чинним законодавством (далі - підприємства), у відкриті акціонерні товариства.

28.07.2000 року на виконання спільного наказу Міністерства транспорту України та Фонду державного майна України № 366/1463 від 14.07.2000 року наказом Українського об'єднання Державних міжгалузевих підприємств промислового залізничного транспорту "Укрпромзалізтранс" № 83 було створено робочу групу про проведенню передприватизаційної підготовки Київ-Дніпровського ППЗТ.

Згідно з абз. 2 ч. 4 Порядку передприватизаційної підготовки підприємств, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.08.1998 року № 1301 (1301-98-п) (назва Порядку в редакції Постанови Кабінету Міністрів України № 584 від 27.06.2012 року (584-2012-п) ) передприватизаційна підготовка державного підприємства може включати його реструктуризацію, а також процес утворення акціонерних товариств на базі державного майна або майна державного підприємства (корпоратизація). Основною метою передприватизаційної підготовки підприємства є оптимізація складу його майна, майнових прав та нематеріальних активів (ч.1 Порядку). При цьому, активи є об'єктом бухгалтерського обліку, які обліковуються на балансі підприємства.

Наказом Міністерства транспорту України № 543 від 02.10.2000 року були затверджені погоджені листом Фонду державного майна України від 21.09.2000 року № 10-24-11854 проекти передприватизаційної підготовки підприємств промислового залізничного транспорту об'єднання "Укрпромзалізтранс", зокрема, Київ-Дніпровського ППЗТ.

З Таблиці 12 "Майно, яке підлягає продажу" проекту передприватизаційної підготовки Київ-Дніпровського ППЗТ вбачається, що до продажу підлягає, в тому числі, наступне майно підприємства: стр. будка "Омелянівка" (інвентариний № 10), будка ваг. вагів "Омелянів" (інвентарний № 11), ваги заліз. "Омелянівка" (інвентарний № 12), заліз. колія "Омелянівка" 3,5 км (інвентарний № 26), тепловоз ТЕМ 2-УМ № 0148 (інвентарний № 172).

Згідно з наказом Міністерства транспорту України № 746 від 30.10.2001 року у відповідності до вимог Положення про порядок корпоратизації підприємств, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 05.07.1993 року № 508 (508-93-п) , Київ-Дніпровське МППЗТ було перетворено у ВАТ "Київ-Дніпровське МППЗТ"; затверджено статут ВАТ "Київ-Дніпровське МППЗТ" та акт передачі нерухомого майна до статутного фонду ВАТ "Київ-Дніпровське МППЗТ".

Відповідно до акту передачі нерухомого майна у власність ВАТ "Київ-Дніпровське МППЗТ" від 30.10.2001 року засновник Міністерство транспорту України передало, а ВАТ "Київ-Дніпровське МППЗТ" прийняло у власність, зокрема, наступне нерухоме майно: стр. будка "Омелянівка", будка ваг. вантажів "Омелянівка" та заліз. колія "Омелянівка" 3,5 км.

Пунктом 15 Положення про порядок корпоратизації підприємств, затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 05.07.1993 року № 508 (508-93-п) визначено, що з моменту державної реєстрації відкритого акціонерного товариства активи і пасиви підприємства, структурного підрозділу (одиниці) переходять до відкритого акціонерного товариства. Акціонерне товариство стає правонаступником прав і обов'язків корпоратизованого підприємства.

З матеріалів справи вбачається, що обгрунтовуючи підстави набуття права власності на майно (яке було включено в проект передприватизаційної підготовки підприємства позивача за даними бухгалтерського обліку) Київ-Дніпровським МППЗТ "Укрпромжелдортранс", позивач посилався на протокол передачі основних засобів від Омелянівського кар'єру об'єднання "Житомирнерудпром", складений на виконання постанови Ради Міністрів УРСР від 20.07.1987 року № 253.

Як вірно встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, в даному протоколі зазначено, що з балансу Омелянівського кар'єру об'єднання "Житомирнерудпром" на баланс Київ-Дніпровського МППЗТ "Укрпромжелдортранс" передаються основні засоби підприємства балансовою вартістю 9948932 карбованців, загальною сумою зносу 5207460 карбованців згідно з відомістю станом на 01.07.1992 року. У відомості основних засобів, які належать Омелянівському кар'єру об'єднання "Житомирнерудпром" та підлягають передачі Київ-Дніпровському МППЗТ "Укрпромжелдортранс" перелічені стрілочна будка, будки вагонних ваг, під'їзні залізничні колії (без визначення їх площ та місця розташування), ваги залізничні з відміткою про їх повний знос, а також тепловоз ТЕМ 2 УМ № 018.

