головуючого суддів: Шевчук С.Р., Акулової Н.В. (доповідач), Владимиренко С.В. розглянувши касаційну скаргу Миколаївської обласної спілки споживчих товариств на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 04.06.2013 року у справі № 5016/4192/2011(16/272) господарського суду Миколаївської області за позовом Миколаївської обласної спілки споживчих товариств до Кооперативного підприємства "Центральний ринок" за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва про визнання недійсними договорів

За участю представників сторін:

від позивача: Веремчук В.Є. (дов.№ 01-01/676 від 26.12.2013 року);

від відповідача: Ферлій А.А. (дов. б/н від 28.05.2013 року);

від третьої особи: не з'явився;

Рішенням господарського суду Миколаївської області від 03.04.2013 року (суддя: Фролов В.Д.) в позові відмовлено повністю, з посиланням на постанову Пленуму Верховного суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" № 9 від 06.11.2009 (v0009700-09) року.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 04.06.2013 року по справі № 5016/4192/2011 (16/272) (судді: Ліпчанська Н.В., Мацюра П.Ф., Колоколов С.І.) апеляційну скаргу Миколаївської обласної спілки споживчих товариств залишено без задоволення; апеляційну скаргу Кооперативного підприємства "Центральний ринок" задоволено; рішення Господарського суду Миколаївської області від 03.04.2013р. у справі 5016/4192/2011(16/272) змінено; виключено з мотивувальної частини Рішення Господарського суду Миколаївської області від 03.04.2013р. у справі 5016/4192/2011(16/272) друге речення абзацу 16 та абзаци 17-19.

В решті мотивувальної частини, рішення Господарського суду Миколаївської області від 03.04.2013 р. у справі 5016/4192/2011(16/272) залишено без змін; резолютивну частину рішення Господарського суду Миколаївської області від 03.04.2013р. у справі 5016/4192/2011(16/272) - залишено без змін.

постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що місцевим судом помилково застосована норма права, яка не підлягає застосуванню у спірних правовідносинах.

Не погоджуючись з прийнятою постановою суду апеляційної інстанції, Миколаївська обласна спілка споживчих товариств звернулася з касаційною скаргою до Вищого господарського суду України, в якій просить суд (з урахуванням письмових пояснень по суті спору, поданих до суду 23.12.2013 року) скасувати рішення господарського суду Миколаївської області від 03.04.2013 року та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 04.06.2013 року, а справу направити на новий розгляд до господарського суду Миколаївської області.

В касаційній скарзі скаржник посилається на порушення та невірне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.

У відзиві на касаційну скаргу Кооперативне підприємство "Центральний ринок" просило постанову Одеського апеляційного господарського суду від 04.06.2013 року залишити без змін, а касаційну скаргу без задоволення.

Державна податкова інспекція у Центральному районі м. Миколаєва подала до суду відзив на касаційну скаргу, в якому зазначає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

У судовому засіданні, представник скаржника підтримав вимоги та доводи касаційної скарги, просив її задовольнити.

Представник відповідача, заперечував проти задоволення касаційної скарги, просив залишити її без задоволення.

Заслухавши представників сторін, які з'явилися в судове засідання, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що Миколаївська облспоживспілка і Кооперативне підприємство "Центральний ринок" належать до системи споживчої кооперації України.

В силу ст. 1 Закону "Про споживчу кооперацію" - споживча кооперація в Україні це добровільне об'єднання громадян для спільного ведення господарської діяльності з метою поліпшення свого економічного та соціального стану.

Згідно п.4.2. Статуту Кооперативного підприємства "Центральний ринок", зареєстрованого реєстраційно-ліцензійною палатою виконавчого комітету Миколаївської міської ради від 04.05.2006р. за № 15221050001004655, позивач входить до складу засновників КП "Центральний ринок" з часткою 55% від статутного фонду Відповідача.

