головуючого суддів: Демидової А.М., Воліка І.М., Кролевець О.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Шахтарськтранс" на рішення від 28.11.2013 господарського суду Луганської області та на постанову від 13.01.2014 Донецького апеляційного господарського судуу справі № 905/7515/13 господарського суду Луганської області за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ДВ-Легіон" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Шахтарськтранс" про стягнення 25 053,42 грн. В судове засідання прибули представники сторін: позивача не з'явились; відповідача не з'явились;

У жовтні 2013 року позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "ДВ-Легіон" (надалі - ТОВ "ДВ-Легіон") звернулося до господарського суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Шахтарськтранс" (надалі - ТОВ "Шахтарськтранс") про стягнення заборгованості за поставлене дизельне пальне у сумі 25 000,00 грн. (з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог від 28.11.2013).

Рішення господарського суду Луганської області від 28.11.2013 у справі № 905/7515/13 (суддя Смола С.В.), залишеним без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 13.01.2014 (колегія суддів: Попков Д.О. - головуючий, судді - Зубченко І.В., Татенко В.М.), позов задоволено частково; стягнуто з ТОВ "Шахтарськтранс" на користь ТОВ "ДВ-Легіон" заборгованість у сумі 25 000,00 грн., судовий збір у сумі 1716,83 грн.; провадження у справі в частині стягнення 3 % річних у сумі 53,42 грн. припинено.

Судові рішення мотивовані тим, що між сторонами склалися позадоговірні відносини з поставки дизельного пального (євро) на підставі накладної № 28 від 19.02.2013 в кількості 16956 літрів на суму 178038,00 грн. та прийняття цього товару відповідачем за довіреністю № 68 від 14.02.2013, за який останній розрахувався частково сплативши 153038,00 грн. Доказів сплати поставленого товару на суму 25000,00 грн. відповідачем не надано, а тому з урахуванням положень ст. ст. 627, 638, 639, 712, 530, 655, 692 Цивільного кодексу України, ст. ст. 193, 265 Господарського кодексу України позовні вимоги задоволено.

Не погоджуючись з постановленими судовими актами судів попередніх інстанцій, відповідач - ТОВ "Шахтарськтранс" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить постанову Донецького апеляційного господарського суду від 13.01.2014 та рішення господарського суду Луганської області від 28.11.2013 скасувати, і прийняти нове рішення про відмоу у задоволенні позову. В обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на те, що при прийнятті оскаржуваних рішень судами було допущено порушення норм процесуального права щодо належного повідомлення відповідача про час та місце розгляду справи, що відповідно до частини 2 ст. 111-10 ГПК України є безумовною підставою для скасування оскаржуваних судових актів.

Позивач не скористався правом, наданим ст. 111-2 ГПК України, та відзив на касаційну скаргу відповідача до Вищого господарського суду України не надіслав, що не перешкоджає касаційному перегляду судових актів, які оскаржуються.

Представники сторін у судове засідання касаційної інстанції не з'явились про час, місце та дату розгляду справи повідомлені належним чином, а тому їх неявка у судове засідання не перешкоджає розгляду касаційної скарги по суті без їх участи.

Перевіряючи юридичну оцінку встановлених судом фактичних обставин справи та їх повноту, Вищий господарський суд України, заслухавши суддю-доповідача та перевіривши матеріали справи, дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Звертаючись з касаційною скаргою на судові рішення у справі, відповідач - ТОВ "Шахтарськтранс" посилається на те, що ухвалюючи їх суди порушили норми процесуального права, оскільки з урахуванням положень ст. 93 Цивільного кодексу України не з'ясували фактичного місцезнаходження відповідача, за якою він здійснює свою діяльність, управління та облік, а саме: Донецька область, м. Сніжне, вул. Комарова, що призвело до порушення його прав при прийнятті оскаржуваних рішень. При цьому, доводи скаржника зводяться лише до того, що його не було повідомлено за зазначеною вище адресою судом першої інстанції належним чином про час та місце слухання справи, і це не було враховано апеляційним судом.

Проте, наведені твердження відповідача по-перше спростовуються матеріалами справи, а по-друге, вони були предметом розгляду апеляційним судом і обґрунтовано відхилені ним.

Так, судами встановлено, що в силу приписів ст. 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" місцезнаходження юридичної особи визначається на підставі відомостей, внесених до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

Відповідно до частини 1 ст. 18 вказаного Закону якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

У відповідності до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців станом на 08.01.2014, місцезнаходження відповідача: 91033, м. Луганськ, вул. Цимлянська, 5, офіс 201. Саме за цією адресою і повідомлявся відповідач як судом першої так і апеляційної інстанції про розгляд даної справи.

У пункті 11 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007 № 01-8/123 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році" (v_123600-07) та в пункті 4 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 02.06.2006 № 01-8/1228 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році" (v1228600-06) викладено правову позицію, згідно з якою: до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб-учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій; тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи, а примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками "адресат вибув", "адресат відсутній" і т. п., з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.

Крім цього, посилання відповідача на те, що неналежне повідомлення про час та місце розгляду справи позбавило його можливості подавати свої заперечення проти заявленого позову, спростовується матеріалами справи з яких вбачається, що представник відповідача був присутній у судових засіданнях як суду першої інстанції так і апеляційної інстанції, про що свідчасть подані представником клопотання та заяви, а відтак він не був позбавлений можливості подавати суду всі необхідні докази на підтримання своїх доводів і заперечень, а також користуватись наданими йому процесуальними правами.

З огляду на викладене, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що відповідач був належним чином повідомленим про розгляд справи як у місцевому господарському суді так і у суді апеляційної інстанції, що свідчить про відсутність безумовних обставин для скасування оскаржуваних судових актів з підстав порушення процесуального законодавства.

Таким чином, доводи касаційної скарги про порушення судами норм процесуального права не знайшли свого підтвердження, а тому відсутні підстави для скасування судових актів у справі та задоволення касаційної скарги.

Інших доводів скаржником не заявлено. Рішення місцевого господарського суду та постанова апеляційної інстанції по суті скаржником не оскаржена, а відтак судом касаційної інстанції не переглядалася.

Відповідно до ст. 111-9 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право, зокрема, залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Зважаючи на викладене, Вищий господарський суд України не знайшов законних підстав для задоволення вимог касаційної скарги, а тому рішення місцевого господарського суду та постанову апеляційного господарського суду слід залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.