Також господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що у протоколі визначено про прийняття залізничних колій після приведення їх в технічний стан відповідно до вимог постанови Ради Міністрів УРСР від 20.07.1987 року № 253. Протокол і відомість не містять дати їх складання - лише дату обліку основних засобів 'на 01 липня 1992 р.'.

Крім того, судами враховано, що матеріали справи не містять будь-яких доказів щодо приведення залізничних колій в технічний стан відповідно до вимог постанови Ради Міністрів УРСР від 20.07.1987 року № 253, а також відсутні докази подальшої передачі-прийняття залізничних колій чи інших зазначених у відомості об'єктів, як про це вказано в протоколі.

Державне підприємство "Омелянівський кар'єр" було перетворено у відкрите акціонерне товариство згідно з наказом Регіонального відділення Фонду державного майна України по Житомирській області № 335-ВАТ від 04.09.1995 року у відповідності до Указу Президента України "Про заходи щодо забезпечення прав громадян на використання приватизаційних майнових сертифікатів" від 26.11.1994 року № 699/94 (699/94) . Згідно п.1.2. статуту ТОВ "Омелянівський кар'єр" товариство є правонаступником всіх прав та обов'язків ВАТ "Омелянівський кар'єр".

Відповідно до ч. 1 ст. 316 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно зі ст. 392 Цивільного кодексу України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Відповідно до норм ст. 91 Цивільного кодексу УРСР (в редакції станом на 1992 рік) порядок передачі будівель, споруд, устаткування та іншого майна, що належить до основних засобів, державних організацій іншим державним організаціям визначався законодавством Союзу РСР і Української РСР. Передача такого майна відбувалась у відповідності до адміністративних актів з відання одних державних органів у відання інших державних органів безкоштовно.

Разом з тим, посилання у даному спорі на постанови Ради Міністрів УРСР та СРСР не доводить права власності на конкретні основні засоби.

Так, зміст протоколу і відомості свідчить про те, що основні засоби на загальну суму 9948932 крб. підлягають передачі на виконання постанови Ради Міністрів УРСР від 20.07.1987 року № 253.

Також зі змісту протоколу, який не містить дати складання, вбачається, що залізничні колії мають бути передані та прийняті після виконання певних робіт щодо приведення їх в технічний стан відповідно до вимог постанови Ради Міністрів УРСР від 20.07.1987 року № 253, тоді як судам не надані будь-які докази того, що такі роботи виконані і залізничні колії в подальшому передані/прийняті.

Враховуючи зміст протоколу і відомості, господарськими судами попередніх інстанцій правомірно вказано про відсутність детальних характеристик майна, яке підлягає передачі відповідно до цих документів, зокрема, не визначені площі будок, ваги, колій, не зазначено їх місцезнаходження тощо, що не дозволяє ідентифікувати основні засоби, зазначені у відомості, із майном, яке є предметом спору у даній справі.

Відтак, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновками господарських судів попередніх інстанцій про те, що протокол та відомість не є первинними і правовстановлюючими документами, які б свідчили про факт передачі спірного майна, враховуючи зміст протоколу і відомості, а також відсутність детальних характеристик об'єктів у протоколі та відомості.

З приводу перебування майна на балансі судами вірно відзначено, що майно, на яке позивач просить визнати право власності та яке було включено в проект передприватизаційної підготовки підприємства, було обліковане на балансі Київ-Дніпровського МППЗТ "Укрпромжелдортранс" на підставі протоколу передачі основних засобів від Омелянівського кар'єру об'єднання "Житомирнерудпром" на виконання постанови Ради Міністрів УРСР від 20.07.1987 року № 253.

Факт обліку спірного майна на балансі підприємства (організації) не є безспірною ознакою його права власності.

Баланс підприємства (організації) є формою бухгалтерського обліку, визначення складу і вартості майна та обсягу фінансових зобов'язань на конкретну дату.

Баланс не визначає підстав знаходження майна у власності (володінні) підприємства, тобто право власності підприємства не може підтверджуватися балансом підприємства (п. 7 роз'яснення Вищого арбітражного суду України "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з судовим захистом права державної власності" від 02.04.1994 року № 02-5/225 (v_225800-94) ).