Судами попередніх інстанцій також встановлено, що між Позивачем та Відповідачем були укладені договори про спільну діяльність від 13.09.2010 р. № 36/1 та від 22.09.2010 р. № 40, предметом яких є спільна діяльності сторін без додаткового створення юридичної особи для досягнення спільної мети щодо розміщення та обслуговування об`єктів торгівлі на прилеглій до Центрального ринку території. (п.1.1. Договорів).

Договори укладені у письмовій формі за підписами керівників сторін та скріплені їх печатками на кожній сторінці.

Відповідно до п.1.2. договорів від 13.09.2010 р. № 36/1 та від 22.09.2010 р. № 40 їх метою є задоволення економічних, соціальних та інших потреб сторін договору шляхом здійснення спільної діяльності.

Судом апеляційної інстанції зазначено, що вказані пункти договорів повністю узгоджується з метою і цілями господарюючих суб'єктів споживчої кооперації України відповідно до ст. 1 Закону "Про споживчу кооперацію" (2265-12) .

На виконання п. 4.3. договорів про спільну діяльність від 13.09.2010 р. № 36/1 та від 22.09.2010 р. № 40, Спілка щомісячно виставляла Ринку рахунки - фактури щодо відшкодування витрат з орендної плати за земельні ділянки, а Відповідач щомісяця перераховував кошти на розрахунковий рахунок Позивача, вказаний у договорі.

Тобто, суди попередніх інстанцій вважають, що починаючи з моменту укладання договорів та по теперішній час, як Позивач так і Відповідач здійснюють юридично значимі дії, спрямовані на виконання договорів спільної діяльності від 13.09.2010 р. № 36/1 та від 22.09.2010 р. № 40.

Згідно приписів статей 6, 627, 628 ЦК України сторони вільні в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частина 1 ст. 638 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Статті 1130, 1131 Цивільного кодексу України передбачають загальні положення про спільну діяльність.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що між Позивачем і Відповідачем у належній формі, порядку та спосіб досягнуто згоди з усіх істотних умов Договорів про спільну діяльність.

Відповідно до статті 235 Цивільного кодексу України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили.

Звертаючись з позовом до суду Миколаївська обласна спілка споживчих товариств просила визнати недійсними договори про спільну діяльність № 36/1 від 13.09.2010 року та № 40 від 22.09.2010 року, обґрунтовуючи позовні вимоги тим, що зазначені договори спільної діяльності є удаваними.

Судом апеляційної інстанції зазначено, що твердження позивача щодо укладання удаваних правочинів не підтверджено належними доказами та спростовується матеріалами справи.

Тому, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про відмову в позові.

Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає висновки суду апеляційної інстанції такими, що відповідають фактичним обставинам та наявним матеріалам справи, нормам матеріального і процесуального права, оскільки апеляційний господарський суд в порядку ст. ст.43, 47, 33, 34, 43, 101 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) всебічно, повно і об'єктивно розглянув в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності; дослідив та належним чином оцінив подані сторонами в обґрунтування своїх вимог і заперечень докази; належним чином проаналізував відносини сторін. На підставі встановлених фактичних обставин господарський суд апеляційної інстанції з'ясував дійсні права і обов'язки сторін, правильно застосував матеріальний закон, що регулює спірні правовідносини.

Згідно ст. 111-7 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція перевіряє на підставі вже встановлених судами першої та апеляційної інстанцій фактичних обставин справи лише застосування ними норм матеріального та процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішення або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково їх перевіряти.

Твердження скаржника про порушення і неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм права при прийнятті оскаржуваної постанови судовою колегією не приймається до уваги, оскільки зазначені судом апеляційної інстанції статті параграфа 2 глави 77 Цивільного кодексу України (435-15) , якими передбачено загальні положення договору простого товариства, не зумовили прийняття невірного рішення та відповідно до статті 111-9 Господарського процесуального кодексу України не є підставою для скасування правильно прийнятого рішення.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за подання касаційної скарги покладаються на скаржника - Миколаївську обласну спілку споживчих товариств.