Таким чином, господарські суди попередніх інстанцій дійшли вірних висновків про те, що облік в інвентаризаційних описах, інвентарні картки, так само як і факт постановки майна на баланс, не підтверджує право власності. Так, бухгалтерський облік, записи в облікових регістрах виконуються на підставі первинних документів, тоді як зазначені протокол і відомість такими первинними документами не є та не містять необхідних/обов'язкових реквізитів, про що зазначено вище.

Наявні в матеріалах справи інвентарні картки є односторонніми документами, які, крім того, не містять відомостей про підставу постановки основних засобів на облік.

Також судами досліджено, що інвентарна картка № 26 обліку основних засобів Київ-Дніпровського ППЖТ із відміткою про оприбуткування у липні 1992 року об'єкту - під'їзних залізничні колії Омелянівського щебкар'єру ст. Граніт Південно-Західної залізниці - 3,5 км, не містить підпису особи, яка її заповнила, відомостей про посаду, прізвище, ім'я та по батькові цієї особи, дати заповнення інвентарної картки.

Інвентарні картки № 25 (на під'їзні залізничні колії Омелянівка 3,5 км) та № 11 (ваги залізн. "Омелянівка") були заповнені 31.08.2001 року під час корпоратизації Київ-Дніпровського ППЗТ без зазначення відомостей про посаду, прізвище, ім'я та по батькові особи, яка її заповнила, а інвентарна картка № 10 (будка ваг. ваги "Омельян") не містить також і дати її заповнення.

Отже, суд касаційної інстанції вважає, що господарські суди дійшли вірних висновків про те, що надані позивачем облікові документи не дозволяють ідентифікувати майно і не є допустимими доказами у даному спорі, оскільки наявність у позивача інвентарної картки обліку основних засобів на спірне майно не є тією обставиною, з якою законодавство пов'язує виникнення права власності.

З урахуванням вищенаведеного також не є належними доказами і копії актів про виділення до знищення документів та справ, що не підлягають зберіганню, із зазначенням про знищення: інвентаризаційних описів основних засобів за 1990-1997 роки та виписок з основних засобів за 2010, 2011 та 2012 роки.

Згідно зі ст. 64 Статуту залізниць України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.1998 року № 457 (457-98-п) (зі змінами і доповненнями), до залізничних під'їзних колій належать колії, що з'єднані із загальною мережею залізниць безперервною рейковою колією і які належать підприємствам, підприємцям, організаціям та установам незалежно від форм власності, а також громадянам - суб'єктам підприємницької діяльності. Під'їзні колії призначено для транспортного обслуговування одного або кількох підприємств у взаємодії із залізничним транспортом загального користування.

Відповідно до вимог статті 67 Статуту залізниць України (457-98-п) на кожну залізничну під'їзну колію складається масштабний план з нанесенням на нього розташування вантажних фронтів і механізмів, а також технічний паспорт, поздовжній профіль і креслення споруд.

Згідно з п.1.5 Правил обслуговування залізничних під'їзних колій, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000 року № 644 (z0861-00) , власник під'їзної колії має технічний паспорт, масштабний план під'їзної колії, поздовжній та поперечний профілі залізничних колій і креслення штучних споруд. У технічному паспорті та в додатках до нього вказується характеристика рейок, шпал, баласту, земляного полотна, штучних споруд, вагових приладів, пристроїв і механізмів, призначених для навантаження, вивантаження, очищення, промивання і підготовки для навантаження залізничних вагонів, маневрових пристроїв, лебідок, локомотивного і вагонного господарства, промислових станцій, гірок, напівгірок. витяжних колій, засобів СЦБ і зв'язку, які використовуються у поїзній і маневровій роботі, та інших пристроїв і механізмів, призначених для роботи з вагонами і локомотивами залізниць. Один примірник цієї документації передається залізниці при прийнятті під'їзної колії в експлуатацію. Після здачі в експлуатацію нових об'єктів або їх ліквідації в технічний паспорт вносяться відповідні зміни, про що власники під'їзних колій повідомляють залізницю у декадний термін.

Отже, відповідно до вимог Статуту залізниць України (457-98-п) та Правил обслуговування залізничних під'їзних колій технічний паспорт на під'їзну залізничну колію розробляється її власником та надається залізниці.

Водночас, технічний паспорт на об'єкт не є правовстановлюючим документом.

Відтак, технічний паспорт на під'їзну залізничну колію не підміняє належних і допустимих доказів у спорі про право власності, оскільки зазначений документ має суто технічний характер і не підтверджує права власності позивача (не є правовстановлюючим документом) на залізничні колії.

Крім того, господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що надані позивачем технічний паспорт під'їзних залізничних колій ТОВ "Омелянівський кар'єр" 189-ТЗ-2005 року, відомість під'їзної колії ТОВ "Омелянівський кар'єр" ст. Гранітний від 05.04.2011 року, договори про експлуатацію залізничної під'їзної колії при станції Гранітний Коростенської дирекції залізничних перевезень ДТГО "Південно-Західна залізниця", укладені ДТГО "Південно-Західна залізниця" та ВАТ (ТОВ) "Омелянівський кар'єр" у 2003 та 2008 роках, за відсутності правовстановлюючих документів не можуть оцінюватись судом як докази належності позивачу під'їзних залізничних колій, враховуючи також наявність суперечливих в них даних.

Так, згідно з п. 2 Договору про експлуатацію залізничної під'їзної колії від 21.08.2003 року розгорнута довжина під'їзної колії становить 4120 погонних метрів (колія та 9 стрілочних переведень на балансі власника колії (згідно преамбули договору власник колії - ВАТ "Омелянівський кар'єр").

Відповідно до п. 2 Договору про експлуатацію залізничної під'їзної колії від 18.09.2008 року розгорнута довжина під'їзної колії становить 4030 погонних метрів. 3994 погонних метрів колії та 9 стрілок належать підприємству (згідно преамбули до договору підприємство - ТОВ "Омелянівський кар'єр"), із яких 3144 погонних метри колії та 9 стрілок Підприємство орендує у ВАТ "Київ-Дніпровське МППЗТ", 850 погонних метрів колії на балансі підприємства, 36 погонних метрів на балансі Залізниці.

Відтак, суд касаційної інстанції вважає, що господарські суди попередніх інстанцій дійшли вірних висновків про те, що вищевказані документи також не є належними та допустимими доказами по справі, які підтверджують, що спірне майно належить на праві власності саме позивачу.

До того ж, наявність у позивача інвентарної картки обліку основних засобів на спірне майно, а також обліковування спірного майна на балансі позивача не є тією обставиною, з якою законодавство пов'язує виникнення права власності або право господарського відання.

З урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновками господарських судів про те, що позивачем не було доведено належними та допустимими доказами факт приналежності спірного майна позивачу на праві власності, оскільки протокол передачі основних засобів балансовою вартістю 9948932 карбованців з балансу на баланс станом на 01.07.1992 року за відсутності відповідного акту приймання-передачі майна між державними на той час підприємствами, не є правовстановлюючим документом і не підтверджує факт приймання-передачі конкретного, зазначеного у позові, майна; облікові документи, записи в облікових регістрах позивача не дозволяють ідентифікувати майно, не містять відомостей про підстави набуття права власності, відтак і акт передачі нерухомого майна до статутного фонду ВАТ "Київ-Дніпровське МППЗТ", затверджений наказом № 746 від 30.10.2001 року Міністерства транспорту України за результатами корпоратизації, не є належними та допустимими доказами на підтвердження факту набуття права на майно, а тому і позовні вимоги необхідно залишити без задоволенняя.

Таким чином, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку, що під час розгляду справи господарськими судами попередніх інстанцій фактичні обставини справи встановлено на основі повного, всебічного і об'єктивного дослідження поданих доказів, висновки судів відповідають цим обставинам і їм надана вірна юридична оцінка з правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права.

Доводи прокуратури Рівненської області та ПрАТ "Київ-Дніпровське МППЗТ", викладені в касаційних скаргах, не приймаються судом касаційної інстанції до уваги, оскільки зводяться до переоцінки наявних у справі доказів, до вільного тлумачення правових норм та не спростовують висновків господарських судів попередніх інстанцій.

Відповідно до п. 1 ст. 111-9 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення.

Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає, що рішення місцевого та постанова апеляційного господарських судів прийняті з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, з'ясуванням всіх обставин, які мають значення для правильного вирішення спору.

За таких обставин, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновками господарських судів попередніх інстанцій, які відповідають матеріалам справи та чинному законодавству, у зв'язку з чим підстав для скасування чи зміни оскаржуваних судових актів не вбачається.